619/2766/19 Про скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку - 14.12.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 липня 2020 року у складі судді Остропілець Є. Р. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про скасування рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 12травня 1992 року № 394 (далі - Рішення № 394) надано дозвіл на виділення земельної ділянки для індивідуального будівництва на АДРЕСА_1, у розмірі 0,10 га (далі - спірна земельна ділянка) для будівництва двоповерхового будинку на п`ять кімнат, житлова площа 68,07 кв. м, загальна площа 111,4 кв. м, а також господарських будівель: теплиці, площею 20 кв.м, сараю - 15 кв. м, літньої кухні - 9 кв. м, льоха - 10 кв.м, літнього душу - 3 кв. м.

Рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського районну Харківської області від 16 травня 1995 року №204 (далі - Рішення № 204) позивачу було надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки, виділеної під індивідуальну забудову, площею 0,14 га.

На підставі Рішення № 204 30липня 1996 року позивачу видано державний акт на право приватної власності на землю для будівництва і обслуговування житлового будинку, серія ХР-10-38 № 021817, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 30 липня1996 року № 695.

У травні 1995 році на підставі проєкту житлового будинку та його проєктної вартості ОСОБА_1 за власні кошти придбав та завіз будівельні матеріали на спірну земельну ділянку, а саме будівельні блоки для фундамента, цеглу.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не охоронялась будівельні блоки та частина цегли були викрадені невідомими особами.

У 1996 році за фактомкрадіжки бетонних блоків та цегли зі спірної земельної ділянки він звернувся із заявою до Дергачівського відділу міліції у Харківської області про порушення кримінальної справи. Пізніше він дізнався про рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24 листопада 1999 року у справі № 2-1258/99 про позбавлення його права власності та права користування земельною ділянкою, площею 0,10 га.

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах", у якій просив надати інформацію на кого зареєстрована земельна ділянка на АДРЕСА_1 .

22 січня 2007 року позивач отримав відповідь Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", що земельна ділянка на АДРЕСА_1 згідно з державним актом, серія ХР-10-38-021817, зареєстрованим 30 липня 1996 року № 695, зареєстрована за ОСОБА_3

24 липня 2017 року позивач звернувся до Відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській областіз проханням надати належним чином завірену копію державного акта на земельну ділянку, яка належить йому на праві приватної власності на АДРЕСА_1.

28 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав належним чином завірену копію земельного акта (архівного примірника), серія ХР-10-38-021817, на право приватної власності наспірну земельну ділянку, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 30 липня 1996 року № 695.

У 2017 році йому стало відомо, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 14березня 2000 року № 50 земельну ділянку на АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_2 .

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Харківській області з апеляційною скаргою на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 24листопада1999 року.

В ухвалі Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2019 року у справі № 2-1258/99, провадження № 2-в/619/1/19, про відмову у відновленні втраченого провадження, суд вказав, що державний акт від 30 липня1996 року № 695, серія ХР-10-38-021817, зареєстрований за ОСОБА_3, є дійсний і ніким не скасований.

Він не знав, що відповідач зареєстрував спірну земельну ділянку.

З огляду на вказане, на одну і ту ж земельну ділянку на АДРЕСА_1 видано два земельних державних акта, а саме: на ім`я ОСОБА_4 та на ім`я ОСОБА_2 .

Просив визнати незаконним рішення VIII сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 24листопада 2006 року в частині передання земельної ділянки площею 0.1404 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1404 га, кадастровий номер 6322055900:00:008:0869, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, серія ЯД № 667892, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру № 870759300033, виданий 25січня 2008 року відділом у Дергачівському районі Головного управлінням земельних ресурсів у Харківській області; скасувати державну реєстрацію та кадастровий номер 6322055900:00:008:0869 земельної ділянки площею 0,1404 га у Державному земельному кадастрі України, яка розташована на території Малоданилівської ради Дергачівського району Харківської області; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,1404 га на АДРЕСА_1, що була передана йому для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та передати її у розпорядження ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 20 липня 2020 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів, що земельна ділянка відповідно до державного акта, серія ЯД № 054969, виданого на ім`я ОСОБА_2, та земельна ділянка відповідно до державного акта, серія ХР-10-38-021817, є однією і тією ж земельною ділянкою.

Земельна ділянка площею 0,1404 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, право на яку підтверджено державним актом від 25 січня 2008 року, серія ЯД № 667892, отримана відповідачем на законних підставах. Порушень законодавства при отриманні цього правовстановлюючого документа не встановлено.

