488/2652/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 04.11.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Електричні системи" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2022 року в складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Колосовського С. Ю., Самчишиної Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Електричні системи" (далі - ДП "Електричні системи") про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що наказом ДП "Електричні системи" від 06 листопада 2017 року № 193-к її було прийнято на посаду начальника планово-економічного відділу, а згодом наказом від 23 листопада 2017 року № 238-к від 23 листопада 2017 року переведено на посаду заступника директора з фінансово-економічних питань.

З 19 березня 2020 року у зв`язку із введенням карантину на території України її було відправлено у простій із збереженням 2/3 тарифної ставки встановленого посадового окладу.

В подальшому, 20 травня 2020 року її на один день було виведено з простою, та під розпис вручено попередження про скорочення штату працівників. Зі змісту попередження вона дізналася, що згідно з наказом в.о. директора підприємства від 20 травня 2020 року № 235-к посада, яка вона обіймає, підлягає скороченню.

Вважає такий наказ незаконним, оскільки її звільнення, як заступника директора підприємства, не було погоджено з Державним концерном "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром"). Крім того, штатний розпис та його зміна затверджується концерном після затвердження фінансового плану ДП "Електричні системи", проте такий план підприємством не затверджувався.

Про вказані обставини вона зазначила на попереджені та вказала, що підстав для видання такого наказу у відповідача не було.

27 липня 2020 року засобами поштового зв`язку вона отримала лист відповідача № 332/01 від 22 липня 2020 року та копію наказу № 00000000426-№300473 від 22 липня 2020 року про припинення з нею трудового договору у зв`язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Розрахунок із нею був проведений 22 липня 2020 року, а трудову книжку вона отримала поштою 07 серпня 2020 року.

Наказ про своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки він був виданий на виконання незаконного наказу відповідача від 20 травня 2020 року № 235-к про скорочення штату працівників. Крім того, посилається на те, що вона є одинокою матір`ю, а тому відповідно до положень статті 184 КЗпП України не могла бути звільнена з роботи з ініціативи власника при наявності на підприємстві вакантних посад.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ в. о. директора ДП "Електричні системи" № 235-к від 20 травня 2020 року "Про скорочення штату працівників" в частині скорочення посади заступника директора з фінансово-економічних питань;

- визнати протиправним і скасувати наказ в. о. директора ДП "Електричні системи" № 426-к від 22 липня 2020 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та поновити її на посаді заступника директора з фінансово-економічних питань;

- стягнути з ДП "Електричні системи" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22 липня 2020 року;

- стягнути з ДП "Електричні системи" на її користь понесені нею судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 лютого

2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. директора ДП "Електричні системи" № 235-к від 20 травня 2020 року "Про скорочення штату працівників" в частині скорочення посади заступника директора з фінансово-економічних питань.

Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. директора ДП "Електричні системи" № 426-к від 20 липня 2020 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з фінансово-економічних питань ДП "Електричні системи".

Стягнуто з ДП "Електричні системи" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 016 908,20 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не дотримався встановленого порядку внесення змін до штатного розпису підприємства, визначеного пунктами 2.3-2.5 Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК "Укроборонпром", затвердженого наказом генерального директора ДП "Укроборонпром" від 29 січня 2020 року № 24 та не погодив належним чином звільнення позивачки, як це визначено Статутом ДП "Електричні системи". Також відповідачем не було дотримано вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема положень статті 49-2 вказаного Кодексу. Встановивши, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням трудового законодавства, суд дійшов висновку про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2022 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу в. о. директора ДП "Електричні системи" "Про скорочення штату працівників" за № 235-к від 20 травня 2020 року в частині скорочення посади заступника директора з фінансово-економічних питань скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні названих вимог.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 лютого

2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу в. о. директора ДП "Електричні системи" № 426-к від 20 липня 2020 року про припинення трудового контракту з ОСОБА_1 та поновлення її на посаді залишено без змін.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 лютого

2022 року в частині стягнення з ДП "Електричні мережі" середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено, зменшено стягнення з ДП "Електричні системи" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 1 016 908,20 грн до 902 946,30 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу в. о. директора ДП "Електричні системи" "Про скорочення штату працівників" за № 235-к від 20 травня 2020 року в частині скорочення посади заступника директора з фінансово-економічних питань та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення по відмову в задоволенні вказаних вимог, апеляційний суд виходив із того, що наказ про скорочення штату працівників стосується виключно внутрішньої господарської діяльності відповідача, який самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а суд не наділений повноваженнями вирішувати питання про доцільність і правомірність скорочення чисельності або штату працівників.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про визнання незаконним наказу про припинення трудових відносин з позивачкою, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що звільнення позивачки здійснено з порушенням вимог встановлених трудовим законодавством гарантій, чим порушено трудові права позивачки, які підлягають судовому захисту.

Разом із тим, змінюючи судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що районний суд допустився помилки у підрахунку середньоденної заробітної плати позивачки та не врахував, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином середньоденна заробітна плата позивачки має складати - 2 285,94 грн (95 014,00 грн - заробіток за два останні місяці, що передували оголошенню простою на підприємстві та звільненню позивачки, виходячи із виплат за січень 2020 року у розмірі 66 112,13 грн та лютий 2020 року у розмірі 39 244,47 грн, за виключенням отриманої позивачкою у січні оплати за відрядження у розмірі 10 342,28 грн та оплати відпустки в розмірі 10 434,40 грн / 37 робочих дній у січні та лютому 2020 року).

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 902 946,30 грн (2 285,94 грн х 395 днів), оскільки місцевим судом помилково враховано 396 робочих днів за період вимушеного прогулу з 22 липня 2020 року по 16 лютого 2022 року).

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

14 липня 2022 року ДП "Електричні системи", засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2022 року в указаній вище справі, в якій заявник просить змінити оскаржувану постанову в частині стягнення середнього заробітку, стягнувши з ДП "Електричні системи" на користь позивачки середній заробіток у розмірі 625 446,95 грн.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у частині розрахунку середнього заробітку з виплат, які не є заробітною платою, а є одноразовими та несистематичними виплатами (подарунки та медичне страхування) та абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100), викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 705/3855/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19, від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 300/253/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14.

Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного Суду в частині визначення правильного розрахункового періоду для обчислення середнього заробітку працівника за умови тривалого перебування працівника в простої.

Заявник звертає увагу на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про проведення розрахунку середньоденного заробітку позивача, виходячи з даних за січень-лютий 2020 року, а не за березень-квітень 2022 року, тобто за два останні місяці, які передували звільненню позивача. Суду були надані докази, що в період за березень-квітень 2020 року у позивачки табелем робочого часу визначено робочі дні, а саме 20 та 23 березня 2020 року, а отже розрахунок середньоденного заробітку позивачки мав проводитися саме за цей період.

Крім того, всупереч пункту 8 Порядку № 100, суд апеляційної інстанції, змінивши рішення місцевого суду, розрахував середньоденний заробіток позивачки не лише за неправильний період, а й без наявної у суду інформації про кількість робочих днів, які позивачка відпрацювала протягом двох місяців, які суд помилково визначив розрахунковими (тобто січень-лютий 2020 року). При цьому суди не зазначили, який доказ дав підстави стверджувати, що позивачка у січні-лютому 2020 року відпрацювала 37 робочих днів, оскільки документ, який би це підтверджував, у матеріалах справи відсутній. Згідно з наданою відповідачем до апеляційної скарги інформацією кількість робочих днів у січні 2020 року становила 21 день, а у лютому 2020 року - 20 днів.

Також у касаційній скарзі заявник у разі наявності підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, просив вирішити питання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати.

Інший учасник процесу не скористалася своїм правом на подачу до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) № 00000000193-№300473 ДП "Електричні системи" від 06 листопада 2017 року прийнято на посаду начальника планово-економічного відділу з 07 листопада 2017 року (том 1, а. с. 46).

Наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу від 23 листопада 2017 року № 000000238-№300473 позивачку переведено на посаду заступника директора з фінансово-економічних питань (том 1, а. с. 47).

Згідно з наказом відповідача від 19 березня 2020 року №56-од на підприємстві для певних працівників, зокрема й ОСОБА_1, було оголошено простій з 24 березня 2020 року на період карантину (том 1, а. с.18).

Відповідно до службового доручення від 19 травня 2020 року № 958/01 у зв`язку з виробничою необхідністю припинено простій ОСОБА_1, з виходом на роботу 20 травня 2020 року (том 1, а. с.19).

Наказом в.о. директора ДП "Енергетичні системи" від 30 травня 2020 року № 235-к "Про скорочення штату працівників" внесено зміни до штатного розпису ДП "Електричні системи" 22 липня 2020 року шляхом скорочення посад, зокрема й посади заступника директора з фінансово-економічних питань, яку займала позивачка (том 1, а. с. 50-51).

Попередженням про скорочення штату працівників від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення займаної нею посади. Також повідомлено про наявність вакантних посад, що відповідають її кваліфікації та досвіду, а саме: "організатор діловодства" канцелярії, "начальник зміни" дільниці складальної, "бригадир на дільницях основного виробництва" дільниці складальної, "оператор верстатів з програмним керуванням" дільниці нарізки, "в`язальник схемних джгутів, кабелів та шнурів" дільниці складальної. Попереджено, що до закінчення двомісячного терміну, у разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії, позивачці буде запропоновано таку посаду (том 1, а.с. 52).

Позивачка від підпису про ознайомлення з наказом відмовилася, проте зазначила на ньому, що підстав для видання такого наказу немає.

Наказом в. о. директора ДП "Енергетичні системи" від 22 липня 2020 року № 00000000426-№300473 про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з фінансово-економічних питань у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено наказ від 20 травня 2020 року № 235-к "Про скорочення штату працівників" (том 1 а. с. 56).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

З урахуванням доводів касаційної скарги, Верховним Судом переглядається постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині судове рішення не оскаржується заявником.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Розділом 2 Порядку № 100 (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, згідно з яким в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень абзацу 4 пункту 2 Порядку дійшов висновку про визначення розміру середнього заробітку, виходячи з виплат за два останні місяці, що передували оголошенню простою на підприємстві та звільненню позивача, оскільки з 24 березня 2020 року ОСОБА_1 перебувала в простої.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з указаними висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Як встановлено судами, наказами ДП "Електричні системи" від 19 березня № 56-од та від 13 травня 2020 року № 96-од "Про оголошення простою" з метою запобігання розповсюдження захворювання на коронавірус COVID-19 позивачці, починаючи з 24 березня 2020 року, оголошено простій не з вини працівника, з нарахуванням на цей час заробітної плати у розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам окладу.

Відповідно до службового доручення від 13 травня 2020 року № 885/01 позивачка ОСОБА_1 приступила до роботи 14 травня 2020 року. В подальшому, згідно із службовим дорученням від 14 травня 2020 року № 911/01, позивачці оголошено простій з оплатою заробітної плати у розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам окладу, з 15 травня 2020 року.

Відповідно до службового доручення від 19 травня 2020 року № 958/01 позивачка ОСОБА_1 приступила до роботи 20 травня 2020 року. В подальшому, згідно із службовим дорученням від 20 травня 2020 року № 979/01 з наведених вище мотивів, позивачці було оголошено простій з оплатою заробітної плати у розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникам окладу, з 21 травня 2020 року.

Тобто у період із 24 березня по 13 травня 2020 року (включно), з 15 по 19 травня 2020 року (включно) та з 21 травня по 22 липня 2020 року (день звільнення) позивачка перебувала у простої зі збереженням заробітної плати у розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого їй окладу.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Враховуючи, що з 24 березня по 22 липня 2020 року позивачка перебувала у простої та за нею був збережений заробіток частково, то вказаний період, на думку колегії суддів, не може бути включений до розрахункового періоду для визначення середнього заробітку.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15-ц (провадження № 61-29370св18) Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач останні два місяці перед звільненням не працював та не отримував заробітну плату, то з урахуванням положень абзацу 4 пункту 2 Порядку для визначення розміру середнього заробітку необхідно виходити з виплат за попередні два місяці роботи позивача (квітень, травень 2011 року), які передують двом останнім місяцям роботи позивача перед звільненням - 22 грудня 2011 року.

З урахуванням викладеного апеляційний суд правильно вважав, що розрахунковим періодом для розрахунку оплати вимушеного прогулу позивачки є її заробіток за січень-лютий 2020 року, тобто до часу простою, який розпочався 24 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

При цьому відповідно до пункту 4 розділу ІІІ вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з довідкою від 08 жовтня 2021 року № 628/04, виданої відповідачем про дохід позивачки за період із січня по лютий 2020 року, вбачається, що у січні та лютому 2020 року вона отримала 105 356,60 грн (у січні 2020 року позивачка отримала виплати за щорічну відпустку в розмірі 10 434,40 грн та виплати за відрядження в розмірі 10 342,28 грн).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що середньоденна заробітна плата позивачки в січні-лютому 2020 року становила 2 285,94 грн (105 356,60 - 20 776,68 (відпустка та відрядження) = 84 579,92 / 37 робочих днів позивача у вказаний період.

