Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 520/18219/18

провадження № 61-1047св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департамента комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні, скасування державної реєстрації права власності.

Позов обґрунтований тим, що нежитлове приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 998,5 кв. м (далі - нежитлове приміщення підвалу), є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

У процесі виконання покладених на Департамент функцій та завдань встановлено, що нежитлове приміщення підвалу вибуло із комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Надалі нежитлове приміщення підвалу було відчужено, 28 березня 2018 року право власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Територіальна громада м. Одеси, незважаючи на реєстрацією спірного приміщення за відповідачкою, не втратила право власності на нежитлове приміщення підвалу, тому є його законним власником.

ОСОБА_1 не є законним власником спірного майна, що позбавляє її можливості користуватися та розпоряджатися нежитловим приміщенням підвалу.

Просив витребувати від ОСОБА_1 нежитлове приміщення підвалу на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, усунути перешкоди територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу, скасувати записи про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931607651101, номер запису 25462126, із закриттям розділу реєстрації права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року, позов задоволено. Витребувано нежитлове приміщення підвалу на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, усунено перешкоди територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу, скасовано записи про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу, із закриттям розділу реєстрації права власності на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка не є законним власником спірного майна, що позбавляє її можливості користуватися, розпоряджатися нежитловим приміщенням підвалу.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" з 1991 року у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на спірне приміщення.

Обов`язковість державної реєстрації встановлена з 01 січня 2004 року, з набранням чинності нового Цивільного кодексу України (435-15) , однак відсутність у власника реєстрації на об`єкт нерухомості не позбавляє його права власності на цей об`єкт, оскільки на момент отримання права власності вимоги законодавства щодо реєстрації права власності були відсутні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки нормативно-правові акти, які були підставою для виникнення права власності на нежитлове приміщення підвалу, є чинними та не скасовані, то на сьогодні територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради є законним власником спірного майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що правовідносини, щодо яких виник спір, стосуються витребування нежитлового приміщення у відповідачки на користь територіальної громади м. Одеси відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, яке вибуло з володіння територіальної громади поза її волею. Ухваливши рішення про витребування в ОСОБА_1 нежитлового приміщення, суд першої інстанції не врахував, що таке витребування майна може становити втручання у мирне володіння добросовісного набувача.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову про витребування спірного нежитлового приміщення у особи, яка є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, оскільки в такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, тому в задоволенні позову в частині витребування майна необхідно відмовити.

Інші позовні вимоги про усунення перешкоди територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради шляхом виселення та скасування державної реєстрації є похідними від позовних вимог про витребування спірного майна, тому не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року Департамент звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 17 березня 2020 року, в якому вона вказує, що не видавала розпорядження від 16 вересня 2011 року № 678 про передання у приватну власність нежитлового приміщення підвалу, на підставі якого Виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності від 22 вересня 2011 року, серія НОМЕР_1 (далі - свідоцтво про право власності).

Рішення про відчуження комунального майна приймаються виключно на пленарних засіданнях міської ради, а Одеська міська рада такі рішення не приймала, тому нежитлове приміщення підвалу вибуло з комунальної власності поза волею власника.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував практику Європейського суду з прав людини.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі заявника. Департамент не отримував судової повістки ні засобами поштового зв`язку, ні засобами електронного зв`язку про судове засідання 09 грудня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 2/1522/11679/11, провадження № 61-47102св18, від 06 червня 2019 року у справі № 522/3031/15-ц, провадження № 61-42094св18, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/14144/16-ц, провадження № 61-14738св19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17, провадження № 61-14959св19.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що Департамент був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання шляхом направлення повідомлення на його офіційну електронну адресу.

У матеріалах справи відсутні докази виявлення ознак шахрайства у діях ОСОБА_2 щодо набуття права власності на нежитлове приміщення підвалу, а розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 вересня 2011 року № 678 не скасоване.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року в частині стягнення судових витрат.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої, частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 1991 року у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на нежитлове приміщення підвалу.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення права власності за ОСОБА_2 на нежитлове приміщення підвалу є свідоцтво про право власності від 22 вересня 2011 року, серія НОМЕР_1, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 вересня 2011 року № 678 (Т. 1, а. с. 220).

Відповідно до свідоцтва про право власності ОСОБА_2 отримав нежитлове приміщення підвалу (Т. 1, а. с. 201).

28 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення підвалу (Т. 1, а. с. 210 - 213).

28 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу нежитлового приміщення підвалу, здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 260 - 261).

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до листа Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради від 12 липня 2018 року відсутня реєстрація права власності на нежитлове приміщення підвалу та інвентаризаційна справа на цей об`єкт нерухомості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, першочергово надає оцінку доводам щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, зокрема, у разі, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частини третя - шоста, восьма статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважував, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення від 21 травня 2015 року у справі "Заводнік проти Словенії", заява № 53723/13, пункт 70; рішення від 08 листопада 2018 у справі "Созонов та інші проти України", заява № 29446/12, п. 8).

Відповідно до підпункту 15. 15 пункту 1 розділу XII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (в редакції на час розгляду справи в суді апеляційній інстанції) єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з пунктами 1, 2 та 6 розділу 2 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07 листопада 2016 року № 227 (далі - Тимчасовий регламент), документи можуть буди надіслані користувачеві судом в електронному вигляді лише після реєстрації в Системі. Реєстрація користувача відбувається шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми, із зазначенням певних відомостей для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства, після реєстрації в Системі і генерації адреси електронної пошти користувач повинен подати до суду заявку, згідно з шаблоном, розміщеним на офіційному веб-порталі "Судова влада України".

Суд після виготовлення та підписання процесуального документа паралельно з порядком, визначеним процесуальним законодавством, надсилає електронні копії процесуального документа, скріплені електронним цифровим підписом судді (судді - доповідача, головуючого судді), електронною поштою на поштову скриньку учасника судового процесу, кримінального провадження, якщо такий учасник зареєстрований у Системі як користувач (пункт 1 розділу 4 Тимчасового регламенту).

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки "@" та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені "mail.gov.ua".

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зобов`язаний надіслати позивачу процесуальні документи у паперовій формі рекомендованим листом або електронним листом на офіційну електронну адресу, зареєстровану в Системі, докази чого відсутні у матеріалах справи. Докази належного вручення Департаменту повістки на 09 грудня 2020 року в матеріалах справи відсутні.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та/або його представника, які не повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання, що свідчить про порушення статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 8, 14, 128 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що оскільки суд касаційної інстанції встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, відсутні підстави для оцінки інших доводів касаційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко