642/2554/23 Про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - 31.07.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2024 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради, Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час смерті вона проживала у житловому будинку з надвірними будівлями, загальною площею 28,5 кв.м, розташованому на АДРЕСА_1, який увійшов до складу спадщини. На час відкриття спадщини після смерті матері до кола спадкоємців першої черги за законом належав він та його батько ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживав із спадкодавицею і протягом шести місяців після відкриття спадщини не подавав заяви про відмову від спадщини. Водночас він (позивач) протягом шести місяців після відкриття спадщини після смерті матері не подавав заяви про прийняття спадщини.

За життя ОСОБА_3 склав нотаріально посвідчений заповіт від 29 квітня 2015 року, згідно з яким усе своє майно заповів своєму синові (позивачу). ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер. До складу спадкового майна після його смерті увійшли: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1 та 1/3 частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .

Вказує, що тривалий час його батьки важко хворіли та потребували постійного догляду, у зв`язку з чим після 16 травня 2020 року він переїхав жити до батьків у будинок на АДРЕСА_1, та на час відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем за вказаною адресою.

У 2023 році він звернувся до приватного нотаріуса з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька, але йому було відмовлено у зв`язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини.

За таких обставин позивач просив встановити факт його постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1, зі спадкодавцем, ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, в період з травня 2020 року і до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2023 року в складі судді Вікторова В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд керувався тим, що для встановлення факту постійного проживання позивача із спадкодавцем необхідно довести обставини такого проживання впродовж не менше ніж 183 дні до дати смерті останнього. Водночас суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду таких обставин встановлено не було, оскільки суду не було надано на їх підтвердження жодних належних та допустимих доказів. Разом із тим суд вважав, що самих лише показань свідків недостатньо для встановлення такого факту. На переконання суду факт надання заявником спадкодавцю допомоги при житті та здійснення його поховання також не свідчить про постійне проживання позивача зі спадкодавцем.

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 березня 2024 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, зі спадкодавцем, батьком ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, в період з травня 2020 року і до часу відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .

Установивши, що позивач, який за заповітом є єдиним спадкодавцем після смерті свого батька, на день смерті опікувався станом його здоров`я, за життя батька сплачував комунальні платежі за адресою відкриття спадщини, вів із спадкодавцем спільне господарство, купував ліки, що узгоджується з показаннями допитаних судом першої інстанції свідків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У квітні 2024 року засобами поштового зв`язку від імені Харківської міської ради у порядку самопредставництва ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 27 жовтня 2022 року у справі № 175/3348/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що наданих позивачем доказів недостатньо для висновку про встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем.Так, на переконання заявника, необхідність стороннього догляду за батьками позивача не доводить ані факту здійснення такої допомоги саме позивачем, ані факту постійного проживання з батьком на час відкриття спадщини. Сплата позивачем комунальних послуг може підтверджувати лише обставину того, що позивачем (як рідним сином спадкодавця) надавалася допомога, але не є належним та достатнім доказом факту, за встановленням якого позивач звернувся до суду. Організація позивачем поховання його батька не може бути доказом постійного проживання позивача і спадкодавця на час відкриття спадщини, оскільки поховання відбулося вже після смерті спадкодавця, і взагалі жодним чином не доводять факту постійного проживання. Показання свідків, якими за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання позивача його батьком на час смерті батька.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є батьками позивача ОСОБА_1 .

За життя ОСОБА_2 склала заповіт від 29 січня 2015 року на все своє майно на ім`я ОСОБА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В. О. за реєстровим № 165.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт від 29 квітня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ключніковою В. О. за реєстровим № 164, згідно з яким усе своє майно заповів своєму синові ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

На час смерті вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

До складу спадщини після її смерті входив житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 28,5 кв.м.

Позивач ОСОБА_1 не подавав заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців після відкриття спадщини після смерті матері.

На час відкриття спадщини з ОСОБА_2 проживав її чоловік, ОСОБА_3, який прийняв спадщину на все майно, що належало померлій ОСОБА_2, в тому числі на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, але помер ІНФОРМАЦІЯ_4, не оформивши своїх спадкових прав.

Після смерті ОСОБА_3 до складу спадкового майна увійшли: житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 28,5 кв. м; 1/3 частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .

Постановами приватного нотаріуса Колісника Ю. О. № 24/02-31 від 10 лютого 2023 року та № 72/02-31 від 11 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказане вище нерухоме майно у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Відповідно до листа адміністрації КНП "Міська клінічна лікарня № 24" ОСОБА_5, інвалід ІІ групи, хворіла на ряд хронічних захворювань, знаходилась під наглядом фахівців, неодноразово проходила стаціонарне лікування.

ОСОБА_6 теж хворів та знаходився під наглядом фахівців КНП "Міська клінічна поліклініка № 24".

Витрати, пов`язані з похованням матері і батька, повністю поніс ОСОБА_1 .

Згідно із копіями квитанцій ОСОБА_1 здійснив оплату комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1, за період з листопада 2020 року до грудня 2021 року (а. с. 42-58).

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_1 у період з 2020 до 2022 років постійно проживав разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1, вів з ними спільне господарство, купував ліки для батьків, які хворіли, сплачував комунальні послуги. Після смерті батьків продовжує проживати за вказаною адресою.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , чинній на час відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Тлумачення статті 29 ЦК України у поєднанні зі статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у відповідній редакції та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (2503-12) дає підстави для висновку, що постійне місце проживання громадян України може бути підтверджено як відміткою у паспорті, так і іншими документами згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Зазначене викладене в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), постановах Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 20 жовтня 2021 року в справі № 314/652/20 (провадження № 61-2611св21).

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Установивши, що позивач, який за заповітом є єдиним спадкодавцем після смерті свого батька, на день смерті опікувався станом його здоров`я, за життя батька сплачував комунальні платежі за адресою відкриття спадщини, вів із спадкодавцем спільне господарство, купував ліки, що узгоджується з показаннями допитаних судом першої інстанції свідків, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1, зі спадкодавцем, батьком ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, в період з травня 2020 року і до часу відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1, оскільки встановлення цього факту необхідне йому для вирішення спадкових прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, правильно встановив спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими. Разом із тим аргументи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що воля спадкодавця на випадок його смерті, викладена у формі заповіту, підлягає обов`язковій реалізації на користь позивача, оскільки свобода та реалізація положень заповіту після відкриття спадщини мають фундаментальне значення у спадкових правовідносинах.

Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності особи із існуванням заповіту вказано також у постановах Верховного Суду: від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року в справі № 591/1271/18 (провадження № 61-195св21), від 26 липня 2021 року в справі 405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 21 жовтня 2021 року в справі 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21).

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду:від 27 жовтня 2022 року у справі № 175/3348/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. Водночас у кожній справі суди виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у відповідача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого апеляційним судом оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь відповідача.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням апеляційним судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.