522/21133/19 Про стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування - 06.12.2022 Прийняття

Вказував, що 28 вересня 2012 року його було затримано у порядку статті 115 КПК України (у редакції закону від 12 серпня 2012 року №5064-VI), про що складений протокол затримання. 29 вересня 2012 року, після пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання було продовжено до 7 діб. 04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2012 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси скасовано та обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 000,00 грн. 09 жовтня 2012 року позивача було повторно затримано у порядку статей 106, 115 КПК України, про що складено відповідний протокол. 10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі продовжено строк його затримання до 12 жовтня 2012 року. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року змінено запобіжний захід, обраний позивачу, із застави на тримання під вартою. 18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року без змін. 26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року з визначенням розміру застави - 50 000,00 грн.

27 листопада 2012 року ОСОБА_3 внесено заставу на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси.

28 листопада 2012 року позивач був звільнений з Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області.

16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси його було виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 07 липня 2015 року ухвалою апеляційного суду Одеської області вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року залишено без змін. 29 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено вимоги касаційних скарг прокурора та захисника Неурова Є. В., скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2015 року та призначено новий розгляд справ у суді апеляційної інстанції.

02 серпня 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про скасування вироку місцевого суду у частині визнання винуватим ОСОБА_2 за частиною першою статті 190 КК України, кримінальне провадження в цій частині закрив.

12 лютого 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2016 року залишено без змін.

З урахуванням вищевикладеного позивач зазначав, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року його виправдано у вчинені кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, тому він незаконно перебував під слідством з 28 вересня 2012 року по 12 лютого 2019 року, у зв`язку з чим отримав право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у зв`язку з нанесенням йому моральної шкоди, завданої в результаті пережитих фізичних та моральних страждань, порушення усталених соціальних зв`язків, а також матеріальної шкоди у вигляді втраченого доходу і понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги адвокатів, що здійснювали його захист від обвинувачення.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України: заподіяну майнову шкоду у вигляді втраченого заробітку, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування - 264 528,94 грн; заподіяну моральну шкоду - 3 000 000,00 грн; майнову шкоду, у вигляді витрат на правову допомогу, понесених під час кримінального провадження - 195 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року, ухваленим у складі судді Свяченої Ю. Б., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 264 528,94 грн майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн, що була завдана внаслідок незаконних дій органів дізнання та досудового слідства.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 195 000,00 грн, пов`язану з витратами на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн.

Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що загальний строк перебування позивача під слідством і судом складає 77 місяців (з 28 вересня 2012 року - день затримання позивача для пред`явлення йому обвинувачення, по 12 вересня 2019 року - день прийняття Верховним Судом остаточного судового рішення у кримінальній справі відносно позивача). Вказав, що з урахуванням вимог статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", позивач має безумовне право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 385 000 грн (77 місяців під судом і слідством х 5 000 грн - мінімальна заробітна плата в Україні, встановлена статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", починаючи з 01 вересня 2020 року). Однак, не зважаючи на встановлений законом мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, суд, з урахуванням наданого позивачем висновку психологічної експертизи від 28 січня 2020 року, дійшов висновку про доцільність стягнення моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі - 3 000 000,00 грн.

Задовольняючи позов у частині стягнення майнової шкоди у розмірі 264 528,94 грн, яка виразилась у недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади, суд першої інстанції врахував положення статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) , те, що з дати звільнення позивача та часу поновлення його на роботі, з якого обраховується період неодержання позивачем доходу та його втрата у зв`язку із наявністю факту кримінальної справи щодо нього, - строк незаконного звільнення з роботи складав 31 місяць, та зокрема 793 робочих дні.

