201/5877/19 Про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зняття з реєстраційного обліку - 23.08.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 201/5877/19

провадження № 61-6884св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3,

третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В. від 11 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зняття з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка із 2002 року разом із відповідачкою (сестрою) проживали і були зареєстровані разом із бабою ОСОБА_4 і ділом ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1 . У 2016 році ОСОБА_2 виїхала із спірного будинку. У вересні 2017 року їх баба ОСОБА_4 оформила договір дарування на цей будинок на позивачку. Дід ОСОБА_5 на той час вже помер. Власником вказаного будинку є позивачка, але ОСОБА_2 без її згоди в 2018 році зареєструвала у цьому будинку свого малолітнього сина ОСОБА_3 . Відповідачка із сином з 2016 року у вказаному будинку не мешкають, але досі зареєстровані в ньому, чим перешкоджають їй вільно користуватися і розпоряджатися своєю власністю. На цей час відповідачка фактично чинить позивачці перешкоди у користуванні вказаним будинком.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1, та усунути перешкоди в користуванні та володінні вищевказаним житловим будинком.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набуття відповідачем та її дитиною права користування спірним житловим будинком відбулось згідно із законом; право власності за оспорюваним договором дарування від 20 вересня 2017 року належить не сторонній особі, а рідній сестрі відповідача; іншого житла відповідач та її малолітня дитина не мають, а тому права відповідача як членів сім`ї колишнього власника житлового будинку підлягають захисту судом; після смерті баби ОСОБА_4 та заміни ОСОБА_1 вхідних замків на вхідних дверях будинку доступ до приміщення відповідачу є обмеженим, на прохання надати можливість проживати в будинку, позивач згоди не надає; іншого житла відповідач та її дитина не мають, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 травня 2021 року № 258929055; позивачка не довела, що відповідачка ОСОБА_2 чинить їй будь-які перешкоди у користуванні власністю; належних та допустимих доказів непроживання без поважних причин відповідача у будинку за адресою: АДРЕСА_1, позивачка суду не надала; надані позивачкою акти про непроживання відповідача у спірному будинку не свідчать про втрату інтересу до житла ОСОБА_2, а лише підтверджують неможливість проживання відповідачки з дитиною у спірному житловому приміщенні, що зумовлено зміною власника будинку та заміною позивачкою замків на дверях житлового будинку та фактичним недопуском відповідачки до житла.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Визнано ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та володінні житловий будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 з реєстраційного обліку. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачка та її син більше року без поважних причин не проживають у спірному житловому приміщенні, а тому відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, втратили право користування квартирою.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2019 року в справі № 520/15458/16-ц, від 12 липня 2022 року в справі № 753/21211/20, від 14 червня 2022 року в справі № 161/20315/19, від 29 березня 2023 року в справі № 200/17337/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що постанова апеляційного суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав для її скасування з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/5877/19 та витребувано справу з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що позивачка ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 є рідними сестрами.

Із 2002 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали та з 08 квітня 2005 року зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 разом з бабою ОСОБА_4 і дідом ОСОБА_5 .

У 2010 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.

Із дозволу баби ОСОБА_4 до вказаного будинку вселився чоловік відповідачки - ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_6 народився син ОСОБА_3 .

У 2016 році відповідачка ОСОБА_2 виїхала з будинку, залишивши частину своїх особистих речей.

Відповідачка зазначала, що її виїзд із будинку був обумовлений тим, що баба ОСОБА_4 почала сильно хворіти, її втомлював плач маленької дитини, який до того ж ще й часто хворів, аби не перевтомлювати баб та з метою належного лікування дитини, відповідачка з чоловіком та дитиною тимчасово вимушено виїхали з будинку. Проте кожного дня відповідачка навідувалася до баби, допомагала по господарству та матеріально.

20 вересня 2017 року баба ОСОБА_4 оформила договір дарування будинку АДРЕСА_1 на позивачку ОСОБА_1

20 вересня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_3 баба сторін ОСОБА_4 померла.

Відповідачка вказувала, що неодноразово зверталася до сестри із проханням пустити проживати її у будинок, у якому вона виросла, весь час проживала та зареєстрована, повідомляла, що їй немає де жити, на що сестра завжди відмовляла. У будинку знаходяться особисті речі відповідачки, в будинок вона немає змоги зайти.

Із 25 жовтня 2018 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстрований малолітній син відповідачки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також з 19 вересня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня донька відповідачки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У грудні 2018 року, після того як ОСОБА_1 на неодноразові прохання сестри не впустила її проживати у будинок, забрала ключі від вхідних дверей будинку, ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом вселення її та сина ОСОБА_3 (справа № 201/531/19).

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Щетілова О. В., про визнання договору дарування недійсним (справа № 201/1575/19).

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України (1618-15) щодо оцінки доказів.

Звертаючись до суду з позовом в травні 2019 року ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_3 з 2016 року не проживають в спірному будинку, проте їх реєстрація в ньому перешкоджає їй в реалізації права розпорядження своєю власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, врахувавши наведені вище положення закону, дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням позивачки, так як вона вселилася у будинок та набула право користування ним на законних підставах як член сім`ї попереднього власника житла, проте позивачка чинить їй перешкоди у користуванні цим будинком.

У справі встановлено, що після смерті попереднього власника будинку між сторонами склалися неприязні стосунки, ОСОБА_1 чинить відповідачці перешкоди в користуванні спірним будинком, що підтверджується зверненням ОСОБА_2 у січні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про її вселення із дитиною до спірного будинку, та рішенням суду її позов задоволено.

Підстави позбавлення члена сім`ї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені статтею 405 ЦК України, частиною 2 якої встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а такі причини судом не встановлені.

Встановивши, що ОСОБА_2 як член сім`ї колишнього власника житла набула право користування домоволодінням, врахувавши відсутність у відповідачки іншого житла, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду про відмову в задоволенні позову є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 538 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року скасувати, та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 538 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов