320/3560/17 Про визнання незаконними дій банку та надання копій відповідних документів щодо уступки прав вимоги - 17.08.2023 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року, ухвалене у складі судді Горбачової Ю. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання незаконними дій та надання копій документів.

Позовні вимоги мотивовано тим, він є стороною кредитних договорів № ZPMOG100000055 і № ZPMOG200000055 від 19 червня 2007 року. При здійсненні платежів за вказаними договорами через мобільний додаток "Приват24" платежі були заблоковані внаслідок відступлення АТ КБ "ПриватБанк" права вимоги на користь Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "А-Банк". На його звернення до відповідача із заявою щодо підстав відступлення прав вимог банк відповіді не надав.

Просив визнати порушення його прав і законних інтересів внаслідок дій посадових осіб АТ КБ "Приватбанк", а саме:

- права отримання об`єктивних письмових відповідейна звернення, пов`язані з вимогою підтвердження заміни кредитора в зобов`язаннях в терміни, встановлені статтею 15, 18, 19, 20 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) ;

- права оскарження незаконних дій співробітників АТ КБ "ПриватБанк" в порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі в рамках статті 16 Закону України "Про звернення громадян";

- права отримання доказів того, що виконання зобов`язань боржником приймається належним кредитором відповідно до частини другої статті 527 ЦК України;

- права на своєчасну безперешкодну оплату за кредитами відповідно до кредитних договорів № ZPMOG100000055 і № ZPMOG200000055 від 19 червня 2007 року;

- встановити факт існування та надати йому копії наступних документів, пов`язаних з відступленням права вимоги на користь ПАТ "А-Банк" за кредитними договорами ZPMOG100000055 і № ZPMOG200000055 від 19 червня 2007 року, а саме договору факторингу, укладеного АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "А-Банк" від 1 листопада 2007 року; документу, яким АТ КБ "ПриватБанк" у п`ятиденний термін зобов`язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги на користь ПАТ "А-Банк"; документу, яким АТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовує свої дії, виконуючи функції кредитора після заміни кредитора в зобов`язанні.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанцію виходив з того, що укладений АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "А-Банк" договір факторингу є дійсним, позивач у позовній заяві не зазначає, чим саме були порушені його права. Місцевий суд зазначив, що чинне законодавство не містить обов`язкових приписів отримання боржником доказів прийняття виконання належним кредитором від особи, яка відступила право вимоги. Також суд зазначив про недоведення позивачем обставин привласнення відповідачем сплачених ним коштів.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року- без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відступлення прав вимог за кредитними договорами не порушує прав позивача, а матеріали справи містять докази перерахування коштів на погашення кредитів на розрахунковий рахунок ПАТ "А-Банк". Правильним вважав висновок місцевого суду про незазначення позивачем у позові про права, які він вважає порушеними.

Апеляційний суд врахував, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з договором факторингу, укладеним АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "А-Банк" 1 листопада 2007 року, а обставини щодо законності укладення вказаного правочину не входять до предмета доказування у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення процесуального права, просить рішення ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року скасувати і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили наявні у справі доказів.

Вказує про помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 належить ПАТ "А-Банк", у квитанціях про сплату заборгованості та у виписках з програми "Приват24" отримувачем коштів вказано АТ КБ "ПриватБанк".

Суди, як він вважає, проігнорували обставини, встановлені ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2010 року у справі № 4-с-20-10 про те, що АТ КБ "ПриватБанк" в 2010 році було іпотекодержателем предмета іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № ZPMOG100000055 від 19 червня 2007 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено,що ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитні договори № ZPMOG100000055 і № ZPMOG200000055 від 19 червня 2007 року.

АТ КБ "ПриватБанк" відступило права вимоги за вказаними кредитними договорами ПАТ "А-Банк" на підставі договору факторингу від 1 листопада 2007 року.

Договорами № ZPMOG100000055 і № ZPMOG200000055 від 19 червня 2007 року, укладеними АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, не передбачена обов`язкова згода боржника на заміну кредитора в зобов`язанні.

Зі змісту листів АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-20170217/5042 від 22 лютого 2017 року та № 20.1.0.0.0/7-20170304/1639 від 6 квітня 2017 року, адресованих ОСОБА_1, суди встановили, що на день подання позову позивач обізнаний про уступку права вимоги за кредитними договорами № ZPM0G100000055 від 19 червня 2007 року та № ZPM0G200000055 від 19 червня 2007 року.

З наданих позивачем суду копій платіжних документів, за якими він сплачував кошти за кредитними договорами № ZPM0G100000055 та № ZPM0G200000055 від 19 червня 2007 року, суди встановили, що з червня 2011 року позивач здійснював погашення кредиту на рахунок ПАТ "А-Банк" № 29093055724587.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (стаття 1080 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відступлення прав вимоги за вказаними кредитними договорами було здійснено шляхом укладення АТ КБ "ПриватБанк" та АТ "А-БАНК" договору факторингу від 1 листопада 2007 року. Позивач отримав від відповідача інформацію про те, хто, коли і на якій підставі є новим кредитором за кредитним договором. Ці докази надані до справи самим позивачем. Таке повідомлення міститься у листах банку, які надсилалися у відповідь на звернення позивача.

Пред`являючи позов з вимогами про визнання незаконними дій щодо відступлення права вимоги та надання копій документів, позивач вважав порушеними свої права позичальника за кредитними договорами внаслідок відступлення кредитором права вимоги за ними.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15-ц Верховний Суд України зазначив, що "обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище".

У постанові Верховного Суду Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 522/5392/17 (провадження № 61-45297св18) зазначено, що відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи недоведення ОСОБА_1 в межах підстав пред`явленого позову обставин щодо існування перешкод з боку відповідача в отриманні відповіді на звернення, оскарженні дій кредитора, отримання доказів виконання зобов`язання, сплати кредиту та отримання договору про відступлення права вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати порушеними індивідуально визначені права чи інтереси позивача.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 522/436/18 (провадження № 61-37св20).

Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що доводи позивача фактично зводяться до незгоди з укладеним банками договором факторингу, проте у цій справі позивач не заявляв вимоги про визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за кредитними договорами новому кредитору і обставини щодо правомірності такого правочину знаходяться поза межами заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо належності рахунку, на який від сплачував кредит, ПАТ "А-Банк" та про неврахування обставин щодо особи іпотекодержателя за забезпечувальним договором, встановлених ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 травня 2010 року у справі № 4-с-20-10, не спростовують висновку судів про відсутність підстав вважати порушеними права, за захистом яких він звернувся з даним позовом, а саме права: отримати відповідь на звернення, оскаржити дії кредитора, отримати докази виконання зобов`язання, сплачувати кредит та отримати договори про відступлення права вимоги.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо заяви про закриття провадження у справі

22 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

В обґрунтування заяви вказував, що 25 травня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно -приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Каримової Н. С. із заявою № 20.1.0.0.0/7-200401/6182 про повне виконання ОСОБА_1 кредиторських зобов`язань та про припинення дії іпотечного договору. Вказує, що помилкові, на його думку, висновки судів попередніх інстанцій щодо статусу відповідача у вказаних зобов`язаннях слугували підставою для звернення з касаційною скаргою. Посилаючись на відсутність предмета спору, просить скасувати оскаржувані судові рішення, покласти на відповідача судові витрати, а провадження в справі закрити.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У справі, яка переглядається, предметом спору, який виник у сторін, є визнання незаконними дій АТ КБ "ПриватБанк" та зобов`язання надати копії документів. Вимог, що стосуються виконання зобов`язань за кредитними договорами та дії іпотечного договору, позивач не заявляв.

Враховуючи, що зазначені у заяві ОСОБА_1 обставини не вказують про відсутність предмета спору у справі, яка переглядається, Верховний Суд відмовляє у задоволенні його заяви про закриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про закриття провадження у справі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 лютого 2019 року залишити без змін.