Стягуючи на користь позивача майнову шкоду у сумі 195 000,00 грн, пов`язану з витратами на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 605 грн, суд першої інстанції врахував положення статей 133, 137 ЦПК України та додані до позовної заяви представниками позивача письмові докази на підтвердження понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, яка підлягає відшкодуванню відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", зокрема, договори про надання правової допомоги, укладені позивачем чи дружиною позивача в його інтересах, предметом яких є здійснення захисту позивача в рамках кримінальної справи (кримінального провадження): із Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Злагода" із адвокатами Черних О. В., Івановою П. В. та докази оплати цих послуг, акти виконаних робіт.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2022 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, судових витрат, шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу, змінено.

Позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу, задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 350 000,00 грн, на відшкодування шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу - 110 000,00 грн.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року у частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку відмовлено.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суд першої інстанції правильно вважав, що його початком є 28 вересня 2012 року, однак не врахував, що останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2016 року про залишення цього вироку відносно ОСОБА_1 без змін. Вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Отже, період перебування позивача під слідством і судом складає 46 місяців (з 28 вересня 2012 року по 02 серпня 2016 року).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував, що станом на час ухвалення судом рішення мінімальна заробітна плата для розрахунку становила 5 000 грн та за період часу перебування позивача під слідством 46 місяців мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди становить 230 000 грн.

Визначаючи конкретну суму компенсації за завдану моральну шкоду, суд апеляційної інстанції визначив чинники, які підлягають врахуванню під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для заявника під час тривалого часу перебування його під слідством та судом. Такими чинниками відповідно до матеріалів справи є: затримання у період стаціонарного лікування та продовження хвороби; перебування 61 день під вартою; загальний період незаконного притягнення заявника до кримінальної відповідальності тривав 6 років 4 місяці; за наявності кримінального провадження ОСОБА_1 було звільнено з посади за порушення присяги державного службовця, постраждала його ділова репутація.

Суд вважав, що за таких обставин розмір моральної шкоди з урахуванням характеру і обсягу страждань, яких зазнав заявник, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступеня зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, а також з врахуванням вимог розумності і справедливості, слід визначити на рівні 350 000 грн.

Висновок експерта, наданий позивачем суду та покладений в основу оскаржуваного рішення, апеляційний суд не прийняв до уваги з огляду на те, що в ньому зазначено орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду загалом, яку завдано позивачу, проте не вказано розміру та ступенів тяжкості за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду.

Змінюючи розмір винагороди за надання правової допомоги, суд апеляційної інстанції вказав, що лише в частині з наданих договорів є умова про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначено у вигляді фіксованої суми та не залежить від обсягу послуг та витраченого адвокатського часу.

Вказав, що решта договорів про надання правової допомоги передбачає перелік різних форм допомоги, які містять умову про те, що гонорар є винагородою адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта, надання йому інших видів правової допомоги та визначається на умовах і в порядку, зазначених в додатковій угоді. Додаткові угоди не долучені до справи, водночас такі обставини підлягають доведенню, якщо є умовами договору, тому з підстав недоведеності вимоги про відшкодування витрат на суму 85 000 грн задоволенню не підлягають.

Також апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги про зменшення витрат за надання правової допомоги, вказавши, що відшкодування цих витрат слід вчинити у відповідності з вимогами Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури суду" (266/94-ВР) , який не передбачає підстав для їх зменшення.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій, суд апеляційної інстанції послався на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі № 815/6039/13-а, яка набрала законної сили, якою скасовано наказ Державної митної служби у частині припинення з 01 жовтня 2012 року перебування позивача на державній службі, зобов`язано Міністерство доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста "Одеса-Вантажний" Південної митниці Державної митної служби України, стягнуто з Південної митниці Міндоходів середній заробіток за час вимушеного прогулу не більш ніж за один рік з дати звільнення. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з часу вирішення судом спору про поновлення ОСОБА_1 на роботі його право на отримання заробітної плати є поновленим, відтак стягнення втраченого заробітку у порядку застосування вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) унеможливлене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 березня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

07 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Приморського районного суду м. Одеси.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 14 липня 2021 року у справі № 459/928/19 (провадження № 61- 2091св21) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Заявник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що останнім днем перебування під слідством та судом є день набрання законної сили виправдувального вироку. Відповідно до вимог статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачуваний, виправдовувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили, а засудженим - обвинувачуваний, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Такий висновок суду апеляційної інстанції фактично позбавляє особу відшкодування витрат на правову допомогу, понесених на стадії касаційного провадження, тому, вважає, що такі висновки суперечать положенням Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Визначаючи розмір немайнової (моральної) шкоди, суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, висновку психологічної експертизи, не врахував характеристику позивача, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про зменшення суми відшкодування.

Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім поданим доказам, зокрема, контрактам у сукупності з квитанціям про понесені витрати. Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях. Суд не послався на норму закону, яка б визначалася необхідність відмови у стягненні 85 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні заробітку, який позивач втратив внаслідок незаконних дій, заявник стверджує, що судовим рішенням йому компенсовано заробіток за один рік з дати звільнення, а до роботи він приступив 11 червня 2015 року. Вказує, що сторонами визнається та не заперечується та обставина, що втрачений заробіток йому державою відшкодовано не було, а тому його права в цій частині є незахищеними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року керівник Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2012 року старшим слідчим прокуратури м. Одеси порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

28 вересня 2012 року вказана кримінальна справа прийнята до провадження слідчим із ОВС відділу розслідування злочинів, пов`язаних з корупційними діяннями, прокуратури Одеської області Климович Ф. С.

28 вересня 2012 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 КПК України, про що складений протокол затримання.

29 вересня 2012 року, після пред`явлення позивачу обвинувачення за частиною третьою статті 368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання позивача було продовжено до 7 діб.

04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

09 жовтня 2012 апеляційним судом Одеської області прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу захисників ОСОБА_1 Звільнено позивача з-під варти; обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 000,00 грн.

09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 повторно затримано в порядку статей 106, 115 КПК України, про що складено відповідний протокол.

10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі продовжено строк затримання ОСОБА_1 до 12 жовтня 2012 року.

12 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси змінено запобіжний захід, обраний до позивача із застави на тримання під вартою.

18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року - без змін.

26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року з визначенням розміру застави - 50 000,00 грн.

27 листопада 2012 року ОСОБА_3 внесено заставу на рахунок Територіального управління ДСАУ у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси.

28 листопада 2012 року позивача звільнено з Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області.

16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

07 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року залишено без змін.

29 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено вимоги касаційних скарг прокурора та захисника Неурова Є. В., скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2015 року та призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

12 лютого 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2016 року - без змін.

Відповідно до висновку експерта N 9455 за результатами психологічного дослідження від 28 січня 2020 року, складеного експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "Незалежний інститут судових експертиз" Алікіною Н. В. на підставі заяви ОСОБА_1, про проведення психологічного дослідження та надання висновку експерта з питань щодо запобігання особі страждань (моральної шкоди) внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне перебування під слідством та судом протягом періоду часу з 28 вересня 2012 року по 12 лютого 2019 року (6 років, 4 місяці і 15 днів) є психотравмуючими обставинами життя для ОСОБА_1, що завдало страждання (моральну шкоду). Орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 720 мінімальних заробітних плат.

До позовної заяви додано договори про надання правової допомоги, укладені ОСОБА_1, ОСОБА_4 (дружиною позивача) в його інтересах, предметом яких є здійснення захисту позивача у рамках кримінальної справи (кримінального провадження).

Договори укладено з :

- адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Злагода" (контракт від 24 вересня 2012 року № 34, контракт від 31 січня 2013 року № 3). Долучено докази сплати вартості наданих послуг цьому об`єднанню у вигляді квитанцій до прибуткового касового ордеру від 24 вересня 2012 року № 30, від 25 жовтня 2012 року № 35 та від 17 листопада 2012 року № 40, від 31 січня 2013 року № 43, від 23 лютого 2013 року № 50, від 15 березня 2013 року № 54 та від 20 квітня 2013 року № 58, акти прийому-передачі виконаних робіт від 29 січня 2013 року та від 23 квітня 2015 року;

- адвокатом Черних О. В. (контракт від 25 червня 2015 року № 23, контракт від 29 січня 2016 року № 26, контракт від 07 вересня 2016 року № 43, контракт від 07 квітня 2016 року № 35.

Долучено квитанції до прибуткового касового ордеру від 25 червня 2015 року №13, від 14 липня 2015 року № 20, від 10 серпня 2015 року № 21 та від 07 вересня 2015 року № 2, від 29 січня 2016 року № 3, від 06 лютого 2016 року № 4, від 07 березня 2016 року № 7, від 07 вересня 2016 року № 40, від 17 жовтня 2016 року №17, від 07 листопада 2016 року № 19, від 09 грудня 2016 року № 21, від 07 квітня 2016 року № 9, від 07 травня 2016 року № 9, від 07 червня 2016 року № 11, від 07 липня 2016 року № 13, акти прийому-передачі виконаних робіт від 07 вересня 2015 року, від 07 квітня 2016 року, від 12 лютого 2019 року;

- адвокатом Івановою П. В. (договір від 19 жовтня 2012 року № 14, договір від 22 січня 2013 року № 5, договір від 13 червня 2016 року № 18, договір від 15 грудня 2016 року № 35.

Долучено квитанції до прибуткового касового ордеру від 19 жовтня 2012 року № 14, від 22 січня 2013 року № 5, від 13 червня 2016 року № 18, від 25 грудня 2016 року № 25 та акти щодо виконання робіт від 18 січня 2013 року, від 06 червня 2016 року, від 20 грудня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що встановлений на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, зроблено висновок про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині підрахунку місяців незаконного перебування позивача під слідством та судом, суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази, вірно встановив, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 46 місяців, правильно застосував положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) та обґрунтовано визначив розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції вказав, що стягнення майнової (моральної) шкоди належить здійснити у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, із урахуванням того, що позивач 61 день утримувався під вартою, затримання відбулося у період його стаціонарного лікування, загальний період незаконного притягнення до кримінально відповідальності ОСОБА_1 був тривалий, позивача звільнено з посади за порушення присяги державного службовця, постраждала ділова репутація ОСОБА_1 . Отже, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

При цьому визначаючи строк перебування позивача під слідством та судом, суд апеляційної інстанції вирахував період касаційного провадження справи, що узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у кримінальному провадженні

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (v023p710-09) у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що лише у частині наданих позивачем договорів про надання правової допомоги є умова про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми та не залежить від обсягу послуг та витраченого адвокатського часу, а решта договорів про надання правової допомоги передбачає перелік різних форм допомоги та містить умову про те, що гонорар є винагородою адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта, надання йому інших видів правової допомоги та визначається на умовах і в порядку, зазначених у додаткових угодах, які до матеріалів справи не долучені, що узгоджується з положеннями статей 12, 81 ЦПК України щодо обов`язку доведення обставин, які мають значення у справі.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України заборонено суду касаційної інстанції.

Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку

У пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року, яка набрала законної сили, скасовано наказ Державної митної служби України від 27 вересня 2012 року № 1889-к у частині припинення з 01 жовтня 2012 року перебування позивача на державній службі, зобов`язано Міністерство доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста "Одеса-Вантажний" Південної митниці Державної митної служби України, стягнуто з Південної митниці Міндоходів за період з 01 жовтня 2012 року по день поновлення на посаді ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, не більш ніж за один рік з дати звільнення. У частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущене негайне виконання рішення суду.

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що з часу поновлення у судовому порядку ОСОБА_1 на роботі його право на отримання заробітної плати є поновленим, відтак стягнення втраченого заробітку у порядку вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) унеможливлене.

Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 14 липня 2021 року у справі № 459/928/19 (провадження № 61-2091св21), колегія суддів спростовує, оскільки вони не суперечать висновкам, викладеним у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок експерта N 9455 за результатами психологічного дослідження від 28 січня 2020 року, не можуть бути взяті до уваги, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку вказаному висновку в сукупності з іншими доказами, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.