501/3208/19 Про захист честі, гідності та ділової репутації - 23.11.2022 Прийняття

Позов обґрунтував тим, що 12 вересня 2019 року приблизно о 10.00 годині на сесії Чорноморської міської ради у приміщенні великого залу виконкому (будинок 33 проспект Миру м. Чорноморська Одеської області) депутат міської ради ОСОБА_2, користуючись своїм службовим становищем - статусом депутата, вимагав звільнення позивача з посади начальника ритуальної служби Міського управління житлово-комунального господарства та притягнення його до кримінальної відповідальності за начебто скоєння ним злочину - вимагання неправомірної вигоди.

На вказаній сесії відповідач озвучив, начебто, запис розмови позивача з "клієнткою" про вимагання ним 500 доларів за місце на цвинтарі. Там же на сесії ОСОБА_2, грубо порушуючи статтю 62 Конституції України (принцип невинуватості), вимагав у прокурора Іллічівської місцевої прокуратури притягнути позивача до відповідальності за озвученими ним "доказами" його, начебто, винуватості.

Обвинувачення позивача у тяжкому злочині, якого він не скоював, є з боку ОСОБА_2 злочином, передбаченим статтею 380 КК України - завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. А організація провокації підкупу є злочином, передбаченим статтею 370 КК України. Відносно вказаних злочинів, скоєних ОСОБА_2, позивач звернувся до Чорноморського відділення поліції 12 вересня 2019 року.

Озвучений ОСОБА_2 текст про, начебто, вимагання позивачем 500 доларів підриває ділову репутацію та ганьбить людську честь та гідність ОСОБА_1, адже нічого протиправного він не скоїв, є ветераном МВС та людиною, яка все життя боролася зі злочинністю.

Вказана поширена відповідачем інформація є недостовірною з огляду на наступне:

- вказаний аудіо запис явно змонтований, ніяких розмов про "продаж" місця на цвинтарі не було, з відвідувачкою була лише розмова про те, що можливо в майбутньому з`являться вільні місця на цвинтарі, розмови з її боку були про вартість поховання, якісь ритуальних послуг і т. п.;

- ніколи від позивача не поступали вимоги з оплатами робіт, що не узгоджені з Чорноморським міським управлінням комунального господарства та органами місцевої влади, всі взаємовідносини з клієнтами вирішувались і вирішуються згідно чинного законодавства з оформленням відповідних документів;

- ніяких грошей позивач, як службова особа, від будь-кого з фізичних осіб не отримує, цього немає в його посадових обов`язках, адже він не є касиром;

- у відповідача відсутні докази того, що позивач вимагав якісь кошти у будь-кого з громадян за місця на цвинтарі, а штучно створений відповідачем чи його людьми аудіозапис є фальшивкою, належних доказів (рішень судів) з питань незаконного отримання позивачем коштів чи інших незаконних дій у відповідача не має.

Негативна інформація щодо нього, поширена відповідачем, має характер наклепу, тому така інформація не є оціночним судженням і підлягає спростуванню.

Просив суд:

визнати недостовірною інформацію відносно ОСОБА_1 щодо продажу ним місць на цвинтарі міста Чорноморська, поширену депутатом Чорноморської міської ради Бугайчуком В. В. на засіданні цієї ради 12 вересня 2019 року та на власній сторінці у Фейсбук;

зобов`язати ОСОБА_2 не пізніше наступного дня від набрання рішенням у даній справі законної сили, спростувати інформацію, вказану в попередньому пункті, шляхом поширення спростування тверджень у продажі ОСОБА_1 місць на цвинтарі міста Чорноморська на сайті у Фейсбук ОСОБА_2 та його особистого виступу з вказаним спростуванням на черговій (після набрання законної сили рішенням суду по цій справі) сесії Чорноморської міської ради.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня

2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно із частиною другою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема: - норм чинного законодавства, - вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є публічними особами (перший - займав посаду начальника ритуальної служби МУЖКГ Чорноморської міської ради, другий - є депутатом), тому інформація, про спростування якої пред`явив вимоги начальник ритуальної служби МУЖКГ Чорноморської міської ради не підлягає визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується позивача, як публічної особи та його діяльності, а тому він повинен бути готовим до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою.

Відповідач ОСОБА_2 в своєму відзиві на позові вказав, що інформація, яка поширена ним у виступі на сесії Чорноморської міської ради, була лише відтворенням звернень, які надходили до нього у зв`язку із виконанням ним депутатської діяльності, в тому числі до нього надійшло відео, на якому позивач повідомляв умови отримання ділянки під поховання.

Суд дійшов висновку, що інформація, яка заявлена у позові як недостовірна, була по своїй суті повідомленням про можливі злочини, оприлюднені в залі сесії Чорноморської міської ради, які відповідно до приписів Кримінально-процесуального кодексу (1001-05) можуть бути викладені у вигляді публічних повідомлень.

