127/33311/18 Про визнання недійсним договору комісії - 28.12.2022 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2020 року, ухвалене суддею Дерновою В. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Медвецького С. К.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Вінницькій області (далі - РСЦ МВС у Вінницькій області), Товариства з обмеженою відповідальністю "С. П. К. М." (далі - ТОВ "С. П. К. М."), ОСОБА_3, третя особа - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (далі - РСЦ МВС в Одеській області), про визнання недійсним договору комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, скасування державної реєстрації, витребування майна та зобов`язання вчинити дії.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є власником транспортного засобу марки "AUDI А8", 2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2 .

На підставі довіреності від 16 лютого 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О., за реєстровим номером 258, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися від його імені (продавати, обмінювати, позичати, надавати в оренду тощо) згаданим транспортним засобом.

У подальшому він дізнався, що на підставі договору комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 ОСОБА_2 передав належний йому автомобіль ТОВ "С. П. К. М." та доручив у строк до 3 днів укласти від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу автомобіля за ціною 1 173 000, 00 грн.

Водночас ОСОБА_2 повідомив йому, що будь-яких правочинів з ТОВ "С. П. К. М." він не вчиняв, будь-яких договорів не підписував, не брав на себе зобов`язань перед цим підприємством щодо передачі транспортного засобу, не підписував жодних документів, спрямованих на отримання коштів від продажу автомобіля, грошових коштів не отримував, договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 не підписував та умов цього договору не погоджував.

Зазначив, що ОСОБА_2 фактично не вчиняв дій щодо розпорядження спірним транспортним засобом, а договір комісії укладено поза його волею, оскільки він не уповноважував ОСОБА_2 на підписання такого договору.

Пізніше йому стало відомо, що згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 ТО "С. П. К. М." продало автомобіль ОСОБА_3, за яким РСЦ МВС в Одеській області здійснив реєстрацію права власності на зазначене майно.

Посилаючись на те, що грошових коштів від продажу автомобіля він не отримував, а договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 є недійсним, оскільки оформлений з підробленням підпису ОСОБА_2, без його волевиявлення, просив на підставі частин третьої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України визнати недійсним договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладений між ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_2, на вчинення правочинів щодо продажу транспортного засобу марки "AUDI А8", 2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_2 ; скасувати державну реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу: номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_3 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь цей транспортний засіб; зобов`язати РСЦ МВС у Вінницькій області відновити за ним державну реєстрацію зазначеного транспортного засобу, здійснену за ним 02 жовтня 2016 року, видати свідоцтво про державну реєстрацію та номерний знак.

Стислий виклад позиції відповідачів та третьої особи

ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав повністю.

ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що видана ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 довіреність підтверджує наміри позивача відчужити транспортний засіб, у тому числі шляхом укладення цим представником договору комісії. Позивач не довів, що у нього та його представника не було волевиявлення на укладення договору комісії, не довів підписання цього договору іншою невстановленою особою. Позивач не обґрунтував обов`язкових підстав для витребування майна у відповідача.

РСЦ МВС у Вінницькій області заперечував проти задоволення позову до нього та просив відмовити у задоволенні позову у цій частині.

РСЦ МВС в Одеській області надав пояснення по суті спору.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 16 січня 2020 року Вінницький міський суд Вінницької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд витребував із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб марки AUDI, моделі А8, 2012 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) № НОМЕР_1, чорного кольору, тип - загальний легковий седан-В, та скасував державну реєстрацію (перереєстрацію) цього транспортного засобу на ім`я ОСОБА_3, відновивши попередній стан.

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що автомобіль вибув із володіння власника ОСОБА_1 та уповноваженої ним особи ОСОБА_2 поза їх волею, про що свідчать відомості витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні від 03 травня 2018 року № 12018020010001765, повідомлення про підозру ОСОБА_5 про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України; показання допитаного у судовому засіданні як свідка відповідача ОСОБА_2 ; висновок судових експертів за результатами проведення технічної та почеркознавчої експертизи від 14 листопада 2018 року № 5750/5751/18-21, наявні у матеріалах кримінального провадження № 12018020010001765.

