709/83/19 Про розірвання договору оренди землі - 22.12.2022 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кліщинське" на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Чубая В. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кліщинське" (далі - СТОВ "Кліщинське") про розірвання договору оренди землі.

Позов мотивувала тим, що вона є власником земельних ділянок площею 2,4400 га, 3,3500 га та 2,4500 га, які розташовані в адміністративних межах Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області. Право власності на вказані земельні ділянки вона набула на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки від 16 січня 2002 року серії 1-ЧР № 003709, від 26 серпня 2002 року серії ІІІ-ЧР № 028903 та від 26 серпня 2002 року серії ІІІ-ЧР № 024173.

Вказувала, що спірні земельні ділянки передані СТОВ "Кліщинське" у користування на підставі договорів оренди землі від 3 вересня 2012 року за № 2, № 3, № 4, зареєстрованих у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області 12 листопада 2012 року за № 712518324006516, № 712518324006517, № 712518324006518 відповідно.

Маючи намір самостійно обробляти земельні ділянки, звернулась через свого представника доСТОВ "Кліщинське" із заявою про розірвання договорів оренди земельних ділянок, але отримала письмову відповідь про відмову у розірванні договорів оренди землі, оскільки, на думку СТОВ "Кліщинське", вона мала таке право лише у 2015 році.

Посилаючись на викладене, позивач просила розірвати договори оренди землі, укладені нею з СТОВ "Кліщинське" 3 вересня 2012 року №2, № 3, № 4, зареєстровані у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області 12 листопада 2012 року за № 712518324006516, № 712518324006517, № 712518324006518 відповідно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2019 року позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 3 вересня 2012 року № 2, укладений ОСОБА_1 зі СТОВ "Кліщинське", зареєстрований у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 листопада 2012 року № 712518324006516.

Розірвано договір оренди землі від 3 вересня 2012 року № 3, укладений ОСОБА_1 зі СТОВ "Кліщинське", зареєстрований у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 листопада 2012 року № 712518324006517.

Розірвано договір оренди землі від 3 вересня 2012 року № 4, укладений ОСОБА_1 зі СТОВ "Кліщинське", зареєстрований у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 листопада 2012 року № 712518324006518.

Рішення мотивоване тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки сторони передбачили у договорах оренди підстави та умови розірвання цих договорів в односторонньому порядку. Суд першої інстанції зазначав, що відповідач неправильно тлумачить положення пункту 40 договорів на свою користь, вказуючи, що позивач мала право на їх розірвання лише до 2015 року.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року СТОВ "Кліщинське" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 5 квітня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує про залишення поза увагою судів того, що відповідно до статті 254 ЦК України строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Тобто відповідно до тексту договорів, які є предметами цього спору, передбачені відповідні умови, за яких можливе розірвання договору оренди в односторонньому порядку, а саме через три роки після їх укладення та за умови попередження орендаря за 180 днів. Відтак, розірвання договорів в односторонньому порядку могло бути в 2015 році за дотримання відповідних умов, а не через шість років з моменту укладення договорів.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд першої інстанції порушив принципи змагальності сторін та диспозитивності, не звернувши уваги на положення частини другої статті 213, статті 637 ЦК України.

Посилаючись на зазначене, просило судові рішення скасувати і в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СТОВ "Кліщинське".

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі державних актів від 16 січня 2002 року серії І-ЧР № 003709, від 26 серпня 2002 року серії І-ЧР № 028903, від 26 серпня 2002 року серії ІІІ-ЧР № 024173 належать земельні ділянки площею 2,44 га, 3,35 га та 2,45 га відповідно, що розташовані на території Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, які призначені для товарного сільськогосподарського виробництва.

3 вересня 2012 року ОСОБА_1 зі СТОВ "Кліщинське" укладено договори оренди землі № 2, № 3, № 4, відповідно до умов яких ОСОБА_1 передала СТОВ "Кліщинське" в оренду земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Кліщинської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області, загальною площею 2,44 га, 3,35 га та 3,45 га відповідно строком на 10 років, які зареєстровано у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 12 листопада 2012 року № 712518324006516, № 712518324006517, № 712518324006518.

За вказаними договорами сторонами підписано акти прийому-передачі земельних ділянок в оренду.

Відповідно до пункту 40 договорів оренди розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається через три роки після заключення договору оренди. У цьому випадку орендодавець повинен попередити орендаря за 180 днів про розірвання договору оренди".

29 березня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 направила СТОВ "Кліщинське" заяви про бажання розірвати вказані договори оренди у зв`язку із наміром самостійно обробляти земельні ділянки, які товариство отримало 3 квітня 2018 року.

Крім того, 14 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направила СТОВ "Кліщинське" листи з проханням не пізніше спливу 180-тиденного строку з моменту отримання заяв про розірвання договорів оренди за актом приймання-передачі повернути ОСОБА_1 земельні ділянки, які орендуються згідно з договорами; звернення представника позивача товариство отримало 19 червня 2018 року.

У відповідь на заяви ОСОБА_1, які подані її представником 29 березня 2018 року та 14 червня 2018 року, СТОВ "Кліщинське" 8 жовтня 2018 року направило лист № 155, в якому вказало, що, враховуючи укладення договорів оренди землі у вересні 2012 року, ОСОБА_1 мала право розірвати їх у 2015 році, попередньо повідомивши про це за 180 днів, однак вона цим правом не скористалася, а тому договори оренди землі продовжують діяти до кінця терміну, на який їх укладено, а саме до 2022 року. Вказало, що для розірвання договорів в односторонньому порядку підстав немає.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що якщо укладеним сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і заінтересованою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним в порядку, визначеному договором.

Суди встановили, що відповідно до пункту 38 договору оренди землі дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається через три роки після укладення договору оренди за умови попередження орендодавцем орендаря за 180 днів про розірвання договору оренди (пункт 40 договору).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (161-14) (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону № 161-XIV).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тлумачення положення частини четвертої статті 31 Закону № 161-XIV дає підстави стверджувати, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц (провадження № 61-26231св18), від 17 липня 2019 року у справі № 388/1251/15-ц (провадження № 61-12233св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц (провадження № 61-33241св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 623/1198/18 (провадження № 61-4441св19).

Встановивши, що 29 березня 2018 року та 14 червня 2018 року позивач направила СТОВ "Кліщинське" заяви, якими повідомила про розірвання в односторонньому порядку договорів оренди землі від 3 вересня 2012 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з наявності підстав для розірвання договорів і, відповідно, для задоволення позову.

В пункті 40 договорів оренди від 3 вересня 2012 року сторони погодили процедуру, за умови дотримання якої цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку, а саме через три роки після укладення договору з попередженням орендаря за 180 днів про таке розірвання.

Обґрунтованими є висновки судів про те, що сторонами погоджено умови розірвання договорів оренди, до яких належить дотримання орендодавцем вимог щодо направлення відповідного повідомлення.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги СТОВ "Кліщинське" про те, що цей договір міг бути розірваний лише через три роки після його укладення, тобто у 2015 році.

Системний аналіз положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відтак, тлумачення відповідачем пункту 40 договору на свою користь зводиться до звуження права орендаря на володіння своїм майном. Вказаний пункт не містить чіткого застереження про те, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку лише через три роки після його укладення.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення фактичних обставин справи і ненадання судами належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви задоволення позову та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду