183/4809/19 Про визнання незаконними дії державного виконавця щодо накладення арештів на все рухоме та нерухоме майно боржника, розшук автомобіля боржника, накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржників - 28.12.2022 Прийняття

суб`єкти оскарження: державний виконавець Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Корєла Ольга Миколаївна, начальник Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мироненко Олександр Петрович,

заінтересована особа - Комунальне підприємство "Новомосковськтеплоенерго",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявників

ОСОБА_1, ОСОБА_2 18 грудня 2020 року звернулися до суду зі скаргою, у якій просили:

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Корєлої О. М. (далі - державний виконавець) у зведеному виконавчому провадженні від 02 грудня 2020 року № 63783281, що полягає у невчиненні таких обов`язкових дій: роз`яснення прав та обов`язків учасникам виконавчого провадження (частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"), негайне доведення змісту виконавчих документів (частина перша статті 28 Закону України "Про виконавче провадження"), реагування на заяву щодо зняття арешту з майна, дії та рішення державного виконавця щодо винесення постанов від 02 грудня 2020 року про накладення арештів на все рухоме та нерухоме майно боржника, розшук автомобіля боржника, накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржників;

- визнати неправомірною бездіяльність начальника Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мироненка О. П. (далі - начальник відділу ДВС) щодо неналежного контролю за діями підлеглих у зведеному виконавчому провадженні від 02 грудня 2020 року № 63783281, що призвели до порушень закону, прав та інтересів учасників виконавчого провадження, неусунення причин та умов порушень закону при проведенні виконавчих дій, нереагування на письмове звернення, ненадання відповіді на звернення;

- постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати цих посадових осіб усунути допущені порушення чинного законодавства відповідно до вимог статті 262 ЦПК України та пункту 29 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) .

Заявники обґрунтовували вимоги скарги тим, що 02 грудня 2020 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшло повідомлення з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про арешт усіх його банківських рахунків, а 03 грудня 2020 року аналогічне повідомлення надійшло ОСОБА_2 .

З цих повідомлень заявники дізналися про виконавче провадження.

Заявник ОСОБА_1 03 грудня 2020 року подав заяву до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)

(далі - відділ ДВС) про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і довідався, що 02 грудня 2020 року державний виконавець ухвалила декілька постанов про арешт рухомого і нерухомого майна боржників, арешт та розшук автомобіля, арешт рахунків боржників, зокрема й зарплатного рахунку ОСОБА_2 .

У своїх заявах від 03 грудня 2020 року та 04 грудня 2020 року на ім`я державного виконавця та начальника відділу ДВС ОСОБА_1 просив зняти всі накладені арешти як неспівмірні, безпідставні та вчинені з порушенням процедури, проте цього зроблено не було.

Рішення та дії державного виконавця з ухвалення постанов у виконавчому провадженні від 02 грудня 2020 року заявники вважають такими, що не відповідають вимогам співмірності заходів, встановлених у пункті 8 частини першої статті 2, частини шостої статті 48, частини третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження"; порядку та умовам, передбаченим у пункті 2 частини першої статті 2, частинах другій,

п`ятій-сьомій статті 48, частинах першій, четвертій статті 50, частині першій статті 68 Закону України "Про виконавче провадження".

На переконання заявників, бездіяльність державного виконавця полягає у нездійснення роз`яснення прав та обов`язків (частина друга статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"), негайному неповідомленні змісту виконавчих документів (частина перша статті 28 зазначеного Закону), нереагуванні на заяву щодо зняття арешту з майна та дотримання вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) і прав учасників виконавчого провадження.

Бездіяльність начальника відділу ДВС, за твердженнями заявників, полягає у тому, що незважаючи на встановлені попередні порушення державних виконавців цього відділу, а також бездіяльність начальника відділу ДВС, що встановлені ухвалою суду та на окрему ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 23 серпня 2016 року, адресовану до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області для усунення причин та умов порушень закону при проведенні виконавчих дій посадовими особами цього відділу, ці порушення не були усунуті, а, навпаки, продовжуються і надалі, що підтверджує відсутність належного контролю за діями підлеглих та бездіяльність начальника, що також підтверджується нереагуванням (ненадання відповіді) на заяви заявників від 04 грудня 2020 року.

Стислий виклад заперечень інших учасників

Суб`єкти оскарження надали відзив на скаргу, просили відмовити у її задоволенні, зазначили, що заявники не довели обставин, наведених у скарзі.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Ухвалою від 23 лютого 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні скарги, врахувавши встановлений факт ознайомлення боржника ОСОБА_1 з матеріалами виконавчого провадження, отримання ним копій постанов державного виконавця, зважаючи на те, що боржник ОСОБА_1 є фахівцем у галузі права (адвокатом), з урахуванням передбаченого законодавством права сторони виконавчого провадження знайомитися з матеріалами виконавчого провадження як у письмовому вигляді, так і через безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження, суд не встановив правових підстав для задоволення скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні від 02 грудня 2020 року № 63783281, що полягає у нероз`ясненні прав та обов`язків учасника виконавчого провадження, а також у неповідомленні змісту виконавчих документів.

