756/9819/21 Про усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання - 07.12.2022 Прийняття

Відповідно до умов договору довічного утримання (догляду) право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_2 (відчужувача) до ОСОБА_1 (набувача), а позивач зобов`язувалася довічно утримувати та доглядати відповідача. Також позивачка взяла на себе зобов`язання сплачувати грошове утримання в розмірі 1000,00 грн щомісячно, сплачувати комунальні послуги та виплати одноразове грошове зобов`язання в розмірі

За період з 29 березня 2017 року по серпень 2019 року договір довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року між позивачем та відповідачем виконувався належним чином.

У серпні 2019 року ОСОБА_1, як фельдшер за фахом, запропонувала ОСОБА_2 цілодобовий догляд за її місцем проживання, оскільки остання отримала травму ноги, перенесла операцію та потребувала сторонньої допомоги, проте відповідач відмовила. Також ОСОБА_2 відмовилась переїхати тимчасово до ОСОБА_1 у м. Бровари. Приблизно з серпня 2019 року ОСОБА_2 повідомила, що уклала договір про догляд з сусідкою ОСОБА_3, тому догляд від позивача їй більше не потрібен, а потрібні тільки грошові кошти.

Згодом відповідачка категорично відмовилася впускати позивача у квартиру, яка належить позивачці та в якій довічно проживає відповідач. Більш того, відповідачем було встановлено додаткові нові металеві двері, ключів від яких у позивачки немає.

Посилаючись на те, що у ОСОБА_2 ніколи не було претензій щодо невиконання позивачем фінансових платежів у сумах, передбачених договором довічного утримання, та щодо ненадання відповідачу належних та комфортних умов проживання, що стосується догляду та утримання, ОСОБА_1 просила:

- усунути перешкоди у виконанні договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, належним чином виконувати умови договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року та не чинити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перешкод щодо потрапляння у квартиру АДРЕСА_1 та виконання умов договору довічного утримання (догляду)

від 29 березня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада

2021 року у складі судді Луценко О. М. позовні вимоги задоволено.

Усунуто перешкоди в виконанні договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2 належним чином виконувати умови договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року.

Зобов`язано не чинити ОСОБА_1 перешкод щодо потрапляння у квартиру АДРЕСА_1 та виконання умов договору довічного утримання (догляду) від 29 березня

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належним чином з 29 березня 2017 року по серпень 2019 року виконувала умови договору довічного утримання, проте в подальшому ОСОБА_2 відмовилася від конкретних пропозицій ОСОБА_1 щодо піклування та догляду, у тому числі цілодобового, та повідомила про домовленість із ОСОБА_3 щодо догляду за нею за грошову винагороду, у зв`язку із чим наявні підстави для задоволення позову в частині усунення перешкоди в виконанні договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2 належним чином виконувати умови договору довічного утримання (догляду).

Задовольняючи позов в частині зобов`язання відповідачки не чинити ОСОБА_1 перешкод щодо потрапляння у квартиру та виконання умов договору довічного утримання (догляду), суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка категорично відмовилася впускати позивача у квартиру, яка належить позивачці та в якій довічно мешкає відповідач, встановила додаткові нові металеві двері, ключів від яких у позивачки немає, що підтверджується відповідними зверненнями до ГУНП в м. Києві Оболонське УП.

Враховуючи, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод, суд дійшов висновку, що відповідач чинить позивачці перешкоди в користуванні житлом, в результаті чого вона не може потрапити до квартири, яка належить їй на праві власності, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада

2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 фактично обґрунтований обставинами належного виконання нею умов договору довічного утримання та доведення факту неможливості виконання умов договору щодо догляду через неправомірну поведінку відповідача, а саме перешкоджання в доступі до квартири шляхом заміни замків та ненадання ключів позивачу, проте позивач не вказала, яке її право було порушено діями ОСОБА_2 та яке право підлягає захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Також враховуючи, що на час подачі цього позову вже розглядався спір про розірвання договору довічного утримання, апеляційний суд дійшов висновку, що обставини наявності чи відсутності перешкод у виконанні договору довічного утримання підлягають доказуванню в справі про розірвання договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод щодо права власності на квартиру, власником якої є ОСОБА_1, а саме не чинити ОСОБА_1 перешкод щодо потрапляння останньої у вказану квартиру. В іншій частині позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 16 червня

2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не вирішив по суті питання щодо її позовних вимог в частині зобов`язання відповідачки не чинити їй перешкод щодо потрапляння у квартиру. Приймаючи до уваги, що дія договору довічного утримання не припинена, у тому числі щодо вимог, пов`язаних з правом власності, вимога позивачки до відповідачки в частині усунення перешкод щодо потрапляння у квартиру є одночасно і вимогами щодо виконання умов вказаного договору утримання.

