641/3653/20 Про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та зобов`язання вчинення дій - 30.11.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 вересня 2020 року у складі судді Колодяжної І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Матвієнка Андрія Анатолійовича, товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та зобов`язання вчинення дій.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О. (далі - приватний нотаріус КМНО Мельник Н. О.), про визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги та зобов`язання вчинення дій.

Позов обґрунтований тим, що 25 грудня 2007 року між позивачем та Харківською філією АКБ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", був укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 09-0842. Згідно з умовами цього договору та додаткової угоди № 1 до нього від 14 січня 2009 року позивачу відкрита кредитна лінія та наданий кредит на поточні потреби в сумі 59 400,00 дол. США під 16 % річних з кінцевим терміном повернення 30 квітня 2009 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 25 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 з однієї сторони та ПАТ "Імексбанк" з іншої був укладений договір іпотеки № 03-134-1, предметом якого була належна позивачу та третій особі ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С. А. та зареєстрований у реєстрі за № 10953.

25 грудня 2007 року на виконання пункту 4.1.10 договору іпотеки позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 за актом прийому-передачі передали ПАТ "Імексбанк" оригінали документів, підтверджуючих право власності на предмет іпотеки. Згідно з рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року та додаткового рішення від 22 квітня 2011 року, ухвалених у цивільній справі № 2-266/11, позов ПАТ "Імексбанк" задоволений у повному обсязі. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 09-0842 в сумі 336 599,13 грн та зобов`язано ОСОБА_1 погасити її в розстрочку згідно з графіком, відповідно до якого ОСОБА_1 у період із лютого 2011 року до січня 2018 року, щомісячно, в строк до 25 числа кожного місяця, мав сплачувати кошти в сумі по 4 000,00 грн, а до 25 лютого 2018 року мав сплатити залишок заборгованості за кредитом у сумі 599,13 грн. Зазначені судові рішення до суду апеляційної інстанції не оскаржувалися, тому набрали законної сили після спливу строків на їх апеляційне оскарження.

Станом на 26 лютого 2018 року (день зарахування на рахунок ПАТ "Імексбанк" останнього платежу) судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 09-0842 в сумі 336 599,13 грн було добровільно виконано в повному обсязі та належним чином, що згідно з вимогами статті 599 ЦК України свідчить про припинення з 26 лютого 2018 року основного зобов`язання за цим кредитним договором.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 641/4003/18 ухвалено рішення про визнання припиненим з 26 лютого 2018 року у зв`язку з повним виконанням зобов`язання позивача перед ПАТ "Імексбанк" за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 09-0842 та додатковою угодою № 1 до нього від 14 січня 2009 року, інші позовні вимоги залишені без задоволення.

Замість того, аби розглянути та задовольнити звернення позивача щодо врегулювання взаємин після припинення основного зобов`язання та зобов`язань за іпотечним договором, ПАТ "Імексбанк" у червні 2018 року ініціював продаж на електронних торгах права вимоги до позивача за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 09-0842.

Відповідно до протоколу електронного аукціону № UА-ЕА-2019-07-01-000014-b від 18 липня 2019 року, переможцем аукціону стало ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", запропонувавши за цей лот 4 170 553,73 грн. Згідно з додатком до цього протоколу кредитний портфель складається з прав вимоги за 92 кредитними договорами, серед яких під № 70 були включені права вимоги до позивача за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 09-0842. Згідно з договором № 104 про відступлення прав вимоги від 15 серпня 2019 року та договором про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15 серпня 2019 року, що був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 11230, останні укладаються за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № ІUА-ЕА-2019-07-01-000014-b від 18 липня 2019 року. За цими договорами ПАТ "Імексбанк" в обсязі проданого кредитного портфелю відступило належні йому, а ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" як новий кредитор набуло права вимоги до позичальників та/або поручителів фізичних осіб та/або юридичних осіб за кредитними договорами та/або договорами поруки, а також як новий іпотекодержатель набуло права вимоги до іпотекодавців фізичних осіб, зазначених у додатку № 1 до кожного з договорів, за що ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"має сплатити ПАТ "Імексбанк" 4 167 577,28 грн (пункт 1 та пункт 4 кожного з договорів).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 серпня 2019 року, індексний номер: 48343141, приватний нотаріус КМНО Мельник Н. О. внесла до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки за № 32913968. Цим записом визначено, що на підставі нотаріально посвідченого договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 15 серпня 2019 року, реєстровий № 11230, новим іпотекодержателем належної позивачу та його матері квартири стало ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

