260/2655/20 Про визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу області - 30.11.2022 Прийняття

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0207/08/26Z у загальній сумі 478 749, 97 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 70,8 кв. м, житловою площею 50,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_3, шляхом її продажу з прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На виконання зазначеного судового рішення 15 листопада 2013 року судом першої інстанції видано виконавчий лист № 2/309/333/13, який неодноразово було пред`явлено до примусового виконання до Хустського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (далі - Хустський РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області) і відповідно до виконавчого документа державними виконавцями відділу були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме: ВП № 47526959 від 13 травня 2015 року; ВП № 51709990 від 21 липня 2016 року; ВП № 52041576 від 25 серпня 2016 року;

ВП № 52041357 від 25 серпня 2016 року.

29 червня 2017 року державним виконавцем Хустського ВДВС

Потаповою Н. В. було винесено постанову ВП № 52041357 про повернення виконавчого документа стягувачу в порядку пункту 9 частини першої

статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У цій постанові державним виконавцем було роз`яснено стягувачу право повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання у строк до 26 червня 2018 року. Однак, стягувачем не було повторно пред`явлено виконавчий документ до виконання.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2019 року замінено вибулого стягувача ПАТ "Банк Форум" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

У червні 2020 року ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Одночасно ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було пред`явлено до примусового виконання виконавчий лист приватному виконавцю виконавчого округу Закарпатської області Ярошевському Д. А.

30 червня 2020 року приватним виконавцем Ярошевським Д. А., без дотримання строків виконавчого провадження, без наявності ухвали суду про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62439551 з примусового виконання виконавчого листа

№ 713/5678/12 від 15 листопада 2013 року. Також, 08 липня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати незаконними та скасувати постанови, винесені приватним виконавцем, про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основаної винагороди від 30 червня 2020 року з примусового виконання виконавчого листа № 713/5678/12 від 15 листопада 2013 року, виданого Хустським районним судом Закарпатської області у виконавчому провадженні № 62439551.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, у задоволені скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що,враховуючи встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) заборону щодо звернення стягнення на майно боржника, строк дії якої станом на дату відкриття виконавчого провадження не закінчився, строк пред`явлення виконавчого документу до виконання не закінчився і після переривання встановиться з дня закінчення строку дії цієї заборони, що кореспондується з положеннями частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Тому оскаржувані постанови приватного виконавця є такими, що відповідають положенням статей 40, 42, 45, 56 Закону України "Про виконавче провадження".

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, в якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Підставою касаційного оскарження ухвали Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Посилається, зокрема, на те, що постанову про повернення виконавчого документа стягувачу разом з оригіналом виконавчого листа самим стягувачем не було оскаржено у порядку та строки, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а тому ця постанова є чинною, і строк для пред`явлення до повторного виконання виконавчого листа залишається до 26 червня 2018 року. Стягувач пред`явив до примусового виконання виконавчий лист № 2/309/333/13, виданий судом 15 листопада 2013 року, після закінчення трьох років з дня набрання рішенням законної сили, тобто після закінчення встановленого законом строку для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що 05 квітня 2022 року розгляд справи у суді апеляційної інстанції відбувся без його участі. Його представника за довіреністю - ОСОБА_4, яка має вищу юридичну освіту та представляла його інтереси за нотаріально засвідченою довіреністю, не було допущено до участі у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому воно просить суд відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги у повному обсязі, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області позов ПАТ "Банк Форум" задоволено і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № 0207/08/26Z у загальній сумі 478 749,97 грн та судові витрати в сумі 3 219,00 грн.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 0207/08/26Z у загальній сумі 478 749, 97 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну житлову квартиру, загальною площею 70,8 кв. м, житловою площею

50,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, шляхом її продажу з прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

На виконання зазначеного судового рішення 15 листопада 2013 року судом першої інстанції видано виконавчий лист № 2/309/333/13, який неодноразово було пред`явлено до примусового виконання до Хустського РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області і відповідно до виконавчого документа державними виконавцями відділу були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме: ВП № 47526959 від 13 травня 2015 року; ВП № 51709990 від 21 липня 2016 року; ВП № 52041576 від 25 серпня 2016 року;

ВП № 52041357 від 25 серпня 2016 року.

№ 309/3024/13-ц за позовом ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0207/08/26-Z.

26 червня 2020 року стягувач ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулося до приватного виконавця Ярошєвського Д. А. із заявою про відкриття виконавчого провадження. До зазначеної заяви про відкриття виконавчого провадження стягувач долучив оригінал виконавчого листа, виданого Хустським районним судом Закарпатської області від 15 листопада 2013 року за № 713/5678/12.

30 червня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Ярошевський Д. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 6243955 з виконання виконавчого листа

№ 713/5678/12, виданого 15 листопада 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області.

Як вбачається з виконавчого листа № 713/5678/12 (2/309/333/13), виданого 15 листопада 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області, рішення суду, на підставі якого виконавчий лист виданий, набуло законної сили 18 червня 2013 року.