Оскільки про рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 листопада 1999 року, яким позивача позбавлено права власності на земельну ділянку, йому стало відомо в 1999 році і саме тоді він довідався про порушення своїх прав, суд першої інстанції застосував позовну давність згідно зі статтею 75 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року), відповідно до якої позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 липня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів, виходив з того, що суд безпідставно послався на пропуск позивачем позовної давності, оскільки одночасно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. У межах позовної давності підлягає захисту тільки порушене право.

Щодо недоведеності позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка, яка на праві власності належить відповідачу, та земельна ділянка, яка була надана позивачу, є однією й тією ж земельною ділянкою.

Ані розмір, ані конфігурація, ані прізвища суміжних землекористувачів вказаних земельних ділянок не збігаються.

Позивач не надав доказів повного або часткового перетину належних йому та ОСОБА_2 земельних ділянок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги довідку відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12 липня 2019 року № 717, згідно з якою спірна земельна ділянка і земельна ділянка ОСОБА_2 це одна і та ж земельна ділянка.

Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 рокуу справі № 6-14цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15.

Суди не роз`яснили позивачу право на звернення до експертної установи для отримання висновку земельно-технічної експертизи. Йому не було надано професійну правничу допомогу, його предавник не забезпечив отримання висновку експерта, був заінтересованою особою на сторонаі відповідача.

Спір залишився невирішеним, його право незахищеним.

Суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі.

Строк позовної давності він не пропустив.

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних рішень, позивач посилається на статті 5, 10, 12, 13, 77 - 81, 263, 368, 376 ЦПК України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основположних свобод (далі - Конвенція), рішення ЄСПЛ.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_2 в особі адвоката Смаля В. В. просить залишити оскаржувані рішення без змін, вказуючи, що арґументи касаційної скарги не спростовують висновки судів, зводяться до переоцінки доказів у справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 12 травня 1992 року № 394 ОСОБА_1 надано дозвіл на отримання земельної ділянки у розмірі 0,10 га для індивідуального будівництва на АДРЕСА_1 (а. с. 26).

Рішенням № 204 позивачу надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки, виділеної під індивідуальну забудову в смт Мала Данилівка (а. с. 27).

На підставі Рішення № 204 позивачу видано державний акт на право приватної власності на землю, площа 0,14 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 на території Малоданилівської селищної ради, серія ХР-10-38 № 021817. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 30 липня 1996 року № 695 на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 24).

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 24 листопада 1999 року у справі № 2-1258/99 ОСОБА_1 позбавлено права власності та права користування земельною ділянкою, площа 0,10 га, на АДРЕСА_1 (а. с. 29).

Згідно з довідкою Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" від 22 січня 2007 року за позивачем на праві власності зареєстрована земельна ділянка на АДРЕСА_1, згідно з державним актом від 30 липня 1996 року №695, серія ХР-10-38-021817 (а. с. 22).

У квітні 2017 року у відділі у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області позивач отримав належним чином завірену копію державного акта, серія ХР-10-38-021817, на земельну ділянку на АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності (а. с. 23, 24).

12 липня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області Нестеренку В. М. видано довідку № 717, що у відділі обліковується державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площа 0,1400 га, на АДРЕСА_1, зареєстрований 30 липня 1996 року, серія ХР-10-38-021817, на його ім`я. У відділі обліковується державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площа 0,1404 га, на АДРЕСА_1, серія ЯД № 667892, зареєстрований 25 січня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 141).

Рішенням VIII сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 24 листопада 2006 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.1404 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд на АДРЕСА_1 (а. с. 28).

25 січня 2008 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площа 0,1404 га, кадастровий номер 6322055900:00:008:0869, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, серія ЯД № 667892, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Центру державного земельного кадастру № 870759300033 (а. с. 38).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частини перша, друга статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не дослідили докази, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що суди не дослідили довідку відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12 липня 2019 року № 717 та не взяли до уваги висновки, що спірна земельна ділянка і земельна ділянка ОСОБА_2 це одна і та ж земельна ділянка.

Згідно з довідкою відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12 липня 2019 року № 717 у відділі обліковуються два державні акти на земельні ділянки, які дещо відрізняться за площею (на 0, 0004 га), знаходяться на АДРЕСА_1 та зареєстровані за сторонами у справі (а. с. 141).

У вказаній довідці не зазначено, що сторони у справі є власниками однієї і тієї ж земельної ділянки, а вказано на існування двох державних актів на земельні ділянки, площею 0,1400 га та 0,1404 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з матеріалами справи, а саме листа відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04 листопада 2019 року № 100009/34-19-0.14,2 (а. с. 103), спеціалісти цього відділу не можуть стверджувати, що державні акти на право власності на землю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані на одну і ту ж земельну ділянку, а встановити це можна лише під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 шляхом встановлення факту перетину земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Матеріали справи не містять доказів, які встановлюють 100% співпадіння меж і площ двох земельних ділянок чи накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою, четвертою статті 24 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI (3613-17) ) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (абзац п`ятий частини шостої статті 24 Закону № 3613-VI).