З 26 лютого 2018 року, тобто після припинення як основного зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, ПАТ "Імексбанк" втратило статус кредитора стосовно позивача, що в свою чергу, автоматично позбавило його не тільки будь-яких майнових прав (прав вимоги) до позивача за кредитним договором, але і права на предмет іпотеки. Відступаючи 15 серпня 2019 року право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 25 грудня 2007 року, ПАТ "Імексбанк" відступило ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" право вимоги неіснуючої заборгованості, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач просив суд:

- визнати недійсним договір № 104 про відступлення прав вимоги від 15 серпня 2019 року, який укладений між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК Довіра та Гарантія" у частині відступлення прав вимог до фізичної особи ОСОБА_1 за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 09-0842 та додатковою угодою № 1 до нього від 14 січня 2009 року;

- визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15 серпня 2019 року, який укладений між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК Довіра та Гарантія", який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. та зареєстрований у реєстрі за № 11230, в частині відступлення прав вимог до фізичної особи ОСОБА_1 за договором про надання відновлюваної кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 09-0842 та додатковою угодою № 1 до нього від 14 січня 2009 року,

- виключити зі спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки за № 32913968, предметом якої є належна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1, який здійснений приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 серпня 2019 року, індексний номер 48343141.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження того, що договори від 15 серпня 2019 року про відступлення ПАТ "Імексбанк" до ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, згідно з якими відбулася заміна особи у зобов`язанні, укладені із порушенням вимог чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для визнання їх недійсними.

Оспорювані правочини укладені раніше, ніж Харківський апеляційний суд прийняв постанову від 08 листопада 2019 року у справі № 641/4003/18, якою визнав припиненим із 26 лютого 2018 року зобов`язання позивача перед ПАТ "Імексбанк".

Позовна вимога щодо виключення зі спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію іпотеки за № 32913968, предметом якої є належна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 2-кімнатна квартира АДРЕСА_1, здійсненого приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 серпня 2019 року, індексний номер 48343141, є похідною, вона також задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Комінтернівського районного суду м. Харкова.

19 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 серпня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/12525/20.

На підставі ухвали Верховного Суду від 30 листопада 2022 року поновлено касаційне провадженняу вказаній справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 559/73/14-ц та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не є боржником перед будь-яким кредитором. Суди не з`ясували обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та Харківською філією АКБ "Імексбанк" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 09-0842, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 59 400,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення 30 квітня 2009 року.

У забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань між АКБ "Імексбанк", позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 03-134-І від 25 грудня 2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 9).

На підставі протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-07-01-000014-b, який сформовано 18 липня 2019 року з продажу лоту № GL3N24695, а саме: кредитного портфеля, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитним договорами, в тому числі і прав вимоги за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 09-0842, переможцем аукціону стало ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".

15 серпня 2019 року між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону від 18 липня 2019 року № UA-EA-2019-07-01-000014-b укладено договір відступлення прав вимоги. Того ж дня між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" був укладений договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник Н. О. за реєстровим № 11230.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 641/4003/18 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Матвієнка А. А. Визнано припиненим із 26 лютого 2018 року у зв`язку з повним виконанням зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "Імексбанк" за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 09-0842 та додатковою угодою № 1 до нього від 14 січня 2009 року (а. с. 15-19).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що "відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається".

Отже, відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою.

Тому у справі, що переглядається, відсутні підстави для недійсності договорів про відступлення прав вимоги.

Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 947/23885/19 (провадження № 61-3902св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), дають підстави для висновку, що ухвалені судові рішення необхідно змінити в їх мотивувальній частині.