454/1112/21 Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - 05.12.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватної агрофірми "Селекціонер" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року у складі судді

Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2021 року Приватна агрофірма "Селекціонер" (далі - ПАФ "Селекціонер") звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства "Юзепівка" (далі -

ФГ "Юзепівка"), Виконавчий комітет Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов обґрунтовувався тим, що 02 січня 2011 року між позивачем та

ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,2141 га, строком на 15 років, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему

у Сокальському районі 16 листопада 2011 року за № 003700004001748. Підставою для державної реєстрації слугував державний акт на право власності на земельну ділянку ЛВ № 018514 від 18 грудня 2006 року. За умовами зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Скоморохівської сільської ради Сокальського району строком

на 15 років. Із отриманого витягу з Державного земельного кадастру про орендовану земельну ділянку за кадастровим номером 4624886800:06:000:0021, позивачу стало відомо, що 26 березня 2018 року щодо цієї земельної ділянки державним реєстратором Виконавчого комітету Сокальської міської ради

Лащук О. Ю. зареєстровано договір оренди від 06 лютого 2018 року, укладений між ФГ "Юзепівка" та ОСОБА_1 строком на 20 років. Водночас договір оренди земельної ділянки між ПАФ "Селекціонер" та орендодавцем укладений у листопаді 2011 року строком на 15 років, тобто строк його дії закінчується у листопаді

Відповідно держаний реєстратор у порушення норм законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку, а також проігноровано вимоги закону щодо здійснення запитів

у відповідні органи. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася у правомірному користуванні позивача.

Посилаючись на наведені обставини, ПАФ "Селекціонер" просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,3035 га, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, укладений 26 лютого 2018 року між ФГ "Юзепівка" та ОСОБА_1 .

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня

2021 року у задоволенні позову ПАФ "Селекціонер" відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на час укладення спірного договору від 26 лютого 2018 року згідно з витягом

із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2018 року та витягом з Державного земельного кадастру на земельну ділянку від 26 лютого 2018 року, а також досліджених відповідей Міськрайонного управління

у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області, не було будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки.

Додатковим рішенням Сокальського районного суду Львівської області

від 22 вересня 2021 року заяву ФГ "Юзепівка" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Постановлено додаткове рішення у справі за позовом

ПАФ "Селекціонер" до ФГ "Юзепівка", Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Стягнуто з ПАФ "Селекціонер" на користь ФГ "Юзепівка" судові витрати, які складаються з вартості професійної правничої (правової) допомоги,

у розмірі 4 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ПАФ "Селекціонер" задоволено частково. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ПАФ "Селекціонер" до Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. У решті рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним спірного правочину. Водночас скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАФ "Селекціонер" до Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2022 року ПАФ "Селекціонер" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня

2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року,

в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 587/2110/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16,

від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4

частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина

третя статті 411 ЦПК України).

У листопаді 2022 року ОСОБА_1, ФГ "Юзепівка" та Сокальська міська рада Львівської області подали до суду відзиви на касаційну скаргу ПАФ "Селекціонер",

у яких заявники просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки ОСОБА_1 не додано чек, який би підтверджував надсилання копії відзиву ФГ "Юзепівка", то без належних доказів направлення іншому учаснику справи відзиву на касаційну скаргу такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику.

ФГ "Юзепівка" також не додано чек, який би підтверджував надсилання копії відзиву ОСОБА_1, то без належних доказів направлення іншому учаснику справи відзиву на касаційну скаргу такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику.

Сокальською міською радою Львівської області не додано доказів надсилання копії відзиву іншим учасникам справи, а саме чек та опис вкладення, які б підтверджували таке надсилання, отже, без належних доказів направлення іншому учаснику справи відзиву на касаційну скаргу такий відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню заявнику.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Згідно із копією договору оренди землі від 26 лютого 2018 року, укладеного між ОСОБА_1, як орендодавцем та ФГ "Юзепівка" як орендарем, фермерське господарство отримало в користування земельну ділянку, площею 1,6128 га,

у тому числі ріллі 1,2114 га та сіножать 0,3987 га, кадастрові номери 4624886800:06:000:0021 (земельна ділянка площею 1,2141 га) та 4624886800:06:000:0305 (земельна ділянка площею 0, 3987 га) (а. с. 35а-36).

Договір укладений строком на 10 років. У договорі наявні реквізити та підписи сторін, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Також у договорі є нормативна грошова оцінка земельних ділянок, а саме: ріллі 1,2114 га - 53 257,00 грн та сіножать 0,3987 га - 839 грн (пункт 5 договору).

Згідно із пунктом 20 договору на земельні ділянки не встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб.

Із витягів від 26 лютого 2018 року з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, площею 1,6128 га, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, та

0,3987 га, кадастровий номер 4624886800:06:000:0305, встановлено, що станом на цю дату відомості про обмеження у використанні земельних ділянок не зареєстровані (а. с. 37-48).