З огляду на те, що 03 грудня 2020 року боржники у виконавчому провадженні ознайомлені з ухваленими постановами, які є предметом оскарження, суду не було надано доказів неповідомлення сторін та інших учасників виконавчого провадження змісту постановлених процесуальних рішень виконавцем, а тому скарга боржників в цій частині задоволенню не підлягає.

У частині вирішення вимог щодо оскарження арештів, накладених на рахунки заявників, суд зазначив, що оскаржувані постанови державного виконавця про арешт коштів боржників від 02 грудня 2020 року містять застереження, що арешт накладається на всі грошові кошти, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належить боржникам. Матеріали виконавчого провадження не містять повідомлення банківської установи про цільове призначення рахунків боржника, банківською установою не повернуло постанову державного виконавця про арешт зазначених рахунків без виконання.

Суд врахував, що у поданій скарзі ОСОБА_2 стверджувала що державний виконавець наклала арешт на її зарплатний картковий рахунок, проте заявник, скориставшись своїм правом, передбаченим частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", на звернення із заявою про зняття арешту, не реалізувала своє право на надання документального підтвердження, що рахунок її як боржника має спеціальний режим використання, тобто є рахунком, на який нараховується заробітна плата. За таких обставин суд дійшов висновку, що немає правових підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця та начальника відділу ДВС щодо нереагування на заяву щодо зняття арешту з рахунків боржників.

Суд також звернув увагу, що у зв`язку із надходженням 29 грудня 2020 року до відділу ДВС заяв стягувача про повернення без виконання виконавчих документів 31 грудня 2020 року винесено постанови про зняття арешту з коштів боржників. Надалі, 04 січня 2021 року, винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, постанову про припинення розшуку транспортного засобу, що належить ОСОБА_1, та постанови про зняття арешту з майна боржників. До роботодавця ОСОБА_2 державний виконавець направив вимогу про припинення стягнення грошових коштів із заробітної плати, що унеможливлює подальше вчинення будь-яких процесуальних дій в межах завершеного виконавчого провадження, зокрема й скасування постанов про накладення арештів на інше майно боржників.

У частині вимог заявників про постановлення окремої ухвали суд врахував, що не встановив порушень закону чи іншого нормативно-правового акта ані зі сторони державного виконавця, ані зі сторони начальника ДВС, а тому скарга в цій частині також визнана необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 21 грудня 2021 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з інших підстав.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд врахував, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення її про розгляд справи судом першої інстанції є слушними. Матеріали справи не містять доказів спростування належного виконання місцевим судом положень статей 130, 131 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції врахував, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Постановляючи нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги, апеляційний суд врахував, що боржники не виконали судове рішення, яке на час ухвалення постанов державним виконавцем набрало законної сили; враховуючи, що винесення постанов про накладення арешту на грошові кошти боржників, про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, розшук майна боржника є необхідним для забезпечення належного і у розумні строки примусового виконання судового рішення та такі дії здійснені виконавцем без порушень нормативних актів; враховуючи баланс інтересів боржників і стягувача, немає підстав для задоволення скарги.

Посилання заявників на нездійснення виконавцем "негайного доведення змісту виконавчих документів", "нереагування" виконавця на заяву щодо зняття арешту, за висновками апеляційного суду не доводять факт порушення прав заявників як сторони виконавчого провадження. Постанова державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника, що знаходяться на рахунку у фінансовій установі, не обмежує боржника у праві і можливості отримувати заробітну плату, за винятком відрахувань, встановлених законом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 19 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, справу передати на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив таке:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18), за змістом якого державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й пересвідчитися в отриманні боржником цього документа;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (адміністративне провадження № К/9901/22118/19), від 29 січня 2020 року у справі № 820/5422/17 (провадження № К/9901/24671/18), згідно з якими рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками зі спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби, тобто наявна пряма законодавча заборона накладати арешти на такий вид рахунку;

- справу розглянув та вирішив неповноважний склад суду, оскільки суд проявив упередженість, а тому підлягав відводу (самовідводу);

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 20 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заочним рішенням від 18 травня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у цивільній справі №1 83/4809/19 задовольнив позов Комунального підприємства "Новомосковськтеплоенерго"

(далі - КП "Новомосковськтеплоенерго") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за комунальні послуги з централізованого опалення.

