565/12/19 Про стягнення боргу за договором позики - 07.12.2022 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2018 року між ним та відповідачами укладено договір позики, за умовами якого він надав у позику, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 спільно взяли в борг 285 000 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 21 грудня 2018 року становить 7 860 300 грн.

Термін повернення боргу визначено до 01 вересня 2018 року.

Вказував, що він належним чином виконав зобов`язання за договором і передав грошові кошти відповідачам у розмірі 255 000 доларів США. У свою чергу відповідачі відмовляються в добровільному порядку виконати взяті на себе згідно договору зобов`язання по поверненню позики, як це передбачено договором до 01 вересня 2018 року, та віддати 285 000 доларів США.

Враховуючи наведене просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 7 860 300 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року у складі судді Малкова В. В. позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 7 860 300 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів згідно договору позики, тому наявні підстави для їх стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2021 року скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення 7 860 300,00 грн відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зміст тексту розписки від 18 лютого 2018 року вказує на відсутність передачі грошових коштів в день її укладення, тобто він не відповідає вимогам статей 1046, 1049 ЦК України, отже не може бути належним та допустимим доказом позики грошових коштів, оскільки фактично підтверджує його безгрошовість, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Також апеляційним судом зазначено, що обставини та місце вчинення підписів та погодження сторонами істотних умов договору від 18 лютого 2018 року не знайшли свого підтвердження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18, провадження № 61-9353св21, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження №61-21701св19, від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17, провадження № 61-8096св19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14?360цс19, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19, провадження № 61-12849св20, від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, провадження № 14-48цс21, від 19 січня 2022 року у справі № 522/3693/19, провадження № 61-9172св21, від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18, провадження № 61-9197св21, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, провадження № 61-16677св21, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, провадження № 61-6674св21, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, провадження № 61-96св21, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, провадження № 61-41785св18, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, провадження № 61-586св17, від 07 лютого 2022 року у справі № 753/97/20, провадження № 61-9350св21, від 09 лютого 2022 року у справі № 520/7766/17, провадження № 61-14405св21, у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що текстом договору від 18 лютого 2018 року підтверджується, що відповідачі отримали від позивача грошові кошти у розмірі 255 000 доларів США та зобов`язались повернути 285 000 доларів США до 01 вересня 2018 року.

Вказує, що належність рукописних записів відповідачами підтверджується висновками судової почеркознавчої експертизи, які не були спростовані відповідачами.

Також судом не враховано, що 30 000 доларів США є платою за користування позиченими коштами, визначено у твердій сумі, яка підлягає стягненню на підставі статті 1048 ЦК України.

Посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, у яких вказано, що зазначення в боргових документах цільового призначення позичених коштів не впливає на зміст правовідносин між сторонами, якщо вони виникли з договору позики. Цілі, на які використовуються отримані в позику кошти, визначаються позичальником самостійно.

При цьому висновки апеляційного суду щодо наявності між сторонами новації зобов`язань є помилковими, оскільки загальний зміст договору безумовно вказує на наявність між сторонами правовідносин в рамках інституту позики, а не новації.

Вказує, що оцінка апеляційним судом висновку почеркознавчої експертизи не відповідає вимогам статті 110 ЦПК України, оскільки факт підписання договору ОСОБА_2, а також написання власноручно ОСОБА_3 тексту " ОСОБА_3", за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення договору позики на зазначених у ньому умовах.

Посилання апеляційного суду на необхідність дослідження зобов`язань, які виникли з попередніх позик коштів між сторонами протягом часу з 26 жовтня 2017 року по 05 грудня 2017 року, наявності такої суми в позикодавця та ін. є безпідставними та не входять до предмету доказування у вказаній справі. Вказаними твердженнями апеляційний суд фактично самоусунувся від встановлення фактичних обставин справи, спір не вирішив.

Крім того, оригінал договору від 18 лютого 2018 року знаходиться у позивача, що свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачами не виконано, що унормовано статтею 545 ЦК України.

Також вказує на вихід апеляційним судом за межі вимог апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_2 не оскаржував рішення місцевого суду в апеляційному порядку, тому у суду були відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду в повному обсязі.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від ОСОБА_3, у якому вказано, що оскаржуване заявником судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між позивачем та відповідачами 12 лютого 2018 року укладено договір, згідно умов якого позивач в період часу з 26 жовтня 2017 року по 05 грудня 2017 надав відповідачам у позику 195 000 доларів США на купівлю 26 автомобілів (перелік автомобілів додається).

На розмитнення та на додаткові витрати відповідачі просили у позику 60 000 доларів США, які позивач зобов`язувався виплатити до 20 лютого 2018 року.

Зі своєї сторони відповідачі зобов`язувались віддати позивачу до 01 вересня 2018 року 285 000 доларів США.

