755/13794/19 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 23.12.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Паламарчук Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовну заяву мотивував тим, що06 лютого 2019 року о 18 годині 30 хвилин на мосту Патона в місті Києві з вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем марки "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в якій було пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль марки "Porshe Panamera Turbo", номерний знак НОМЕР_2, під його керуванням.

Зазначив, що внаслідок зіткнення автомобіль позивача отримав ряд механічних пошкоджень.

Постановою від 21 червня 2019 року Печерський районний суд м. Києва визнав винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на підставі статті 38 КУпАП провадження у справі закрив через закінчення строку, протягом якого може бути накладене адміністративне стягнення. Відповідач свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав.

Вважає, що протиправними діями відповідач заподіяв йому на 1 009 210,64 грн матеріальну шкоду, розмір якої підтверджується звітом про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ від 26 березня 2019 року № 1485.

Послався на те, що відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність в страховій компанії Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (далі - ПАТ "НАСК "ОРАНТА", поліс від 01 червня 2018 року № АМ/7458330).

09 липня 2019 року ПАТ "НАСК "ОРАНТА" виплатило на рахунок позивача 99 000,00 грн страхового відшкодування.

Також зазначив, що внаслідок протиправних дій відповідача йому також заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням його майна.

З моменту вчинення правопорушення сплинув тривалий період часу, проте відповідач не вжив заходів щодо повного відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди, не сприяв усуненню негативних наслідків вчиненого ним правопорушення.

Ураховуючи характер та обсяг душевних і психічних втрат, їх тривалість, позивач просив стягнути з відповідача 100 000,00 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

Також просив стягнути з відповідача 910 210,64 грн у відшкодування матеріальної шкоди та відшкодувати судові витрати у справі: 3 300,00 грн - за складання звіту № 1485 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди; 9 605,00 грн судового збору; 36 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 09 грудня 2019 року Дніпровський районний суд м. Києва залучив до участі у справі ПАТ "НАСК "ОРАНТА" як третю особу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 03 грудня 2020 року Дніпровський районний суд м. Києва позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 910 210,64 грн відшкодування матеріальної шкоди, завданої унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

У решті позову відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 740,55 грн судового збору.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9 100,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що страхове відшкодування 99 000,00 грн є недостатнім для покриття реальної вартості ремонтних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого в ДТП автомобіля, отже є підстави для відшкодування позивачу різниці між вартістю матеріального збитку, відповідно до звіту №1485 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, та сумою страхового відшкодування.

Зазначив, що відповідач не надав іншого звіту про оцінку вартості збитку, з клопотанням про призначення відповідної експертизи також не звертався. Наданий відповідачем консультативний висновок не є рецензією на звіт про оцінку, а тому не може підтверджувати можливість або неможливість використання звіту.

Посилання у консультаційному висновку на положення пункту 8.5.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів місцевий суд вважав безпідставним, оскільки звіт про оцінку складений 26 березня 2019 року на дату оцінки 06 лютого 2019 року, тобто на дату вчинення ДТП, а за положеннями статті 22 ЦК України збитками є також витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права, при цьому такі збитки є реальними.

Зазначив, що при визначенні розміру страхового відшкодування страховик не вирахував втрату товарного вигляду, акт огляду та ремонтні калькуляції суду на дослідження не надав.

Урахував, що в судовому засіданні представник страховика пояснила, що при огляді автомобіля він не розбирається, у зв`язку з чим в протоколі зазначається, що транспортний засіб може мати приховані пошкодження.

Суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що згідно з розрахунку страхового відшкодування від 04 липня 2019 року розмір матеріального збитку дорівнює вартості відновлювального ремонту та становить 319 738,09 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 06 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Паламарчук Н. В. задовольнив частково.

Рішення суду першої інстанції змінив та зменшив суму відшкодування матеріальної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, з 910 210,64 грн до 737 029,75 грн, суму судового збору з 8 740,55 грн до 7 007,80 грн, суму витрат на професійну правничу допомогу з 9 100,00 грн до 7 296,00 грн.

Решту рішення місцевого суду залишив без змін.

Постанову мотивував тим, що висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини відповідача у заподіянні позивачу майнової шкоди, а також наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за заподіяну шкоду внаслідок пошкодження майна позивача є правильними.

Завдані матеріальні збитки, завдані позивачу з вини відповідача, необхідно визначати відповідно до фактично понесених витрат на ремонт автомобіля.