Відповідно до пункту 6.1 глави 6 розділу II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5 (z0001-13) ), основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

Системний аналіз положень вказаних статей дає підстави для висновку, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутність такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, перелік яких визначений частиною третьою статті 24 Закону № 3613-VI або висновки експерта у земельно-технічній екпертизі

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач чи його представник зверталися до судів попередніх інстанцій з клопотанням про проведення земельно-технічної експертизи, або надали висновок експерта, складений на замовлення сторони позивача, або документи кадастрового реєстратора про накладення земельних ділянок, на підтвредження того, що спірна земельна ділянка та земельна діялнка ОСОБА_2 є однією і тією ж земельною ділянкою.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не надав належних доказів повного або часткового перетину його земельної ділянки та земельної ділянки ОСОБА_2, не довів, що його права порушені.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не роз`яснили позивачу його право на зверення до експертної установи для отримання висновку експерта, то Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 221 ЦПК України головуючий з`ясовує обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов`язками та роз`яснює їх у разі необхідності, крім випадків, коли учасника справи представляє адвокат.

Відповідно до матеріалів справи представництво інтересів позивача в судах першої та апеляційної інстанції здійснював адвокат Колобов Л. В. згідно з договором про надання правової допомоги від 09 грудня 2019 року (а. с. 93).

У матеріалах справи також є пам`ятка про ознайомлення з процесуальними правами та обов`язкам учасників справи, яка підписана позивачем і його представником (а. с. 97, 98).

Доводи касаційної скарги, що представник позивача, адвокат Колобов Л. В., діяв у судах попередніх інстанцій не в інтересах ОСОБА_1, був заінтересованою особою на стороні відповідача, не підтверджені належними та допустими доказами у справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував, що національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення від 07 травня 2002 року у справі "Мак-Вікар проти Сполученого Королівства", заява № 46311/99, пункти 48 - 62; від 23 вересня 1998 року у справі "Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства", заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30 березня 1999 року у справі "Tuzinski проти Польщі", заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22 березня 2007 року у справі "Старощик проти Польщі", заява № 59519/00, пункт 135).

Верховний Суд, з урахуванням висновків ЄСПЛ, зазначає, що суди у цивільних справах не оцінюють професійність і якість правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду, зокрема, шляхом реалізації її процесуальних прав, та враховуючи обставини справи, дійшов висновку, що позивач є учасником справи, якому належно роз`яснено його процесуальні права та обов`язки відповідно до статтей 12, 221 ЦПК України.

З огляду на вказане, з урахуванням висновків ЄСПЛ, враховуючи, що проведення земельно-технічної експертизи не є єдиним способом встановлення перетину чи накладення однієї земельної ділянки на іншу, позивач мав представника в суді, був ознайомлений з правами та обов`язками учасника справи, Верховний Суд вважає ці доводи касаційної скарги безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги про незаконність оскаржуваних рішень в аспекті дотримання справедливої процедури розгляду справи, то Верховний Суд зазначає таке.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення цього суду у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суди не порушили принцип рівності сторін щодо участі у справі та доведення кожною стороною своєї позиції суду. Посилання позивача в касаційній скарзі на статтю 6 Конвенції, норми ЦПК України (1618-15) , окремі рішення ЄСПЛ, без викладення аргументів, яким чином, суди порушили принципи цивільного судочинства, що призвело до ухвалення незаконних рішень у справі, не дає підстав стверджувати про порушення справедливої процедури розгляду справи.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції виклав мотиви щодо незастосування позовної давності, доводи касаційної скарги про те, що позивач не пропустив позовну давність не мають правового значення.

У касаційній скаргі ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 квітня 2013 рокуу справі № 6-14цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15.

У постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 рокуу справі № 6-14цс13 суди встановили інші фактичні обставини, а саме у справі про визнання недійсним акта про право власності на земельну ділянку ні Севастопольська міська рада, ні Севастопольська районна державна адміністрація не приймали рішення про передачу земельної ділянки та видачу державного акта на неї .

У постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 Верховний Суд України вирішував питання обрання ефективного способу захисту та дійшов висновку,що визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку без оскарження рішення, на підставі якого його було видано, є порушенням норм закону. Такий висновок не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не спростував висновки судів про недоведеність порушення його прав, що спірна земельна ділянка та земельна ділянка ОСОБА_2, площею 0,1404 га, кадастровий номер 6322055900:00:008:0869, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, є однієї і тією ж земельною ділянкою, доводи зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннямиу справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.