Першу частину суми (не менше 30 000 доларів США) вищевказаного боргу відповідачі зобов`язуються виплатити до кінця березня 2018 року з послідуючою щомісячною виплатою мінімальної суми, яка становить 30 000 доларів США, до повного розрахунку не пізніше 01 вересня 2018 року. Всі попередні договори не мають сили. Доданий до договору перелік автомобілів містить перелік з двадцяти шести автомобілів із зазначенням дати їх купівлі (крім дати купівлі двох автомобілів), назви та VIN автомобілів. Договір є чинним.

Із висновку експерта № 3324 від 29 вересня 2020 року, що зроблений за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи (Том 3, а. с. 81-89) на підставі ухвали Кузнецовського міського суду від 14 листопада 2019 року, слідує, що: рукописний запис " ОСОБА_5" у договорі виконано відповідачем ОСОБА_3 ; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою виконано підпис від імені ОСОБА_3, розташований після рукописного запису " ОСОБА_5", а також перший підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі не виявилось можливим; підпис від імені ОСОБА_2, розташований після рукописного запису " ОСОБА_2", а також другий підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) виконані відповідачем ОСОБА_2 ; рукописні записи " ОСОБА_2" та "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 ; встановити ким, ОСОБА_3, ОСОБА_2 чи іншою особою виконано перший підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) не виявилось можливим; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою виконано другий підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) не виявилось можливим.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що між ним та відповідачами 18 лютого 2018 року укладено договір позики, за умовами якого останні отримали грошові кошти у розмірі 255 000 доларів США, проте в обумовлений в договір строк кошти не повернули.

Із висновку експерта № 3324 від 29 вересня 2020 року, що зроблений за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи (Том 3, а. с. 81-89) слідує, що: рукописний запис " ОСОБА_5" у договорі виконано відповідачем ОСОБА_3 ; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою виконано підпис від імені ОСОБА_3, розташований після рукописного запису " ОСОБА_5" а також перший підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі не виявилось можливим; підпис від імені ОСОБА_2 розташований після рукописного запису " ОСОБА_2", а також другий підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) виконані відповідачем ОСОБА_2 ; рукописні записи " ОСОБА_2" та "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 ; встановити ким, ОСОБА_3, ОСОБА_2 чи іншою особою виконано перший підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) не виявилось можливим; встановити ким, ОСОБА_3 чи іншою особою виконано другий підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) не виявилось можливим.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміст тексту розписки від 18 лютого 2018 року вказує на відсутність передачі грошових коштів в день її укладення, тобто він не відповідає вимогам статей 1046, 1049 ЦК України, отже не може бути належним та допустимим доказом позики грошових коштів, оскільки фактично підтверджує його безгрошовість.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що договором позики від 18 лютого 2018 року сторони узгодили всі істотні умови щодо суми грошових коштів, строків їх повернення та скріпили договір своїми підписами. При цьому із висновку експерта слідує, що у вказаному договорі підписи ОСОБА_2 вчинені ним, а саме підпис від імені ОСОБА_2 розташований після рукописного запису " ОСОБА_2", а також другий підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) виконані відповідачем ОСОБА_2, рукописні записи " ОСОБА_2" та "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 .

В свою чергу в договорі рукописний запис " ОСОБА_5" у договорі виконано ОСОБА_3 .

Згідно висновків, викладених вище, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Натомість суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказував, що зі змісту вказаного договору вбачається, що відбулась новація зобов`язань між сторонами, якщо такі були.

Колегія суддів не може погодить з огляду на таке.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19).

Суд апеляційної інстанції, вказуючи, що з тексту договору слідує, що фактично відбулась новація, наведеного не врахував, не встановив належним чином, чи укладались між сторонами правочини, які були замінені договором позики від 18 лютого 2018 року та які саме, не врахував, що відповідачами доказів на підтвердження заміни первісного зобов`язання подано не було й їх заперечення проти позову не були обґрунтовані новацією.

При цьому апеляційний суд послався лише на те, що відповідачі заперечували факт отримання ними коштів та укладення договору, не врахувавши наявний у матеріалах справи висновок судової почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2020 року, з якого вбачається, що у вказаному договорі підписи ОСОБА_2 вчинені ним, а саме підпис від імені ОСОБА_2 розташований після рукописного запису " ОСОБА_2", а також другий підпис під рукописним записом "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі, а також третій підпис у доповненні до договору (перелік автомобілів) виконані відповідачем ОСОБА_2, рукописні записи " ОСОБА_2" та "Гроші в розмірі 255 000 $ получені" у договорі виконані відповідачем ОСОБА_2 ; рукописний запис " ОСОБА_5" у договорі виконано ОСОБА_3 .

Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, не врахував, що підписи у договорі виконані безпосередньо ОСОБА_2 . Зазначений відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував, а ОСОБА_3 не був уповноважений на його представництво в суді.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив природу спірних правовідносин, не з`ясував причину наявності у договорі невірних паспортних даних відповідачів, обставин справи, які необхідні для ухвалення судового рішення, яке відповідає вимогам закону, а отже дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.