Суд першої інстанції вважав, що відсутність обвинувального вироку щодо вчинення злочину конкретною особою не спростовує факт вчинення кримінального правопорушення як такого.

При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог до РСЦ МВС у Вінницькій області, оскільки вважав їх передчасно заявленими з огляду на те, що не виникли обставини невиконання рішення суду у спірних правовідносинах цим відповідачем, а також те, що рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником та скасування попередньої реєстрації.

Відмовляючи у визнанні договору комісії на продаж автомобіля від 27 березня 2018 року, укладеного між ТОВ "С. П. К. М." і ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2, недійсним, суд першої інстанцій посилався на встановлені судом обставини справи. Зокрема суд врахував те, що 22 лютого 2018 року між ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2, було укладено договір комісії № 7268/18/000249, на підставі якого спірний транспортний засіб було продано ОСОБА_6 . Цей договір комісії у подальшому розірвано відповідно до частини першої статті 651 ЦК України за згодою сторін. ТОВ "С. П. К. М." погоджувалося з тим, що продаж спірного транспортного засобу відповідачеві ОСОБА_3 було здійснено згідно з договором комісії від 22 лютого 2018 року № 7268/18/000249, а не зазначеним у договорі купівлі-продажу транспортного засобу договором комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, що додатково свідчить про те, що 27 березня 2018 року договір комісії № 7268/18/000314 не укладався.

Стислий виклад змісту рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою від 17 вересня 2020 року Вінницький апеляційний суд скасував рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2020 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постановою від 26 травня 2021 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1, скасував постанову Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є передчасними. Суд встановив, що суд апеляційної інстанції відповідно до статті 103, частин першої-другої статті 367 ЦПК України мав обов`язок усунути порушення, допущені судом першої інстанції, та призначити експертизу щодо договору, який є предметом оспорення у цій справі. Такий обов`язок суду апеляційної інстанції визначений у статті 367 ЦПК України, оскільки апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Постановою від 04 травня 2022 року Вінницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2020 року - без змін.

Здійснив розподіл судових витрат.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 не підписували оспорюваний договір комісії, тобто волевиявлення учасника правочину на його укладення не було, що свідчить про його неукладення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Водночас суд встановив, що спірний транспортний засіб вибув з володіння ОСОБА_1 не з його волі, що підтверджується висновком експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи, а тому підлягає витребуванню навіть від добросовісного набувача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 02 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суд першої інстанції оцінив докази з порушенням вимог статті 89 ЦПК України, не звернув уваги на те, що належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів обставин на підтвердження позову ОСОБА_1 не надав;

- у суді першої інстанції не був допитаний свідок ОСОБА_7, суд двічі відмовив у призначенні судової почеркознавчої експертизи;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 350/1594/16-ц (провадження

№ 61-26779св18), щодо порядку проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів, зокрема щодо необхідності надання судом оригіналів документів для проведення зазначених експертиз;

- суд апеляційної інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі висновків почеркознавчої експертизи, яка проведена з порушенням вимог частини першої статті 104, частин першої та третьої статті 107 ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві РСЦ МВС у Вінницькій області просить залишити без змін оскаржену постанову суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.

РСЦ МВС в Одеській області також надало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 02 серпня 2016 року, серія та номер НОМЕР_3, власником транспортного засобу марки "AUDI А8", 2012 року випуску, колір чорний, VIN, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2, є ОСОБА_1 .

Довіреністю від 16 лютого 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О., за реєстровим номером 258, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися від його імені (продати, обміняти, позичати, надавати в оренду тощо) зазначеним транспортним засобом.

ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_2, 22 лютого 2018 року уклали договір комісії № 7268/18/000249, на підставі якого транспортний засіб марки AUDI, моделі А8, 2012 року випуску, шасі (рама, кузов, коляска) № НОМЕР_1, чорного кольору, тип - загальний легковий седан-В, був проданий ОСОБА_6 (договір купівлі-продажу транспортного засобу від 22 лютого 2018 року № 7268/18/000249, який за повідомленням ТОВ "С. П. К. М." у подальшому був розірваний на підставі частини першої статті 651 ЦК України за згодою сторін).

За договором комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладеним між ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_2, який діяв за дорученням ОСОБА_1, на підставі якого спірний транспортний засіб проданий ОСОБА_3, цього ж дня укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7268/18/000314.

Цього ж дня транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_3 .

Згідно з даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження від 03 травня 2018 року № 12018020010001765, відкрите за заявою ОСОБА_1 ) автомобіль викрадено, особу викрадача встановлено, 23 квітня 2019 року останньому повідомлено про підзору у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 квітня 2022 року № 9053/9054/21-21, яка призначена Вінницьким апеляційним судом на виконання вказівок Верховного Суду, наданих у постанові за результатами розгляду касаційної скарги, та на підставі клопотання ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи, підпис під прізвищем ОСОБА_1 у договорі комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 виконаний не ОСОБА_1 та не ОСОБА_2, а іншою особою.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). Тож розпоряджатися майном, за загальним правилом, може тільки власник.

Серед винятків є вчинення правочину представником від імені власника товару.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя статті 237 ЦК України).

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником (від його імені його представником), то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник (його представник) та володілець майна не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця правова норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача є обмеженими й можливі за умови, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19)).

За встановленими обставинами справи апеляційний суд дійшов висновку, що ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 не підписували оспорюваний договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, не уповноважували ТОВ "С. П. К. М." вчинити правочин від імені власника транспортного засобу ОСОБА_1, договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 є неукладеним, а тому транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею.

Заперечуючи проти таких висновків апеляційного суду, заявник стверджує, що вони ґрунтуються на підставі недопустимих доказів - висновках судової почеркознавчої експертизи, яку проведено з порушенням вимог частини першої статті 104, частин першої та третьої статті 107 ЦПК України.

Вважаючи, що висновок експерта є недопустимим доказом, заявник зазначив, що апеляційний суд не надав у розпорядження експертів договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладений між ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_3, на підставі якого заявник придбав спірний транспортний засіб.

За правилами частини першої статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи (частина перша статті 107 ЦПК України).

При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів (частина третя статті 107 ЦПК України).

Верховний Суд врахував, що ухвалою від 15 грудня 2021 року Вінницький апеляційний суд призначив судову почеркознавчу експертизу у справі, що переглядається, на вирішення експертів поставив такі запитання: "Ким саме, ОСОБА_2 або іншою особою виконано підпис внизу сторінки з правої сторони у графі "(прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи)" під прізвищем ОСОБА_1 у договорі комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314".

У розпорядження експертів суд надав цивільну справу № 127/33311/18 у шести томах, оригінал договору комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладеного між ТОВ "С. П. К. М." та від імені ОСОБА_1, експериментальні зразки підпису на 20 аркушах та вільні зразки почерку (оригінали паспорта ОСОБА_2 та його посвідчення водія).

Оскільки договір купівлі-продажу від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, укладений між ТОВ "С. П. К. М." та ОСОБА_3, на підставі якого заявник придбав спірний транспортний засіб, не був предметом експертного дослідження, тому потреби у поданні його оригіналу судовому експерту не було, відповідного клопотання судовий експерт до суду не подавав, а доводи касаційної скарги зводяться до помилкового визначення необхідних документів, які потрібні експерту для проведення експертного дослідження.

Предметом доказування у справі, що переглядається, є ті обставини, що позивач та його представник за довіреністю не підписували договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314, не уповноважували ТОВ "С. П. К. М." на вчинення договору купівлі-продажу, укладеного 27 березня 2018 року з ОСОБА_3 . Обставини належності підписів сторонами договору купівлі-продажу не входили у предмет доказування у справі, що переглядається, та не були предметом експертного дослідження, призначеного ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.