Також зазначала, що вона не мала змоги подати зустрічний позов у справі

№ 756/1448/20 про розірвання договору довічного утримання, оскільки дізналася про неї після закінчення підготовчого провадження та розгляду справи по суті позовних вимог, проте в рамках розгляду вказаної справи подавала клопотання про об`єднання справ в одне провадження, яке не було розглянуте.

Вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з її позовними вимогами, які стосувалися як захисту її майнових прав (володіння, користування, розпорядження), як власника квартири, так і покладення обов`язків на відповідача щодо належного виконання нею умов договору довічного утримання.

Апеляційним судом було проігноровано її приватне право щодо власності на квартиру та цивільно-правового інтересу щодо усунення перешкод у здійсненні права власності на вказану квартиру, отриманого відповідно до договору довічного утримання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2022 року до Верховного Суду поданий відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду пояснення на відзив на касаційну скаргу, а у вересні 2022 року заяву про приєднання доказів по справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, враховуючи свій вік, потреби за станом здоров`я та сімейними обставинами в утриманні та спілкуванні, вирішила скористатися роз`ясненнями ГО "Фонд допомоги Олени Орєхової" та 29 березня 2017 року уклала з позивачем договір довічного утримання, зареєстрований в реєстрі за №237.

Відповідно до умов договору позивачка взяла на себе зобов`язання сплачувати грошове утримання в розмірі 1000,00 - 1775,00 грн щомісячно, сплачувати комунальні послуги та виплатити одноразове грошове зобов`язання в розмірі 120 000,00 грн. В свою чергу відповідач зобов`язалася передати ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Також судами установлено, що за період з 29 березня 2017 року по серпень 2019 року договір довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року між позивачем та відповідачем виконувався належним чином.

В подальшому відповідач у справі, вважаючи, що позивачка не виконує умови договору довічного утримання звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про його розірвання.

В судовому засіданні також встановлено, що відповідачка категорично відмовилася впускати позивача у квартиру, яка належить позивачу та в якій довічно мешкає відповідач, встановила додаткові металеві двері, ключів від яких в позивачки немає, що підтверджується відповідними зверненнями до ГУНП в м. Києві Оболонське УП.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її права як власника вказаної вище квартири та цивільно-правові інтереси щодо належного виконання догляду за ОСОБА_2 порушені, у зв`язку з чим просила усунути перешкоди у виконанні договору довічного утримання (догляду) від 29 березня 2017 року шляхом зобов`язання ОСОБА_2 належним чином виконувати умови договору довічного утримання та не чинити їй перешкод щодо потрапляння у квартиру та виконання умов договору довічного утримання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Як вбачається з матеріалів справи, позов ОСОБА_1 обґрунтований обставинами належного виконання нею умов договору довічного утримання та доведення факту неможливості виконання умов договору щодо догляду через неправомірну поведінку відповідача, а саме перешкоджання в доступі до квартири шляхом заміни замків та не надання ключів позивачу.

Також, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що її права як власника вказаної вище квартири, в якій довічно мешкає відповідачка, порушені.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Разом з тим, договір довічного утримання має певні особливості, а саме майно переходить у власність набувача, однак розпоряджатися таким майном набувач за життя відчужувача не зможе, оскільки при посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання, зокрема, й щодо потрапляння до спірної квартири.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що на розгляді в Оболонському районному суді м. Києва перебувала справа № 756/1448/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець А. М., про розірвання договору довічного утримання, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування заборони та визнання права власності на квартиру.

Із пояснень представника позивача апеляційним судом встановлено, що в справі про розірвання договору довічного утримання ним подані аналогічні докази, що і в цій справі на підтвердження факту наявності перешкод для виконання договору довічного утримання.

Отже враховуючи, що на час подачі вказаного позову вже розглядався спір про розірвання договору довічного утримання, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків, що обставини наявності чи відсутності перешкод у виконанні договору довічного утримання підлягають доказуванню в справі про розірвання договору.

З огляду на вказане вище колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом її вимог в частині зобов`язання відповідачки не чинити їй перешкод щодо потрапляння у квартиру та неврахування порушення її приватного права власності на квартиру є безпідставними, оскільки останні заявлені в рамках справи про усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання, в той час як обставини наявності чи відсутності перешкод у виконанні договору довічного утримання підлягають доказуванню в справі про розірвання цього договору.

Також доводи касаційної скарги про те, що позивачка не мала змоги подати зустрічний позов у справі № 756/1448/20 про розірвання договору довічного утримання, не спростовують висновків апеляційного суду у цій справі.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.