161/13042/21 Про визнання припиненим зобов`язання за іпотечним договором та застосування наслідків припинення - 30.11.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства "Альфа-Банк" - Ременюк Тетяни Олександрівни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2022 року у складі судді Олексюка А. В., додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 11 лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання припиненим зобов`язання за іпотечним договором та застосування наслідків припинення.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 070-22-44/07 строком до 10 червня 2017 року та договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-92/07 від 07 грудня 2007 року строком до 06 грудня 2022 року.

На забезпечення цих кредитних договорів між банком та ОСОБА_1 25 лютого 2011 року було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметами якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0979 га кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Обов`язковою умовою надання та обслуговування банком кредитних договорів було укладення щорічних договорів страхування життя позичальника.

Так, 30 грудня 2010 між ПрАТ "СК "Кардіф" та ОСОБА_2 було укладено договір страхування від нещасних випадків ДСНВ № 04/01/070/057 зі строком дії до 30 грудня 2011 року. Договір укладався страховим агентом ПАТ "Укрсоцбанк", а вигодонабувачем за ним виступала мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 настав страховий випадок, а саме смерть ОСОБА_2 внаслідок ДТП, у зв`язку із чим 30 січня 2012 року було здійснено страхову виплату у розмірі 50 000 грн, яку зараховано банком у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитними договорами.

18 травня 2021 року позивачем, як майновим поручителем, надіслано до банку заяву про застосування наслідків припиненого зобов`язання за іпотечним договором, на що отримано відповідь про відсутність у банку підстав для припинення іпотеки та повернення правовстановлюючих документів.

Відмову банку вважає незаконною, безпідставною та такою, що порушує його права, передбачені законодавством України та положеннями Іпотечного договору, оскільки 30 січня 2012 року банку стало достеменно відомо про факт відкриття спадщини у зв`язку зі смертю ОСОБА_2, який був позичальником за кредитними договорами, однак, станом до тепер банком не було пред`явлено жодної вимоги до спадкоємців, жодні заходи примусового стягнення заборгованості не здійснюються і на даний час.

Враховуючи наведене просив суд: визнати припиненим зобов`язання за іпотечним договором від 25 лютого 2011 року, що укладений між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., зареєстрований у реєстрі за № 352;

скасувати заборону відчуження на житловий будинок (літера А-1) з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0979 га кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що розташована за цією ж адресою, які належать ОСОБА_1, яка зареєстрована в реєстрі за № 353/9;

виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та скасувати запис з Державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою зазначеного нерухомого майна;

зобов`язати АТ "Альфа-Банк", що є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк", повернути ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, а саме: свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1, видане 23 березня 2007 року виконавчим комітетом Луцької міської ради на підставі рішення від 01 березня 2007 року № 130-1 на житловий будинок (літера А-1) з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 281,8 кв. м; технічний паспорт на цей житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами; будинкову книгу на житловий будинок; державний акт на право приватної власності серії ВЛ № 1373, виданий 05 січня 1998 року Луцькою міською радою на земельну ділянку площею 0,0979 га кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано припиненим зобов`язання за іпотечним договором від 25 лютого 2011 року, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" і ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., зареєстрованим у реєстрі за № 352.

Скасовано заборону на відчуження житлового будинку (літера А-1) з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,8 кв. м та земельної ділянки площею 0,0979 га, кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать ОСОБА_1, зареєстровану в реєстрі за № 353/9.

Зобов`язано АТ "Альфа Банк" повернути ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, а саме: свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1, видане 23 березня 2007 року виконавчим комітетом Луцької міської ради на підставі рішення від 01 березня 2007 року №130-1, на житловий будинок (літера А-1) з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, технічний паспорт на цей житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами; державний акт на право приватної власності серії ВЛ №1373, виданий 05 січня 1998 року Луцькою міською радою на земельну ділянку площею 0,0979 га, кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив із того, що банку було відомо про смерть позичальника, проте в порушення вимог частини другої статті 1281 ЦК України протягом шести місяців він не пред`явив вимоги до спадкоємців. Судом також вказано, що для банку не було обов`язком знати конкретних спадкоємців, а було необхідно заявити свої вимоги протягом шести місяців через нотаріуса.

Крім того, судом зазначено, що договір іпотеки, укладений між банком та позивачем, не містить умови про згоду іпотекодавця відповідати за будь-якого нового боржника. Жодним іншим чином згоду на забезпечення зобов`язання нового боржника позивач також не надавав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про вилучення запису з реєстру іпотек, суд виходив із того, що такі позовні вимоги є зайвими, оскільки рішення суду про зняття заборони відчуження з житлового будинку з надвірними будівлями є підставою для вилучення запису з реєстру іпотек і такі дії проводяться нотаріусом, який посвідчував договір іпотеки, на підставі відповідного рішення суду.

Також, відмовлячи у задоволенні позовних вимог, які стосуються повернення будинкової книги на житловий будинок, суд виходив із того, що матеріали справи не містять даних про те, що такі документи надавались банку під час укладення іпотечного договору.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2022 року стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору та 24 700,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий суд виходив із того, що в матеріалах справи наявні належні та достатні обґрунтування суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, а тому такі витрати позивача у розмірі 24 700 грн та судового збору у розмірі 908 грн підлягають відшкодуванню у повному розмірі.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2022 року залишено без задоволення, а рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2022 року задоволено частково.

Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2022 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінено.

Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 11 127,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Змінюючи додаткове рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу зроблені без належного з`ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих позивачем доказів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ "Альфа Банк" - Ременюк Т. О.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник АТ "Альфа Банк" - Ременюк Т. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18, від 16 грудня 2018 року у справі № 509/240/17, провадження № 61-2220св20, від 07 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц, провадження № 61?5779св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність.

Заявник вказує, що пропуск строку на пред`явлення вимог до спадкоємців (пропуск строку на пред`явлення грошової вимоги) сам по собі не припиняє іпотеку як забезпечувальне зобов`язання.

У касаційній скарзі банк також незгодний із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано жодного допустимого доказу на їх підтвердження.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника АТ "Альфа Банк" - Ременюк Т. О. від ОСОБА_1, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 червня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 070-22-44/07 строком до 10 червня 2017 року та договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-92/07 від 07 грудня 2007 року строком до 06 грудня 2022 року.

На забезпечення цих кредитних договорів між банком та ОСОБА_1 25 лютого 2011 року було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметами якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 281,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0979 га кадастровий номер 0710100000:31:142:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

30 грудня 2010 року між ПрАТ "СК "Кардіф" та ОСОБА_2 було укладено договір страхування від нещасних випадків ДСНВ № 04/01/070/057 зі строком дії по 30 грудня 2011 року. Договір укладався страховим агентом ПАТ "Укрсоцбанк", а вигодонабувачем за ним виступала мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 настав страховий випадок, а саме смерть ОСОБА_2 внаслідок ДТП, у зв`язку із чим 30 січня 2012 року було здійснено страхову виплату у розмірі 50 000 грн, що була зарахована банком в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитними договорами.

30 липня 2012 року банк направив лист приватному нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., у якому вказано, що 11 червня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ "Укрсоцбанк" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-44/07, за умовами якого банком було надано позичальнику грошові кошти в сумі 50 000 доларів США.

07 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ "Укрсоцбанк" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-92/07, за умовами якого банком було надано позичальнику грошові кошти в сумі 50 000 доларів США.

Банку стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 мала місце смерть позичальника.

Посилаючись на статті 608, 1218, 1281, 1282 ЦК України, банк просив нотаріуса надати інформацію про прийняття спадщини спадкоємцями ОСОБА_2 у разі їх наявності. У разі відсутності спадкоємців чи відмови їх від прийняття спадщини, просив надати підтвердження факту, що спадкова справа не заводилась.

18 травня 2021 року майновим поручителем надіслано до банку заяву про застосування наслідків припиненого зобов`язання за іпотечним договором, на що отримано відповідь про відсутність у банку підстав для припинення іпотеки та повернення правовстановлюючих документів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України слідує що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Про те, що банку стало відомо про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальника ОСОБА_2, вбачається із листа банку, адресованого приватному нотаріусу Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. А. від 30 липня 2012 року № 19.1-05/84-4107 (а. с.122).

Банк 03 серпня 2012 року був повідомлений, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалася (а. с. 84, 85).

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у порушення вимог частини другої статті 1281 ЦК України банк, як кредитор спадкодавця ОСОБА_2, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, не пред`явив свої вимоги до спадкоємців незалежно від настання строку вимоги. При цьому для банку не було обов`язком знати конкретних спадкоємців, а було обов`язком заявити протягом шести місяців свої вимоги як кредитора через нотаріуса.

Суди правильно застосували норми статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, згідно з якою сплив строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, в тому числі і тих, які забезпечені іпотекою, а також припинення таких зобов`язань.

Крім того, договір іпотеки від 25 лютого 2011 року, укладений між позивачем ОСОБА_2, який є майновим поручителем ОСОБА_1, та ПАТ "Укрсоцбанк", не містить умови про згоду іпотекодавця відповідати за будь-якого нового боржника. Жодним іншим чином згоду на забезпечення зобов`язання нового боржника позивач також не надавав.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що кредитор заявив приватному нотаріусу пред`явити до спадкоємців вимоги за існуючим зобов`язанням, а також направив відповідну вимогу, тому відсутні підстави для застосування наслідків, визначених статтею 1281 ЦК України, не можуть бути прийняті судом, оскільки лист, направлений банком нотаріусу, містить інформаційних характер та не є вимогою в розумінні статті 1281 ЦК України.

Так, у листі від 30 липня 2012 року банк повідомляв нотаріуса про укладення між ним та ОСОБА_2 кредитних договорів та обізнаність про смерть останнього. Банк просив нотаріуса надати інформацію про прийняття спадщини спадкоємцями ОСОБА_2 у разі їх наявності. У разі відсутності спадкоємців чи відмови їх від прийняття спадщини, просив надати підтвердження факту, що спадкова справа не заводилась. В той же час, вимога банком як кредитором не заявлялась.

Посилання на постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 522/5924/17 (провадження № 61-8793св20) у якій вказано, що зміст заяви кредитора, яка містить прохання до нотаріуса про повідомлення того, чи зверталися спадкоємці боржника із заявами про прийняття спадщини, а також прохання повідомити спадкоємців про наявність боргу, до якої додано копію кредитного договору та копію розрахунку суми заборгованості за кредитним договором, не свідчить про те, що вказана заява містить інформаційний характер та не є вимогою в розумінні статті 1281 ЦК України, відхиляються судом. З листа, направленого банком до нотаріуса, не вбачається, що ним було додано копію кредитного договору, зазначено суму заборгованості та копію розрахунку заборгованості за кредитним договором, тому, як вказувалось вище, відсутні підстави для вважати цей лист вимогою в розумінні статті 1281 ЦК України.

Посилання у касаційній скарзі на інші постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України відхиляються, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у наведених заявником постановах ухвалено за різних фактичних обставин.

Що стосується посилань касаційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правову допомогу.

Порядок розподілу судових витрат, у тому числі, витрат на професійну правничу допомогу, урегульовано статтями 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У позовній заяві позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат та зазначав, що документальне підтвердження судових витрат будо надано не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення суду, посилався на частину восьму статті 141 ЦПК України.

28 січня 2022 року адвокат Терещук Ю. О. подав заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути із АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 700 грн, до якої додатково приєднано акт від 25 січня 2022 року приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №б/н від 19 квітня 2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 02 від 25 січня 2022 року.

Із матеріалів справи вбачається, що адвокат Терещук Ю. О. представляв інтереси позивача ОСОБА_1 у суді першої інстанції на підставі ордера серії АС № 1022587 від 19 липня 2021 року на надання правової допомоги, виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2021 року, без обмеження повноважень (а. с. 49-50,52).

У пункті 7.1. договору у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат та в акті приймання-передачі виконаних робіт визначено ставку адвокатського гонорару за одну годину роботи - 950 грн (а. с. 49-50, 51, 111).

В акті приймання-передачі наданих послуг, який є фактично розрахунком наданої правової допомоги, зазначено вид послуги, кількість витрачених годин та вартість послуг, зокрема: зустріч, вивчення матеріалів, отримання та копіювання документів (2 год) - 1900 грн; аналіз законодавства щодо предмета спору (5 год) - 4750 грн., вивчення та аналіз судової практики щодо предмета спору (6 год) - 5700 грн; надання правової консультації клієнту, узгодження правової позиції (2 год) - 1900 грн; підготовка та надсилання заяви до ПрАТ "Страхова компанія "Кардіф" щодо здійснення страхової виплати (1 год) - 950 грн.; підготовка та надсилання заяви до АТ "Альфа-Банк" про застосування наслідків припиненого зобов`язання (1 год) - 950 грн; підготовка та надсилання адвокатського запиту до АТ "Альфа-Банк" про отримання інформації щодо зарахування коштів з страхової виплати, що знаходилися на поточному рахунку ОСОБА_3 в банку (1 год) - 950 грн; підготовка, друк, подання позовної заяви із додатками до Луцького міськрайонного суду Волинської області (5 год) - 4750 грн.; участь у судових засіданнях, обрахунок проводиться, відштовхуючись від мінімальної кількості судових засідань по справі у кількості 3 засідання (3 год) - 2850 грн (а. с. 111).

Суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду щодо необхідності зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, оскільки місцевий суд не врахував, що деякі послуги, зазначені в акті прийманні-передачі наданих послуг, не були необхідними та є неспівмірними з обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт і не узгоджуються із принципом розумності.

Доводи касаційної скарги про те, що стороною позивача не надано жодного допустимого доказу на підтвердження заявлених витрат на правову допомогу відхиляються, оскільки спростовуються доказами, які вказані вище, та наявні у матеріалах справи.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).