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" заборгованість за комунальні послуги з централізованого опалення за період з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2019 року у розмірі 29 721, 06 грн.

Стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" судові витрати у сумі по 960, 50 грн з кожного.

На виконання цього заочного рішення 12 листопада 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області видав виконавчі листи, які пред`явлені до виконання відділу ДВС.

Старший державний виконавець 02 грудня 2020 року ухвалила постанови про відкриття виконавчих проваджень:

- № 63783547 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 960, 50 грн;

- № 63783281 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 29 721, 06 грн;

- № 63782944 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 29 721, 06 грн;

- №63783115 про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 960, 50 грн.

Зазначені постанови про відкриття виконавчих проваджень державний виконавець направляла на адреси боржників та стягувача, що підтверджується копіями супровідних листів від 02 грудня 2020 року.

Постановами від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 63783281 старший державний виконавець:

- наклала арешт на всі грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належить боржнику ОСОБА_1 ;

- наклала арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1, а у виконавчому провадженні № 63782944 наклала арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 ;

- оголосила в розшук майно боржника.

Постановою від 02 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 63782944 старший державний виконавець наклала арешт на всі грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належить боржнику ОСОБА_2 .

Суди встановили, що, за твердженнями заявників у скарзі, про арешт рахунків та наявність виконавчого провадження їм стало відомо з смс-повідомлень банку від 02 грудня 2020 року

Постановою від 02 грудня 2020 року старший державний виконавець об`єднала виконавчі провадження № 63783281, №63783547 у зведене виконавче провадження № 63789936.

Постановою від 02 грудня 2020 року старший державний виконавець об`єднала виконавчі провадження № 63782944 та № 63783115 у зведене виконавче провадження № 63790019.

Щодо винесених постанов старшого державного виконавця ОСОБА_1 дізнався 03 грудня 2020 року безпосередньо у відділі ДВС під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується заявами боржника від 03 грудня 2020 року та від 04 грудня 2020 року.

Суди встановили, що 03 грудня 2020 року від ОСОБА_1 до відділу ДВС надійшла заява про забезпечення прав учасника виконавчого провадження, зняття арешту з коштів та майна ОСОБА_2, надання для ознайомлення матеріалів виконавчого провадження, відкладення проведення виконавчих дій на строк 10 днів та із проханням відповіді направити на електронну адресу.

Після розгляду зазначеної заяви державний виконавець прийняла рішення надати ОСОБА_1 строк 10 днів для забезпечення можливості подання апеляційної скарги на судове рішення, на виконання якого видані виконавчі документи. Також йому було надано роз`яснення про те, що немає законних підстав для зняття арешту з коштів ОСОБА_2 за його заявою (без підтвердження представницьких повноважень).

Постановою від 31 грудня 2020 року у виконавчому провадженні №63782944 старший державний виконавець зняла арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_2, у зв`язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа.

ОСОБА_1 не заперечував тієї обставини, що 03 грудня 2020 року йому було забезпечено можливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та зняття їх фотокопій. Державний виконавець наполягала на тому, що ОСОБА_1 вона усно ознайомила з його правами у виконавчому провадженні.

Також постановою від 31 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 63783281 старший державний виконавець зняла арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 у зв`язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа.

Постановою від 04 січня 2021 року у виконавчому провадженні № 63783281 старший державний виконавець припинила розшук транспортного засобу, що належить ОСОБА_1 .

Постановами від 04 січня 2021 року старший державний виконавець у зв`язку з поданням відповідних заяв стягувачем повернула стягувачу виконавчі листи у виконавчих провадженнях:

- № 63783281 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 29 721, 06 грн;

- № 63782944 про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 29 721, 06 грн;

- №63783547 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 960, 50 грн;

- № 63783115 про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП "Новомосковськтеплоенерго" 960, 50 грн.

До роботодавця ОСОБА_2 старший державний виконавець направила вимогу від 04 січня 2021 року № 106/4 про припинення стягнення коштів із заробітної плати.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України (1618-15) , порушено їх права та свободи.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності тощо.

У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема, на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

За статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (1868-15) , на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно з частиною третьою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

За абзацом другим частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків-резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) , поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Отже, судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державний або приватний виконавець здійснює його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) сформувала висновок про те, що, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи-підприємця, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Також за висновками Великої Палати Верховного Суду у згаданій постанові виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 712/9660/20 (провадження № 61-5453св21) вважав, що аналогічний підхід повинен застосовуватися і під час виконання судових рішень при зверненні стягнення на кошти боржників-фізичних осіб, а саме: перевірка режиму використання рахунків, а також походження коштів (заробітна плата, пенсія, соціальні виплати тощо) здійснюється банківською чи фінансовою установою, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено звернення стягнення, або коштів, щодо яких законом визначено обмеження щодо стягнення, накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 2-812/11 (провадження № 61-7824св21)).