З огляду на встановлені судом розбіжності між фактично сплаченими коштами (738 930,32 грн), розміром коштів, який визначений в актах виконаних робіт (727 735,36 грн), а також сумою, яка визначена в рахунку від 05 березня 2019 року № 1044402 (720 212,67 грн), відсутністю обґрунтованих пояснень з цього приводу у позивача, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення суми відшкодування матеріальної шкоди, яка визначена судом першої інстанції, з 910 210,64 грн до суми 737 029,75 грн виходячи з такого розрахунку: 720 212,67 грн - 99 000,00 грн + 115 817,08 грн =737 029,75 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, адвокат Паламарчук Н. В. в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Паламарчук Н. В. в інтересах ОСОБА_2 зазначив неврахування висновку щодо застосування статті 22 ЦК України права у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 18 червня 2020 року у справі № 758/7927/15-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц; щодо застосування статті 1166 ЦК України без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 201/4115/16-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 595/215/17-ц;

відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 8.5, 8.6.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092;

суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та встановив розмір матеріального збитку на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивував тим, що позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженнями автомобіля та ДТП, а також того, що ремонті роботи з відновлення автомобіля дійсно були необхідними для усунення пошкоджень внаслідок ДТП, що впливає на розмір вартості відновлювального ремонту і розмір матеріального збитку; суд апеляційної інстанції не дослідив докази надані відповідачем для встановлення вартості матеріальної шкоди; суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок вартості відновлювального ремонту на підставі недопустимих та недостовірних доказів; суд не врахував, що саме позивач зобов`язаний довести розмір матеріального збитку, у тому числі і розмір втрати товарної вартості.

У грудні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 06 лютого 2019 року о 18 годині 30 хвилин на мосту Патона в місті Києві з вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем марки "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_1, сталася ДТП, в якій пошкоджено автомобіль марки "Porshe Panamera Turbo", номерний знак НОМЕР_2, належний ОСОБА_4 .

Постановою від 21 червня 2019 року Печерський районний суд м. Києва визнав винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження закрив за закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до звіту № 1485 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, складеному 26 березня 2019 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ "Porshe Panamera Turbo", номерний знак НОМЕР_2, складає 893 393,56 грн; втрата товарної вартості - 115 817,08 грн; вартість матеріального збитку - 1 009 210,64 грн.

Цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу ОСОБА_2 на час скоєння ДТП була застрахував в ПАТ "НАСК "ОРАНТА", згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/7458330, страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшиза - 1 000,00 грн (т. 1, а. с. 40).

09 липня 2019 року ПАТ "НАСК "ОРАНТА" виплатила позивачу 99 000,00 грн страхового відшкодування в межах максимального ліміту відповідальності за вирахуванням суми франшизи (1 000,00 грн), що підтверджується копією платіжного доручення від 09 липня 2019 року № 35614 (т. 1, а. с. 146).

Апеляційний суд встановив, що відповідно до рахунку від 05 березня 2019 року № 1044402 при визначенні вартості відновлювального ремонту ТОВ "Віннер ПЦКА" застосувало знижку на запчастини та роботи.

Вартість робіт (разом з ПДВ, з урахуванням особистої знижки позивача на запчастини у розмірі 150 810,15 грн та на роботи у розмірі 6 907,73 грн) складає 720 212,67 грн (а. с. 185-186 т.2).

Відповідно до актів виконаних робіт від 02 травня 2019 року № 6044202 на суму 601 158,78 грн; від 02 травня 2019 року № 6044201 на суму 108 470,34 грн; від 02 травня 2019 року № 6044191 на суму 9 340,20 грн; від 23 травня 2019 року № 6044771 на суму 8 766,04 грн, ТОВ "Віннер ПЦКА" провело ремонтні роботи на загальну суму 727 735,36 грн (а. с. 157 -161 т.2).

