295/7967/23 Про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку - 31.07.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 серпня 2023 року, додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня 2023 року, ухвалені у складі судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 березня

2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Павицької Т. М., Шевчук А. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить 65/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

07 березня 2023 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 35/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О.

Позивачка вказувала про те, що 35/100 частки будинку належали ОСОБА_5, а після смерті останньої - ОСОБА_6, яка відчужила частку будинку на користь ОСОБА_2, а остання через декілька місяців подарувала зазначену частку будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Вважала, що вказаний договір дарування від 07 березня 2023 року є недійсним, оскільки їй не пропонувалося викупити спірну частку житлового будинку, незважаючи на те, що вона, як співвласник будинку, мала переважне право на придбання іншої його частки.

Крім того, земельна ділянка, площею 500 кв. м, для індивідуального будівництва житлового будинку виділена лише їй згідно з рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 07 квітня 1964 року № 272. Спірний житловий будинок не поділений у натурі, тому відчуження його частки є незаконним.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування 35/100 частки будинку

АДРЕСА_1, який укладений 07 березня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 серпня 2023 року

позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлене законом переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласника (стаття 362 ЦК України) поширюється на випадки продажу частки у праві спільної часткової власності та не стосується укладення договору дарування.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний договір дарування було укладено між відповідачами та посвідчено нотаріусом у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 не була стороною договору дарування, доводи позивачки про те, що особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення та одна із сторін цього правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, є безпідставними та необґрунтованими.

Додатковим рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня

2023 рокузаяву представника ОСОБА_2 - Янчука М. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

У решті вимог відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи представником ОСОБА_2 - Янчуком М. О. надано договір про надання адвокатських послуг від 03 липня 2023 року № 36/23, згідно з пунктом 4.1. якого за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 37 000 грн.

Представник ОСОБА_2 - Янчук М. О. 04 липня 2023 року подав до суду заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження); приймав участь у судових засіданнях: 04 липня 2023 року, 12 липня 2023 року та 23 серпня 2023 року, які тривали 01 год 30 хв. Представник ОСОБА_2 - Янчук М. О. відзив на позов до суду першої інстанції не подав.

Таким чином, витрати на правничу допомогу у розмірі 37 000 грн є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником ОСОБА_2 на надання правничої допомоги, тому з урахуванням принципу розумності і справедливості, заперечень позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення їх розміру до 5 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 березня

2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - Янчука М. О. залишено без задоволення, рішення Богунського районного суду

м. Житомира від 23 серпня 2023 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05 вересня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що встановлене законом переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласника поширюється на випадки продажу частки у праві спільної часткової власності та не стосується укладення договору дарування.

ОСОБА_2, набувши у встановленому законом порядку право власності

на 35/100 частки спірного житлового будинку, уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування цього нерухомого майна. При цьому, ідеальна частка вказаного домоволодіння є самостійним об`єктом цивільних правовідносин, а отже, укладення спірного правочину не порушує права позивачки й не є підставою для визнання його недійсним.

ОСОБА_1 не обґрунтувала удаваності оспорюваного договору дарування

від 07 березня 2023 року, а саме його укладення з метою приховання відповідачами договору купівлі-продажу цього нерухомого майна, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування.

Відповідачі усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший правочин, і що такий договір не є удаваним.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність родинних відносин між відповідачами, як на підставу для визнання договору дарування недійсним, є безпідставним, оскільки закон не містить норм, які б передбачали можливість укладення договору дарування виключно між особами, які перебувають між собою у родинних стосунках.

28 серпня 2023 року представник ОСОБА_2 - Янчук М. О. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з позивачки на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37 000 грн. На підтвердження таких витрат представником

ОСОБА_2 було поданодоговір про надання адвокатських послуг

від 03 липня 2023 року № 36/23, відповідно до пункту 4.1. якого за послуги,

які надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 37 000 грн.

04 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила відмовити представнику ОСОБА_2 - Янчуку М. О. в ухваленні додаткового рішення про стягнення 37 000 грн витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що зазначені грошові кошти фактично не були сплачені адвокату та відсутні докази на підтвердження надання адвокатських послуг саме на вказану суму.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки районним судом враховано обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, категорію та складність справи,

а також заперечення позивачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - Янчука М . О . про ухвалення додаткового рішення відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 295/7967/23

з Богунського районного суду м. Житомира. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що попередній договір дарування частки спірного нерухомого майна та заповіт також оскаржуються у судовому порядку. Суд у порушення положень закону не звернув уваги на те, що між відповідачами укладено не договір дарування, а саме договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна. На підтвердження вищевказаних обставин нею було додано відповідне оголошення від 03 березня 2023 року про продаж 35/100 частки спірного житлового будинку ОСОБА_2, в якому зазначено суму

12 500 доларів США.

Відповідачі не є родичами між собою, тому у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для дарування ОСОБА_3, ОСОБА_4 спірного майна. Оскільки поділ у натурі спірного житлового будинку не здійснювався, то неможливе відчуження його частки.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з позивачки на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, оскільки останньою не надано документ на підтвердження сплати за надану їй правову допомогу.

Доводи особи, яка подала відзив

Представник ОСОБА_2 - Янчук М. О. подав відзив на касаційну скаргу, який не було направлено усім учасникам справи, а відповідно до вимог

частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Таким чином, відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Янчука М. О. не береться до уваги Верховним Судом й залишається без розгляду. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц (провадження № 14-311 цс 19).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 65/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2008 року.

Співвласником зазначеного житлового будинку була ОСОБА_5, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 30 жовтня 2008 року Другою житомирською державною нотаріальною конторою, набула у власність 35/100 ідеальних часток вказаного житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, спадщину після смерті останньої прийняла ОСОБА_6, яка 31 серпня 2022 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 35/100 частки спірного житлового будинку.

13 січня 2023 року між ОСОБА_6 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_2 35/100 частки житлового будинку

07 березня 2023 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 35/100 частки спірного житлового будинку. Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. та зареєстрований в реєстрі

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (стаття 361 ЦК України).

Положеннями частин першої та другої статті 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно.

При цьому під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року

у справі № 761/37049/15-ц (провадження № 61-18950св20).

Аналіз вищевказаних вимог закону свідчить про те, що переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласника поширюється на випадки саме продажу відповідної частки у праві спільної часткової власності та не стосується випадку, в якому було укладено договір дарування, який за своєю суттю є безвідплатним правочином, тобто обдарований не має перед дарувальником зобов`язання матеріального характеру.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи із відносин, які реально склались між його сторонами.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те,

що ОСОБА_2, набувши у встановленому законом порядку право власності

на 35/100 частки спірного житлового будинку, уклала з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування цього нерухомого майна.

Аналіз глави 26 ЦК України (435-15) свідчить про те, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна. Тобто, частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об`єктом цивільних прав.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року

у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18).

Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що ідеальна частка спірного житлового будинку є самостійним об`єктом цивільних правовідносин, тому укладення договору дарування не порушує права ОСОБА_1 й не є підставою для визнання його недійсним. Крім того, вказаним правочином не може бути порушено переважене право співвласника на придбання частки у спірному майні, оскільки ОСОБА_2 відчужено спірне майно за безвідплатним договором.

На час укладення оспорюваного договору дарування частки житлового будинку не існувало жодних обтяжень, арештів, інших заборон чи обмежень у використанні та розпорядженні майном, що відчужується за цим правочином.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено удаваність оспорюваного договору дарування від 07 березня 2023 року, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Відсутні докази того, що вказаний правочин укладено з метою приховання відповідачами договору купівлі-продажу цього нерухомого майна, та що між ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачі укладаючи оспорюваний правочин усвідомлювали значення своїх дій, їх волевиявлення було направлено на укладення саме договору дарування, а судами не встановлено спрямованість волі сторін такого правочину на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, чи настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені оспорюваним правочином.

Доводи касаційної скарги про те, що попередній договір дарування частки спірного нерухомого майна та заповіт також оскаржуються у судовому порядку, на увагу не заслуговують, оскільки не є предметом цього спору.

Посилання касаційної скарги на те, що між відповідачами укладено не договір дарування, а саме договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, що підтверджуються оголошенням від 03 березня 2023 року про продаж

35/100 частки спірного житлового будинку ОСОБА_2, є безпідставними, оскільки безспірно не можуть свідчити про те, що між відповідачами укладено договір купівлі-продажу, а не договір дарування, разом з тим, відповідно до вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не є родичами між собою, тому у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для дарування ОСОБА_3, ОСОБА_4 спірного майна, на увагу не заслуговують, так як ОСОБА_2 відповідно до положень Конституції України (254к/96-ВР) , ЦК України (435-15) на власний розсуд могла розпоряджатися своїми правами, у тому числі не була позбавлена можливості укласти договір дарування належного їй майна саме з ОСОБА_3,

ОСОБА_4 . Нормами закону не передбачено укладення такого правочину виключно з особами, які є родичами дарувальника.

Щодо додаткового судового рішення

Посилання касаційної скарги на те, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, на увагу не заслуговують, оскільки останньою належними та допустимими доказами підтверджено факт понесення витрат на правничу допомогу, у тому числі договором про надання адвокатських послуг від 03 липня 2023 року № 36/23, згідно з пунктом 4.1. якого за послуги, які надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 37 000 грн. Адвокат ОСОБА_2 - Янчук М. О. 04 липня 2023 року подав до суду заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження); приймав участь у судових засіданнях: 04 липня 2023 року, 12 липня 2023 року та 23 серпня 2023 року, які тривали 01 год 30 хв.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 на надано доказів сплати адвокати за надану правничу допомогу є безпідставними, оскільки спростовуються вимогами частини восьмої статті 141 ЦПК України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом вказаних вимог закону розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно

від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (див. постанову Верховного Суду від 23 вересня

2021 року у справі № 904/1907/15).

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 37 000 грн до 5 000 грн та стягнення їх

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, так як судами враховано обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, категорію і складність справи, а також заперечення позивачки.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.