ОСОБА_2, який має статус депутата, не є суб`єктом, який наділений повноваженнями проводити перевірку повідомлень про злочини, тому звернення в депутатському виступі містять заклики для проведення відповідної перевірки, а не ствердження про те, що негативні факти насправді мали місце.

В судовому засіданні представник позивача наголошував на тому, що слідчим органом проводились перевірки щодо кримінального правопорушення за фактом повідомлення ОСОБА_2 на сесії Чорноморської міської ради за, начебто, скоєння ним злочину - вимагання неправомірної вигоди та наразі провадження по справі закрито. Разом з тим, стороною позивача не надано до суду відповідних доказів.

Відповідач та його представник в судовому засіданні та у відзиві на позов вказували, що їм нічого не відомо про можливе порушення кримінальних справ.

Таким чином, хоч виступ ОСОБА_2 на сесії Чорноморської міської ради і містив провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій та дають можливість проаналізувати і сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Суд погодився із твердженнями відповідача та його представника про відсутність правових підстав для втручання у право на поширення інформації, яка хоч і містить некоректні висловлювання, але не підлягає спростуванню, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а офіційні особи органів державної влади (місцевого самоврядування) мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов щодо суті позовних вимог.

Апеляційний суду погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що негативна інформація щодо позивача, поширена відповідачем, має характер наклепу, то така інформація не є оціночним судженням, а отже підлягає спростуванню, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, встановленими обставинами у справі та наданими доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів відносно особи

ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки клопотання щодо витребування доказів не відповідало вимогам ст. 84 ЦПК України, а також за відсутністю належного обґрунтування необхідності у витребуванні таких доказів.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами взято до уваги позицію Верховного Суду з аналогічних правовідносин, викладену у рішенні

№ 346/5700/17 від 17 червня 2020 року, на яку посилався представник позивача, що в повідомленні про злочин є конкретний факт, а тому вони не можуть бути визнані оціночними судженнями.

Вказана поширена відповідачем інформація є недостовірною з огляду на наступне. Вказаний аудіозапис явно змонтований, адже ніяких розмов про "продаж" місця на цвинтарі не було. З відвідувачкою було лише розмова про те, що можливо в майбутньому вільні місця на цвинтарі з`являться. Розмови з її боку були про вартість поховання, якісь ритуальні послуги і т.п. Всі взаємовідносини з клієнтами позивачем вирішувались згідно чинного законодавства з оформленням відповідних документів. Ніяких грошів позивач від будь кого з фізичних осіб не отримував, адже я не є касиром. У відповідача відсутні докази того, що позивач вимагав якісь кошти у будь-кого з громадян за місця на цвинтарі.

Враховуючи, що негативна інформація щодо позивача, поширена відповідачем, має характер наклепу (тобто поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу), то така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню. Вказана інформація порушує особисті немайнові права позивача, що виражається у негативному упередженому ставленні до нього з боку широкого кола осіб (запис про поширення вказаної інформації на зазначеній сесії міської ради виклав на своєму сайті у Фейсбук сам

ОСОБА_2 ). Крім того, подібними діями відповідач охарактеризував позивача, як злочинця, як особу, що з легкістю порушує закон, яка не має високих моральних цінностей. Така необґрунтована характеристика пригнічує честь та гідність позивача. Пригнічення немайнових прав, відносно яких Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено обов`язок ставитись з повагою, обґрунтовується тим, що жодній нормальній цивілізованій людині неприємно чути (дізнаватись) про себе безпідставні звинувачення у вчиненні злочинних діянь та інших ганебних вчинків.

Судом 22 січня 2020 року необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з Овідіопольського районного суду Одеської області - копію вироку відносно ОСОБА_2 щодо засудження його за розбій. Вказаний документ необхідний аби мати повну уяву про особистість відповідача, що він не може апріорі бути особою, яка позиціонує та характеризує себе борцем зі злочинністю, а відповідно сам нехтує додержанням закону. Однак, суд в порушення статей 43, 49, 84, 229, 263 ЦПК України відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Також подане до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи його представником, який представляв його інтереси і у першій інстанції, повністю погоджене ним, у зв`язку з чим проігноровано їх правову позицію на користь відповідача.

Рух справи межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 346/5700/17).

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 (займав посаду начальника ритуальної служби МУЖКГ Чорноморської міської ради) і ОСОБА_2 (є депутатом Чорноморської міської ради).

12 вересня 2019 року на сесії Чорноморської міської ради у приміщенні великого залу виконкому (будинок 33 проспект Миру м. Чорноморська Одеської області) депутат міської ради ОСОБА_2 вимагав звільнення позивача з посади начальника ритуальної служби Міського управління житлово-комунального господарства та притягнення його до кримінальної відповідальності за скоєння ним злочину - вимагання неправомірної вигоди.

На виконання усного розпорядження начальника КП "МУЖКГ" щодо оприлюднення звукозапису під час засідання сесії Чорноморської міської ради Одеської області 12 вересня 2019 року, з метою проведення службового розслідування, начальником КП "МУЖКГ" утворено комісію, що підтверджується копією наказу № 219-3 від 12 вересня 2019 року.

ОСОБА_1 12 вересня 2019 року звернувся до Чорноморського ВП Овідіопольського ВПГУНП в Одеській області з заявою щодо скоєння депутатом Чорноморської міської ради ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого статтями 370, 380 КК України.

Судом також було досліджено аудіозапис, доданий позивачем до позову (а. с. 11), який послужив оприлюдненню відповідачем оспорюваної інформації.

Позиція Верховного Суду

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК Українисвідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Презумпція невинуватості - об`єктивне правове положення, звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до громадської думки в цілому. Отже, цей принцип обов`язковий не тільки для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави. Суд вважає, що посягання на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від судді або від суду, але і від інших органів державної влади (ALLENET DE RIBEMONT V. FRANCE,

№ 15175/89, § 33, 36, ЄСПЛ, 10 лютого 1995 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA,

№ 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга статті 30 Закону України "Про інформацію").

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 346/5700/17 (провадження № 61-38727св18), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що:

"під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідач поширив твердження про те, що позивачі вчиняли кримінально карні діяння, принижували людську гідність осіб, що відбувають покарання, особисто катують ув`язнених у виправній колонії, що все це є у нього зафіксоване. Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів суду не надав, а навпаки, у касаційній скарзі зазначив, що вказана інформація - це оціночне судження. Разом з тим, у цьому повідомленні є конкретний факт, підстава, особи, які вчинили такі діяння, а тому вони не можуть бути визнані оціночними судженнями.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивачі довели факт поширення про них негативної та недостовірної інформації, яка принижує їхню честь, гідність та ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивачів у її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у частині визнання недостовірною та такою, що принижує їхню честь та гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час брифінгу на телеканалі "Рада", який також був розміщений в мережі Інтернет на сайті "YouTube", а тому вказана інформація підлягає спростуванню. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції".

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20) вказано, що "тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу (435-15) 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу (435-15) 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від

31 березня 2011 року). Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з метою перевірки компетентними органами незаконних, на його думку, дій звернувся із заявою до правоохоронних органів. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_2 реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації. Звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника. Обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи. Також відсутні докази, які б доводили, що зазначена відповідачем інформація про кримінальне провадження, на яку посилається ОСОБА_1, мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача".

У справі, що переглядається, суди встановили, що інформація, яка заявлена у позові як недостовірна була по своїй суті повідомленням про можливе вчинення кримінального правопорушення та яка містила заклик про проведення відповідної перевірки прокурором. Таке повідомлення оприлюднене на сесії Чорноморської міської ради і яке відповідно до положень КПК України (4651-17) може бути викладене у публічному повідомленні.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_2 реалізував своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації за відсутності доказів, що зазначена відповідачем інформація про можливе вчинення кримінального правопорушення мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача; критичні коментарі, які містились в депутатському виступі ОСОБА_2 щодо продажу позивачем місць на цвинтарі містили провокативні вислови, однак зроблені у зв`язку з повідомленням про можливе вчинення кримінального правопорушення, а тому не є фактичними твердженнями, які підлягають спростуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з урахуванням положень статті 10 Конвенціїта практики Європейського суду з прав людини, тому суди правильно відмовили в задоволенні позову і за обставин цієї справи оскаржені судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 346/5700/17(провадження № 61-38727св18).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи в зв`язку з запровадженням карантинних заходів щодо запобігання поширенню пандемії (а. с. 127-130). Вирішуючи зазначене клопотання апеляційний суд зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (540-20) не було запроваджено змін до статті 371 ЦПК України щодо строків розгляду апеляційної скарги, з клопотанням про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи статтю 212 ЦПК України, сторони не зверталася, тому суд прийняв рішення про можливість слухання справи у відсутності учасників справи.

Враховуючи викладене та оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи (частина друга статті 372ЦПК України), колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22 січня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено, оскільки відсутні докази, які підтверджують, що заявник здійснив дії відповідно до вимог статті 84 ЦПК України, спрямовані на отримання вказаних у клопотанні документів. Крім того, у клопотанні відсутнє належне обґрунтування необхідності витребування копії вироку відносно ОСОБА_2, орієнтовно винесеного Овідіопольським районним судом Одеської області у кінці 1990-х на початку 2000-х років, яким не є посилання заявника на необхідність "…отримання повної уяви про особистість відповідача..", яке не може вважатись обґрунтованим з урахуванням предмету та підстав позову.

Оскільки вказана ухвала суду є належним чином мотивованою, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого залишення без задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.

Разом з тим суди вказали, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності) (частина друга статті 277 ЦК України). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 ЦК України).

Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства.

У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що "негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" (2657-12) та Закону України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Отже, чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 369/11909/20 (провадження № 61-5212св22).

Тому суди помилково послалися на статтю 277 ЦК України в редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року, оскільки спір між сторонами у цій справі виник 12 вересня 2019 року. У зв`язку з чим рішення судів слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18 (провадження № 61-4597св20) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі

№ 369/11909/20 (провадження № 61-5212св22), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.