199/736/22 Про визнання членом сім`ї наймача та зобов`язання надати дозвіл на зміну умов договору найму - 28.08.2023 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - виконавчий комітет Дніпровської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Дніпровська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Дніпровської міської ради на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 14 червня 2022 року у складі судді Спаї В. В.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року

у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Биліни Т. І., Максюти Ж. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - виконавчий комітет Дніпровської МР) про визнання членом сім`ї наймача

та зобов`язання надати дозвіл на зміну умов договору найму.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 09 квітня 2010 року

вона за згодою ОСОБА_2 - наймача квартири

АДРЕСА_1, зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою на правах члена сім`ї наймача. Тобто вона набула право користування вказаним житловим приміщенням. Із того часу вона проживала разом із наймачем у вказаній квартирі.

ОСОБА_2 був наймачем квартири згідно з рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 20 грудня 1996 року № 611/1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - мати ОСОБА_2,

її тітка. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 . Після смерті останнього вона продовжила проживати у квартирі, утримувати її у належному стані, сплачувати комунальні послуги, що й продовжує робити.

24 червня 2021 року вона звернулася до Дніпровської МР із заявою

про надання дозволу на зміну договору найму житлового приміщення

та переоформлення особового рахунку на своє ім`я, проте отримала відмову з тих підстав, що не надала документи, які підтверджують родинні стосунки з померлим наймачем.

Позивачка вважала таку відмову незаконною, так як проживала у спірній квартирі як член сім`ї наймача, продовжує користуватися квартирою

та проживати у ній, сплачує комунальні послуги. Посилалася на відповідні норми ЖК України (5464-10) .

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати її членом сім`ї наймача - ОСОБА_2, та зобов`язати виконавчий комітет Дніпровської МР надати дозвіл на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2, після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на ОСОБА_1, визнавши

її наймачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 14 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї наймача - ОСОБА_2 .

Зобов`язано виконавчий комітет Дніпровської МР надати дозвіл на зміну умов договору найму займаного жилого приміщення, розташованого

за адресою: АДРЕСА_2,

із ОСОБА_2 на ОСОБА_1, визнавши її наймачем.

Стягнуто з виконавчого комітету Дніпровської МР на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 984,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено права позивачки, яка є членом сім`ї попереднього наймача спірної квартири і має право на укладення договору найму відповідно до вимог частини першої статті 106 ЖК України.

Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим сторонами доказам

і показанням свідків, виходив із того, що ОСОБА_1, двоюрідна сестра ОСОБА_2, зареєстрована за адресою спірної квартири з квітня

2010 року, постійно там проживала однією сім`єю з наймачем, і продовжує проживати у ній, підтримує квартиру у належному стані, сплачує комунальні послуги. При цьому у спірних правовідносинах не потрібно доводи саме факт родинних відносин з попередніх наймачем.

Районний суд застосував відповідні норми ЖК України (5464-10) , врахував судову практику Верховного Суду України у даній категорії справ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

У жовтні 2022 року Дніпровська МР оскаржила вищевказане судове рішення в апеляційному порядку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської МР залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки спірні правовідносини виникли із захисту житлових прав позивачки,

як наймача спірного житлового приміщення, та регулюються відповідними нормами ЖК України (5464-10) .

Апеляційний суд застосував норми ЖК України (5464-10) , урахував положення Порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської МР дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дніпровської МР

від 23 квітня 2019 року № 389 (далі - Порядок), й виходив із того,

що ОСОБА_1, яка зареєстрована у спірній квартирі, проживала у ній

як член сім`ї наймача й продовжує користуватися квартирою, правомірно хотіла змінити умови договору найму квартири у зв`язку із тим,

що квартиронаймач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмова міської ради у зміні договору найму спірної квартири з визначених нею підстав свідчить про невизнання органом місцевого самоврядування прав позивачки на користування цією квартирою.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про незалучення

до участі у справі Дніпровську МР та Департамент житлового господарства Дніпровської МР, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. При цьому надання дозволу на зміну умов договору здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення саме виконавчим комітетом міської ради.

Судом апеляційної інстанції враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року виконавчий комітет Дніпровської МР звернувся

до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року клопотання виконавчого комітету Дніпровської МР про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про задоволення позову ОСОБА_1, не врахувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив рішення на підставі доводів позивачки та показань свідків, а не на підставі оцінки доказів. У матеріалах справи відсутня письмова згода всіх членів сім`ї на вселення ОСОБА_1 до спірної квартири, як і відсутні докази того, що позивачка вселилася у квартиру

з дозволу ОСОБА_2 . Тобто судові рішення ґрунтуються

на припущеннях.

Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання її членом сім`ї наймача - ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, не ґрунтується на вимогах закону. Вона не довела правомірність вселення у спірну квартиру, факт реєстрації її місця проживання у спірній квартирі вказаного не спростовує.

При цьому ОСОБА_1 не довела, що була членом сім`ї наймача квартири, а тому вона не набула права користування квартирою. Із цих підстав

не підлягає задоволенню її позовна вимога про зобов`язання відповідача надати дозвіл на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення. Указане є виключними повноваженнями відповідача, проте суди втрутилися у його дискреційні повноваження.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Місце проживання ОСОБА_1, двоюрідної сестри ОСОБА_2,

із 09 квітня 2010 року зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 11, 26).

За вказаною адресою було зареєстровано місце проживання

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 11).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 20 грудня 1996 року №611/1 "Про зміну договорів найму житлових приміщень та переоформлення особових рахунків" зроблено зміни у договорах найму житлових приміщень, укладено їх із такими громадянами: ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру

АДРЕСА_3 у зв`язку зі смертю наймача - ОСОБА_4, батька заявника, сім`я дві особи: ОСОБА_2 - наймач,

ОСОБА_3 - мати (а. с. 8).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 19).

Витрати на поховання вказаних осіб були понесені ОСОБА_1

24 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до міського голови м. Дніпро із заявою про надання дозволу на зміну умов договору найму вищевказаного займаного неприватизованого житлового приміщення

19 жовтня 2021 року Дніпровська МР повідомила ОСОБА_1

про відсутність правових підстав для підготовки проєкту рішення виконавчого комітету Дніпровської МР про зміну умов договору найму, оскільки наданий до заяви пакет документів має недоліки, а саме:

не підтверджені родинні відносини заявниці з померлим наймачем; надана копія архівного рішення від 20 грудня 1996 року № 611/1 не засвідчена належним чином; відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_3

Відомості про право власності на квартиру

АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (а. с. 12).

Житловий будинок АДРЕСА_4 зареєстровано за місцевою радою на підставі рішення виконавчого комітету від 10 серпня 1990 року

№ 492, про що видано реєстраційне посвідчення від 18 серпня 1990 року

та зроблено запис у реєстрову книгу № 23 за реєстровим номером № 1298 (а. с. 13).

ОСОБА_1 несе витрати по утриманню спірної квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга виконавчого комітету Дніпровської МР задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти

в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше

як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено,

що користування жилим приміщенням у будинках державного

і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином,

на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть

усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти

і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач

та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків,

а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем

та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди

про порядок користування жилим приміщенням.

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем

за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК України).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) судам роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися

до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було

це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс-12, у осіб,

які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом

із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи,

що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо

при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї,

які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем

і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи,

а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб,

чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу

їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача,

у розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про те, що спірні правовідносини стосуються захисту житлових прав позивачки.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, застосувавши відповідні норми ЖК України (5464-10) , надавши оцінку поданим сторонами доказам (а це спростовує доводи касаційної скарги у цій частині), показанням свідків, правильно встановивши фактичні обставини справи, задовольнив позов ОСОБА_1, визнав її членом сім`ї наймача й зобов`язав виконавчий комітет Дніпровської МР надати дозвіл на зміну умов договору найму спірного займаного жилого приміщення

із ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, на ОСОБА_1, визнавши її наймачем.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, так як позивачкою надано достатньо допустимих й належних доказів, які в своїй сукупності свідчать про законність її вселення у спірну квартиру, постійне проживання з 2010 року у зазначеній квартирі, ведення спільного господарства з померлим наймачем, а тому наявні правові підстави для задоволення її позову.

Відсутність письмової згоди наймача не свідчить про те, що вона не набула право користування спірним жилим приміщенням.

Подібні правові викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня

2021 року у справі № 643/6850/17 (провадження № 61-4751св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм права та до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, так як висновки, зроблені судами по суті вирішення спору, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ (частина четверта

статті 263 ЦПК України), яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. При цьому Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама

по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 199/10302/14-ц (провадження № 61-20266св18),

на яку, при цьому, посилається і заявник касаційної скарги.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права, зокрема ЖК України (5464-10)

та положення Порядку, і з урахуванням усіх обставин справи, оцінки доказів у їх сукупності зробили вірні висновки про наявність правових підстав

для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки її житлові права підлягають судовому захисту в обраний нею спосіб. При цьому встановлено, що саме зі згоди ОСОБА_2 позивачку було зареєстровано у спірній квартирі.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено,

що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше

як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права,

за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної

та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету"

та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність

у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи

в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для

її досягнення.

З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 14 квітня 2021 року у справі № 645/7796/19 (провадження

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 14 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року залишити без змін.