Відповідно до виписки з особових рахунків позивача в Акціонерному товаристві "Альфа-Банк", позивач 14 березня 2019 року оплатив за ремонт згідно з рахунком від 05 березня 2019 року № 1044402 в сумі 540 000,00 грн (а. с. 89 т. 3); 02 травня 2019 року згідно з рахунком №1044779_1052019 - 29 301,20 грн (а. с. 90 т. 3); 02 травня 2019 року згідно з рахунком від 05 березня 2019 року № 1044402 - 169 629,12 грн (а. с. 90 т. 3), всього 738 930,32 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що вартість матеріальних збитків, завданих позивачу з вини відповідача, необхідно визначати відповідно до фактично понесених витрат на ремонт автомобіля.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Частина перша статті 1194 ЦК України передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на частину другу статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягає відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі -Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнав чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом цих положень законодавства, величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Ухвалюючи рішення про відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 115 817,08 грн суми втрати товарної вартості транспортного засобу, яка вказана у Звіті №1485 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, який є належним доказом на підтвердження цієї обставини та який не спростував відповідач.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги звіт № 1485 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, рахунок від 05 березня 2019 року № 1044402, складений з урахуванням знижки та роботи та запчастини, акти виконаних робіт від 02 травня 2019 року на суму 601 158,78 грн; від 02 травня 2019 року № 6044201 на суму 108 470,34 грн; від 02 травня 2019 року № 6044191 на суму 9 340,20 грн; від 23 травня 2019 року № 6044771, дійшов правильного висновку, що матеріальні збитки, завдані позивачу з вини відповідача, необхідно визначати відповідно до фактично понесених витрат на ремонт автомобіля.

З огляду на встановлені судом розбіжності між фактично сплаченими коштами (738 930,32 грн), розміром коштів, який визначений в актах виконаних робіт (727 735,36 грн), а також сумою, яка визначена в рахунку від 05 березня 2019 року № 1044402 (720 212,67 грн), відсутністю обґрунтованих пояснень з цього приводу у позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення суми відшкодування матеріальної шкоди, яка визначена судом першої інстанції, з 910 210,64 грн до суми 737 029,75 грн виходячи з такого розрахунку: 720 212,67 грн - 99 000,00 грн + 115 817,08 грн =737 029,75 грн.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив не врахування апеляційним судом висновку про застосування статті 22 ЦК України у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 18 червня 2020 року у справі № 758/7927/15-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, на яку посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, зазначено, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.

При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Подібних висновків щодо застосування статті 22 ЦК України дійшов Верховний Суд від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 18 червня 2020 року у справі № 758/7927/15-ц, від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц, на які посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права.

Доводи касаційної скарги про неоднакове застосування Верховним Судом статті 22 ЦК України є безпідставними, оскільки як у справі, що переглядається, так і у справах про які зазначив заявник, як приклад неоднакового застосування норми права, суди встановили, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, позивач зазнав майнової шкоди, а відповідач не спростував розмір збитків, на підтвердження яких позивач подав належні й допустимі докази.

Також адвокат Паламарчук Н. В. в інтересах ОСОБА_2 зазначила неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування статті 1166 ЦК України у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 201/4115/16-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 595/215/17-ц.

Так, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 201/4115/16-ц та від 23 липня 2018 року у справі № 595/215/17-ц, на які посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Проте висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається не суперечать висновкам Верховного Суду у цих постановах, позивач подав докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що саме відповідач є завдавачем шкоди, а відповідач не довів, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 8.5, 8.6.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20) містяться наступні правові висновки.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Між тим, Методика не є нормою права в розумінні цивільно процесуального законодавства, яка регулює певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору, а є сукупністю взаємозв`язаних способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи, а тому Верховний Суд не вбачає необхідності викладення висновку щодо застосування пунктів 8.5, 8.6.3 Методики.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Оскільки підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України визнали необґрунтованими, а підстава для скасування рішення, передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, є похідною, то така підстави не може братись до уваги, як неприйнятна.

Крім того, заявник не обґрунтував належним чином в чому полягає недопустимість доказів, з огляду на вимоги статті 78 ЦПК України.

Отже доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли підтвердження під час перегляду справи.

Доводи скарги про те, що позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженнями автомобіля та ДТП, а також того, що ремонті роботи з відновлення автомобіля дійсно були необхідними для усунення пошкоджень внаслідок ДТП, що випливає на розмір вартості відновлювального ремонту і розміру матеріального збитку; суд апеляційної інстанції не досліджував докази надані відповідачем для встановлення вартості матеріальної шкоди; суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок вартості відновлювального ремонту на підставі недопустимих та недостовірних доказів; суд не врахував, що саме позивач зобов`язаний довести розмір матеріального збитку, у тому числі і розмір втрати товарної вартості, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що перебуває за межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на статтю 400 ЦПК України.

Зокрема, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що сторонам, у тому числі представнику відповідача судом першої та апеляційної інстанції запропоновано скористатися правом на звернення з клопотанням про призначення автотоварознавчої експертизи, проте відповідач таким правом не скористався, при цьому не надав доказів на спростування розміру шкоди, завданої позивачу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції