752/6099/20 Про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав - 30.11.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року в складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 14 лютого 2018 року між сторонами у справі укладено шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 . З 21 січня 2019 року сторони у справі проживають окремо. З 16 серпня 2019 року позивач за первісним

позовом разом із сином проживала в орендованій квартирі

АДРЕСА_1 . Проте ОСОБА_2 не погоджувався з місцем проживання сина та хотів, щоб ОСОБА_3 проживав разом з ним. Згоди щодо місця проживання сина сторони не досягли, відповідач за первісним позовом наполягав на визначенні місця проживання сина з ним та погоджувався надавати можливість позивачеві за первісним позовом вільно бачитись з дитиною у будь-який зручний для неї час. ОСОБА_1 із запропонованими умовами категорично не погоджувалася, оскільки вважала, що син повинен проживати разом із матір`ю.

Вказувала, що вона не забороняла ОСОБА_2 бачитись із сином.

З листопада 2019 року до січня 2020 року відповідач за первісним позовом добровільно сплачував аліменти на утримання сина.

У січні 2020 року ОСОБА_2 завдав ОСОБА_1 тілесні ушкодження. Незважаючи на неприязні стосунки між сторонами у справі ОСОБА_1

13 березня 2020 року передала дитину ОСОБА_2, останній зобов`язався її повернути матері 15 березня 2020 року, проте таких дій не вчинив.

ОСОБА_3 проживає з батьком у заміському будинку на АДРЕСА_2 без згоди матері.

Зазначала, що у дитини діагностовано ряд захворювань, а зміна звичного місця проживання дитини може призвести до їх рецидиву.

Позивач за первісним позовом майже щодня у супроводі своїх представників приїздить до сина та намагається відновити його місце проживання з матір`ю.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з нею; відібрати дитину від батька

ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 14 лютого

2018 року між сторонами у справі укладено шлюб, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2020 року. Після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 з дитиною проживали в орендованій квартирі АДРЕСА_1 . Вказував, що будь-які домовленості щодо місця проживання дитини разом із відповідачем за зустрічним позовом були відсутні, він спочатку не заперечував щодо проживання сина з матір`ю, сподіваючись, що ОСОБА_1 буде створено належний рівень догляду за дитиною, вжито всіх необхідних заходів для її життєдіяльності, харчування, відпочинку та забезпечено належний рівень лікування.

ОСОБА_2 намагався відвідувати сина не рідше одного разу на тиждень, проте ОСОБА_1 неодноразово створювала надумані перешкоди

у можливості побачитись з дитиною. З початку поширення на території України коронавірусної хвороби та карантинних заходів, вжитих Кабінетом Міністрів України з метою недопущення розповсюдження вказаної хвороби, ОСОБА_2, обґрунтовано побоюючись за здоров`я дитини, повідомив ОСОБА_1 про те, що дитина протягом дії карантинних заходів має перебувати за місцем його проживання, оскільки віддаленість від місць скупчення потенційних вірусоносіїв, відособленість та контрольованість території, на якій знаходиться будинок позивача за зустрічним позовом, дозволяє уникнути будь-яких негативних впливів на здоров`я дитини, порівняно з міською квартирою. Мати погодилася на вказану пропозицію та передала сина батькові, де він і проживав тривалий час.

У подальшому ОСОБА_1 у супроводі декількох осіб намагалася увірватися до будинку, де проживала дитина з ОСОБА_2, та забрати ОСОБА_3 з місця проживання, супроводжуючи ці дії криком, погрозами, а у подальшому безпідставними звинуваченнями позивача за зустрічним позовом у нібито нанесенні їй тілесних ушкоджень. У зв`язку з цим

ОСОБА_2 вимушений був звернутися до правоохоронних органів.

Зазначає, що на сьогоднішній час батьком забезпечені якнайкращі умови для проживання дитини з урахуванням всіх її потреб та інтересів. Натомість вказує на відсутність у ОСОБА_1 самостійного доходу, відсутність можливості здійснювати за дитиною постійний догляд, а також неможливість забезпечити стабільність, турботу та належний догляд за дитиною.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком на

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада

2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за встановлених у цій справі обставин якнайкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання дитини з батьком, при цьому буде дотриманим баланс між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Зазначене також відповідає як загальним міжнародним та національним нормам, так і конкретним об`єктивним обставинам справи.

ОСОБА_2 має самостійний дохід, розмір якого в сукупності є більш ніж достатнім для повноцінного матеріального забезпечення дитини, фінансування будь-яких її поточних потреб, фізичного, культурного та соціального розвитку в подальшому після досягнення дитиною відповідного віку, відпочинку тощо. Позивач за зустрічним позовом найкращим чином характеризується за місцем роботи, зарекомендував себе позитивно,

як відповідальний, дисциплінований, цілеспрямований працівник, може проявити ініціативу та прийняти рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності, за характером спокійний і врівноважений, за місцем проживання також характеризуються позитивно. ОСОБА_2 веде здоровий спосіб життя, не вживає алкоголю, не приймає будь-яких наркотичних засобів, що підтверджується відповідним сертифікатом. Позивач за зустрічним позовом до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Крім того, у власності батька перебуває будинок на

АДРЕСА_3, в якому він проживає, та інші об`єкти нерухомості, використання яких є одним з джерел отримання доходу.

