372/4020/21 Про позбавлення батьківських прав - 24.07.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка подана їхнім представником - адвокатом Кулініченком Геннадієм Володимировичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Голуб С. А., Мостової Г. І.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вони є батьками ОСОБА_5, в якої є спільна дитина з ОСОБА_3 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також дві спільні дитини з ОСОБА_4 : ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказували, що діти проживають з ними, тобто з дідом та бабою, знаходяться на їх повному утриманні. Жоден з батьків (відповідачів у справі), не займаються вихованням та утриманням дітей. Відповідачі будь-якої допомоги на утримання дітей не надають, не піклуються про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток.

Зазначали, що відповідачі не можуть займатися дітьми, оскільки ОСОБА_3 є особою, яка зловживає спиртними напоями, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є наркозалежними особами. Тому у найкращих інтересах дітей позбавити їх батьківських прав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд позбавити відповідачів батьківських прав відносно дітей: неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, малолітніх: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачі не довели належними, допустимими та достатніми доказами факт ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, а також те, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду доказів, у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Суди критично оцінили висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки вважали його недостатньо обґрунтованим, таким, що не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідачів від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до них такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокат Кулініченко Г. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення їх позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідачі свідомо ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, не виконують їх.

Суди не взяли до уваги надані медичні виписки, з яких вбачається, що законними представниками дітей є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дані про відповідачів з 2019 року взагалі відсутні, тобто вони вже більше 4 років не цікавляться здоров`ям дітей.

Суди не надали належної правової оцінки тому факту, що ОСОБА_3 взагалі не вчиняє будь яких дій щодо свого сина ОСОБА_12, будучи хронічним алкоголіком ніколи життям сина не цікавився. Вважають, що ці обставини підтверджені наданими ними доказами та поясненнями самого відповідача.

Судами повністю проігноровані надані докази щодо наркоманії ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зокрема, договір про лікування у відповідній клініці, медична документація.

Посилаються на відповідну практику Верховного Суду.

Крім того, вказують, що апеляційний суд розглянув справу без участі позивачів, відмовивши у задоволенні їх клопотання про відкладення розгляду, враховуючи, що вони разом з дітьми знаходяться за межами України через війну.

Відзиви на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

22 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_13 уклала шлюб із ОСОБА_3 та отримала прізвище " ОСОБА_13" (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Від даного шлюбу у них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 ).

18 лютого 2010 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 розірвано. При розірванні шлюбу ОСОБА_13 отримала прізвище - " ОСОБА_13" (копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 ).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 змінила ім`я на " ОСОБА_13" (копія свідоцтва по зміну імені НОМЕР_4 ).

08 листопада 2013 року ОСОБА_13 уклала шлюб із ОСОБА_4 та отримала прізвище " ОСОБА_13" (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ).

Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ) та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ).

Рішенням виконавчого комітету Української міської ради від 23 вересня 2021 року № 329 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадян: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, малолітніх: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказують неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) та від 06 квітня 2020 року у справі № 201/10123/17 (провадження № 61-14139св19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявники зазначають про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвоката Кулініченка Г. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо, зокрема: вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення районного суду, яким відмовлено у задоволенні їх позову, суд апеляційної інстанції, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, яка має важливе значення, оскільки стосується прав та інтересів дітей, формально послався на недоведеність ними позовних вимог, належно не дослідивши всі надані суду докази та не перевіривши доводів позивачів.

Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Формально вказуючи, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 не довели факту вживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наркотичних речовин, суд апеляційної інстанції не перевірив їх доводів та взагалі не надав жодної правової оцінки наданій позивачами медичній документації щодо їх лікування у спеціалізованих клініках, що порушує вимоги підпункту в) пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував батьківську поведінку ОСОБА_3 щодо дитини, у порушення частини другої статті 171 СК України не вислухав думку дитини - ОСОБА_6, щодо задоволення позовних вимог у цій частині, який у силу свого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), мав висловити свою думку про позбавлення батьківських прав свого батька щодо себе.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд звертає увагу, що, відхиляючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, по відношенню до дітей: ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, апеляційний суд формально вказав, що висновок є недостатньо обґрунтованим, не конкретизувавши, що саме не було обґрунтовано, а також послався на те, що при складанні висновку у органу опіки та піклування була відсутня будь-яка інформація про умови проживання дітей за місцем їхнього проживання та реєстрації із батьками у м. Києві. Проте, у цій справі вирішується питання позбавлення батьківських прав осіб через неналежне, на думку позивачів, виконання батьківських обов`язків та хронічного алкоголізму та наркоманії батьків, а не визначення місця проживання дітей.

Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не забезпечив повного та належного розгляду справи, не перевірив у достатній мірі доводів позовної заяви та не дослідив всіх наявних у матеріалах справи доказів, не надав їм належної правової оцінки та не забезпечив змагальності процесу.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.