453/1637/21 Про повернення виконавчого документа стягувачеві - 30.11.2022 Прийняття

особа, яка подала скаргу, - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України",

особа, дії якої оскаржуються, - головний державний виконавець Сколівського районного відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шулопата Ірина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року у складі судді Курницької В. Я.

та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України", акціонерне товариство, товариство) звернулось до суду

зі скаргою на неправомірні дії головного державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Сколівський РВ ДВС) Шулопати І. М. при винесенні постанови від 28 жовтня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачеві

у виконавчому провадженні № 62214855.

Обґрунтовуючи скаргу, АТ "Державний ощадний банк України" вказало,

що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 жовтня

2017 року у справі № 453/1086/16-ц задоволено позов АТ "Державний ощадний банк України" та стягнено з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість

за договором відновлювальної кредитної лінії від 19 лютого 2009 року № 2203-3220 у розмірі 240 780,84 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з десяти кімнат, що знаходиться на

АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0180 га, кадастровий номер 4624555700:01:001:0150, на якій розташований цей житловий будинок, які належать на праві власності боржнику ОСОБА_1 .

Житловий будинок та земельну ділянку, на які звернено стягнення, визначено реалізувати шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Початкову ціну продажу житлового будинку встановлено на підставі вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності

у розмірі 1 902 000,00 грн. Початкову ціну продажу земельної ділянки встановлено на підставі вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності

у розмірі 36 187,00 грн. Стягнено з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі

21 січня 2018 року Сколівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист для звернення судового рішення до виконання та 02 червня 2020 року за заявою кредитора головний державний виконавець Сколівського РВ ДВС Шулопата І. М. (далі - державний виконавець Шулопата І. М., державний виконавець) відкрила виконавче провадження з виконання рішення суду

зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

28 жовтня 2021 року державний виконавець Сколівського РВ ДВС Шулопата І. М. винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, яку банк отримав 08 листопада 2021 року. Підставою повернення вказано неможливість реалізації будинку через заперечення органу опіки та піклування Сколівської районної державної адміністрації Львівської ради, оскільки будинок є місцем реєстрації та проживання малолітніх дітей, а також у зв`язку з відмовою виконавчого комітету Славської селищної ради Стрийського району Львівської області у наданні дозволу на реалізацію будинку (рішення виконавчого комітету від 25 травня 2021 року № 111).

Посилаючись на те, що при укладенні договору іпотеки позичальник ОСОБА_1 надав довідки про те, що у спірному житловому будинку, який є предметом іпотеки, зареєстрованих осіб, у тому числі малолітніх і неповнолітніх дітей, немає, тому попередня згода органу опіки і піклування на укладення кредитного договору під заставу житлового будинку не потрібна, виконавчий лист виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернено стягнення

на предмет іпотеки, визначено спосіб та початкову ціну реалізації предмета іпотеки, тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування

на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення та постанова про повернення виконавчого листа є незаконною і не відповідає статті 19 Конституції України, статтям 18, 19, 61 Закону України "Про виконавче провадження", статтям 33, 39, 41 Закону України "Про іпотеку", АТ "Державний ощадний банк України" просило визнати дії головного державного виконавця Шулопати І. М. щодо повернення виконавчого документа стягувачу неправомірними та скасувати постанову від 28 жовтня 2021 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 09 грудня

2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду

від 05 липня 2022 року, скаргу задоволено.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Сколівського

РВ ДВС Шулопати І. М. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 28 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні

Скасовано постанову головного державного виконавця Сколівського РВ ДВС Шулопати І. М. про повернення виконавчого документа стягувачеві

від 28 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні ВП № 62214855.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши,

що виконавчий лист був виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернено стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, дійшов висновку, що наявність чи відсутність згоди органу опіки

та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, з огляду на що правильно визнав дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, викладених у постанові від 25 жовтня 2021 року, такими, що не відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2022 року Сколівський РВ ДВС подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 05 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

У касаційній скарзі Сколівський РВ ДВС вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Посилається на те, що державний виконавець виконав всі необхідні дії

на виконання виконавчого документа, а суди безпідставно не врахували вимоги статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", адже отримання інформації про те, що у будинку зареєстровані та проживають малолітні діти та відмова Служби у справах дітей Славської селищної ради та Органу опіки та піклування Сколівської районної державної адміністрації у наданні згоди на реалізацію нерухомого майна унеможливило проведення виконавчих дій щодо нерухомого майна та є законною підставою для повернення виконавчого документа стягувачеві.

Вважає, що підставою для визнання дій неправомірними може бути лише порушення виконавцем вимог закону, а таких порушень державний виконавець не допустила.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" просить залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін.

Акцентує на тому, що на виконанні державного виконавця перебував виконавчий документ, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернено стягнення на предмет іпотеки і визначено спосіб такого звернення, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню рішення суду

і зазначає, що такий правовий підхід у судовій практиці є усталеним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу зі Сколівського районного суду Львівської області.

Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання Сколівського РВ ДВС про зупинення дії ухвали Сколівського районного суду Львівської області

від 09 грудня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області

від 26 жовтня 2017 року у справі № 453/1086/16-ц задоволено позов

АТ "Державний ощадний банк України" та стягнено з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії

від 19 лютого 2009 року № 2203-3220 у розмірі 240 780,84 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: цілий житловий будинок з десяти кімнат, житловою площею 129,0 кв. м та кухнею, загальною площею 252,6 кв. м, зазначений в плані під літерою А-3, що знаходяться на

АДРЕСА_1, та земельну ділянку для обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення площею 0,0180 га, кадастровий номер 4624555700:01:001:0150, на якій розташований житловий будинок, що знаходиться за тією ж адресою і належить на праві власності ОСОБА_1 .

Початкову ціну продажу житлового будинку встановлено на підставі вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності, у розмірі 1 902 000,00 грн. Початкову ціну продажу земельної ділянки встановлено на підставі вартості, визначеної суб`єктом оціночної діяльності, у розмірі 36 187,00 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь банку судові витрати в розмірі 3 611,71 грн.

24 січня 2018 року на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який 26 травня 2020 року подано на примусове виконання до Сколівського РВ ДВС.

02 червня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 62214855, 03 червня 2020 року проведено арешт майна боржника, 05 жовтня 2020 року проведено опис арештованого майна боржника.

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 12 жовтня 2021 року № 1332, виданою відділом "Центр надання адміністративних послуг" Славської селищної ради, боржник

є власником будинку за адресою:

АДРЕСА_1, і за вказаною адресою зареєстровані:

ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 (дружина власника), ОСОБА_3 (донька,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 (донька, 1996 року народження), ОСОБА_5 (онук, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 (донька,

1998 року народження), ОСОБА_7 (мати, 1941 року народження).

Орган опіки та піклування Сколівської районної державної адміністрації заперечує проти реалізації зазначеного будинку (лист від 02 грудня 2020 року

Рішенням виконавчого комітету Славської селищної ради Стрийського району Львівської області від 25 травня 2021 року № 111 відмовлено Сколівському

РВ ДВС у наданні дозволу на реалізацію арештованого майна: житлового будинку та земельної ділянки, на якій розташований будинок, що належать ОСОБА_1, у зв`язку з проживанням у цьому будинку неповнолітніх

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою головного державного виконавця Сколівського РВ ДВС Шулопати І.М. від 28 жовтня 2021 року виконавчий документ повернено стягувачу

на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова обґрунтована неможливістю виконання рішення суду у спосіб, визначений рішенням, оскільки відсутній дозвіл органу опіки та піклування

на реалізацію предмета іпотеки з посиланням на пункт 9 частини першої статті 37 Закону України "Пров виконавче провадження".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України (1618-15) ), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктам 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цією скаргою, заявник вважав неправомірними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", вказуючи, що примусова реалізація предмета іпотеки у цій справі визначена рішенням суду, тому Закон України "Про охорону дитинства" (2402-14) і Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей"

в частині обов`язковості згоди органу опіки та піклування на реалізацію майна

з аукціону в цьому випадку не підлягають застосуванню.

Касаційний суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про задоволення скарги виходячи з такого.

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Аналогічна норма міститься й у статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 41 Закону України "Про іпотеку" визначено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права

та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Згідно з пунктом 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року

№ 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна, Порядок), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку, яким визначено перелік документів

(в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою

на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі

на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року

№ 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень, Інструкція), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц та від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 751/15667/15-ц.

У справі, що переглядається, рішенням суду вже встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - житлового будинку та земельної ділянки, тому реєстрація малолітніх осіб у будинку, який був переданий в іпотеку відповідно до іпотечного договору та Закону України "Про іпотеку" (898-15) , не може бути обставиною,

що унеможливлює проведення виконавчих дій та передачі предмета іпотеки

на реалізацію.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц викладено правовий висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Слід звернути увагу на те, що висновки за результатами вирішення виключної правової проблеми щодо необхідності отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки

та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Виходячи з викладеного, згода органу опіки та піклування при виконанні судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, законом

не вимагається.

Отже, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про неправомірність дій державного виконавця щодо непередачі спірного нерухомого майна на реалізацію при наявності відмови органу опіки

та піклування щодо надання відповідного дозволу є правильними

та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,

що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З огляду на вказане, доводи касаційної скарги про правомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" на увагу не заслуговують, оскільки у цій справі відсутня заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, тому попередній дозвіл органу опіки та піклування

на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, у такому випадку законом не вимагається, а надання оцінки правомірності судовому рішенню, яким визначено такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, відбувається в інший спосіб.

До того ж, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, посадових осіб - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб,

що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах,

у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому дбати про дітей та їх інтереси мають насамперед батьки, а держава охороняє інтереси дітей при вчиненні саме батьками дій, які можуть нашкодити інтересам дітей.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сколівського відділу державної виконавчої служби

у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення.

Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року залишити без змін.