Встановлено, що виконавчий лист № 713/5678/12 (2/309/333/13), виданий

15 листопада 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області, був повернутий стягувану згідно із постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 червня 2017 року, винесеної державним виконавцем Потаповою Н. В. на підставі пункту 9 частини першої

статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до зазначеного пункту виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У вказаній постанові державний виконавець зазначає, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, так як зазначене нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя і у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Вказана виконавцем у постанові заборона на примусове стягнення нерухомого житлового майна, встановлена Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , в редакції яка діяла на день винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення ЄСПЛ

від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" № 18357/91, § 40).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", чинного на час винесення оскаржуваних постанов приватного виконавця, (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звернувшись до суду зі скаргою на дії та постанови приватного виконавця, ОСОБА_1 обґрунтовував її тим, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 713/5678/12 (2/309/333/13), виданого

15 листопада 2013 року Хустським районним судом Закарпатської області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, закінчився 29 червня 2018 року (як зазначено у постанові державного виконавця від 29 червня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу), тому постанови приватного виконавця

Ярошевського Д. А. про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди від 30 червня 2020 року - незаконні (виконавче провадження № 62439551), оскільки виконавчий лист пред`явлено до виконання з пропуском строку, визначеного законом.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Закону № 606-XIV, чинного станом на час набрання законної сили рішенням Хустського районного суду Закарпатської області у справі № 713/5678/12 (18 червня 2013 року), рішення суду могло бути пред`явлене до виконання протягом року починаючи з наступного дня після набрання чинності, тобто в цьому випадку - до 19 червня 2013 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Як встановили суди у цій справі, 29 червня 2017 року державним виконавцем Хустського ВДВС Потаповою Н. В. було винесено постанову ВП № 52041357 про повернення виконавчого документа стягувачу, враховуючи чинність Закону № 1304-VII (1304-18) , яким встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржників на підставі пункту дев`ятого частини першої

статті 47 Закону № 606-XIV (наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення). У цій постанові державним виконавцем було роз`яснено стягувачу про право повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання в строк до 26 червня 2018 року.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII (1404-19) , відповідно до частини першої статті 12 якого виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Конституція України (254к/96-ВР) закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року (v003p710-01) у справі № 3-рп/2001).

Згідно з пунктом 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Результат аналізу пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII (1404-19) дає підстави для висновку, що цей пункт застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим Законом. Для пункту 5 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII (1404-19) до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Аналогічний висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18),

від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011 (17/6).

За схожих обставин у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 910/18165/13 (провадження № 6-698гс16) зроблено висновок, що "після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з повторним його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Таким чином, постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону № 606-XIV. За таких обставин, суд касаційної інстанції правомірно погодився із висновками суду першої інстанції про те, що строк пред`явлення наказу Господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2014 року було перервано у зв`язку з його пред`явленням до виконання 13 травня 2015 року, новий строк пред`явлення до виконання слід відраховувати з наступного дня після його повернення стягувачу. Останній отримав відмову 29 травня 2015 року, повторно подав заяву про примусове виконання рішення суду 23 листопада 2015 року, тобто з додержанням строку, встановленого статтею 22 Закону № 606-XIV".

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Результат аналізу частин четвертої та п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII свідчить про те, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Таким чином, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання у межах строку, встановленого статтею 12 Закону № 1404-VIII.

Як встановили суди, неможливість виконання рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 червня 2013 року державний виконавець пов`язував саме із забороною, встановленою Законом № 1304-VII (1304-18) .

Відповідно до пункту 1 Закону № 1304-VII (1304-18) протягом дії цього Закону не могло бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту.

Мораторій, встановлений Законом № 1304-VII (1304-18) , був чинним на час прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження

від 30 червня 2020 року.

Оскільки постановою державного виконавця від 29 червня 2017 року виконавчий документ стягувачу було повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, а на час повторного звернення стягувача до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження (26 червня 2020 року) строк дії встановленої Законом № 1304-VII (1304-18) заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення Хустського районного суду Закарпатської області

від 05 червня 2013 року не закінчився і не сплив трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, приватний виконавець Ярошевський Д. А. відкрив виконавче провадження із дотриманням Закону № 1404-VIII (1404-19) .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д. А. від 30 червня 2020 року накладено арешт майна на все майно боржника. Зазначені дії приватного виконавця

Ярошевського Д. А. відповідають вимогам закону, оскільки кореспондуються з положеннями абзацу 3 частини другої статті 56 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та апеляційного суду в цій частині, оскільки суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушили норми процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги про розгляд апеляційним судом справи без участі заявника та його представника, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 272 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У матеріалах справи міститься розписка, відповідно до якої повістку на ім`я ОСОБА_1 про явку до суду на 05 квітня 2022 року одержала для передачі ОСОБА_3, що свідчить про належне повідомлення заявника про розгляд справи. Також у справі є довіреність від ОСОБА_1, якою він уповноважує представляти свої інтереси ОСОБА_3 (а. с. 193-194, 201).

Відповідно до частини першої-другої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно із протоколом судового засідання від 08 лютого 2022 року представник за довіреністю ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначила, що вона є юристом, але лише проходить практику в адвокатурі, у зв`язку з чим колегія суддів не допустила останню до участі у справі як процесуального представника (а. с. 210-211). Зазначене відповідає положенням статті 60 ЦПК України, оскільки представником у суді у цій справі (яка не виникла із трудових відносин і не визнана малозначною) може бути лише адвокат.

Водночас, Верховний Суд не погоджується з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині вирішення скарги про визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди.

Так, розділом VІІ ЦПК України (1618-15) врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно із частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Тобто Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, стягнення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий правовий висновок сформувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18),

від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження

№ 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі

№ 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 344/21436/18 (провадження № 14-596цс19),

від 23 червня 2020 року у справі № 705/1804/13-ц (провадження

З огляду на вказане скарга в частині вимог про скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі постанови стосуються стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, накладених державним виконавцем.

Указане залишилося поза увагою судів, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу у цій частині у порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої

статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вирішення скарги про скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди, оскільки оскарження таких постанов не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому заявнику слід роз`яснити його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення скарги про скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди слід скасувати та в цій частині закрити провадження у справі. У решті ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.