676/4308/21 Про визнання права особистої приватної власності на квартиру - 28.12.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира). Посилався на те, що спірна квартира набута ним за належні йому особисті кошти до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, однак у зв`язку із тим, що свідоцтво про право власності на неї було видано у період шлюбу, відповідач відмовляється надавати свою згоду на відчуження квартири.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, посилаючись на те, що кошти за спірну квартиру у розмірі 17 730,60 грн сторони внесли за час шлюбу, внаслідок чого квартира належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, а вона має право на Ѕ частину спільного майна.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року в складі судді Шевцової Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 580679968104.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута ОСОБА_1 до шлюбу за особисті кошти та належить йому на праві особистої приватної власності, а ОСОБА_2 не довела факт своєї участі у будівництві цього житла.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасовано рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_2 на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними в рівних частках. При цьому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно та рівність часток сторін у квартирі, а також не довів придбання ним квартири за особисті кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 28 липня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 червня 2021 року справа № 128/1511/19, від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16, від 10 лютого 2021 року справа № 204/5407/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини цієї справи свідчать про те, що спірна квартира збудована виключно на кошти позивача ОСОБА_1, а відповідач ОСОБА_2, місце проживання якої не було зареєстроване у цьому житлі, не вкладала кошти у її будівництво та після розірвання шлюбу близько 10 років не претендувала на неї.

Оскільки будинок, у якому знаходиться спірна квартира, був прийнятий в експлуатацію у червні 2005 року, тобто за шість місяців до укладення шлюбу між сторонами, тому висновок апеляційного суду про недоведеність факту сплати позивачем коштів за це нерухоме майно до укладення шлюбу є безпідставним.

Ухвалюючи рішення на користь відповідача, суд апеляційної інстанції не з`ясував яку саме частину із інвестованих у спірну квартиру коштів сплатила остання, а яку - позивач.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 лютого 2006 року до 19 березня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 15 листопада 2001 року № 1500 затверджено протокол загальних зборів членів ЖБК №5 5 "Цементник-2" від 01 листопада 2001 року № 31 про прийняття ОСОБА_1 у члени кооперативу на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

01 листопада 2001 року між ЖБК № 55 "Цементник-2" і ОСОБА_1 укладено інвестиційний договір, за умовами якого ЖБК № 55 "Цементник-2" зобов`язався надати ОСОБА_1 квартиру, а той, у свою чергу, зобов`язався у десятиденний строк з дня укладення цього договору сплатити кооперативу 2 720 грн вартості виконаних будівельно-монтажних робіт на момент підписання договору (пункти 1.1, 1.2, 2.1 інвестиційного договору). У подальшому ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати оплату будівництва житлового будинку у в п`ятиденний строк з дня офіційного повідомлення, що буде являтися черговим етапом виконання будівельних робіт, у визначеній кооперативом сумі (пункт 2.2 інвестиційного договору).

Згідно із пунктом 1.5 інвестиційного договору право власності інвестора на квартиру оформляється на підставі цього договору, довідки кооперативу про проведення повного розрахунку за виконані роботи по будівництву та акту передачі квартири, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради.

Відповідно до протоколів загальних зборів членів ЖБК № 55 "Цементник-2" від 11 листопада 2004 року № 60 і від 22 березня 2005 року № 63 (а.с. 91, 92) на вказані дати ОСОБА_1 не сплатив пайові внески за квартиру, внаслідок чого керівним органом вирішувалося питання про його виключення з членів кооперативу.

15 листопада 2006 року виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради на підставі рішення від 09 листопада 2006 року № 2230 видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на квартиру. Того ж дня право власності ОСОБА_1 зареєстровано у Реєстрі права власності на нерухоме майно.

У 2006 році співвласники багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, створили ОСББ "Моноліт-55" шляхом реорганізації ЖБК №55 "Цементник-2".

Згідно із довідкою ОСББ "Моноліт-55" (а.с. 37, 64), на підставі якої виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради прийняв рішення від 09 листопада 2006 року № 2230, вартість квартири складає 17 730,60 грн, а кінцевий розрахунок за квартиру проведений 30 вересня 2006 року.

Із заяви ОСОБА_1 на адресу міського голови про оформлення права власності на квартиру (а.с. 36 (зворот), 63) слідує, що ОСОБА_2 погоджувала таке оформлення документів. Крім того, ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 за дозволом на відчуження квартири як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (а.с. 39, 40).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною третьою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 в порядку статті 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання спірної квартири за його особисті кошти, а тому не спростував презумпцію спільності майна, придбаного у період шлюбу.

При цьому апеляційний суд вірно виходив із того, що показання свідків і довідка ОСББ "Моноліт-55" про сплату ОСОБА_1 18 630 грн пайових внесків по сплаті за будівництво квартири з початку будівництва до 30 червня 2005 року не є беззаперечними доказами придбання спірної квартири за його особисті кошти до укладення шлюбу із відповідачем, оскільки суперечать довідці цього ж ОСББ про те, що кінцевий розрахунок за спірну квартиру проведений 30 вересня 2006 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Оцінивши ці та інші наявні у матеріалах докази у їх сукупності, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вказані надані позивачем докази не можуть бути визнані належними та допустимими.

Доводи касаційної скарги про належність і допустимих наданих позивачем доказів та їх перевагу перед іншими доказами у справі є безпідставними та необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі установив відсутність будь-які первинних розрахунково-касових документів (квитанції, чеки, прибуткові касові ордери тощо) та банківсько-фінансових документів (виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери тощо), які б достовірно підтвердили порядок, обставини і строки внесення ОСОБА_1 грошових коштів у рахунок оплати вартості квартири.

Колегія суддів відхиляє також аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував яку саме частину із інвестованих у спірну квартиру коштів сплатила відповідач, а яку - позивач, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, покладається на того з подружжя, хто її спростовує, а позивач ОСОБА_1, вважаючи спірну квартиру своєю особистою приватною власністю, в порядку статті 81 ЦПК України таких доказів не подав.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 червня 2021 року справа № 128/1511/19, від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16, від 10 лютого 2021 року справа № 204/5407/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.