367/2004/17 Про знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок, визначення порядку користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди - 07.12.2022 Прийняття

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області, Гостомельської селищної ради Київської області про знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визначення порядку користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що на підставі свідоцтва по право на спадщину за законом вона є власником 69/100 частин житлового будинку

АДРЕСА_1 . Інша частина будинку належить ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, щовказаний житловий будинок поділений між його попередніми співвласниками в натурі, у зв`язку з чим спір щодо порядку користування будинком між сторонами відсутній.

Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,15 га, яка на підставі рішення виконкому Гостомельської селищної ради від 28 березня 1958 року була надана в користування попередньому власнику будинку ОСОБА_5 .

Незважаючи на те, що між нею та ОСОБА_2 не визначений порядок користування земельною ділянкою, у грудні 2016 року родич відповідача ОСОБА_3 самочинно побудував на закріпленій за будинком земельній ділянці інший житловий будинок, внаслідок чого порушив її права, оскільки вирубав фруктовий сад, позбавив можливості обробляти огород та здійснив перешкоди у під`їзді до помешкання.

Згодом їй стало відомо про реєстрацію за ОСОБА_4, яку вона неодноразового бачила разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, права власності на самочинно збудований житловий будинок.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 побудував житловий будинок на земельній ділянці, яка не була йому відведена для цієї мети, без будь-яких документів, які надають право на виконання будівельних робіт, без дозволу органу місцевого самоврядування та дозволу на виконання вказаних робіт інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а також на те, що між сторонами не визначений порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний їм на праві власності будинок,

ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила:

- визначити порядок користування земельною ділянкою, площею

0,15 га,що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до плану користування за першим варіантом, представленим у додатку 2 до висновку експерта від 14 січня 2019 року № СЕ-1201-1-1007.18, складеним за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 367/2004/17;

- скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості за адресою:

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за свій рахунок знести, демонтувати самочинно побудовані споруди: одноповерховий житловий будинок, двоповерховий житловий будинок та навіс, три свердловини, дві вигрібних ями, стовпи електропередач на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути солідарно зі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на її користь 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішеннямІрпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 15 лютого 2022 року, позов задоволено частково.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, площею 0,15 га, що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до плану користування за першим варіантом, представленим у додатку 2 до висновку експерта від 14 січня 2019 року № СЕ-1201-1-1007.18, складеним за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 367/2004/17.

Скасовано державну реєстрацію права власності на житловий

будинок, об`єкт житлової нерухомості за адресою:

Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 за свій рахунок знести, демонтувати самочинно побудовані споруди: одноповерховий житловий будинок, двоповерховий житловий будинок та навіс, три свердловини, дві вигрібних ями, стовпи електропередач на земельній ділянці за адресою:

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у ОСОБА_3, який є замовником будівництва на АДРЕСА_3, та

ОСОБА_4, яка є власником побудованої нерухомості за вказаною адресою, відсутні правовстановлюючі документи на право власності чи користування земельною ділянкою. Крім того, інформація про зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт відсутня.

Вказане свідчить про те, що спірне будівництво є самочинним, а тому позов ОСОБА_1 про його знесення відповідно до вимог частини четвертої статті 376 ЦК України є обґрунтованим.

Оскільки державна реєстрація права власності на незаконно збудований будинок відбулась на підставі технічного паспорта та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу яких фактично заперечують відповідні організації, то вона підлягає скасуванню.

Встановивши доведеність позивачем обставин, на які вона посилалась як на підставу позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визначення порядку користування земельною ділянкою згідно з запропонованим планом користування за першим варіантом, представленим у додатку 2 до висновку експерта від 14 січня 2019 року № СЕ-1201-1-1007.18, за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи.

Також суди вважали, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзіОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 липня 2022 рокуОСОБА_2 подала касаційну скаргу на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 за свій рахунок знести, демонтувати самочинно побудовані споруди: одноповерховий житловий будинок, двоповерховий житловий будинок та навіс, три свердловини, дві вигрібних ями, стовпи електропередач на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

У вересні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Гостомельської селищної ради, а позивач не є належним її користувачем.

Суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути заявлений власником або користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності вказаного факту.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що запропонований експертом другий варіант порядку користування земельною ділянкою повністю відповідає площам, що належать співвласникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до їх ідеальних часток.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Вітошко В. А. вказує на єдність земельної ділянки та розташованого на ній будинку. Вважає, що суд правильно обрав перший варіант користування спірною земельною ділянкою як такий, що забезпечує дотримання рівності прав обох співвласників.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 69/100, а ОСОБА_2 - 31/100 частини жилого будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами на

АДРЕСА_1, який був поділений в натурі між попередніми власниками будинку на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 1990 року.

Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,15 га, яка надавалась в користування попередньому власнику будинку ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Гостомельської селищної ради від 28 березня 1958 року, що підтверджено випискою із протоколу № 4 засідання виконкому Гостомельської селищної ради від 28 березня 1958 року.

Порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинку не визначений.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 побудував на закріпленій за вказаним будинком земельній ділянці житловий будинок.

Із листа Гостомельської селищної ради Київської області від 21 березня

2018 року № 563 вбачається, що рішень про відведення у власність

ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 селищна рада не приймала.

Згідно з інформацією, наданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради від 04 липня 2019 року

№ 0407/5, гр. ОСОБА_3 виконані будівельно-монтажні роботи з встановлення об`єкта нерухомого майна (каркасного будинку) розмірами у плані 8,5м*6,4м у 2016 році (відповідно до пояснень гр. ОСОБА_3

від 12 грудня 2016 року № 2/1212) та замовником виконані роботи з встановлення залізобетонних опор під повітряну лінію електропередач без документу, що надає право на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги статей 34, 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: АДРЕСА_3, інформація про зареєстровані дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт в Інспекції відсутня. В ході проведення перевірки визначити відстань від об`єкта нерухомого майна до межі суміжної земельної ділянки виявилося неможливо, через відсутність акта виносу меж в натурі та межових знаків встановленого зразку. За результатами проведеної позапланової перевірки складений акт щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів та правил від 14 грудня 2016 року, протокол про адміністративне правопорушення від 14 грудня 2016 року № А-1412/1, відповідальність за вказані правопорушення передбачена частинами першою, п`ятою статті 96 КУпАП та надано припис від 14 грудня 2016 року

№ 1412/1 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Під час проведення перевірки 11 травня 2018 року встановлено, що замовником ОСОБА_3 виконуються підготовчі роботи з реконструкції частини житлового будинку на АДРЕСА_3 без документу, що надає право на виконання підготовчих робіт. А саме: було знесено частину житлового будинку (31/100). Правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою за вказаною адресою не надані, чим порушено вимоги статей 34, 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Також встановлено, що ОСОБА_3 експлуатується об`єкт нерухомого майна (каркасний будинок), який не прийнятий в експлуатацію, чим порушено вимоги частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Вимоги припису від 14 грудня 2016 року № 1412/1 не виконані. Дозвільний документ на початок виконання будівельних робіт не поданий замовником, чим порушено вимоги пункту 4 частини першої статті 41 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності". За результатами проведеної позапланової перевірки складений акт щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів та правил від 11 травня 2018 року, протокол про адміністративне правопорушення від 11 травня 2018 року № А-1105/1, надано припис від 11 травня 2018 року № С-1105/1 про зупинення підготовчих та будівельних робіт.

В ході проведення перевірки було встановлено, що замовником виконуються будівельні роботи з реконструкції частини житлового будинку, а саме: влаштований металевий каркас з покрівлею під двоповерховий житловий будинок. Вимоги припису від 11 травня 2018 року № С-1105/1 не виконані. Підготовчі та будівельні роботи не зупинені та продовжуються. Відповідно до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: АДРЕСА_3 інформація про зареєстровані дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт в Інспекції відсутня. Реконструкція частини житлового будинку та будівництво об`єкта нерухомого майна (каркасного будинку) за

адресою: АДРЕСА_3 є самочинним будівництвом.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 березня 2020 року

№ 203292215 підставою виникнення права власності ОСОБА_4 на будівлю за адресою: АДРЕСА_2, про знесення якої заявлено вимоги у розглядуваній справі, стала декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер КС141191720976, видана

21 червня 2019 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради та технічний паспорт, виготовлений приватним підприємством "ГЕО" 25 вересня 2019 року.

Згідно відповіді ПП "ГЕО" від 21 лютого 2020 року дозвільні документи на будівництво та документи на право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 до ПП "ГЕО" не надані, технічний паспорт за вказаною адресою не виготовлявся. Замовнику ОСОБА_4 були надані робочі креслення будинків з приміткою, що будинки побудовані самовільно.

Відомостей про те, що ОСОБА_4 виділялася земельна ділянка для будівництво житлового будинку за вказаною адресою, матеріали справи не містять.

У висновку судової земельно-технічної експертизи від 14 січня 2019 року

№ СЕ-1201-1-1007.18, проведеної на підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2018 року, експерт зазначив, що в результаті обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 було виявлено, що частина будинку літ. "А" зруйнована. На момент проведення обстеження на вказаній земельній ділянці, окрім самочинно збудованого одноповерхового будинку, розташовані інші будівлі та споруди, а саме: двоповерховий житловий будинок та навіс, три свердловини, дві вигрібних ями, паркани та інші споруди. Зазначені будівлі та споруди, виявлені на земельній ділянці при досліджуваному домоволодінні, не відображені у правовстановлювальній та технічній документації, наявній в матеріалах цивільної справи та додаткових матеріалах, а тому у відповідності до чинного законодавства та методики проведення судових експертиз у даному дослідженні експертом до уваги не приймалися. Експерт з врахуванням роз`яснень, наданих судом у листі

від 04 жовтня 2018 року, запропонував чотири варіанти порядку користування земельною ділянкою без врахування внесених по факту змін відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вигляді будівель та споруд.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки предметом перегляду апеляційного суду було заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою та знесення самочинно побудованих споруд, то суд касаційної інстанції також переглядає оскаржувані судові рішення у вказаній частині.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення

від наведених висновків.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (стаття 88 ЗК України).

Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, у зв`язку з чим при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

Частиною п`ятою статті 319 ЦК України встановлено, що право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування і розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Першочерговим питанням у розглядуваній справі є визначення порядку користування спірною земельною ділянкою між співвласниками будинку.

Судами із наданих сторонами доказів встановлено, що власником житлового будинку на АДРЕСА_1 була

ОСОБА_5, яка на підставі рішення виконкому Гостомельської селищної ради від 28 березня 1958 року отримала дозвіл на будівництво на закріпленій за домоволодінням земельній ділянці розміром 0,15 га.

На підставі ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 1990 року між спадкоємцями ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 було затверджено мирову угоду, якою виділено

ОСОБА_6 в порядку спадкування 31/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 - 69/100.

Після смерті ОСОБА_6 власником 31/100 частини вказаного житлового будинку стала ОСОБА_2, а після смерті ОСОБА_7 - власником 69/100 частини житлового будинку стала ОСОБА_1 .

Відомості про визначення як між колишніми співвласниками будинку, так і між сторонами у справі, відповідного порядку користування земельною ділянкою відсутні.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно з першим варіантом, запропонованим експертом у висновку від 14 січня 2019 року № СЕ-1201-1-1007.18.

Однак при цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд за наявності чотирьох запропонованих експертом варіантів порядку користування земельною ділянкою, не навели мотивів, з яких було обрано перший варіант, та відхилено інші.

За змістом підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначала, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд у вищій інстанції. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації").

ОСОБА_2 не заперечувала необхідності визначення порядку користування земельною ділянкою, однак просила обрати другий варіант, запропонований експертом, посилаючись на те, що він повністю відповідає часткам співвласників житлового будинку, а крім того за такого варіанту всі самочинні об`єкти нерухомого майна будуть розташовані на її частині земельної ділянки.

Вказані доводи ОСОБА_2, викладені зокрема в апеляційній скарзі на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року, залишилися поза оцінкою апеляційного суду, хоч вочевидь і мали важливе значення як для особи, що подала апеляційну скаргу так і для вирішення справи по суті.

Щодо знесення самочинного будівництва

Верховний Суд звертає увагу, що вимоги ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва у розглядуваній справі доцільно вирішувати після визначення порядку користування земельною ділянкою та з урахуванням такого порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Частинами четвертою статті 376 ЦК України визначено, що власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають зокрема органи державної влади, органи місцевого самоврядування та державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду ці особи мають за умови, що вони доведуть наявність порушеного права, а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Тобто, вимоги про знесення самочинного будівництва особи, що не діють як суб`єкти владних повноважень, можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

За загальним правилом у цивільних справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника частини житлового будинку, власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові

від 12 квітня 2021 року в справі № 653/104/19, на яку посилалась заявник у касаційній скарзі.

В контексті розглядуваної справи вищенаведене свідчить, що після мотивованого обрання варіанту порядку користування земельною ділянкою, суду належить перевірити, чи порушені самочинним будівництвом права ОСОБА_1, за захистом яких вона звернулась, і якщо так, то зазначити в судовому рішенні у чому полягає їх порушення.

Встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.