670/833/18 Про визнання права постійного користування майном у порядку спадкування за законом - 22.12.2022 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Волкової О. М., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 5 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Віньковецької селищної ради, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання права постійного користування майном у порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід - ОСОБА_2 .

Позивач є спадкоємцем п`ятої черги за законом та отримав свідоцтво про право на спадщину на окреме майно, яке належало ОСОБА_2 на час смерті.

До складу спадщини також входить право постійного користування земельною ділянкою площею 7,0 га, яка розташована на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 00015, виданого Віньковецькою селищною радою народних депутатів 9 травня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10.

Починаючи з 1995 року, вказана земельна ділянка входить до складу земель Селянського (фермерського) господарства "Перлина" (далі - СФГ "Перлина"), членом якого був ОСОБА_2 .

Позивач також є членом СФГ "Перлина" і з 2005 року продовжує користуватися зазначеною земельною ділянкою та сплачує за користування нею відповідні платежі.

Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи тим, що право постійного користування землею (без укладення договору оренди) не входить до складу спадщини.

З метою реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки звернувся з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання йому дозволу як спадкоємцю ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 7,0 га, проте такий дозвіл йому не наданий.

ОСОБА_2 у законний спосіб набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства та отримав державний акт на право постійного користування нею.

СФГ "Перлина" є діючим суб`єктом господарювання.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 7,0 га, розташованою на території Віньковецької селищної ради Хмельницької області, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 00015, виданого Віньковецькою селищною радою народних депутатів 9 травня 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею

за № 10, перебувала в постійному користуванні ОСОБА_2, який

помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд керувався висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року

у справі № 6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року

у справі № 376/2038/14-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 5 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 підстав для спадкування за законом права постійного користування спірною земельною ділянкою, доводи апеляційної скарги про втручання у право заявника на мирне володіння майном і застосування до спірних правовідносин конвенційного механізму його захисту, є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 рокута постанову Хмельницького апеляційного суду від 5 червня 2019 року, повний текст якої складено 11 червня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, щомісцевий та апеляційний суди дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Судами неправильно застосовано положення статей 27, 92, 141 ЗК України, статей 1216, 1218, 1225, 1268- 1270 ЦК України.

Заявник зауважує, що право постійного користування земельною ділянко, набуте у встановленому порядку, не втрачається і не припиняється внаслідок смерті користувача.

Посилаючись на викладені обставини, просить касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

ОСОБА_2 був членом СФГ "Перлина", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Віньковецької селищної Ради народних депутатів від 2 березня 1993 року № 2 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 7,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

11 квітня 2013 року та 13 вересня 2013 року державним нотаріусом Віньковецької державної нотаріальної контори Хмельницької області Макаровою Н. В. видано ОСОБА_1, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких оформлено право на спадщину на земельну частку (пай) розміром 2,66 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що в спілці селян "Заслав`я" смт. Віньківці, та на житловий будинок з надвірними будівлями у

ОСОБА_1 відмовлено в оформленні спадщини щодо земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні спадкодавця на підставі державного акта, оскільки право постійного користування землею (без укладення договору оренди) не входить до складу спадщини.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 січня 2018 року № В-1019/0-422/0/95-18 ОСОБА_1 на його звернення щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 7,00 га, що знаходиться за межами населених пунктів Віньковецької селищної ради Віньковецького району Хмельницької області та перебувала у користуванні ОСОБА_2 на праві постійного користування, роз`яснено, що в разі, коли спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, однак не встиг її завершити, то спадкоємці мають право звернутися до суду з позовом про визнання за ними права на завершення приватизації земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України

від 5 січня 2020 року № 460 IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у липні 2019 року, розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у тій же редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8

і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50

і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України

від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства,

та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року

у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності

(частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, провадження № 14-63цс20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до СФГ не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо СФГ, а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою, наданого особі для ведення селянського (фермерського) господарства, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не породжує у спадкоємців такого засновника права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) його.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і такі заявник не вказала.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 5 червня 2019 року без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, відсутні.