761/30419/19 Про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю правоохоронних органів - 30.11.2022 Прийняття

відповідач - Головне управління Національної поліції України у м. Києві, Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2018 року вона прийшла до відділення акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") по просп. Перемоги, 27а у м. Києві, щоб отримати банківську картку для виплати пенсії ОСОБА_2 замість тієї, що залишилась у банкоматі.

Вона надала необхідні документи у відділенні банку для отримання пенсії, проте пенсію видати відмовились на тій підставі, що у довіреності не було зазначено про отримання пенсії. У той же день було викликано поліцію до відділення, проте заява про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесена не була.

Повторно 14 березня 2019 року вона прибула до відділення АТ "Приватбанку" для вирішення питання, проте воно вирішене не було і вона викликала працівників поліції, які також не внесли її заяву до ЄРДР.

Вона звернулась до суду із скаргою щодо неправомірних дій працівників Шевченківського управління поліції та постановою слідчого судді у справі № 761/11916/19 її скаргу було задоволено.

Посилалась на положення частини шостої статті 1176, 1167, 1173 ЦК України, вказувала, що упродовж 10 місяців працівники правоохоронних органів не притягують до відповідальності працівників банку. Унаслідок неотримання пенсії, вона не мала можливості придбати ліки та продукти харчування прикутому до ліжка інваліду ІІ групи, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Такими неправомірними діями відповідачів їй було завдано також моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 50 тис. грн на відшкодування майнової шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у невнесенні до ЄРДР заяв про злочин, скоєний працівниками АТ КБ "Приватбанк", не проведенні досудового розслідування; стягнути з відповідача на її користь 1 млн грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі її усної заяви про кримінальне правопорушення від 04 жовтня 2018 року свідчить про реалізацію останньою можливості оспорення процесуальної діяльності правоохоронного органу і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.

Сам факт зобов`язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Таким чином, судом не встановлено дій з боку Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1176, 1167, 1173 ЦК України.

Чинне законодавство України не покладає на Державну казначейську службу України та Головне управління державної казначейської служби в м. Києві, як структурний підрозділ, відповідальність за юридичні особи, створені державою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із вказаним рішенням суду, 19 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року у зазначеній справі відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення районного суду оприлюднено в Єдиному реєстрі судових рішень 25 травня 2020 року. Згідно з супровідним листом вбачається, що оскаржуване рішення направлено сторонам 16 квітня 2020 року, тобто в день його проголошення. Заявник є стороною по справі, брала участь у судових засіданнях, про час та місце розгляду справи повідомлена судом першої інстанції належним чином.

Зазначене свідчить про її обізнаність щодо наявності вказаного судового провадження та відповідно про розгляд справи і ухвалення оскаржуваного рішення.

Ураховуючи викладене, зважаючи на те, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня постановлення судового рішення, заявник брала участь у розгляді справи, відсутні підстави вважати, що строк на апеляційне оскарження пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неповне дослідження наявних у справі матеріалів, а тому висновки суду не відповідають матеріалам справи та порушують права заявника на судовий захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/30419/19 з Шевченківського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року зазначену справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку із запровадженням карантину через пандемію COVID-19, відсутністю транспортного забезпечення, вона зверталася до суду із заявою про перенесення дати судового засідання, призначеного на 16 квітня 2021 року. Про ухвалене судове рішення їй не було відомо, копію повного тексту вона отримала тільки 19 квітня 2021 року, коли звернулась із відповідною заявою до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року Головне управління Державної казначейської служби подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, 19 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

З матеріалів справи убачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2020 року оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25 травня 2020 року. Згідно із супровідним листом копію рішення суду першої інстанція направлено сторонам 16 квітня 2020 року (а.с. 81).

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 є позивачем у справі, брала участь у судових засіданнях, про час та місце розгляду справи повідомлена судом першої інстанції належним чином, у заяві від 11 квітня 2020 року просила провести розгляд справи, призначений на 16 квітня 2020 року, за її відсутності (а.с. 48, 54). А тому посилання касаційної скарги на те, що вона зверталася до суду із заявою про перенесення дати судового засідання, не підтверджуються матеріалами справи.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року, "Перетяка та Шереметьев проти України" від 21 грудня 2010 року).

Разом з тим стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як надання сторонам справи автоматичного права на отримання певної форми надіслання судових документів, наприклад, рекомендованим листом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05 лютого 2004 року).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Посилання касаційної скарги на те, що відповідач не знала про ухвалення судом рішення у справі, безпідставні, оскільки про розгляд справи ОСОБА_1 належним чином повідомлялась та не була позбавлена можливості цікавитися розглядом справи, знайомитися з матеріалами справи, приймати участь в судових засіданнях, а учасник процесу зобов`язаний добросовісно користуватись своїми процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Зазначене також узгоджується з висновком Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року, згідно з яким сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення), а відповідач протягом майже двох років не цікавилася розглядом відомої їй справи.

Таким чином апеляційний суд, надавши належну правову оцінку доводам ОСОБА_1, дійшов вірного висновку про те, що заявник пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали суду про забезпечення позову, правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.