202/4883/22 Про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю органів державної судової влади - 23.11.2022 Прийняття

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Донецької обласної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю органів державної судової влади, посилаючись на те, що він разом із своєю сім`єю проживає в місті Мирнограді Донецької області, яке після нападу 24 лютого 2022 року Російської Федерації на Україну знаходиться на відстані 40 км від зони бойових дій. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 березня 2022 року № 175 було затверджено Порядок видачі вогнепальної зброї і боєприпасів до неї цивільним особам, які беруть участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, згідно з пунктами 2, 3 якого вогнепальна зброя і боєприпаси до неї можуть бути за наявності видані цивільним особам, які бажають брати участь у відсічі збройної агресії, відповідають вимогам, визначеним цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами, та за своїми діловими якостями і наявним досвідом можуть застосовувати вогнепальну зброю; рішення про видачу зброї і боєприпасів до неї приймаються керівниками уповноважених органів в адміністративно-територіальних одиницях територій, на яких оголошено воєнний стан, або особами, уповноваженими такими керівниками органів. Задля забезпечення захисту своєї сім`ї від агресора він неодноразово звертався до Донецької обласної державної адміністрації із заявами про видачу зброї, у прийнятті яких йому було відмовлено, а лише надано дозвіл на придбання зброї. Однак він не може скористатися цим дозволом, оскільки в радіусі 200 км від місця його проживання зброя не продається. Вважає, що така політика відповідача порушує його право на самозахист та фактично веде до безглуздих жертв цивільного населення. Протиправною бездіяльністю адміністрації йому завдано моральної шкоди, оскільки протягом тривалого часу він перебуває у напруженні та не знає, як чинити опір озброєним окупантам у разі виникнення загрози життю. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України на свою користь 1 000 000 грн на відшкодування шкоди.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 17 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) і надано йому десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 пред`явив позов до двох відповідачів, однак заявив вимогу лише до Державної казначейської служби України, з якої просив стягнути кошти на відшкодування шкоди, без викладення обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу до названого відповідача. Таким чином, ОСОБА_1 необхідно зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів з викладенням обставин, якими обґрунтовуються ці вимоги, шляхом направлення до суду позовної заяви в новій редакції.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною і повернуто позивачу. При цьому позивачу було роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, однак з її змісту не вбачається, що він виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 27 серпня 2022 року подав до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 496,20 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки предметом апеляційного оскарження є саме ухвала суду першої інстанції і заявник не належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору або стосовно яких законодавцем прямо встановлені пільги щодо такої сплати, то подана ним апеляційна скарга підлягає оплаті судовим збором.

На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 подав до апеляційного суду через підсистему "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, мотивовану тим, що він звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб державних органів влади, а тому на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18). Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що висновки щодо застосування норм права, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц (провадження № 61-11834св18), стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в цій справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року визнано неподаною і повернуто заявнику.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не сплатив судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі. Посилання заявника на те, що на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від сплати судового збору, є неспроможним, оскільки предметом апеляційного оскарження є саме ухвала суду першої інстанції, а згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), судовий збір справляється за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України "Про судовий збір" (3674-17) справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц та від 24 липня 2020 року у справі № 911/4241/15.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), є некоректним, оскільки цей висновок стосується питання справляння судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали саме господарського суду, а не суду будь-якої юрисдикції. В постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц, на яку також послався апеляційний суд, Верховним Судом вирішувалося питання щодо сплати судового збору в разі подання апеляційної або касаційної скарги на судові рішення, прийняті за наслідками розгляду скарги на дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, за подання яких Законом України "Про судовий збір" (3674-17) окремо не було встановлено ставки судового збору. Разом з тим він звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб державних органів влади, а тому на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18). Таким чином, апеляційний суд безпідставно поклав на нього обов`язок зі сплати судового збору.

У жовтні 2022 року Донецька обласна державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

21 жовтня 2022 року справа № 202/4883/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України, відповідно до пункту 3 частини четвертої якої до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Донецької обласної державної адміністрації, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною, на його думку, бездіяльністю посадових осіб органу державної влади.

Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" свідчить, що у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права.

Тобто, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної та касаційної скарги на судові рішення у такій справі.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 383/1271/21 (провадження № 61-3752св22).

В постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17 (провадження № 61-23052св18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, вказано, що залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд виходив, зокрема, з того, що позивачем не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в розмірі 320 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій, бездіяльності Сихівського районного суду міста Львова протиправною, тобто вона належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір". Однак апеляційний суд не врахував наведеного та безпідставно поклав на заявника обов`язок зі сплати судового збору і, відповідно, безпідставно визнав апеляційну скаргу неподаною та повернув її.

Судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх "цивільних прав та обов`язків" (рішення у справі "Гоффман проти Німеччини" ("Hoffmann v. Germany") від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення у справі "Кудла проти Польщі" ("Cudla v. Poland") від 26 жовтня 2000 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" як за подання позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг на всі судові рішення в такій справі).

Суд апеляційної інстанції не врахував наведеного і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 серпня 2022 року у зв`язку з несплатою судового збору. Тобто суд порушив вищезазначені норми процесуального права та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно послався в оскаржуваному судовому рішенні на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) та постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/14739/17-ц і від 24 липня 2020 року у справі № 911/4241/15 з огляду на таке.

Так, у справі № 915/955/15 предметом касаційного оскарження була ухвала Одеського апеляційного господарського суду, якою повернуто апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Миколаївської області про відхилення скарги на дії органу виконавчої служби у зв`язку тим, що до апеляційної скарги не було додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі. В постанові від 29 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України "Про судовий збір", і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби). Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. Проте підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України "Про судовий збір" (3674-17) справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали. Тобто у справі № 915/955/15 вирішувалося питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судові рішення, прийняті за наслідками розгляду скарги на дії або бездіяльність органів виконавчої служби, за подання яких Законом України "Про судовий збір" (3674-17) окремо не було встановлено ставки судового збору.

У справі № 753/14739/17-ц також вирішувалося питання щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судові рішення, прийняті за наслідками розгляду скарги на дії або бездіяльність органів виконавчої служби, за подання яких Законом України "Про судовий збір" (3674-17) окремо не було встановлено ставки судового збору.

У справі № 911/4241/15 предметом касаційного оскарження була ухвала Північного апеляційного господарського суду щодо повернення апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області, якою відмовлено в задоволенні заяви юридичної особи про покладення на орган державної виконавчої служби судових витрат на професійну правничу допомогу, - у зв`язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин в цій справі, в якій предметом касаційного оскарження є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, який на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору як за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю органів державної судової влади, так і за подання ним апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. При цьому вказаний підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема в постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 465/6874/17, від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/8598/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20, від 26 травня 2021 року у справі № 204/8433/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 932/3553/21, від 19 січня 2022 року у справі № 204/2078/20, від 11 січня 2022 року у справі № 916/1248/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 383/1271/21.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.