161/16011/20 Про скасування постанов ДВС про відкриття виконавчих проваджень - 07.11.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2021 року, постановлену суддею Івасютою Л. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", Товариство) у вересні 2021 року звернулося до суду зі скаргою, у якій просило:

- визнати неправомірними дії Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ)) щодо винесення державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень від 30 серпня 2021 року № 66647027 та № 66647249;

- скасувати постанови Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) про відкриття виконавчих проваджень від 30 серпня 2021 року № 66647027 та № 66647249;

- зобов`язати Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) повернути АТ "Українська залізниця" грошові кошти, стягнуті на користь стягувачів, у сумі по 92 820, 00 грн кожному.

АТ "Українська залізниця" обґрунтовувало скаргу тим, що воно в добровільному порядку виконало вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року в частині вирішення цивільних позовів та 16 червня 2021 року сплатило на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 407 180, 00 грн відшкодування моральної шкоди та по 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу кожному.

Товариство пояснило, що зі стягнутих судом позивачам сум відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000, 00 грн кожному було відраховано податок на доходи з фізичних осіб в розмірі 85 680, 00 грн та військовий збір в розмірі 7 140, 00 грн.

Проте, 02 вересня 2021 року Товариство отримало постанови про відкриття виконавчих проваджень від 30 серпня 2021 року № 66647249 та № 66647027 про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000, 00 грн кожному, а 31 серпня 2021 року Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) стягнув у виконавчих провадженнях № 66647249 та № 66647027 із заявника грошові кошти в розмірі по 102 478, 00 грн (92 820, 00 грн відшкодування моральної шкоди, 9 282, 00 грн виконавчого збору та 376, 00 грн витрат виконавчого провадження) у кожному виконавчому провадженні.

Такі рішення і дії посадової особи органу державної виконавчої служби АТ "Українська залізниця" вважало неправомірними, оскільки вирок суду в частині відшкодування моральної шкоди виконано ним в добровільному порядку.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 02 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця".

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що згідно з підпунктом 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України

(далі - ПК України (2755-17) ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Оскільки вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року, який набрав законної сили, стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої стягувачам у зв`язку з заподіянням шкоди життю та здоров`ю, а саме смертю фізичної особи, тому така сума не підлягає оподаткуванню.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "Українська залізниця" 17 березня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ "Українська залізниця", наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених, зокрема у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15, від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Стягувачі у липні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзив, проте ухвалою від 19 липня 2022 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу та залишив його без розгляду.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у серпні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просили касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 27 квітня 2021 року Верховний Суд поновив АТ "Українська залізниця" строк на касаційне оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 грудня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вироком від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, Луцький міськрайонний суд Волинської області задовольнив частково цивільний позов потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування завданої моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Суд стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000, 00 грн та 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу та на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000, 00 грн та 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано моральну шкоду у зв`язку зі смертю їхнього сина ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх завдання, отриманих внаслідок наїзду на нього транспортного засобу марки "ГАЗ-3307 ФУА", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, який на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця".

АТ "Українська залізниця" 16 червня 2021 року перерахувало стягувачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі по 407 180, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також по 10 000, 00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу кожному. Грошові кошти в розмірі 85 680, 00 грн як податок на доходи з фізичних осіб із відшкодування моральної шкоди та 7 140, 00 грн як військовий збір із відшкодування моральної шкоди щодо кожного стягувача перераховані боржником як податковим агентом до бюджету.

30 серпня 2021 року заступник начальника Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) ухвалив постанови про відкриття виконавчих проваджень № 66647249 та № 66647027 про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000, 00 грн кожному.

31 серпня 2021 року Печерський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) стягнув з АТ "Українська залізниця" у виконавчому провадженні № 66647249 грошові кошти в сумі 102 478, 00 грн (92 820, 00 грн відшкодування моральної шкоди, 9 282, 00 грн виконавчого збору та 376, 00 грн витрат виконавчого провадження) та у виконавчому провадженні № 66647027 грошові кошти у сумі 102 478, 00 грн (92 820, 00 грн відшкодування моральної шкоди, 9 282, 00 грн виконавчого збору та 376, 00 грн витрат виконавчого провадження).

Право, застосоване судом

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

АТ "Українська залізниця" у скарзі на дії Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ) посилалося на повне виконання ним вироку суду в частині вирішення цивільного позову, оскільки вважало, що сума відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, в розмірі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, підлягає оподаткуванню.

Згідно з пунктом 162.1. статті 162 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) , який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом".

Суд першої інстанції зробив висновок, що застосування сполучника "а також" підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України (2755-17) у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував, що згідно з положеннями цивільного законодавства шкода, завдана життю та здоров`ю фізичної особи, може мати майновий характер (зокрема, відшкодування потерпілому заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (стаття 1195 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ); відшкодування витрат на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо малолітньої дитини (стаття 1199 ЦК України); відшкодування шкоди непрацездатним особам, які були на утриманні загиблого або мали на день смерті право на одержання від загиблого утримання, а також дитині потерпілого, народженій після його смерті (стаття 1200 ЦК України)) та немайновий характер (моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та моральна шкода, завдана смертю фізичної особи (стаття 1168 ЦК України)).

Суд першої інстанції дійшов переконання, що оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) , який набрав чинності 23 травня 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як батьків загиблої особи суми відшкодування моральної шкоди, завданої смертю їхнього сина.

З наведених підстав суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виснував, що суми, стягнуті з боржника на користь стягувачів на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з заподіянням шкоди життю та здоров`ю, а саме завданої смертю фізичної особи, не підлягають оподаткуванню.

У касаційній скарзі, поданій 17 березня 2022 року, АТ "Українська залізниця" посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За правилами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі встановлення потреби врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21 червня 2022 року, тобто після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, Верховний Суд ухвалив постанову в справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000, 00 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь кожного з позивачів по 100 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

АТ "Українська залізниця" у листопаді 2021 року оскаржило до Верховного Суду судові рішення в цивільній справі № 599/645/21 та в касаційній скарзі також посилалося, зокрема на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За результатами розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина.

Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.

З урахуванням приписів частини третьої статті 400 ЦПК України зазначений висновок підлягає врахуванню у справі, що переглядається, оскільки викладений у постанові Верховного Суду, ухваленій після подання цієї касаційної скарги, у якій підставою для касаційного оскарження зазначено саме відсутність такого висновку.

У справі, що переглядається, Верховний Суд встановив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21).

За таких обставин Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про невстановлення підстав для задоволення скарги на дії Печерського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (місто Київ), оскільки АТ "Українська залізниця" не в повному обсязі виконало вирок суду, яким стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, оскільки сплатило на користь стягувачів суми відшкодування моральної шкоди з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15 та від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18).

Так, у постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15 зроблено висновки про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Крім того, положеннями частини третьої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

У постанові від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Отже, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

Зазначені заявником в касаційній скарзі постанови не є релевантними, а висновки, викладені в них, не підлягають застосуванню у справі, що переглядається, оскільки стосуються застосування положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV"Про виконавче провадження" (606-14) , зокрема статті 25, у якій було передбачено право боржника добровільно виконати рішення суду у семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, у системному зв`язку з іншими правилами цього Закону. Проте, у справі, що переглядається, постанови про відкриття виконавчих проваджень винесені 30 серпня 2021 року, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) , правила якого не встановлюють строк на добровільне виконання боржником судового рішення, окрім добровільноговиконання рішень про стягнення періодичних платежів (стаття 7).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, учасникам справи надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.