Постанова

Іменем України

03 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 361/4744/19

провадження № 61-2851св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Броварська міська нотаріальна контора Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Броварська міська нотаріальна контора Київської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування Ѕ частки квартири у порядку спадкування за законом.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 25 червня 2009 року вона і ОСОБА_5 почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу, та вести спільне господарство.

Вказує, що вони створили сім`ю із ОСОБА_5, мали спільні моральні цінності, права та обов`язки, а також спільний сімейний побут та бюджет. За час сумісного проживання вони разом кожного року їздили на відпочинок.

Позивачка зазначає, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_5 у 2009 році.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 . За два роки до смерті ОСОБА_5 почав хворіти. Відповідно до історії хвороби ОСОБА_5 мав захворювання ДЕП з церебралістичним синдромом, астенічними порушеннями. Це захворювання, що прогресує повільно та характеризується поступовим багатовогнищевим порушенням мозкових функцій. Хворі на таке захворювання потребували постійного догляду.

Позивачка зазначає, що вона весь час здійснювала догляд за ОСОБА_5, оскільки окрім основної хвороби, він ще мав проблеми з тазостегновим суглобом.

Після смерті ОСОБА_5 вона звернулася до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області з заявою про прийняття спадщини.

Листом № 987/02.14/32/19 позивачку було проінформовано, що 24 січня 2019 року Броварською міською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу до майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями до майна померлого є: ОСОБА_2 - дочка померлого (згідно статті 1261 ЦК України - спадкоємець першої черги); ОСОБА_1 - особа, що проживала однією сім`єю зі спадкодавцем (згідно статті 1264 ЦК України - спадкоємець четвертої черги). Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області позивачу запропонувала звернутися до суду із заявою про зміну черговості спадкування.

З урахуванням викладених обставин просила суд встановити факт, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 з 25 червня 2009 року до 30 грудня 2018 року, а також визнати за нею право на спадкування на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, як спадкоємця першої черги за законом.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2021 року до участі у справі залучено третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для її задоволення.

Не погоджуючись з рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Левківський Б. К. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Левківського Б. К. залишено без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року та додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22 лютого 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 19 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 адвокат Левківський Б. К. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

25 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 грудня 2005 року між ТОВ "Броварський заводобудівельний комбінат" та ОСОБА_5 (який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ) був укладений договір про пайову участь (інвестування) у будівництві житла, а саме квартири будівельний номер АДРЕСА_1 .

Згідно Акту передачі квартири у багатоповерховому житловому будинку в комплексі з об`єктами громадсько-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_3 від 03 січня 2008 року передана квартира, що зазначена у договір про пайову участь (інвестування) у будівництві житла від 28 грудня 2005 року.

02 червня 2009 року виконкомом Броварської міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 02 червня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

24 січня 2019 року заведена спадкова справа № 32/2019 року на ім`я померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

08 листопада 2018 року ОСОБА_5 складений заповіт, яким він на випадок своєї смерті зробив розпорядження, призначив спадкоємцем свого майна, а саме квартири, належної йому на праві власності та розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, є донькою ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого міськвідділом ЗАГС Мурманськ -150, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

12 серпня 2007 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9, про що в Книзі реєстрації шлюбів 12 серпня 2007 року зроблено відповідний актовий запис № 3, та Гереженівською сільською радою Уманського району Черкаської області видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 . Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_10 .

24 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Броварської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом складеного 08 листопада 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 985, на її ім`я батьком ОСОБА_5

29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Броварської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, зазначивши у заяві, що вона із померлим проживала однією сім`єю та має право на спадкування згідно статті 1264 ЦК України, як спадкоємець четвертої черги. Також у заяві зазначає, що іншим спадкоємцем, передбаченою статтями 1261- 1264 ЦК України є дочка померлого - ОСОБА_2

29 травня 2019 року нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавською В. В. роз`яснено ОСОБА_1, що оскільки спадщину прийняла спадкоємець першої черги, вона як спадкоємець четвертої черги не може бути включена до складу спадкоємців, черговість спадкування може бути змінена лише за рішенням суду, та запропоновано звернутись до суду із заявою про зміну черговості спадкування.

04 липня 2019 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 підписана ним 25 червня 2019 року та засвідчена приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Майстренко В. В., зареєстрована у реєстрі за № 1043, у якій він зазначив, що приймає спадкове майно після смерті ОСОБА_5 .

Як вбачається із свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 06 вересня 2002 року, серії НОМЕР_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є сином ОСОБА_5

04 липня 2019 року нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавською В. В. роз`яснено ОСОБА_3, що спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним або неприйняття спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті. ОСОБА_2 спадщину прийняла, подавши до Броварської міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Запропоновано ОСОБА_3 звернутися до суду, якщо у нього є сумніви стосовно законності заповіту.

16 липня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 3.06.99 №5-рп/99 (v005p710-99) установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України (2947-14) , тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).

Вирішуючи заявлену в межах даної цивільної справи позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 25 червня 2009 року до 30 грудня 2018 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту її проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про визнати за нею право на спадкування на Ѕ частину спірної квартири є похідною від позовної вимоги про встановлення факту її проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених рішеннях та оскаржуваному рішенні апеляційного суду у цій справі встановлені різні фактичні обставини на підставі наданих доказів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов