461/5717/20 Про визначення місця проживання малолітнього - 27.12.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2021 року в складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 04 вересня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .Після укладення шлюбу сторони спільно проживали з дитиною за адресою реєстрації відповідача у кв. АДРЕСА_1 .З 2016 року сторони почали періодично виїжджати на роботу до Республіки Польща. З 2017 року вона у більшій мірі перебувала на роботі за кордоном, однак постійно підтримувала контакт зі своєю сім'єю. Наприкінці 2018 року відносини між сторонами почали погіршуватись і ОСОБА_2 подав до суду позов про розірвання шлюбу, який у зв`язку з його неявкою до суду було залишено без розгляду. Протягом 2019 року вона намагалась зберегти сім'ю та продовжила передавати кошти на утримання сім`ї.

У березні 2020 року вона дізналась, що 24 лютого 2020 року Галицьким районним судом міста Львова було видано судовий наказ № 461/1229/20 про стягнення з неї на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, починаючи з 11 лютого 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Крім того, 11 лютого 2020 року ОСОБА_2 повторно подав до суду позов про розірвання шлюбу, який судом повторно був залишений без розгляду у зв'язку з неявкою до суду позивача.

Зазначала, що вона заперечує проти розірвання шлюбу, а також проти того, щоб син постійно проживав саме з батьком, однак її спроби владнати з чоловіком ці питання не дали жодного результату. Навпаки, відповідач почав чинити їй перешкоди у спілкуванні з сином. Стверджувала, що здатна створити значно кращі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, ніж відповідач, у зв'язку з чим просила визначити місце проживання дитини з матір'ю.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом зазначав, що з моменту свого народження і по даний час син ОСОБА_4 проживає саме з ним. Вказував, що у 2016 році ОСОБА_1 виїхала до Республіки Польща, залишивши їх з сином в Україні, і з того часу перестала брати участь у вихованні сина та виконувати свої материнські обов'язки. В Україну ОСОБА_1 повернулась лише у травні 2020 року та почала часто влаштовувати безпричинні сварки. Він не чинив їй перешкод у спілкуванні з сином, однак своєю поведінкою вона сама налаштувала сина проти себе. Разом із тим він має належні житлово-побутові умови для забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, стабільний дохід та можливість утримувати дитину, а син має окрему облаштовану кімнату. Просив визначити місце проживання дитини з батьком.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 березня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2, за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Судові рішення мотивовані тим, що визначення місця проживання дитини із батьком буде відповідати якнайкращим її інтересам, оскільки батько створив належні умови для виховання сина. Разом із тим суди врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, висловлене у межах вказаного висновку бажання дитини проживати саме з батьком, а також відмову у категоричній формі проводити час та спілкуватися з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та передати справу для продовження розгляду.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17.

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином, який страждає від однобічного впливу батька, який у свою чергу налаштовує дитину проти матері. Узяті до уваги судом апеляційної інстанції консультативні висновки психологів від 20 та 28 травня 2021 року не є належними і допустимими доказами. Разом із тим суди з метою встановлення прихильності дитини до проживання з одним із батьків не забезпечили опитування дитини в суді в присутності психолога.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. На обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_2 зокрема вказав про безпідставність доводів ОСОБА_1 щодо наявності у неї перешкод у спілкуванні з сином з огляду на подану нею заяву щодо залишення без розгляду її позовної заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Водночас ОСОБА_2 звернув увагу на те, що ОСОБА_1 дійсно неодноразово зверталась до правоохоронних органів, однак в результаті проведених за цими заявами перевірок у діях ОСОБА_2 не було встановлено ознак адміністративного або кримінального правопорушення.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Нев`ядомського Д. В. подала заперечення на відзив на касаційну скаргу та вказала, що належними і допустимими доказами у справі, зокрема листом Галицької районного адміністрації від 03 серпня 2020 року № 260001 та листом Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 24 грудня 2020 року, підтверджені обставини вчинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною. У зв'язку із тим, що вказані у цих листах порушення не були усунуті ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

ОСОБА_1 звернула увагу касаційного суду на те, що суд апеляційної інстанції не дав оцінки заяві дитини, яка виявила бажання проживати разом з одним із батьків та не проаналізував рішення суду першої інстанції на предмет врахування інтересів дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 вересня 2010 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2017 року ОСОБА_1 перебувала на роботі в Республіці Польща. Наприкінці 2018 року відносини між ОСОБА_1 та її чоловіком почали погіршуватись.

На час розгляду справи у судах ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 у кв. АДРЕСА_1, яка належить на праві власності батьку та бабі дитини.

24 лютого 2020 року Галицьким районним судом міста Львова було видано судовий наказ № 461/1229/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 лютого 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

Згідно із актом обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3, дитина забезпечена одягом та харчуванням, є місце для ігор, відпочинку та навчання.

З довідки про доходи від 04 листопада 2020 року № 61 вбачається, що ОСОБА_5 працює на посаді електромеханіка електрозв`язку у виробничому структурному підрозділі "Друга львівська дистанція сигналізації та зв`язку", розмір його доходу за період з травня по жовтень 2020 року становив 65 603,68 грн.

Згідно із характеристикою з місця роботи, на якій ОСОБА_5 працює з 19 грудня 2006 року, він зарекомендував себе з позитивного боку як дисциплінований, сумлінний працівник. На час відсутності старшого електромеханіка цеху неодноразово виконував його обов`язки. Серед колег по роботі користується повагою та авторитетом. Поставлені завдання та обов`язки виконує вчасно та якісно. За характером спокійний, врівноважений. До кримінальної відповідальності не притягався.

25 червня 2020 року ОСОБА_5 подав заяву в Галицьку районну адміністрацію з приводу надання висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком.

Відповідно до актів оцінки потреб та висновків оцінки потреб сім`ї від 26 червня 2020 року та 09 липня 2020 року, наданих Львівським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, у малолітнього ОСОБА_3 ситуативно виявляється тривожність при згадуванні конфліктних ситуацій між батьками; довірливі стосунки у дитини з батьками тата (дідусь та бабуся по татовій лінії); мама дитини спілкується з ним у телефонному режимі; між батьками малолітнього існує спір щодо визначення місця проживання дитини. У примітці до висновку оцінки потреб від 26 червня 2020 року зазначено, що є ризики отримання ОСОБА_3 психологічної травми при ескалації конфлікту між батьками на фоні спору про місце проживання дитини.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 22 вересня 2020 року № 264 визначено порядок особистого спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 .

Як вбачається з висновку Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком від 05 квітня 2021 року, 28 квітня 2020 року, 23 червня 2020 року та 01 березня 2021 року відділом "Служба у справах дітей" Галицького району управління "Служба у справах дітей" департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради спільно з працівниками сектору ювенальної превенції Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області було відвідано ОСОБА_2 за місцем проживання: АДРЕСА_2, Квартира складається з трьох кімнат, коридору, кухні, ванної, вбиральні. Дитина проживає в окремій кімнаті, де є місце для сну та відпочинку, місце для занять. Хлопчик забезпечений необхідним шкільним приладдям та навчальною літературою. Одягом та взуттям забезпечений відповідно до віку та сезону. Умови проживання хороші.

Під час бесіди працівників Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з дитиною хлопчик пояснював, що за цією адресою проживає з батьком, дідусем та бабусею. З мамою не хоче контактувати, у її квартирі не був та не проживав. Розповів також, що багато часу проводить з батьком, щодня вони разом гуляють. Проводити час та спілкуватися з матір`ю хлопчик відмовлявся в категоричній формі.

