2-24/2012 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 23.12.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Івано?Франківського апеляційного суду від 10 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 08 липня 2008 року між Акціонерним банком "Київська Русь" (далі - АБ "Київська Русь") та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 4563-09-08-2, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 000 грн з кінцевим строком повернення до 07 липня 2013 року зі сплатою 24 % річних, а позичальник зобов`язався погашати кредит згідно з умовами цього договору.

Заявник вказує, що позичальник з листопада 2008 року не виконує свої зобов`язання щодо сплати кредиту, а з лютого 2010 року - щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, в результаті чого станом на 04 березня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 2 934 512, 78 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 14 липня 2008 року, предметом якого є об`єкт незавершеного будівництва - одноповерховий житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2500 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності ОСОБА_1 .

Посилаючись на вищевказане, ПАТ "Банк "Київська Русь" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва - одноповерховий житловий будинок, готовністю 64 %, який розташований за адресою:АДРЕСА_1 .

У липні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Банк "Київська Русь" про визнання договору іпотеки недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 01 вересня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання вони розпочали будівництво житлового будинку, який є предметом спільної сумісної власності. Згоди на укладення договору іпотеки з метою забезпечення зобов`язання за кредитним договором з ОСОБА_4, один із подружжя, а саме чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не давав. Договір іпотеки є недійсним у зв`язку з тим, що його предметом є об`єкт незавершеного будівництва, й тільки після 25 грудня 2008 року, тобто після внесення змін до Закону України "Про іпотеку" (898-15) , виникло право приймати в іпотеку такі об`єкти.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1, ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14 липня 2008 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1, в частині передачі в іпотеку незавершеного будівництвом будинку, та зобов`язати виключити його запис з Державного реєстру іпотек та зняття заборони щодо відчуження об`єкту незавершеного будівництва.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року у задоволенні позову ПАТ "Банк "Київська Русь" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 14 липня 2008 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1, в частині передачі в іпотеку об`єкта незавершеного будівництвом одноповерхового будинку, готовністю 64 %, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р. С.

Зобов`язано ПАТ "Банк "Київська Русь" звернутися до приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р. С. із заявою про виключення запису з Державного реєстру іпотек та зняття заборони щодо відчуження вищевказаного об`єкту незавершеного будівництва.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотечний договір суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, частині другій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) , чинними на час укладення іпотечного договору, не було передбачено можливості передачі в іпотеку майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, така можливість виникла тільки після 25 грудня 2008 року (частина друга статті 5 зазначеного Закону у новій редакції), а тому договір іпотеки, укладений до зазначеної дати, є недійсним.

Договір іпотеки відповідачем ОСОБА_1 підписано без наміру створити правові наслідки.

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому позов ПАТ "Банк "Київська Русь" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає.

Крім того, рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 09 лютого 2010 року задоволено вимоги банка та в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 стягнуто на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" суму заборгованості за кредитним договором від 08 липня 2008 року в сумі 2 218 123,89 грн, тому кредитор може задовольнити свої вимоги внаслідок описаного та арештованого майна в процесі виконання судового рішення.

Не погодившись з рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року, ПАТ "Банк "Київська Русь" оскаржило його в апеляційному порядку.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2012 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Банк "Київська Русь" задоволено.

Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме незавершений будівництвом одноповерховий будинок, готовністю 64 %, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкт незавершеного будівництвом одноповерхового будинку належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 010730300005 від 03 грудня 2007 року, шляхом його продажу з публічних торгів та за рахунок одержаних від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" на суму 2 934 512,78 грн, стартова ціна якого повинна становити суму боргу у розмірі 2 934 512,78 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банк довів належними та допустимими доказами наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується: іпотечним договором від 14 липня 2008 року, вимогою, направленою 25 червня 2010 року на адресу іпотекодавця, яку остання отримала та не виконала протягом 30 днів з дня отримання. У позовній заяві банк описав нерухоме майно, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги, спосіб його реалізації та розмір вимог, які підлягають задоволенню за рахунок вартості предмета іпотеки.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував співмірність заборгованості за кредитним договором з вартістю іпотечного майна.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний іпотечний договір від 14 липня 2008 року укладався з метою забезпечення належного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, тому висновок суду першої інстанції, що такий правочин укладений без наміру створити правові наслідки є помилковим.

Іпотечний договір, предметом якого є незавершений будівництвом одноповерховий будинок, укладений з урахуванням статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели, що спірний іпотечний договір укладений з порушенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

В матеріалах справи наявні докази, що незавершений будівництвом одноповерховий будинок передано в іпотеку банку за письмової згоди чоловіка іпотекодавця - ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 січня 2013 року виправлено описку в рішенні апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2012 року та у мотивувальній і резолютивній частинах рішення замість слів: стартова ціна, яка повинна становити суму боргу у розмірі 2 934 512,78 грн, читати: стартову ціну предмета іпотеки встановити в розмірі оціночної вартості, що підлягає визначенню незалежним суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У червні 2022 року ОСОБА_3, особа, яка не брала участі у справі, звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскарження судового рішення, яке не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), є зловживанням процесуальними правами, що є недопустимим. Ураховуючи наявність рішення апеляційного суду, яким скасовано оскаржене рішення суду першої інстанції і яке виконано в повному обсязі, наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Заявник вказує, що вона не була залучена до участі у справі, а оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції вирішено про її права та обов`язки, тому вона має право оскаржити судове рішення місцевого суду в апеляційному порядку, що не є зловживанням процесуальними правами.

Крім того, зловживання процесуальними правами, яке, як вважає апеляційний суд, мало місце, не є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, зазначені апеляційним судом, не відповідають переліку підстав, визначених статтями 358, 370 ЦПК України.

Апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження не з підстав, передбачених процесуальним законом, чим обмежив заявника у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_3 подана до Верховного Суду у серпні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Долинського районного суду Івано-Франківської області.

16 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 08 липня 2008 року між АБ "Київська Русь" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 4563-09-08-2, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 000 000 грн, зі сплатою 24 % річних, з кінцевим строком повернення до 07 липня 2013 року, а позичальник зобов`язався погашати кредит згідно з умовами цього договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 14 липня 2008 року, між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1, укладений іпотечний договір, предметом якого є об`єкт незавершеного будівництва - одноповерховий житловий будинок та земельна ділянка площею 0,2500 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкт незавершеного будівництва одноповерхового житлового будинку належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Рахинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 18 грудня 1993 року.

Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір іпотеки від 14 серпня 2008 року в частині передачі в іпотеку незавершеного будівництвом одноповерхового житлового будинку, готовністю 64 %, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ПАТ "Банк "Київська Русь" звернутися до приватного нотаріуса Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р. С. із заявою про виключення запису з Державного реєстру іпотек та зняття заборони щодо відчуження вищевказаного об`єкта незавершеного будівництва.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2012 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Банк "Київська Русь" задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 16 жовтня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-24/2012, виданого 21 березня 2013 року Долинським районним судом Івано-Франківської області, закінчено у зв`язку зі сплатою боргу в повному обсязі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Статтею 319 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Згідно з частинами першою, другою статті 273 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частиною першою статті 384 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Тобто, правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду є, зокрема, скасування судового рішення суду першої інстанції.

12 січня 2012 року Долинським районним судом Івано-Франківської області ухвалено судове рішення у справі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням 25 січня 2012 року ПАТ "Банк "Київська Русь" подало апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, яким скасував рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Банк "Київська Русь" й відмову ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.

Таким чином, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року не набрало законної сили та є нечинним, у зв`язку з чим не підлягає апеляційному оскарженню.

Скасування судом апеляційної інстанції рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року є і скасуванням його в частині встановлених судом першої інстанції обставин, якими обґрунтовувалися як первісні позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь", так і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Подання апеляційної скарги на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, виключає можливість порушення апеляційного провадження за такою скаргою.

Оскільки на час подання ОСОБА_3 апеляційної скарги на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року, останнє не є чинним, тому апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України (254к/96-ВР) , національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13, зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

22 березня 2012 року апеляційним судом Івано-Франківської області прийнято остаточне рішення у справі, яке набрало законної сили 22 березня 2012 року та виконано в повному обсязі.

Натомість рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року, на яке ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, скасовано.

Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Таким чином на осіб які беруть участь у справі покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальний обов`язок. При цьому під добросовісністю слід розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування права за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживанням наданими правами.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 757/64933/17-ц (провадження № 61-5436св19) зроблено правовий висновок про те, що у частині третій статті 44 ЦПК України визначено можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживанням процесуальними правами - це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання.

Тобто, залишення скарги, клопотання чи заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням процесуальними правами є правом, а не обов`язком суду.

Крім того, зазначені наслідки зловживання процесуальними правами, зокрема, і залишення без розгляду, застосовуються до скарг, клопотань чи заяв, поданих у порядку пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України, і не застосовуються до позовів, апеляційних чи касаційних скарг.

Таким чином, є помилковими доводи заявника, що в разі встановлення факту зловживання процесуальними правами, апеляційна скарга підлягала залишенню апеляційним судом без розгляду на підставі статті 44 ЦПК України.

Крім того, слід зазначити, що оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду, то ОСОБА_3, подавши у червні 2022 року апеляційну скаргу на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року, яке скасовано апеляційним судом, тобто є нечинним, з метою добросовісного користування процесуальними правами учасника судового процесу згідно з вимогами статті 44 ЦПК України повинна була розуміти, що такі дії можуть призвести до зловживання своїми процесуальними правами.

Верховний Суд підкреслює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України", заява № 24402/02).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги, що оскільки ОСОБА_3, як позичальник за кредитним договором від 08 липня 2008 року, не була залучена до участі у справі, тому вона має право на апеляційний перегляд справи на підставі частини першої статті 17 ЦПК України з огляду на таке.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Разом з тим, рішення суду першої інстанції, на яке ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, скасовано судом апеляційної інстанції, тому оскарження судового рішення, яке вже скасовано, не забезпечує ефективного поновлення прав заявника.

З огляду на викладене, відмова у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2012 року не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального права.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.