Разом із тим ОСОБА_1 не провадить жодної діяльності, яка б принесла їй самостійний належний дохід, у тому числі належний дохід для утримання дитини. З 01 квітня 2019 року ОСОБА_2 здійснював щомісячні платежі

у значних сумах на користь ОСОБА_1, що підтверджується відповідною банківською випискою. ОСОБА_1 не має у власності будь-яких об`єктів житлової нерухомості. Відповідно до копії наданого ОСОБА_1 договору оренди житла - квартири

АДРЕСА_1 строк оренди закінчився 16 лютого 2020 року. Підтвердження права користування будь-яким іншим приміщенням ОСОБА_1 не надала.

Крім того, за час проживання з матір`ю дитина була госпіталізована до медичного закладу внаслідок погіршення стану її здоров`я, а після переїзду до батька дитину жодного разу не госпіталізували до відповідних медичних закладів. Спостереження психолога засвідчує, що при перебуванні дитини разом із батьком її психологічний стан є цілком нормальним і не викликає зауважень. За час проживання дитини в будинку ОСОБА_2 стан здоров`я дитини значно покращився. ОСОБА_1 злісно та умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків та порушує графік побачень з дитиною, вчиняє дії, спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду, що безпосередньо співвідноситься з предметом розгляду цієї справи. Незважаючи на численні звернення ОСОБА_2 до органів державної влади з метою недопущення вивезення сина за межі України, ОСОБА_1 незаконно перетнула кордон та виїхала до Російської Федерації зі спільним сином сторін у справі без згоди батька.

Акти обстеження житлово-побутових умов та висновок компетентного органу місцевого самоврядування підтверджують, що в будинку на

АДРЕСА_3 створені всі необхідні умови для проживання, виховання та всебічного розвитку дитини: є окрема дитяча кімната, окреме ліжечко, куточок для ігор та відпочинку тощо, дитина забезпечена одягом та взуттям, іграшками, предметами розвитку та творчості. Для дитини створені належні умови для спільного проживання з батьком, для активного відпочинку на території

є футбольне поле, басейн, дитячі гірки, облаштовано окрему кімнату для занять спортом (тренажери). ОСОБА_1 вийшла заміж, уклавши шлюб

з громадянином Російської Федерації, після чого почали траплятися ситуації незаконного вивезення дитини за межі державного кордону України без згоди на це батька. Вказано, що ОСОБА_1 пропонувалося працівниками Служби у справах дітей та сім`ї та фахівцями із соціальної роботи влаштувати зустрічі та побачення із сином, але пропозиціями вона не скористалась та у період часу з 20 серпня 2021 року до 12 жовтня

2021 року не зверталась до виконавчого комітету міської ради щодо її участі у житті та вихованні дитини, не намагалась особисто побачитись із сином, не подала жодного письмового звернення до органу опіки та піклування за місцем проживання дитини. На повторне засідання комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_1 не з`явилась, хоча і була повідомлена про це

у письмовій формі. Також долучено думку самої дитини, яка вільно розповідає про те, що не хоче проживати разом з матір`ю, оскільки боїться бути викраденою, і враховуючи її ранній вік, у дитини відсутня притаманна для цього віку прихильність до матері.

У вказаному висновку органу місцевого самоврядування зазначено, що ОСОБА_2 має постійну роботу та систематичний заробіток, власне упорядковане житло, умови проживання якого задовільні; позитивно характеризується за місцем роботи та постійного місця проживання; не має шкідливих звичок та проблем, які б перешкоджали виконанню ним своїх батьківських обов`язків. Натомість ОСОБА_1 сама потребує матеріального забезпечення: орендоване житло, нестабільний заробіток, часті виїзди за кордон. У висновку вказано, що доцільним буде визначити місце проживання сина разом із батьком.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада

2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за встановлених у цій справі обставин якнайкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання дитини разом з батьком, при цьому буде дотримано баланс між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Матеріали справи не містять доказів такої прихильності дитини до одного

з батьків, яка б унеможливлювала визначення місця проживання дитини

з іншим із батьків, так само відсутні у справі докази щодо наявності стійких психоемоційних перешкод у спілкуванні між дитиною та кожним з батьків окремо.

Апеляційний суд спростував наданий позивачем за первісним позовом висновок експерта від 26 серпня 2020 року, оскільки у висновку цієї експертизи не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Вказаний висновок містить лише констатацію певних фактів без проведення будь-якого їх аналізу та оцінки виявлених обставин з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Висновок не є логічно обґрунтованим, не розкриває механізм оцінки досліджуваних фактів та ситуації, виходячи з конкретних процесів психологічного змісту, а отже, не може уважатися джерелом фактів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність певних обставин.

У цій справі слід враховувати можливість батька забезпечити дитині проживання в стабільних та безпечних умовах, зокрема, в належному на праві власності будинку, натомість матір проживає в орендованих квартирах, адреса оренди яких під час розгляду справи в суді першої інстанції змінювалась двічі. При цьому 13 березня 2020 року мати передала дитину батькові у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби, отже, є обґрунтованими доводи позивача за зустрічним позовом щодо відповідності інтересам дитини проживання останньої у безпечному середовищі, яким є заміський будинок батька.

Крім того, в судовому засіданні установлено та підтверджено ОСОБА_1, що вона виїжджала на територію Російської Федерації з дитиною без узгодження з батьком, пояснивши це тим, що наразі перебуває

у зареєстрованому шлюбі з громадянином Російської Федерації та виникла необхідність відвідати цю країну. Апеляційний суд відхилив доводи

ОСОБА_1 щодо вчинення ОСОБА_2 насильства в сім`ї у присутності дитини, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту не надано.

Перебування на час апеляційного перегляду справи дитини за межами України пов`язано з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану. Дитина проживає на території Іспанії та відповідно до листа Генерального консула від 17 березня 2022 року представниками поліції Каталонії встановлено, що дитина перебуває на території Іспанії у родинному колі - супроводі баби та діда зі сторони батька, почувається добре.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ). Вказує, що суди вирішили спір без врахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від 05 лютого 2020 року

у справі № 521/16839/18 та від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19,

від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц. Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18.

Крім цього, зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Вказує, що відсутній висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо надання органом опіки та піклування висновку за відсутності матері, яка не була належним чином повідомлена про засідання вказаної комісії).

Касаційна скарга мотивована тим, що одним з головних інтересів дитини є її проживання з матір`ю і дотримання права на спілкування з батьком. Разом з тим батько самовільно залишив проживати сина у себе (змінив його постійне місце проживання), переховує дитину від матері, дозволяючи їй спілкуватися із сином лише у власному приміському будинку. Позивач за первісним позовом намагається протягом тривалого часу захистити своє право на виховання сина, зокрема, зверталася до правоохоронних органів та інших органів державної влади та місцевого самоврядування.

Судові рішення про залишення дитини з батьком не можна вважати такими, що відповідають справедливому балансу між інтересами дитини та правами батьків. Такі рішення не відповідають інтересам дитини, позбавляють її як належної опіки та виховання з боку матері, так і порушують її право на прямі контакти з матір`ю, що суперечить найкращим інтересам дитини. Отже, рішення на користь батька буде порушувати право матері на участь

у вихованні сина. У свою чергу, мати, у разі ухвалення судового рішення на її користь, не буде перешкоджати батькові у спілкуванні із сином. Зібрані

у справі докази підтверджують триваюче порушення прав дитини на вільне спілкування зі своєю матір`ю. Проте суди на вказані обставини уваги не звернули.

Викладені судом факти про виїзд позивача за первісним позовом на територію Російської Федерації без узгодження з батьком не є істотними для вирішення заявленого у справі спору. Апеляційний суд не дав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 не змогла взяти участь у засіданні органу опіки та піклування через поважну причину, внаслідок захворювання на коронавірусну хворобу. Висновок зазначеного органу є протиправним. Апеляційний суд не взяв до уваги доводи щодо неодноразового вчинення

ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 фізичного насильства, за вказаним фактом було порушене кримінальне провадження, яке закрите за закінченням строків давності, що не є реабілітуючою обставиною,

а, навпаки, доводить зазначений факт. Враховуючи доведеність вини відповідача за первісним позовом у вчиненому насильстві над позивачем за первісним позовом, що не відповідає найкращим інтересам дитини, суди неправильно визначили місце проживання дитини з батьком.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просив цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказував, що він займається забезпеченням медичного обстеження та доглядом за сином. ОСОБА_2 працевлаштований, має самостійний дохід, фінансові збереження для підтримання належного життєвого рівня дитини, забезпечення її здоров`я та розвитку, а також власне нерухоме майно. Батько займається фізичним та духовним, культурним та соціальним розвитком сина, організацією навчання, медичного забезпечення та відпочинку. ОСОБА_2 веде здоровий спосіб життя, не вживає алкоголю, не приймає будь-яких наркотичних засобів, за місцем роботи характеризується найкращим чином: відповідальний, дисциплінований, цілеспрямований, за характером спокійний та врівноважений. Більше двох

з половиною років дитина проживає з батьком, у родині склалися сталі соціальні зв`язки, таке середовище є звичним для дитини.

Водночас мати дитини не має власного житла, постійного місця роботи, систематичного доходу, що правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи. У ОСОБА_1 наявні боргові зобов`язання, що не спростовано нею під час розгляду справи. ОСОБА_1 неодноразово змінювала власне місце проживання, що у майбутньому може негативно впливати на дитину через її малолітній вік та стрес, який буде спричинятися постійними змінами обстановки та розривом соціальних зв`язків, які встановлені у нього з однолітками у дитячому садочку, спортивних секціях тощо. ОСОБА_1 веде спосіб життя, який може негативно вплинути на виховання сина.

Визначення місця проживання ОСОБА_1 з матір`ю надасть останній право вільно, без згоди батька, вивозити дитину за межі України, в тому числі до Російської Федерації, з громадянином якої вона перебуває у шлюбі.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

19 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 05 вересня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребував справу

із суду першої інстанції, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 22 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду

від 04 липня 2022 року.

21 вересня 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб

14 лютого 2018 року, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився

син ОСОБА_3 .

З березня 2020 року та на час ухвалення рішення судом першої інстанції дитина проживала з батьком у заміському будинку на

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 .

Відповідно до паспорта ОСОБА_1 остання була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5, знята з реєстрації місця проживання 12 вересня 2019 року.

ОСОБА_1 16 серпня 2019 року уклала договір оренди щодо квартири

АДРЕСА_1 . Згідно

з додатком № 3 до цього договору до переліку осіб, що мають право проживати у квартирі, віднесено лише ОСОБА_1 . Додатковими угодами до договору оренди від 16 серпня 2019 року строк дії оренди продовжено

до 16 лютого 2021 року.

Відповідно до договору оренди квартири від 2021 року, укладеного між громадянином Франції ОСОБА_5 та ОСОБА_1, остання орендує квартиру АДРЕСА_6 . Строк оренди починається з 16 липня 2021 року. Пунктом 3.7 передбачено, що якщо жодна зі сторін у строк 1 місяць до закінчення дії цього договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично продовжується на строк 6 місяців або за домовленістю сторін.

З акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 12 грудня 2019 року, затвердженого начальником Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради, вбачається, що головним спеціалістом ОСОБА_14, провідним спеціалістом ОСОБА_6 та начальником ОСОБА_7 проведено обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї у будинку на АДРЕСА_2 . В акті обстеження зазначено, що для дитини створені належні умови для спільного проживання з батьком.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 11 серпня 2021 року потреби дитини задоволені у повному обсязі, батько належним чином виконує свої батьківській обов`язки.

У висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини

від 13 жовтня 2021 року № 3302 орган опіки та піклування зазначив, що

з метою недопущення порушень прав та законних інтересів ОСОБА_3 на повноцінне виховання обома батьками, гармонійний розвиток, створення належного психологічного клімату між дорослим та дитиною необхідно визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 в будинку на АДРЕСА_3,

а матері дитини - брати активну участь у всебічному розвитку дитини.

Згідно з висновком органу опіки та піклування від 13 жовтня 2021 року комісія на підставі безпосереднього спілкування з дитиною установила, що у сімейному оточенні батька дитині дуже комфортно та зручно, дитина почувається захищеною, люблячою. Нестабільність у житті дитини, часті переїзди, стресові ситуації можуть призвести до психоемоційної нестабільності останньої. Комісія зробила висновок про недоречність зміни місця проживання дитини. За змістом цього ж висновку працівники служби у справах дітей та сім`ї та фахівці із соціальної роботи пропонували

ОСОБА_1 влаштувати зустрічі та побачення з сином, але остання пропозицією не скористалась, у період з 20 серпня 2021 року до 12 жовтня 2021 року не зверталась щодо її участі у житті та вихованні дитини.

У висновку також зазначено, що направлення письмового повідомлення від 07 жовтня 2021 року за № 578/02-05 про призначення на 12 жовтня

2021 року о 14.00 год засідання комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Обухівської міської ради підтверджено даними листа на ім`я ОСОБА_1 та відповідного конверту, відправлення прийнято на поштове відділення 08 жовтня 2021 року. Факт отримання листа адресатом лише 25 жовтня 2021 року зумовлено не об`єктивними причинами,

а суб`єктивною поведінкою адресата щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 19 серпня 2021 року, наданого начальником відділу з питань вирішення сімейних спорів щодо дітей служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної державної адміністрації в місті Києва, дитина проживала з матір`ю у квартирі АДРЕСА_6 до 16 червня 2021 року. Для дитини створено всі необхідні умови для гармонійного розвитку та її виховання.

З даних довідки від 19 серпня 2021 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством "Київська міська психоневрологічна лікарня № 2", убачається, що ОСОБА_1, яка мешкає на

АДРЕСА_7, під наглядом у лікаря нарколога не перебуває.

ОСОБА_1 станом на 22 липня 2021 року до кримінальної відповідальності не притягувалася, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку

не перебуває, що підтверджується довідкою серії ААА, № 1117696, про відсутність судимості.

За змістом характеристики, наданої 18 серпня 2021 року головою Громадської організації "Публічний контроль", ОСОБА_1 з 24 липня

2020 року на добровільних засадах входить до ініціативної групи цієї організації та характеризується позитивно.

Відповідно до довідки від 23 квітня 2020 року № НА-00000047 ОСОБА_2 працює в Національному агентстві з акредитації України з 21 листопада 2019 року. Дохід за період з листопада 2019 року до березня 2020 року становить 79 187,97 грн.

ОСОБА_2 був депутатом Київської обласної ради VII скликання, строк дії повноважень до 25 жовтня 2020 року, що підтверджується довідкою

від 28 квітня 2020 року № 941/04-01, виданою головою Київської обласної ради VII скликання.

Згідно з декларацією про доходи, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 є власником об`єктів нерухомого майна на території міста Києва та Київської області, використання яких є одним із джерел отримання доходу.

Відповідно до декларації про доходи ОСОБА_2 у 2019 році отримав дохід від надання майна в оренду в розмірі 810 645 грн та дохід від відчуження нерухомого майна в розмірі 1 000 000 грн, а у 2018 році отримав дохід від надання майна в оренду в розмірі 706 100 грн.

Суди встановили, що ОСОБА_2 має самостійний дохід, розмір якого

в сукупності є більш ніж достатнім для повноцінного матеріального забезпечення дитини, фінансування будь-яких її поточних потреб, фізичного, культурного та соціального розвитку в подальшому після досягнення дитиною відповідного віку, відпочинку тощо.

На підставі договорів купівлі-продажу від 18 липня 2020 року ОСОБА_2 набув у власність садовий будинок АДРЕСА_3, а також земельну ділянку площею 0,1016 га за вказаною адресою.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 18 липня 2012 року

ОСОБА_2 придбав земельні ділянки площею 0,0931 га та 0,0617 га, що розташовані у АДРЕСА_8 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 22 серпня 2013 року ОСОБА_2 купив земельну ділянку площею 0,0005 га, яка розташована у СТГО "Надія"

у селі Таценки Обухівського району Київської області.

З даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних

осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 12 червня 2020 року.

Довідкою від 24 вересня 2020 року № 01/09-2020 підтверджується, що ОСОБА_1 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Музичний канал "О-ТВ" на посаді ведучої програми з 17 червня 2020 року з окладом

З договору про надання послуг, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біла вежа буд" та ОСОБА_1, вбачається, що остання надавала за плату рекламні послуги, за цю роботу отримувала прибуток. Вказана обставина підтверджується даними договору про надання послуг від 21 липня 2021 року та видатковими касовими ордерами від 06 серпня 2021 року, 09 серпня 2021 року, 10 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року,

12 серпня 2021 року.

Установлено, що 13 березня 2020 року мати передала дитину батькові

у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та установленням на всій території України карантину.

За змістом витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22 січня 2020 року № 12020100040000470 ОСОБА_1 21 січня 2020 року звернулась із заявою до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про те, що 21 січня 2020 року близько 15.30 год ОСОБА_2, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, наніс ОСОБА_1 тілесні ушкодження.

Згідно з постановою про закриття кримінального провадження

від 16 травня 2020 року кримінальне провадження № 12020100040000470, внесене до ЄРДР 22 січня 2020 року, закрито.

Відповідно до витягу з ЄРДР № 12020110230000570 від 17 квітня 2020 року до Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції

в Київській області (далі - Обухівський ВП ГУНП в Київській області)

з письмовою заявою 16 квітня 2020 року звернувся депутат Київської обласної ради ОСОБА_2 про те, що 16 квітня 2020 року близько 12.00 год йому стало відомо, що його дружина ОСОБА_1 звернулась із заявою до правоохоронних органів та вказала завідомо неправдиві відомості про вчинення злочину.

З витягу з ЄРДР № 12020110230000571 від 17 квітня 2020 року вбачається, що 16 квітня 2020 року до Обухівського ВП ГУНП в Київській області

з письмовою заявою звернувся депутат Київської обласної ради ОСОБА_2 про те, що 15 квітня 2020 року близько 12.30 год на територію його домоволодіння на АДРЕСА_3 незаконно проникли невідомі особи жіночої статі, які були у супроводі його дружини ОСОБА_1 та її адвоката. Дозволу на вхід на зазначену територію ОСОБА_2 нікому не надавав, крім дружини

Відповідно до витягу з ЄРДР № 12020110230000572 від 17 квітня 2020 року до Обухівського ВП ГУНП в Київській області з письмовою заявою 16 квітня 2020 року звернувся депутат Київської обласної ради ОСОБА_2 про те,

що 16 квітня 2020 року близько 10.00 год виявив відсутність грошових коштів у сумі 1 500 дол. США - зникли з автомобіля, який знаходився на

АДРЕСА_2, та про які знала його дружина ОСОБА_1 .

Згідно з обвинувальним актом від 16 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2, внесеному в ЄРДР за № 12020110230000548 від 16 квітня 2020 року, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) - умисне легке тілесне ушкодження. Потерпілою зазначена ОСОБА_1 .

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 24 травня

2021 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020110230000548 від 16 квітня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, закрито на підставі пункту 7 частини першої

статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення

у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасовано ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 24 травня

2021 року, якою кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020110230000548 від 16 квітня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, закрито на підставі пункту 7 частини першої

статті 284 КПК України у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення

у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Постановою про закриття кримінального провадження від 12 серпня

2021 року закрито кримінальне провадження за № 12021111230000639, відомості про яке внесені до ЄРДР 03 липня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 166 КК України (про те, що ОСОБА_2 злісно не виконує обов`язки щодо догляду за дитиною ОСОБА_3, чим порушує умови договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків).

Зі змісту ухвали слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2022 року та даних витягу

з ЄРДР вбачається, що Бориспільською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12021100080000105 від 18 січня 2021 року, у якому 29 жовтня

2021 року ОСОБА_1 повідомлено підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною першою статті 332 КК України.

ОСОБА_2 03 січня 2021 року звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в місті Києві про вчинення злочину, вказавши, що ОСОБА_1 незаконно вивезено авіасполученням транзитом через Республіку Білорусь до Російської Федерації їх сина ОСОБА_3 .

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва І. В. у листі від 06 січня 2021 року повідомила, що нею 22 грудня 2020 року вчинено нотаріальну дію, а саме засвідчення справжності підпису на

заяві-згоді одного з батьків на виїзд дитини за кордон, а саме особи, яка представилась ОСОБА_2 . Проте у подальшому нотаріус виявила візуальну відмінність особи ОСОБА_2 у мережі "Інтернет" від тієї особи, яка з`явилась для засвідчення підпису, про що було повідомлено відповідний департамент Міністерства юстиції України.

Виїзд на територію Російської Федерації без узгодження із батьком дитини позивач за первісним позовом пояснила тим, що наразі вона перебуває

у зареєстрованому шлюбі з громадянином Російської Федерації та виникла необхідність відвідати цю країну.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2020 року за заявою ОСОБА_1 у порядку забезпечення позову зобов`язано

ОСОБА_2 передавати ОСОБА_3 (сина) ОСОБА_1 (матері) відповідно до визначеного судом графіка побачень.

Постановою головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Голосіївський РВ ДВС у місті Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ))

Задорожною Т. А. відкрито виконавче провадження № 62071403

від 14 травня 2020 року за ухвалою № 752/6099/22, виданою Голосіївським районним судом міста Києва від 10 квітня 2020 року.

З акта державного виконавця від 27 травня 2020 року убачається, що вказана ухвала суду боржником виконується.

Постановою головного державного виконавця Голосіївського РВ ДВС

у місті Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) Задорожною Т. А. виконавче провадження № 62071403 від 28 травня 2020 року щодо виконання ухвали № 752/6099/20, виданої Голосіївським районним судом міста Києва

10 квітня 2020 року, закінчено.

Сторони у справі 20 серпня 2020 року уклали нотаріально посвідчений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом розгляду справи № 752/6099/20 про місце проживання дитини дійшли згоди та вирішили встановити для кожної сторони відповідний режим побачень

з дитиною: за пунктом 2.1.1 договору - з матір`ю щотижня з 10.00 год кожної середи до 10.00 год кожної суботи; у вихідні дні з 10.00 год кожної першої суботи до 20.00 год кожної першої неділі та з 10.00 год

кожної третьої суботи до 20.00 год кожної третьої неділі; за

пунктом 2.1.2 договору - з батьком - весь інший час, не вказаний у пункті 2.1.1 цього договору. Зазначений договір діє з моменту його нотаріального посвідчення та до набрання рішенням суду у справі № 752/6099/20 законної сили (пункт 5.2).

ОСОБА_2 звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Добробут-Поліклініка" за проведенням стосовно сина ОСОБА_3 психоконсультаційного дослідження. Зокрема, у протоколі психоконсультаційного дослідження зазначено, що дитина спокійна, врівноважена, агресії не проявляє. На запитання " Куди ти поїдеш?" відповідає, що хоче назад до батька. При цьому психологом було вказано, що роздратованість та порушення сну дитини може бути визвано частою зміною умов проживання, що для дитини її віку є психологічним навантаженням. Дитина для цього віку потребує стабільності і визначеності. Рекомендовано, у разі неможливості домовитися батькам (щодо місце проживання сина), забезпечити дитині єдине місце проживання там, де дитина має стабільний догляд та умови для розвитку, забезпечивши спілкування і з другим з батьків.

Нотаріально посвідченою заявою від 15 березня 2021 року ОСОБА_2 надав дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон, а саме до Арабської Республіки Єгипет малолітньому сину ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_1 .

Згідно з висновком експерта судової психологічної експертизи

від 26 серпня 2020 року № ЕД-19-20/17616-ПС на час психодіагностичного дослідження виявлено, що ОСОБА_3 позитивно сприймає виховний вплив з боку матері та виявляє прихильність до неї; з боку батька виховний вплив сприймається як негативний. Особливість сприйняття ОСОБА_3 впливу виховної поведінки батьків визначається особливостями перебудови ставлення до картини сім`ї, а також соціально значимою ситуацією. На емоційному рівні ОСОБА_3 позитивно сприймає маму та негативно сприймає батька. Отримані результати дослідження психоемоційного ставлення дитини до батьків зумовлені особливостями взаємовідносин між батьком та матір`ю, які дитина може спостерігати: чим більше конфліктних ситуацій спостерігає дитина - тим більша ймовірність формування у дитини емоційно негативного ставлення до батьків.

Апеляційний суд також встановив, що висновок експерта від 26 серпня

2020 року № ЕД-19-20/17616-ПС судової психологічної експертизи, виконаної судовим експертом Козловою А. Г. на замовлення адвоката Комлєва С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1, не є належним та допустимим доказом

у цій справі. У цьому висновку психологічної експертизи не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Цей висновок містить лише констатацію певних фактів без проведення будь-якого їх аналізу та оцінки виявлених обставин з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Висновок експертизи не є логічно обґрунтованим, не розкриває механізм оцінки досліджуваних фактів та ситуації, виходячи з конкретних процесів психологічного змісту.

Згідно з відповіддю Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління національної поліції

в Київської області від 08 лютого 2022 року № 14аз/109/25 на спецлінію "102" вказаного управління з телефонного номеру НОМЕР_1

від ОСОБА_1 21 січня 2022 року о 21.11 год надійшло повідомлення про те, що на АДРЕСА_3 на території приватної стоянки, що належить її колишньому чоловікові ОСОБА_2, закрили ворота, а заявниця не може залишити свій автомобіль BMW білого кольору. Також ОСОБА_1 додала, що колишній чоловік проживає з їхнім спільним сином ОСОБА_3, швидка медична допомога не потрібна, просить направити наряд поліції.

21 січня 2022 року о 19.57 год до Обухівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київської області (далі - Обухівське РУП ГУНП в Київській області) надійшло повідомлення зі служби "102" від ОСОБА_2 про те, що на АДРЕСА_3 автомобіль BMW білого кольору без номерних знаків заїхав на приватну територію у двір будинку.

Крім цього, 21 січня 2022 року о 21.13 год до Обухівського РУП ГУНП

в Київській області надійшло повідомлення зі служби "102" від ОСОБА_1 про те, що на АДРЕСА_3 закрили ворота приватної парковки на території проживання колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Заявниця повідомляє, що має залишити автомобіль BMW білого кольору та йти додому пішки. Чоловік проживає зі спільним малолітнім сином ОСОБА_3 . Просить приїхати наряд поліції. Також повідомила, що з чоловіком відбувається судовий процес через опіку над спільним сином.

ОСОБА_1 21 грудня 2021 року та 12 січня 2022 року направила листи на адресу ОСОБА_2, у яких просила останнього надати реквізити банківської картки (банківського рахунку), які ОСОБА_1 може використовувати для перерахування коштів на утримання дитини

ОСОБА_1 13 березня 2022 року звернулася з листом до народного депутата України ОСОБА_11, у якому просила звернутися до Генерального консульства України у Барселоні з метою надання допомоги та сприяння у справі щодо її малолітньої дитини. Зазначила, що користуючись війною в Україні, треті особи вивезли її сина за межі України.

Генеральне консульство України у Барселоні надало ОСОБА_1 відомості від 17 березня 2022 року, з яких вбачається, що представники поліції Каталонії встановили, що дитина перебуває на території Іспанії у родинному колі - супроводі баби та діда зі сторони батька, почувається добре.

Встановлено, що перебування на час апеляційного перегляду дитини за межами України пов`язано з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням Указом Президента України № 64/2022

з 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану.

Згідно з відповіддю Генерального консульства України у Барселоні

від 07 квітня 2022 року у вказаному консульстві не виявлено звернень супроводжуючих осіб стосовно прийняття дитини на консульський облік, відповідно до абзацу 15 пункту 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) .

31 березня 2022 року Магістральним судом першої інстанції № 1

Сан-Феліу-де-Гішольс постановлено рішення, відповідно до якого узгоджено прийняття на захист неповнолітнього ОСОБА_12, що полягають

в отриманні дозволу від обох батьків на той випадок, якщо хто-небудь з них побажає, щоб дитина залишила територію Іспанії, або в іншому випадку, щоб це було зроблено з дозволу суду.

З даних договору сезонної оренди від 01 квітня 2022 року убачається, що ОСОБА_13 здав в оренду ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_9, строком на 1 рік, тобто до 01 квітня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості,

добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально

можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї

(стаття 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) )).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист

і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або

у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років

є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року вказано, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я

є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли

будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним при визначенні місця проживання дитини

судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини,

є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала

у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною

й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення

з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Верховний Суд враховує, що компетентний орган місцевого самоврядування висловлював свою позицію щодо дотримання прав та забезпечення інтересів дитини під час розгляду цієї справи та відповідно до висновків зазначеного органу встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина разом із батьком.

Крім того, колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права

і, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України права дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання

з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого

2022 року у справі № 761/25544/19.

У справі, що переглядається, встановлено, що до висновку Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини від 13 жовтня 2021 року № 3302 долучено думку сина сторін у справі ОСОБА_3, який вільно розповідає про те, що не хоче проживати разом із мамою, оскільки боїться бути викраденим. Враховуючи ранній вік, у дитини відсутня притаманна для цього віку прихильність до матері. Крім того, у вказаному висновку зазначено, що

у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зовсім рівні умови та можливості. Так,

ОСОБА_2 має постійну роботу та систематичний заробіток, власне упорядковане житло, умови проживання якого задовільні, позитивно характеризується за місцем роботи та постійного місця проживання, не має шкідливих звичок та проблем, які б перешкоджали виконанню ним

своїх батьківських обов`язків. Натомість ОСОБА_1 сама потребує матеріального забезпечення: орендоване житло, нестабільний заробіток, часті виїзди за кордон, що потребує додаткових фінансових витрат.

З урахуванням зазначеного, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, ураховуючи висновки компетентних органів, які є достатньо обґрунтованими та не суперечать інтересам дитини, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини

і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суди дійшли обґрунтованих висновків про доцільність подальшого проживання ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_2 .

Помилковими є доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на недоцільність визначення проживання малолітньої дитини з матір`ю, оскільки, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, дослідили відповідні висновки нарівні з іншими доказами, врахували думку та прихильність до батьків самої дитини, ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого прийняли законну та вмотивовану постанову.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від 05 лютого

2020 року у справі № 521/16839/18 та від 12 січня 2022 року у справі

№ 663/724/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, враховуючи таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 344/16653/16-ц за позовом матері до батька про відібрання дитини та повернення її за місцем проживання матері предметом касаційного перегляду була ухвала апеляційного суду, якою частково задоволено заяву про забезпечення позову. Залишаючи без змін вказану ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 04 квітня

2018 року вказував, що зустріч матері з дитиною в кабінеті та

в присутності кваліфікованого професійного психолога є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача і не призведе до будь-яких незворотних негативних наслідків для останнього. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач чинить психологічне насильство власної дитини, є безпідставними, оскільки вина у такому правопорушенні у визначеному законом порядку не встановлена, а за своїм характером офіційне попередження позивача не може бути підставою для обмеження застосування такого виду забезпечення позову.

Предметом позовних вимог батька до матері у справі № 521/16839/18

є визнання незаконним утримання сина на території України, повернення його до місця постійного проживання - до Республіки Вірменія; зобов`язання відповідача передати сина батькові, який проживає

в Республіці Вірменія, для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання - Республіки Вірменія. Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року скасовано постанову апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд. Касаційний суд зазначив, що, встановлюючи обставини щодо повернення дитини до свого постійного місця проживання, суди не зробили правових висновків про те, чи вимагав заявник повернення дитини до країни постійного проживання до звернення із заявою, які мотиви спонукали заявника на звернення до суду про повернення дитини, чи були мотиви добросовісними. Не вказали, якими доказами підтверджено існування серйозних ризиків, що повернення дитини до Республіки Вірменія загрожує їй психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови. Не встановили суди

і того, що повернення дитини не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.

У разі якщо добровільної згоди щодо повернення дитини до держави постійного проживання не вдається досягнути, то центральний орган від імені заявника звертається до суду або іншого органу, уповноваженого прийняти рішення, або сприяє таким процедурам. Виключно суди держави, де знаходиться дитина (в деяких іноземних державах інші, призначені

з цією метою адміністративні органи), мають право розглядати по суті справи на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Тобто лише суд або такий орган можуть вирішити питання про повернення дитини або відмовити у її поверненні, а також прийняти рішення щодо способів участі у спілкуванні з дитиною.

Постановою Верховного Суду від 12 січня 2022 року залишено без змін постанову апеляційного суду у справі № 663/724/19, якою визначено місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері, встановлено адаптивний період зустрічей матері з дитиною протягом двох місяців для встановлення контакту матері із сином, зобов`язано батька передавати дитину матері у встановлений у рішенні суду час. У вказаній справі встановлено, що батьки мають всі необхідні умови для проживання

і розвитку дитини. Батько перешкоджав матері у побаченнях із сином

у визначені комісією дні та години, внаслідок чого між дитиною та матір`ю дійсно втрачений сталий емоційний зв`язок, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, враховуючи саме її інтереси. Касаційний суд погодився

з висновком апеляційного суду про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак перешкоджаючи матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, якою заяву про забезпечення позову задоволено частково, та направляючи справу № 757/33742/19-ц на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року вказував, що заходи із забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Апеляційний суд не врахував, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Суд апеляційної інстанції не дослідив надані сторонами докази. Суд апеляційної інстанції не перевірив посилання батька на факт вчинення насильства матір`ю щодо малолітнього сина, а тому зробив передчасний висновок про часткове забезпечення позову.

Отже, у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, суди керувалися конкретними обставинами кожної окремої справи, відповідно, відсутні правові підстави вважати, що суди не врахували висновки касаційного суду, які викладені у постановах за результатом перегляду зазначених справ.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у спірних правовідносинах, враховуючи таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього

висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією "живого права" (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Проте відсутні підстави, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо спірного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, тому відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18.

Разом із тим викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого

2019 року у справі № 377/128/18 правова позиція була неодноразово

у подальшому підтримана судом касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, постановою від 29 червня 2022 року у справі № 402/784/19.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо надання органом опіки та піклування висновку за відсутності матері, яка не була належним чином повідомлена про засідання вказаної комісії), з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

При цьому ОСОБА_1 не вказувала щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду

від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Разом із тим встановлено, що ОСОБА_1 не з`явилась на повторне засідання комісії з питань захисту прав дитини, хоча і була повідомлена про це у письмовій формі. Отже, ОСОБА_1 не могла не знати про засідання комісії з питань захисту прав її дитини, проте не скористалася передбаченим законом правом на участь у такому засіданні.

Суди надали належну правову оцінку цим обставинам справи та зробили обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Водночас, як свідчить характер доводів позивача за первісним позовом, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, заявником не доведено наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди вирішили заявлений

у справі спір відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права.

Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених у касаційній

скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі "Серявін та інші проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.