Обставини справи не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 350/1594/16-ц (провадження № 61-26779св18), щодо порядку проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів, зокрема щодо необхідності надання судом оригіналів документів для проведення зазначених експертиз, на який посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд зазначив, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів (глава 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) ).

У справі, що переглядається, такі оригінали документів були надані експертам, заявник не заперечує тієї обставини, що оригінал договору комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 надавався експертам для проведення експертизи, а отже, немає підстав для висновків, що судову експертизу проведено з порушенням, що могло б свідчити про недопустимість такого доказу, як висновок експерта, зроблений за результатами експертного дослідження.

Порушень частини першої статті 104, частин першої та третьої статті 107 ЦПК України під час призначення апеляційним судом експертизи у справі Верховний Суд не встановив, оскільки потрібні матеріали для проведення судової почеркознавчої експертизи апеляційний суд надав експерту.

Інших обставин порушення порядку проведення судової експертизи у касаційній скарзі не наведено.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що заявник не спростував висновків апеляційного суду, що договір комісії від 27 березня 2018 року № 7268/18/000314 вчинений без волі ОСОБА_1 та/або його представника, а отже, обґрунтованим є висновок, що спірний транспортний засіб вибув з володіння власника поза його волею.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції двічі відмовив у призначенні почеркознавчої експертизи, не підлягають врахуванню судом, оскільки такі порушення усунув суд апеляційної інстанції, призначивши у справі експертизу з урахуванням того, що є предметом доказування у справі, що переглядається.

Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у суді першої інстанції помилково не був допитаний свідок ОСОБА_7 .

За обставинами справи ухвалою від 25 липня 2019 року суд першої інстанції постановив викликати у судове засідання свідка, проте свідок ОСОБА_7 у судові засідання не з`явився, судові повістки, надіслані на його адресу, були повернуті до суду з відмітками "адресат відсутній" та "не проживає", що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 2105013916440, № 2105014707674, № 2105015058491.

Додатково Верховний Суд врахував, що показання свідка про факт підписання договору його стороною не може бути достатньо переконливим доказом, оскільки такі обставини підлягають доказуванню передусім іншим доказом, зокрема відповідним висновком почеркознавчої експертизи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Щодо доводів, що суд першої інстанції оцінив докази з порушенням вимог статті 89 ЦПК України, не звернув уваги на те, що належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів обставин на підтвердження позову ОСОБА_1 не надав, Верховний Суд дійшов висновку, що такі доводи касаційної скарги не є належно підтверджені, зводяться до непогодження заявника із оскарженими судовими рішеннями та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України.

Потрібно також враховувати, що заявник оскаржив судові рішення лише з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, належного викладу підстав касаційного оскарження судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права касаційна скарга не містить.

Верховний Суд наголошує, що виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, неправильно застосовані судами, без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи, що ОСОБА_1 та останній набувач спірного автомобіля не перебувають у договірних відносинах, між ними не було укладено будь-яких цивільно-правових договорів з приводу спірного майна, правові відносини між ними підлягають врегулюванню на підставі правил статей 387 та 388 ЦК України.

За встановлених фактичних обставин справи спірний транспортний засіб вибув з володіння ОСОБА_1 поза його волею, оскільки договір купівлі-продажу від його імені вчинила інша особа без достатніх правових підстав, а саме на підставі договору комісії, який власник спірного майна чи його представник за довіреністю не вчиняли. Протилежного під час розгляду справи суди не встановили, а заявник не довів, що позивач чи його представник виявили свою волю на вчинення ТОВ "С. П. К. М." відчуження транспортного засобу, належного на праві власності ОСОБА_1, що підтверджувалося б діями позивача чи його представника на виконання договору, який вони не підписували та не мали волевиявлення на його вчинення.

Встановивши, що суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм процесуального права під час ухвалення оскаржених судових рішень, що відповідають правовим висновкам Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі заявник не навів, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.