У вказаному висновку також встановлено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради 09 липня 2020 року був присутній ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 пояснив, що перейшов у 4-й клас середньої школи № 4. Проживає разом з татом та дідусем і бабусею зі сторони тата. Мама поїхала за кордон і дуже рідко приїжджала, інколи телефонувала. На день народження не вітала. Виявив бажання проживати з татом. Після приїзду мами із-за кордону почав маму боятися, бо став свідком конфлікту, коли мама прийшла до них і вчинила скандал, була присутня поліція, мама хотіла його забрати від тата, смикала його. Після цього випадку почав погано спати, з`явилася тривожність. Коли був менший і проживали з мамою і татом однією сім`єю, тато забирав його з садочку, мама забирала рідко. На запитання членів комісії з ким би він хотів проживати у подальшому, відповів, що хотів би залишитись проживати з татом. На запитання чи хотів би бачитись, спілкуватись з мамою, відповів, що не хоче.

Відповідно до довідки-характеристики початкової школи № 4 Львівської міської ради (вул. Дзиндри, 7, м. Львів,) від 10 червня 2020 року № 02-07/095 малолітній ОСОБА_3 навчався у 3-А класі, навчанням і вихованням дитини займався батько.

Згідно з наказом початкової школи № 4 Львівської міської ради від 31 серпня 2020 року № 02-02/093 "Про організацію навчання учня 4-А класу ОСОБА_6 за індивідуальною (сімейною) формою у 2020-2021 навчальному році" з 01 вересня 2020 року дитина навчається на індивідуальній (сімейній) формі навчання.

ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11 лютого 2021 року, складеного відділом "Служба у справах дітей" Сихівського району, за результатами візиту, житло розміщене на 1-му поверсі 9-ти поверхового будинку та складається з 2-х кімнат, кухні. У квартирі чисто, прибрано, зроблений ремонт, є відповідна побутова техніка, меблі. Для дитини підготовлено окрему кімнату, де є ліжко, стіл, комп`ютер, піаніно, необхідний одяг. Для виховання, розвитку та відпочинку дитини створені належні умови.

За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: дід дитини ОСОБА_7, дядько дитини ОСОБА_8, баба дитини ОСОБА_9, матір дитини ОСОБА_1 .

У матеріалах справи міститься письмова консультація психолога Клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр" від 20 травня 2021 року, зі змісту якої вбачається, що малолітній ОСОБА_10 отримав консультацію психолога, під час якої скаржився на поведінку з боку матері, яка допускала прояви агресії до нього та інших родичів. Зазначив, що йому добре живеться з батьком, бабусею та дідусем, які до нього добре ставляться, піклуються про нього та рахуються з його думкою, що він відчуває їх любов. Міститься рекомендація забезпечити дитині спокійні умови проживання, захистити дитину від насилля з боку матері (а.с. 126-127, т.2).

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2021 року в справі № 461/1249/21, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи ОСОБА_2, ОСОБА_11, про видачу обмежувального припису.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року в справі № 461/4432/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 травня 2021 року та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 стосовно спілкування з малолітнім ОСОБА_3 .

Вказані судові рішення мотивовані зокрема тим, що посилання сторін на звернення до правоохоронних органів, свідчить про наявність тривалого конфлікту між ними, але не підтверджує факт вчинення по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 домашнього, економічного, психологічного насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Установивши наявність схожих належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, врахувавши висновок органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, висновки та рекомендації психологів про забезпечення дитині спокійних умов проживання, захисту дитину від психологічного насилля з боку матері, суди дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 .

Визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про незабезпечення опитування дитини в суді в присутності психолога є непереконливими з огляду на існуючий тривалий конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання дитини та констатований психологами негативний вплив цього конфлікту на психологічний стан дитини, наявні у матеріалах справи письмові висновки психологів, у яких установлено, що у ході обстеження дитина скаржилася на вкрай агресивну поведінку з боку матері, а також надані на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради пояснення самої дитини, висловлені у категоричній формі, які зводяться до небажання останнього проводити час та спілкуватися з матір`ю.