Помилкове зазначення апеляційним судом 95 014,00 грн замість 84 579,92 грн не вплинуло на правильність розрахунку судом середньоденної заробітної плати позивача за січень-лютий 2020 року.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційним судом визначений в розмірі 902 946,30 грн (2 285 грн. 94 коп. х 395 робочих днів за період вимушеного прогулу з 22 липня 2020 року по 16 лютого 2022 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначеному судом розмірі.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 705/3855/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19, від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 300/253/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14.

У постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18) Верховний Суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, виходив із того, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд врахував висновки і мотиви скасування судового рішення, викладені Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року, правильно визначив період вимушеного прогулу позивача та розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого проведено у відповідності до Порядку.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 359/5752/20 (провадження № 61-20398св21) Верховний Суд, змінюючи рішення апеляційного суду, виходив із того, що середній заробіток за вимушеного прогулу був стягнутий судом без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 705/3855/20 (провадження № 61-8005св21) рішення апеляційного суду скасовано та справу передано на новий розгляд. Тобто правовий висновок в зазначеній постанові Верховним Судом не сформований. Крім того, ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 року у цій справі відмовлено у відкритті касаційного провадження (провадження № 61-3181ск22)

У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20) Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з тих підстав, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір середньоденної заробітної плати позивача, що, відповідно, потягло помилковість розрахунку середнього заробітку в цілому. При обчисленні середньоденної заробітної плати суди виходили з розміру за весь 2019 рік, а не за останні 2 місяці, які передують звільненню, як передбачено це Порядком № 100.

У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 758/7485/19 (провадження № 61-6888св21) Верховний Суд, змінюючи рішення суду апеляційної інстанції, виходив з того, що визначаючи розмір середнього заробітку, суд апеляційний суд у розрахунку безпідставно не врахував виплачені позивачці у лютому та березні 2019 року премії.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 300/253/17 (провадження 61-15920св20) рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто правовий висновок у зазначеній постанові Верховним Судом не сформований.

У постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14 (адміністративне провадження № К/9901/40910/18), Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині нове рішення, виходив із того, що позивач працював змінами по 22 години за графіком, оплату отримував за фактично відпрацьовані години. При цьому суди попередніх інстанцій помилково розрахували час вимушеного прогулу позивача, оскільки за основу розрахунку взяли робочі дні, а не кількість робочих годин.

Тобто висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваному судовому рішенні не протирічать висновкам, викладеним у вищезазначеній постанові, а по своїй суті такі доводи скарги зводяться до переоцінки доказів.

З урахуванням того, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, то з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання заявника на безпідставне врахування апеляційним судом кількості робочих днів позивачки у січні-лютому 2020 року 37 днів, замість 41, як зазначено в доданому заявником до апеляційної скарги розрахунку норми тривалості робочого часу на 2020 рік, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з наданою ДП "Електричні системи" відповіддю на адвокатський запит від 15 листопада 2021 року № 712/04 (том 2, а. с. 44), ОСОБА_1 у період із 24 по 28 лютого 2020 року перебувала на лікарняному. З урахуванням цього апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо кількості робочих днів позивача у вказаний період, який був взятий для розрахунку середньоденного заробітку.

Доводи касаційної скарги про взяття апеляційним судом неправильного періоду для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме січень-лютий 2020 року, замість березень-квітень 2020 року є безпідставними, оскільки згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Враховуючи, що з 24 березня по 22 липня 2020 року позивачка перебувала у простої та за нею був збережений заробіток частково, то вказаний період не може бути включений в розрахунковий період для визначення середнього заробітку.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду в частині визначення правильного розрахункового періоду для обчислення середнього заробітку працівника за умови тривалого перебування працівника в простої, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, яким сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, доходить висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати

У касаційній скарзі заявник просив вирішити питання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати за наявності підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України.

Частиною другою статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Звертаючись до суду з відповідним клопотанням, заявник не навів достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, а колегія суддів Верховного Суду, переглядаючи судове рішенні в цій справі, таких підстав не встановила. З огляду на викладене, клопотання ДП "Електричні системи" про передачу справу на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду підлягає залишенню без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.