2-3378/2008 Про визнання права власності на земельну ділянку - 22.12.2022 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,

відповідач - виконавчий комітет Херсонської міської ради,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Херсонського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Приходько Л. А.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання права власності на майно.

В обґрунтування позову вказував, що з 1971 року його сім`я без правовстановлюючих документів користувалася земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 . В 1975 році його мати - ОСОБА_4 на вказаній земельній ділянці здійснила будівництво житлового будинку з господарчими спорудами, який в експлуатацію не приймався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцями майна останньої є позивач та його брат - ОСОБА_3, який відмовився від прийняття спадщини на користь позивача.

Рішенням сесії Херсонської міської ради від 12 травня 2008 року земельна ділянка на АДРЕСА_1 передана позивачу у користування.

За таких обставин просив за ним право власності на самочинно зведене домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 3 жовтня

2008 року, ухвалене у складі судді Майдан С. І. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок та господарські споруди, розташовані на

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про доведення позову належними і допустимими доказами.

Не погоджуючись з рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 3 жовтня 2008 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3, оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 3 жовтня 2008 року.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявою від 11 листопада 2005 року, поданою до нотаріальної контори Комсомольського району міста Херсона, ОСОБА_3 відмовився від частки спадщини на користь ОСОБА_1 . Справжність підпису заявника посвідчена секретарем Минійківської сільської ради Коростишівського району Житомирської області.

Апеляційний суд надав оцінку поведінці ОСОБА_3, який не вчинив жодних дій після смерті матері для прийняття спадщини (не звертався до нотаріальної контори та уповноважених органів для виготовлення документів на домоволодіння), а натомість надав позивачу заяву, адресовану нотаріальній конторі, про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 . Звернення

ОСОБА_3 після спливу майже 12 років після ухвалення оскаржуваного рішення та після смерті позивача, за висновком апеляційного суду, суперечить його попередній поведінці.

Також апеляційний суд зазначив, що на час відкриття спадщини спадкодавець не набула у встановленому законом порядку право власності на спірне домоволодіння, тому останнє не входило до спадкової маси.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося, що вважав підставою для закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 5 серпня 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати рішення суду першої інстанції прийнятим про права ОСОБА_3, оскільки він постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та із заявою про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався. За таких обставин заявник вважає себе таким, що прийняв спадщину після ОСОБА_4 на підставі статті 1268 ЦК України.

На думку заявника, визначальною умовою дійсності відмови від прийняття спадщини є прийняття відповідної заяви нотаріусом.

Вказує, що він заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подавав та така нотаріусом не реєструвалась на виконання пункту 3.11 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , за яким заява про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття підлягає реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ у день надходження.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сергет Ю. В. подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав вважати, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 є сином

ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час відкриття спадщини за адресою проживання спадкодавця були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 11 листопада 2005 року, адресованої нотаріальній конторі Комсомольського району міста Херсона, суд апеляційної інстанції встановив, що останній відмовився від своєї частки спадщини після ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 . Справжність підпису заявника посвідчена секретарем Минійківської сільської ради Коростишівського району Житомирської області.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що він написав вказану заяву нотаріальній конторі та відмовився від спадщини на користь брата - ОСОБА_1 для допомоги останньому в оформленні документів на будинок, зокрема, його газифікації. Зазначив, що проживав на час написання заяви в Житомирській області.

Апеляційний суд встановив, що на час відкриття спадщини право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку не було оформлено за ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених

статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі

пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту З частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18). Тобто зазначена правова позиція є незмінною тривалий час.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах

від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 року

у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14,

від 5 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Встановивши, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку відмовився від прийняття всієї спадщини після ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та те, що право власності на спірне домоволодіння не було у встановленому законом порядку оформлене за спадкодавцем і не входило до спадкової маси, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося, тому правильно закрив апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції також врахував суперечливу поведінку ОСОБА_3, який через 12 років після відмови

від спадщини на користь ОСОБА_1 та після смерті останнього оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що враховуючи факт реєстрації його місця проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем та неподання ним безпосередньо до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину, не є підставою для перегляду в апеляційному порядку за його апеляційною скаргою рішення суду першої інстанції про визнання права власності на домоволодіння, яке, за встановленими апеляційним судом обставинами, не входило до спадкової маси спадкодавця заявника - ОСОБА_4 .

Посилання заявника про неврахування судом апеляційної інстанції

пункту 3.11 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , жодним чином не вливає на правильність висновку суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, оскільки вказаний Порядок діє з 22 лютого 2012 року і не був чинним на момент відкриття спадщини (4 жовтня 2005 року).

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду