201/909/20 Про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації - 14.12.2022 Прийняття

за касаційною скаргою Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ППОС АТ "КБ "Приватбанк", профспілка, АТ "КБ "Приватбанк", банк відповідно) на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року

Короткий виклад історії справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ППОС АТ "КБ "Приватбанк" про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Позов мотивований тим, що 8 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ "КБ "Приватбанк" у м. Дніпрі прийнято рішення про направлення власникам та наглядовій раді АТ "КБ "Приватбанк" письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_3, оформлене протоколом від 8 січня 2020 року № 19.

Зазначене рішення прийнято з підстав начебто порушення позивачем законодавства про працю, зокрема статей 46, 139 Кодексу законів про працю України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - КЗпП (322-08) ).

8 січня 2020 року за наслідками прийняття оспорюваного рішення на адресу наглядової ради банку профспілка направила вимогу про розірвання трудового договору з головою правління банку ОСОБА_3 у порядку статті 33 Закону України від 15 вересня 1999 року№ 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон № 1045-XIV (1045-14) ).

Чинне законодавство містить певні умови застосування статті 33 Закону № 1045-XIV та статті 45 КЗпП, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору.

З преамбули протоколу від 8 січня 2020 року № 19 убачається, що відповідач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють у банку. Однак жодних відомостей про підписання колективного договору в оспорюваному рішенні не зазначено.

З урахуванням відсутності колективного договору, укладеного між АТ "КБ "Приватбанк" та відповідачем, позивач вважав, що немає правових підстав для розгляду оспорюваного рішення та вимоги про розірвання трудового договору відповідно до приписів статі 33 Закону № 1045-XIV (1045-14) .

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ППОС АТ "КБ "Приватбанк" зареєстрована лише 19 червня 2019 року. Разом з тим, окрім відповідача, в АТ "КБ "Приватбанк" наразі створено та зареєстровано 23 профспілкових організації.

Прийняття оспорюваного рішення зачіпає колективні інтереси працівників банку, а тому позиція профспілкової сторони із цього питання повинна бути злагодженою.

Для обґрунтування оспорюваного рішення відповідач указує на такі порушення: підписання наказу від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про відсторонення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків; введення в оману наглядової ради банку щодо того, що ОСОБА_2 не був відсторонений від виконання службових обов`язків, та приховування від наглядової ради банку існування наказу від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про відсторонення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем вимог статей 46 і 139 КЗпП.

Оспорюване рішення є третьою спробою домогтися розірвання трудового договору з позивачем. Аналогічні за змістом рішення приймалися профспілкою 19 серпня та 22 листопада 2019 року та були оспорені позивачем до суду.

Підставою кожного з трьох рішень профспілки про надсилання наглядовій раді вимоги про розірвання договору з позивачем є начебто порушення позивачем законодавства по відношенню до голови профспілки ОСОБА_2

19 грудня 2019 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10081/19 задоволено позов та визнано незаконним і скасовано перше рішення відповідача.

Доводи оспорюваного рішення стосовно незаконного відсторонення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків спростовуються самим ОСОБА_2 .

Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення засідання комітету ППОС АТ "КБ "Приватбанк" у м. Дніпрі, оформлене протоколом від 8 січня 2020 року № 19, про направлення наглядовій раді АТ "КБ "Приватбанк" письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління ОСОБА_3.

Суди встановили, що 13 червня 2019 року голова правління АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_3 видав наказ № Э.16.0.0.0/1-6931368 про тимчасове, на час проведення службового розслідування, відсторонення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків та покладення його службових обов`язків на іншу особу.

8 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ "КБ "Приватбанк" прийнято рішення про направлення наглядовій раді АТ "КБ "Приватбанк" письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_3, оформлене протоколом засідання профспілки від 8 січня 2020 року № 19.

Оскаржуване рішення прийнято з підстав порушення позивачем законодавства про працю, зокрема:

1) порушення вимог статті 46 КЗпП, а саме підписання незаконного наказу про відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_2 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368;

2) порушення вимог статті 139 КЗпП, а саме введення ОСОБА_3 в оману наглядової ради АТ "КБ "Приватбанк" про те, що ОСОБА_2 не був відсторонений від виконання його службових обов`язків, та приховування від наглядової ради АТ "КБ "Приватбанк" існування наказу про відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_2 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368.

У той же день, 8 січня 2020 року, за наслідками прийняття оскаржуваного рішення на адресу наглядової ради банку профспілкою направлено вимогу про розірвання трудового договору з головою правління банку ОСОБА_3 у порядку статі 33 Закону № 1045-XIV (1045-14) та статті 45 КЗпП.

ОСОБА_3 вважає, що оскаржуване рішення ППОС АТ "КБ "Приватбанк" від 8 січня 2020 року є протиправним.

8 вересня 2020 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення комітету ППОС АТ "КБ "Приватбанк", оформлене протоколом від 8 січня 2020 року № 19, про направлення наглядовій раді АТ "КБ "Приватбанк" письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління ОСОБА_3.

9 лютого 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ППОС АТ "КБ "Приватбанк" залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2020 року залишено без змін.

У квітні 2021 року ППОС АТ "КБ "Приватбанк" подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 32, 33 постанови від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали, що відсутність колективного договору між АТ "КБ "Приватбанк" та ППОС АТ "КБ "Приватбанк" свідчить про відсутність у відповідача повноважень на прийняття оспорюваного рішення. При цьому суд не вказав норму закону, якою він обґрунтовує цей висновок.

Висновок Верховного Суду у справі № 804/2581/16 полягає в тому, що відповідно до статті 33 Закону № 1045-XIVта Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1988 року у справі № 14-рп/98 право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо має орган профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації, незалежно від того, чи така професійна спілка є стороною колективного договору, угоди. Згідно із частиною третьою статті 36 Конституції України всі професійні спілки мають рівні права. Це означає, що ППОС АТ "КБ "Приватбанк" має такий же обсяг прав і повноважень, як і будь-яка інша профспілка, незалежно від укладення або неукладення нею будь-яких угод з третіми особами, зокрема і колективного договору. Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували пункт 9 частини першої статті 272 КЗпП, який прямо передбачає право первинної профспілкової організації на прийняття рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації в разі порушення ним трудового та профспілкового законодавства, а також у разі, якщо такий керівник, зокрема, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення колективного договору.

Зазначена норма права прямо передбачає право профспілки на прийняття рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства за відсутності укладеного колективного договору. Апеляційний суд не повно дослідив докази у справі. Суд апеляційної інстанції послався на справу № 201/11580/19 за позовом ОСОБА_2 про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, але не звернув уваги на те, що на момент прийняття постанови від 9 лютого 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року у справі № 201/11580/19 вже набрало законної сили (Дніпровський апеляційний суд постановою від 6 серпня 2020 року залишив без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року). Відповідно до цих рішень суди зробили висновок про незаконність наказу голови правління АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_3 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від роботи з покладанням виконання його обов`язків на іншого співробітника АТ "КБ "Приватбанк" та про необхідність скасування цього наказу.

Натомість суд апеляційної інстанції в цій справі, навпаки, вказав, що доводи оспорюваного рішення стосовно нібито незаконного відсторонення ОСОБА_2 від виконання посадових обов`язків є надуманими. У постанові Дніпровського апеляційного суду від 6 серпня 2020 року у справі № 201/11580/19 зазначено, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо визнання незаконним та скасування наказу голови правління АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_3 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368, оскільки при підписанні оспорюваного наказу відповідачем було допущено порушення норм трудового права, що у свою чергу призвело до порушення трудових прав позивача.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2022 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ), вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої ПалатиВерховного Суду, а також наявність виключної правової проблеми.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року касаційну скаргу ППОС АТ "КБ "Приватбанк" задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року вказала, зокрема, таке.

10 січня 2018 року наглядова рада АТ "КБ "Приватбанк" призначила ОСОБА_3 головою правління.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (v001p710-10) у справі № 1-2/2010).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя вказаної статті).

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом (абзац перший частини першої статті 161 ЦК). Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (частина друга цієї статті; частина третя статті 58 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" (далі - Закон № 514-VI (514-17) )).

Голова колегіального виконавчого органу організовує роботу колегіального виконавчого органу, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань (абзац другий частини п`ятої статті 59 Закону № 514-VI). Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства (речення перше абзацу третього вказаної частини).

Повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів. Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу (абзаци другий і третій частини першої статті 61 Закону № 514-VI).

Отже, підстави припинення повноважень голови правління акціонерного товариства (звільнення) можуть бути визначені не тільки в контракті, але й у законі.

Підставою розірвання трудового договору є, зокрема, порушення керівником підприємства, установи, організації законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону № 1045-XIV (1045-14) . Таке розірвання проводиться роботодавцем на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 45 КЗпП та стаття 33 Закону № 1045-XIV).

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ППОС АТ "КБ "Приватбанк"про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Отже, цей спір пов`язаний з діяльністю банку й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з головою правління АТ "КБ "Приватбанк", що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважають, що доцільним є зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

З такими висновками не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 ЦПК.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С.В. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява № 42750/09, § 93).

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (частина перша статті 56 ЦПК).

У частині першій статті 19 ЦПК визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За статтею 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП та статті 33 Закону № 1045-XIV.

Як убачається із позовних вимог ОСОБА_3, він просив визнати незаконним та скасувати рішення комітету ППОС АТ "КБ "Приватбанк" у м. Дніпрі про направлення власникам та наглядовій раді АТ "КБ "Приватбанк" письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління АТ "КБ "Приватбанк" ОСОБА_3, оформлене протоколом від 8 січня 2020 року № 19.

Свої вимог мотивує, зокрема, тим, що вказане рішення прийнято з підстав начебто порушення позивачем законодавства про працю, а саме статей 46, 139 КЗпП.

Обґрунтування більшості суддів Великої Палати Верховного Суду належності таких спорів до господарською юрисдикції доцільністю збереження єдиної юрисдикційної належності спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики є сумнівним, позаяк за аналогічних обставин спір між тими ж сторонами у справах № 201/10081/19 та 201/1426/20-ц було розглянуто Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, вважаємо, що висновки більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що спір у справі має корпоративний характер, є помилковими. На наше переконання, спір у справі стосується не припинення повноважень позивача компетентним органом банку, а саме розірвання трудового договору, тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, інший висновок породжує правову невизначеність у таких правовідносинах.

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду не повинна була закривати провадження у справі № 201/909/20 за позовом ОСОБА_3 до ППОС АТ "КБ "Приватбанк" про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації, а мала б переглянутирішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 вересня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року за касаційною скаргою ППОС АТ "КБ "Приватбанк" та ухвалити рішення по суті.