Із копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого

14 серпня 2020 року на заяву ПАФ "Селекціонер", у реєстрі наявна інформація про проведення 26 березня 2018 року державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 26 лютого 2018 року, укладеного між ФГ "Юзепівка" та ОСОБА_1, щодо земельної ділянки, площею 1,2141 га, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 (а. с. 8).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 30 березня 2018 року, встановлено, що 26 березня 2018 року проведено державну реєстрацію спірного договору оренди землі від 26 лютого 2018 року.

ПАФ "Селекціонер" стверджує, що держаний реєстратор в порушення правил законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку та проігнорував вимоги закону щодо здійснення запитів у відповідні органи, чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди, укладеного між агрофірмою та

ОСОБА_1, отже, на момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача, тому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,3035 га, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, що укладений 26 лютого 2018 року між

ФГ "Юзепівка" та ОСОБА_1 .

Водночас земельна ділянка, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, має площу 1,2141 га і саме така передана ОСОБА_1 в оренду ФГ "Юзепівка", проте, оспорюючи спірний договір та стверджуючи про укладення із відповідачем договору оренди від 02 січня 2011 року, предметом якого є та сама земельна ділянка, згідно з кадастровим номером, позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 1,3035 га.

На запит Сокальської міської ради від 16 квітня 2021 року щодо зареєстрованих договорів оренди щодо земельних ділянок, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, площею 1,2141 га, та кадастровий номер 4624886800:06:000:0305, площею 0,3987 га, управління у Сокальському районі та місті Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області листом повідомило, що такі земельні ділянки станом на 01 жовтня 2013 року

в оренді не перебували (а. с. 28).

Згідно з копією договору оренди земельної ділянки від 02 лютого 2011 року, орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар ПАФ "Селекціонер" в особі директора Шевчука З. К. приймає в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,2141 га, що знаходиться на території Скоморохівської сільської ради строком на 15 років.

У розділі "реквізити сторін" є дані орендодавця та орендаря, зокрема підписи сторін договору.

У договорі зазначено, що такий є зареєстрованим в Управлінні Держкомзему

у Сокальському районі 16 листопада 2011 року за № 003700004001747.

Також наявний акт прийому-передачі земельної ділянки, що містить підписи сторін, однак не зазначена дата складання акта.

Договір містить умови щодо орендної плати та строків внесення такої.

Із відповіді на адвокатський запит, наданої міськрайонним управлінням

у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01 червня 2021 року, встановлено, що у відділі відсутня інформація щодо зареєстрованого договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та

ПАФ "Селекціонер", на земельну ділянку, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, на території Скоморохівської сільської ради, станом

на 01 січня 2013 року (а. с. 84).

Правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк

у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі,

є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" та частиною першою

статті 93 ЗК України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з вимогами статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати її в оренду.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно зі статтею 126 ЗК України, у редакції, чинній на дату укладення позивачем договору оренди землі від 02 січня 2011 року, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на дату укладення договору оренди землі від 02 січня 2011 року, передбачено, що передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Згідно з статтею 18 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на дату укладення договору оренди землі від 02 січня 2011 року, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до наведеної статті Закону Постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Указаним Порядком станом на 02 січня 2011 року (час укладення позивачем договору оренди) передбачалось, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.

Отже, право оренди за чинними станом на 02 січня 2011 року нормативно-правовими актами виникало у орендаря на підставі договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що на запити міськрайонне управління у Сокальському та

м. Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надало відповідь про відсутність зареєстрованого договору оренди землі

від 02 січня 2011 року, укладеного між ПАФ "Селекціонер" та ОСОБА_1 на території Скоморохівської сільської ради, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання оспорюваного договору оренди недійсним з підстав недоведеності виникнення у позивача права оренди спірної земельної ділянки. Оскільки будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, в тому числі і зареєстрованих прав інших осіб на спірну земельну ділянку не встановлено, тому укладений між відповідачами оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства та не порушує права позивача.

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 587/2135/16, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує у позивача на підставі договору з одним із відповідачів, порушено внаслідок укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки між відповідачами, і таке право підлягає захисту в обраний позивачем спосіб.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії раніше укладеного з позивачем договору оренди землі.

У справі № 587/2331/16 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки останній укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем, тобто на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між відповідачами був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений між позивачем та відповідачем і в установленому законом порядку не припинений.

Отже, у наведених заявником як приклади справах судами встановлено зареєстровані права позивачів на спірні земельні ділянки, однак у справі, яка переглядається, встановлено, що на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між відповідачами інших договорів оренди у встановленому законом порядку зареєстровано не було.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається

з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки висновки оскаржуваних рішень не суперечать по суті висновкам, сформульованим у наведених справа, проте результат розгляду є відмінним у зв`язку із встановленням різних фактичних обставин. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи так як наслідок встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки заявником не обґрунтовано, які саме докази є недопустимими, які обставини на підставі їх оцінки неправомірно встановлено судом.

Верховним Судом не встановлено порушень норм процесуального права при отриманні доказів судами попередніх інстанції та їх оцінці. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно

з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи

у касаційному порядку не передбачено.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.