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").

Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що державний виконавець законно ухвалила постанови про арешт коштів боржника.

Доводи заявника про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт коштів боржника є необґрунтованими, оскільки, накладаючи арешт на грошові кошти боржника, який не виконав судове рішення, державний виконавець у цій постанові зазначила, що арешт накладається на грошові кошти, які належать боржнику, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Тому під час винесення оскаржуваних постанов не було порушено вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , частиною третьою статті 52 якого встановлено, що саме на банк покладено обов`язок перевірити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.

Так само боржник вправі звернутися до виконавця із заявою про зняття арешту з такого рахунку, проте має надати документальне підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Водночас у справі, що переглядається, за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, заявники не надали державному виконавцю відповідних підтверджень.

За таких обставин обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуваними постановами заступника начальника відділу не порушені права заявника, оскільки у постановах про арешт коштів боржника є застереження про те, що арешт не накладається на кошти, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим заявниками доказам та наведеним ними доводам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що вони не довели обґрунтованості вимог своєї скарги, а дії державного виконавця та прийняті ним рішення відповідали вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (адміністративне провадження № К/9901/22118/19), від 29 січня 2020 року у справі № 820/5422/17 (провадження № К/9901/24671/18), рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби, тобто наявна пряма законодавча заборона накладати арешти на такі види рахунків.

Верховний Суд наголошує, що у зазначених справах арешт був накладений на рахунки боржників без застереження про те, що такий арешт не накладається на кошти, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Враховуючи, що в оскаржуваних постановах державний виконавець зазначила про застереження, на які кошти та на яких рахунках арешт не накладається, без подання державному виконавцю документального підтвердження, що арешт накладений на рахунок боржника із спеціальним призначенням, у останньої не було правових підстав для скасування такого арешту з рахунку боржника.

Касаційна скарга не містить доводів, що боржники надали державному виконавцю письмові докази на підтвердження існування підстав для скасування арештів з їх рахунків, які не були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. А отже, висновки апеляційного суду про недоведеність, що рахунки, на які накладено арешт, є винятком з правила, є обґрунтованими.

Щодо інших доводів касаційної скарги

В оцінці доводу касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц

(провадження № 61-25124св18), яким передбачено, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й пересвідчитися в отриманні боржником цього документа, Верховний Суд врахував, що за обставинами справи заявник 03 грудня 2020 року мав можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та зняття їх фотокопій, а тому ненадання державним виконавцем доказів отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження засобами поштового зв`язку не свідчить про те, що боржнику не було відомо про виконавче провадження, оскільки на наступний день після відкриття виконавчого провадження боржник ознайомився з його матеріалами та мав можливість зробити їх фотокопії.

Потрібно враховувати, що висновки Верховного Суду у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) про те, що виконавець має пересвідчитися в отриманні боржником постанови про відкриття виконавчого провадження Верховний Суд зробив в контексті оцінки законності накладення штрафу на боржника у зв`язку з невиконанням добровільно рішення суду у строк, встановлений виконавцем. Верховний Суд зазначив, що у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

Водночас у справі, яка переглядається, державний виконавець не накладала штраф на боржника у зв`язку з невиконанням у добровільному порядку рішення суду, заявник не довів, яким чином відсутність у матеріалах виконавчого провадження доказів вручення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження за обставин, коли боржник ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження на наступний день після його відкриття, призвела до порушення прав боржника та яких саме прав.

Так само заявник не довів, що йому невідомі його права як боржника у межах виконавчого провадження. Суди взяли до уваги, що заявник є адвокатом, а отже має юридичну освіту та, відповідно, має бути обізнаний про права, які має боржник у виконавчому провадженні. Заявник не зазначив, яке з прав йому не було роз`яснено та яким чином це призвело до настання негативних наслідків у межах виконавчого провадження.

Щодо доводів касаційної скарги, що справу розглянув неповноважний склад суду, який діяв упереджено, а тому підлягав відводу (самовідводу), Верховний Суд врахував, що за правилами пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою. Водночас у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не заявляв відвід колегії суддів апеляційного суду у зв`язку з їхньою упередженістю, а тому такі доводи не підлягають оцінці судом.

Щодо неповноважності складу суду як підстави для направлення справи на новий судовий розгляд, Верховний Суд не встановив порушення порядку визначення складу суду у цій справі, також обставин заявник не довів та не обґрунтував, чому, на його переконання, склад суду був неповноважним.

Потрібно враховувати, що неповноважним необхідно вважати склад суду, якщо справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду; справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово.

Таких доводів щодо неповноважності складу суду касаційна скарга не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).