753/11250/14-ц Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправними діями відділу державної виконавчої служби районного управління юстиції - 30.11.2022 Прийняття

відповідачі: відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, начальник відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Мацюк Олена Володимирівна, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Рубан Любов Іванівна, Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня

2022 рокуу складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гуля В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції

у м. Києві (далі - ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві), начальника відділу ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Мацюк О. В., державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Рубан Л. І. (державний виконавець), Управління державної казначейської служби України у Дарницькому районі м. Києва, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовнузаяву мотивованотим, що 26 лютого 2010 року Дарницьким районним судом містаКиєва було видано судовий наказ у справі

№ 2н-201/10 про стягнення на його користь з ОСОБА_3

268 000,00 дол.США, що за офіційним курсом Національного банку Українистаном на 15 лютого 2010 року становило 2 144 000,00 грн,заборгованості за договором позики від 03 квітня 2008 року, 850,00 грн державного мита та 30,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

06 квітня 2010 року державний виконавець ВДВС Дарницького РУЮ

у містіКиєві Рубель І. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження, а 28 квітня 2010 року - постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

06 грудня 2010 року позивач усно повідомив начальнику ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Мацюк О. В., що боржник ОСОБА_3 має на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та інші квартири і просив не знімати арешт з майна боржника. Аналогічну за змістом письмову заяву він зареєстрував в канцелярії відділу.

Цього ж дня державний виконавець ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва

Рубан Л. І. винеслапостанову про повернення виконавчого документастягувачу у зв?язку з відсутністю майна боржника, на яке можливо накласти стягнення,та зняття арештуз майна боржника.

Наступного дня,07 грудня 2010 року, боржник ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому виконавче провадження було відновлено, однак майна боржника, на яке б можна було звернути стягнення, протягом чотирьох років не виявлено, у зв`язку з чим постановою про повернення виконавчого документа від 26 вересня 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі статей 47, 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Позивач вважає, що незаконними діями та бездіяльністю державних виконавців щодо виконання рішення суду йому завдано матеріальну шкоду.

Розмір шкоди він визначив, посилаючись на те, що звертався до державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві щодо реалізації вказаної квартири боржника, однак отримував відповіді про завантаженість державного органу. Він знайшов особу, яка бажала придбати саме цю квартиру боржника за 140 000,00 дол. США, що було еквівалентно на той час 1 200 000,00 грн. Однак протизаконні дії відповідачів не дозволили йому отримати вказану суму.

Крім того, матеріальна шкода складається з 1 822 751,00 грн заборгованості перед банком, в якому він брав кредит і розраховував його погасити за рахунок повернення боргу ОСОБА_3 та 1 200 000,00 грн вартості його квартири, на яку звернули стягнення для погашення вказаної кредитної заборгованості перед банком.

Також зазначав, що винними діями (бездіяльністю) державних виконавців йому завдано моральну (немайнову) шкоду, яку він оцінив у розмірі

2 000 000,00 грн, та яка полягає у моральних стражданнях і психологічних переживаннях, пов`язаних з відсутністю житла, з якого він був виселений в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, безперспективністю подальшого стягнення з боржника заборгованості на його користь за договором позики в розмірі 268 000,00 дол. США.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив суд стягнути за рахунок коштів державного бюджету 3 974 351,00 матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю посадової особи ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, 2 000 000,00 грн моральної шкоди, всього 5 974 351,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2016 рокуу складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва в особі Головного управління державної казначейської служби України в м. Києві за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 1 136 800 грн матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, 100 000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції

у м. Києві, 3 897,60 грн судового збору, а всього 1 240 697,60 грн.

У задоволенні частини позову ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Мацюк О. В., державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції

у м. Києві Рубан Л. І., Управління Державної казначейської служби України

у Дарницькому районі м. Києва про відшкодування2 837 551,00 грн матеріальної шкоди та 1 900 000,00 грн моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умисні, винні та неправомірні дії ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві призвели до відчуження арештованої в рахунок виконання судового наказу на користь

ОСОБА_2 квартири боржника ОСОБА_3, чим ОСОБА_2 завдано матеріальну шкоду у розмірі вартості цієї квартири, а саме 140 000,00 дол. США, що складало на день ухвалення рішення

1 136 800,00 грн. Крім того, цими ж діями позивачу завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1167 ЦК України та розмір якої визначено судом в сумі 100 000, 00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2016 року змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030 на користь

ОСОБА_2 1 136 800,00 грн матеріальної шкоди та 20 000,00 грн моральної шкоди, завданих незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції

у місті Києві.

В іншій частині заочне рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року у частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030 на користь

ОСОБА_2 1 136 800,00 грн матеріальної шкоди скасовано.

Справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду залишено без змін.

За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві задоволено частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2015 року в частині відшкодування матеріальної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 902 000,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю ВДВС Дарницького РУЮ

В іншій частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2013 року, яка набрала законної сили, дії державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві

Рубан Л. І. щодо винесення постанови від 06 грудня 2010 року про повернення виконавчого документа стягувачу з виконання судового наказу

№ 2н-201/10 визнано неправомірними і зобов`язано вжити заходів щодо скасування цієї постанови.

Апеляційний суд виходив з того, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження,

є правопорушення, що включає як складові елементи - шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є,

як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

З урахуванням установлених у справі обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби.

Оскільки відповідач(орган державної виконавчої служби) ухилився від обов`язку з оплати проведення експертизи, у зв`язку з чим призначена судом експертиза не була проведена, суд апеляційної інстанції визначиврозмір завданої позивачу матеріальної шкоди на підставі наданого ним звіту про оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1 902 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що постановою Верховного Суду

від 23 жовтня 2018 року рішення Апеляційного суду міста Києва

від 14 грудня 2016 рокускасовано в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, в іншій частині позовних вимогзалишено без змін,

а тому у частині цих вимог не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року Дарницький відділ державної виконавчої служби

у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дарницький ВДВС у місті Києві) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити

у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

18 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 січня

2020 року у справі № 752/19362/16 (провадження № 61-32702св18).

Також посилається на те, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на неповному з`ясуванні фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи учасників справи (органу державної виконавчої служби), неповно з`ясували обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного тлумачення закону, а отже, і неправильного застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи не врахували, що дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу не є причиною невиконання судового рішення - судового наказу Дарницького районного суду

міста Києва від 26 лютого 2010 року № 2н-201/10, а отже, причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою відсутній, що виключає стягнення матеріальної шкоди.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач та суд, задовольняючи останні, посилаються на те, що державний виконавець належним чином не відреагував на заяву ОСОБА_4 від 06 грудня 2010 року, у якій повідомлено про перебування у власності боржника на праві власності нерухомого майна на житловому масиві " Чайки" та житловому масив "Коцюбинське" у Києво-Святошинському районі Київської області, заявлено клопотання щодо недоцільності зняття арешту з майна боржника. Разом з тим світлокопія заяви від 06 грудня 2010 року, що міститься у справі, немістить штампу вхідної кореспонденції відділу та резолюції керівника відділу, а тому, враховуючи закінчення терміну зберігання виконавчого провадження і відсутності можливості проведення відповідної перевірки, факт надходження цієї заяви, її реєстрація та передача останньої виконавцю не може вважатися доведеним, а обставини, пов`язані з даною заявою, встановленими.

Суд вважав установленим факт неправомості дій державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, посилаючись на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02квітня 2013 року у справі

№ 753/2492 (провадження № 4-с/753/87/13), разом з тим не врахував,

що у цій справі висновок суду ґрунтується на невиконанні державним виконавцем вимог пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", що є помилковим, оскільки на час винесення державним виконавцем 06 грудня 2010 року оскаржуваної постанови Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (606-14) діяв в редакції від 03 серпня 2010 року, яка у статті 40 передбачала повернення виконавчого документа стягувачуі, а у статті 47 - винагороду державному виконавцю. При цьому лише 08 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 04 листопада 2010 року № 2677-VІ (2677-17) , яким внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Тобто при розгляді справи № 753/2492/13 (провадження № 4-с/753/87/13) судом застосовано норми закону, який не діяв на час виникнення спірних правовідносин. Встановлені у цій справі судом порушення (недоліки) мають формальний характер, що не стосується повноти вжитих державним виконавцем заходів під час здійснення виконавчого провадження, ухвала суду не містить висновку про унеможливлення виконання судового рішення з зв`язку з такими діями державного виконавця.

Також не враховано, що укладення 07 грудня 2010 року договору купівлі-продажу належної боржнику квартири та реєстрація 27 січня 2011 року права власності на об`єкт нерухомого майна відбулися з порушенням встановленого Законом порядку, у зв`язку з чим покладення відповідальності за вказані дії на державного виконавця (орган державної виконавчої служби) є безпідставним.

Відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон №1404-VIII (1404-19) ) обов`язок виконання судового рішення зі сплати коштів на підставі рішення суду покладено саме на боржника, який повинен погасити заборгованість та відшкодувати стягувачу шкоду, завдану неналежним виконанням рішення суду.

Повнота вжитих державним виконавцем заходів, спрямованих на виконання судового рішення, судами не досліджувалася, що свідчить про недоведеня факту навмисного або внаслідок недбалості їх непроведення.