Аргументи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Надаючи оцінку цим доводам заявника, колегія суддів також враховує, що положення статті 171 СК України містить посилання щодо можливості дитини висловити свою думку під час розгляду спору між батьками, зокрема і щодо свого місця проживання із одним із них.

За обставин цієї справи встановлено, що малолітній ОСОБА_3 неодноразово висловлював свою думку з приводу проживання і спілкування із матір'ю. Зокрема така думка була висловлена ним 09 липня 2020 року на засіданні з питань захисту прав дитини при галицькій районній адміністрації під час спілкування із працівниками органів, що уповноважені здійснювати контроль та нагляд у сфері забезпечення прав малолітніх осіб, у межах розгляду спору у цій справі. Також 20 травня 2021 року ОСОБА_3 був вислуханий психологом Клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді з питань його взаємовідносин із матір`ю.

Колегія суддів вважає, що вік і рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою думку щодо питання його визначення місця проживання, а отже відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що дитина знаходиться під негативним впливом батька і саме тому висловлює бажання проживати з ним.

Колегія суддів вважає також необґрунтованими аргументи касаційної скарги про вчинення ОСОБА_2 ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною.

Так, у справі суди встановили, що розпорядженням Галицької районної адміністрації від 22 вересня 2020 року № 264 визначено порядок особистого спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3

ОСОБА_1 мотивувала доводи щодо наявності у неї перешкод у спілкуванні з дитиною тим, що на виконання вказаного розпорядження вона декілька разів відвідувала сина за місцем його проживання у батька, проте останній чинив їй перешкоди, про що свідчить її неодноразове звернення до правоохоронних органів.

Однак колегія суддів вважає, що звернення позивача до правоохоронних органів саме по собі не може вважатися достатнім доказом наявності таких перешкод за відсутності доказів, які достовірно підтверджують існування цих перешкод.

Аналогічних висновків дійшли суди при розгляді справ (№№ 461/4432/21, 461/1249/21) за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про видачу обмежувальних приписів, вказавши, що посилання сторін на звернення до правоохоронних органів, свідчить про наявність тривалого конфлікту між ними, але не підтверджує факт вчинення по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 домашнього, економічного, психологічного насильства.

При цьому в матеріалах справи містяться листи-відповіді органів поліції, адресовані ОСОБА_1, про те, що у ході проведених перевірок за її заявами щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_2, який не дозволяє їй бачитися з дитиною ОСОБА_3, встановлено, що у діях ОСОБА_2 відсутні ознаки адміністративного та кримінального правопорушення.

Окрім цього колегія суддів враховує також те, що ОСОБА_1 мала можливість довести порушення своїх прав та захистити їх у межах розгляду її позову, пред`явленого до ОСОБА_2, про усунення перешкод щодо участі у вихованні дитини, встановлення порядку особистого спілкування з дитиною (справа № 461/6325/20).

Разом із тим згідно із відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27 жовтня 2021 року, постановленою у вказаній справі, її позовну заяву було залишено без розгляду на підставі поданої нею заяви.

За таких обставин позивач у передбаченому статтею 81 ЦПК порядку не надала належних і допустимих доказів щодо наявності у неї перешкод у спілкуванні з дитиною.

Водночас мати дитини, яка, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Встановивши зазначене та врахувавши ставлення матері і батька до своїх батьківських обов`язків, інтереси дитини, увагу і турботу батьків, необхідність розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, а також те, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків не позбавляє другого можливості спілкуватися і брати участь у вихованні дитини, суди попередніх інстанцій вважали за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком.

З огляду на зазначене доводи ОСОБА_1 щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі найкращих інтересів дитини є безпідставними.

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору надали першочергове значення саме найкращим інтересам малолітньої дитини та визначили місце її проживання з батьком.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що визначене судами місце проживання з батьком поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.