700/728/21 Про визнання права на земельну частку (пай) - 07.12.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області, у складі судді Бесараб Н. В., від 04 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Вініченка Б. Б., Фетісової Т. Л., від 11 травня 2022 року,

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Лисянської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 1997 року по 2000 рік вона була членом КСП ім. Щорса с. Смільчинці Лисянського району (далі - КСП

ім. Щорса), а після реорганізації колгоспу у період з 2000 по 2003 рік працювала в ТОВ "Кристал" с. Смільчинці Лисянського району Черкаської області.

Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у Лисянському районі Черкаської області державний акт на право колективної власності на землю виданий КСП ім. Щорса 25 грудня 1995 року.

Середній розмір земельної частки (паю) по Смільчинецькій сільській раді становить 2,78 умовних кадастрових гектарів. Позивач вважає, що як член КСП мала право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель колективної власності, проте її помилково не було внесено до списку членів КСП, а тому вона змушена звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) у розмірі земельної частки (паю) 2,78 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель колишнього КСП ім. Щорса.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 04 січня

2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була прийнята в члени КСП ім. Щорса 01 листопада 1997 року, а отже під час розпаювання земель КСП, отримання 25 грудня 1995 року державного акту на право колективної власності на землю, ОСОБА_1 не працювала в КСП і не була його членом, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 січня 2022 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів вказала, що районним судом було правильно встановлено, що ОСОБА_1 станом на час передачі у колективну власність земель КСП, видачу державного акта на право власності на землю та формування списків пайовиків, не була членом КСП ім. Щорса, а була прийняті в члени КСП значно пізніше.

Разом із тим апеляційний суд вважав, що районний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував, що право на позов у ОСОБА_1 виникло у 1997 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений

статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України (435-15) , що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 04 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 11 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що була членом КСП ім. Щорса і мала право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель колективної власності вказаного КСП, однак її помилково не було включено до списку членів КСП.

Стверджує, що залишалась членом КСП на момент формування додаткових списків, її право на земельну частку (пай) ніким не оспорюється, при цьому їй було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП, яке було знайдено лише у лютому 2022 року в архіві спілки громадян-співвласників майна реорганізованого КСП ім. Щорса.

Наголошує на тому, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 січня 1995 року на звітних зборах уповноважених членів КСП ім. Щорса розглядалося питання "Про паювання землі, видачі сертифікатів та порядок одержання державного акта на право приватної власності на землю".

25 грудня 1995 року КСП ім. Щорса отримало державний акт на право колективної власності на землю з додатком списку осіб, які мають право на земельну частку пай.

03 березня 1997 року до додатку № 1 державного акту на право колективної власності на землю були внесені зміни та доповнення.

ОСОБА_1 01 листопада 1997 року прийнята в члени КСП ім. Щорса, в якому працювала до 2000 року, а після реорганізації колгоспу у період

із 2000 по 2003 рік працювала у ТОВ "Кристал" с. Смільчинці Лисянського району Черкаської області.

Згідно з повідомленням відділу Держгеокадастру у Лисянському районі

№ 29-23-0.290-169/107-20 від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 не була внесена до списків громадян-членів (пайовиків) КСП ім. Щорса. Державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП ім. Щорса, зареєстровано 25 грудня 1995 року серії ЧР № 10-21. Середній розмір земельної частки (паю) по Смільчинецькій сільській раді становить

2,78 умовних кадастрових гектарів.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України 1990 року (тут і далі в редакції чинній на момент отримання КСП державного акта на право колективної власності на землю), кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) (далі - Указ Президента України № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Враховуючи наведені норми, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) членства КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) зазначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України (435-15) , у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що 25 грудня 1995 року КСП ім. Щорса видано державний акт на право колективної власності на землю, а позивач прийнята в члени КСП 01 листопада 1997 року, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не набула право на безоплатне отримання земельної частки (паю), оскільки не була членом КСП ім. Щорса на час передачі підприємству землі у колективну власність. Крім того, ОСОБА_1 не була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю і не отримувала сертифікат про право на земельну частку (пай).

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 467/133/17.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона була членом КСП ім. Щорса і мала право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель колективної власності вказаного КСП, є безпідставними, оскільки право на земельну частку (пай) при розпаюванні земель набувають особи, які є членами відповідного КСП саме на момент отримання таким КСП державного акта на право колективної власності на землю.

У розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 набула членство в КСП

ім. Щорса 01 листопада 1997 року, тобто після отримання КСП у 1995 році державного акта на право колективної власності на землю.

При цьому колегія суддів звертає увагу заявника на положення пункту 7 Указу Президента України № 720/95, відповідно до якого створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням (стаття 5 ЗК України 1990 року).

Отже, у разі створення резервного фонду під час передачі земель у колективну власність КСП ім. Щорса та наявності вільних земельних ділянок у цьому фонді, ОСОБА_1, яку було прийнято у члени КСП після одержання підприємством державного акта на право колективної власності на землю, не позбавлена можливості у встановленому законом порядку звернутись до уповноважених органів для розгляду питання про надання землі із резервного фонду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що її помилково не було включено до списку членів КСП, який додано до державного акта на право колективної власності на землю, спростовані встановленими обставинами, згідно з якими на час розпаювання (1995 рік) позивач не була членом КСП

ім. Щорса і саме це зумовило невнесення її до відповідного списку.

Видане ОСОБА_1 у 2003 році свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП є майновим сертифікатом та не підтверджує набуття нею права на земельну частку (пай) під час розпаювання земель КСП ім. Щорса у 1995 році.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з тим, що позовні вимоги є необґрунтованими і цей висновок районного суду не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності поважних причин її пропуску.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 754/1466/15-ц, а також у постанові

від 26 жовтня 2022 року у справі № 301/252/21, прийнятій після подання касаційної скарги.

Обґрунтовуючи свої висновки про необхідність застосування строку позовної давності, апеляційний суд послався на постанови Верховного Суду, однак не звернув уваги на те, що ці постанови не є релевантними до розглядуваної справи, оскільки в них встановлено, що позивачі мали право на земельну частку (пай), однак пропустили строк звернення до суду.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.