Натомість за судовим наказом Дарницького районного суду міста Києва

від 26 лютого 2010 року № 2н-201/10 обов`язок виконання судового рішення та відшкодування шкоди (повернення коштів) покладено саме на

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 752/19362/16 (провадження № 61-32702св18), факт невиконання рішення суду боржником не є безумовною підставою для покладення такого відшкодування на виконавчу службу за рахунок держави.

У цьому випадку стягувач, вимагаючи відшкодування шкоди за рахунок держави, фактично підміняє стадію виконання судового рішення стадією розгляду спору по суті до іншого відповідача.

У якості підстав для задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій зазначається неможливість звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна(квартиру

АДРЕСА_1, для забезпечення виконання судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2010 року № 2н-201/10, проте наявність такої можливості, а також залежність виконання рішення від останньої судами під час розгляду справи не досліджувалася.Процедура звернення стягнення на нерухоме майно є стадійною, тривалою у часі і не гарантує досягнення бажаного результату (продаж майна), оскільки залежить від низки факторів, зокрема,стану ринку нерухомості, співвідношення попиту і пропозицій, тощо, що перебуває поза межами впливу і відповідальності органу державної виконавчої служби (державного виконавця).

Завдання позивачу шкоди аргументовано моментом відчуження нерухомого майна боржника, а отже, проведення оцінки такого майна длявизначення розміру такої шкоди не на момент її завдання є порушенням принципу співмірності.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у власності боржника перебував об`єкт нерухомого майна, за рахунок якого можливо було забезпечити виконання судового наказу Дарницького районного суду

міста Києва від 26 лютого 2010 року № 2н-201/10. На підтвердження цієї обставини посилається на договір купівлі-продажу квартири від 07грудня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_6, ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до цього договору об'єкт нерухомості належав ОСОБА_3 на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 27 травня 2010 року. Разом з цим рішенням Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2011 року (№ 22-ц-788/11) це судове рішення скасовано, а ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на зазначену квартиру. Цим судовим рішенням встановлена незаконність набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру. Проте суди попередніх інстанцій вказані відомості не досліджували.

Крім того, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2011 року у справі № 2-3250/11 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та

ОСОБА_6, ОСОБА_7 .

Таким чином, належність боржнику майна(квартири АДРЕСА_1 ) спростовується вказаними фактами, а отже, твердження про можливість звернення стягнення на це майно і виконання за рахунокйогореалізації судового наказу Дарницького районного суду міста Києва

від 26 лютого 2010 року №2н-201/10 є помилковими.

Отже, немає і правових підстав для стягнення на користь позивача коштів

урозмірі оціночної вартості нерухомого майна, яке не було (і не могло бути) предметом звернення стягнення на виконання судового рішення.

Для вирішення питання про відшкодування майнової шкоди у цій справі правове значення має встановлення обставин, за наявності яких настає цивільна відповідальність за спричинену шкоду, а саме-сам фактспричинення шкоди, неправомірність дій заподіювача шкоди та причинний зв'язок між такими діями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

Відсутність обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення унеможливлює застосування до органу державної виконавчої служби цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків (відшкодування матеріальної шкоди).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві ОСОБА_2 заперечує проти доводів касаційної скарги Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) та просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

У поданому до Верховного Суду відзиві Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва погодилось з доводами касаційної скарги Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

(м. Київ) та просило задовольнити касаційну скаргу.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 лютого 2010 року Дарницьким районним судом міста Києва видано судовий наказ у справі № 2н-201/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 268 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 15 лютого 2010 року становило 2 144 000,00 грн, заборгованості за договором позики від 03 квітня 2008 року, а також 850,00 грн державного мита та 30,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (т. 1, а. с. 24).

06 квітня 2010 року державний виконавець ВДВС Дарницького РУЮ

у м. Києві Рубель І. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 18597468 (т. 1, а. с. 25).

Постановою цього ж державного виконавця від 28 квітня 2010 року накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження (т. 1, а. с. 26).

Згідно із заявою ОСОБА_2 від 06 грудня 2010 року, поданою на ім?я начальника ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Мацюк О. В. та зареєстрованою за № 15016/03-42/3, останній повідомив, що боржник ОСОБА_3 має на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 та інші квартири. Просив не знімати арешт з майна боржника (т. 1, а. с. 35).

У цей же день державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Рубан Л. І. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 38, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", в якій зазначалось про зняття арешту з майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання судового рішення (т. 1, а. с. 36).

На наступний день після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу і зняття арешту з майна боржника, 07 грудня 2010 року, боржник ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2010 року, укладеного між ним та ОСОБА_6,

ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 37-39).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2013 року, яка набрала законної сили, дії державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Рубан Л. І. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 06 грудня 2010 року з виконання судового наказу № 2н-201/10 визнано неправомірними і зобов`язано вжити заходів щодо скасування цієї постанови (т. 1, а. с. 41-45).

У подальшому виконавче провадження було відновлено, однак майна боржника, на яке б можна було звернути стягнення, протягом чотирьох років не виявлено, тому постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26 вересня 2014 року виконавчий лист був повернутий позивачеві на підставі статей 47, 50 Закону України "Про виконавче провадження" (т. 1, а.с. 165).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У справі, яка переглядається, постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року було скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд лише в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди і саме у цій частині переглядалось апеляційним судом.

Оскаржуваною постановою апеляційного суду вирішено позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої органом державної виконавчої служби, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає це судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у частині зазначених позовних вимогта в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга Дарницького ВДВС у місті Києві задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди на підставі статті 1174 ЦК України, позивач посилався на те, що протиправне повернення державним виконавцем виконавчого документа та неврахування його заяви про наявність у боржника нерухомого майна унеможливило виконання судового наказу Дарницького районного суду міста Києва від 26 лютого 2010 року № 2н-201/10 про стягнення боргу з ОСОБА_3 за рахунок реалізації належної йому квартири АДРЕСА_1, чим йому завдано матеріальну шкоду у розмірі вартості цього нерухомого майна.

Предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює виконання рішення суду.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон "Про виконавче провадженні" (1404-19) ) державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відшкодуваннямайнової шкоди за своєю правовою природою

є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом статті 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи.

На відміну від загальних норм статей 1166, 1167 ЦК України, що вимагають встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

Таким чином, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження,

є правопорушення, що включає як складові елементи - шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. При цьому шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили наявність усіх необхідних елементів, зокрема, протиправності дій державного виконавця щодо позивача, причино-наслідкового зв`язку, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди.

Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірність дій умисні, винні та неправомірні дії ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві призвели до відчуження арештованої в рахунок виконання судового наказу на користь ОСОБА_2 квартири боржника ОСОБА_3, що завдало ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі вартості цієї квартири. При цьому неправомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 06 грудня 2010 року з виконання судового наказу № 2н-201/10 встановлено судовим рішенням - ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2013 року, яка набрала законної сили.

З такими висновками погодився апеляційний суд, перевіряючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Про наявність правових підстав для відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві,

з урахуванням установлених у цій справі обставин, зазначав і Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2018 року, якою справу в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому підставою такого направлення стала помилковість визначення судом розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню, та необхідність врахування доказів щодо вартості (оцінки) відчуженої квартири.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, зазначені у постанові

від 07 листопада 2018 року, при новому апеляційному розгляді справи, суд апеляційної інстанції, з урахуванням поданого 11 лютого 2019 року ОСОБА_2 звіту про незалежну оцінку зазначеної квартири (т. 3,

а. с. 39-88), який заперечувався відповідачами, та з метою усунення протиріч, ухвалю від 13 серпня 2019 року призначив у справі оціночно-будівельну експертизу, обов`язок з оплати за проведення якої поклав на ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, оскільки цей орган заперечував наданий позивачем звіт про оцінку майна.

Проте справа повернута без проведення експертизи, оскільки відповідач не здійснив оплати її проведення.

Установивши, що відповідач ухилився від обов`язку з оплати проведення експертизи, суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень статті 109 ЦПК України, дійшов висновку про визначення розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу на підставі наданого ним звіту про оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 на суму 1 902 000,00 грн (т. 3,

Під час розгляду справи відповідач не спростував наявності усіх складових, необхідних для відшкодування позивачу матеріальної шкоди на підставі статті 1174 ЦК України, зокрема, протиправності дій державного виконавця щодо позивача, завдання останньому шкоди і причино-наслідкового зв`язкуміж ними, що установлено судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги про безпідставність покладення на орган державної виконавчої служби відповідальності за неможливість виконання судового рішення, необхідність покладення обов`язку з відшкодування збитків на боржника, оскільки за установлених у цій справі обставин і поданих сторонами доказів суди установили наявність підстав для застосування положень статті 1174 ЦК України та стягнення матеріальної шкоди.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року

у справі № 752/19362/16 (провадження № 61-32702св18),

є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі зроблено за інших фактичних обставин, які не є тотожними та ідентичними.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суди встановили, а відповідач не спростував.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на порушення у відношенні боржника ОСОБА_3 кримінального провадження за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України (невиконання судового рішення), посилання на судові рішення про визнання договору купівлі-продажу квартири, про визнання права власності на квартиру за боржником, оскільки ці докази і обставини не були предметом перевірки і встановлення в судах попередніх інстанцій, а Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника

з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на думку заявника (органу державної виконавчої служби), свідчить про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди на підставі статті 1174 ЦК України. Проте аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.