758/4324/21 Про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири - 24.07.2024 Прийняття

треті особи:Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Олійника В. І., Гаращенка Д. Р.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири (справа № 458/13229/20).

У квітні 2021 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства та визнання права неповнолітньої дитини на спадкування обов`язкової частки у спадщині (справа № 758/4324/21).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року об`єднано цивільну справу № 758/4324/21 за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства та визнання права неповнолітньої дитини на спадкування обов`язкової частки у спадщині та цивільну справу № 758/13229/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний номер справи № 758/4324/21.

Позовні заяви мотивовано тим, що з січня 2010 року вона проживала разом із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, як одна сім`я без реєстрації шлюбу.

У березні 2011 року вона дізналася про вагітність. Була прийнята на облік у КНП "Консультативно-діагностичний центр" Подільського району м. Києва. Спочатку факт фактичних шлюбних відносин та вагітність приховували від родичів, оскільки ОСОБА_4 перед тим був чоловіком її рідної тітки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та через велику різницю у віці між нею та ОСОБА_4 .

У зв`язку із наведеними обставинами, вона, будучи на сьомому місяці вагітності, поїхала до батьків у м. Первомайськ Луганської області, де ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дочку ОСОБА_5 . Відомості про батька дитини були записані відповідно до статті 135 СК України (за вказівкою матері), хоча фактично ОСОБА_4 визнавав факт батьківства над дитиною, обіцяв допомагати у вихованні та утриманні дитини. Згодом ОСОБА_4 приїхав у м. Первомайськ, де вони проживали однією сім`єю до 2014 року, тобто до ведення активних бойових дій. У грудні 2014 року вони переїхали проживати до міста Києва та до серпня 2015 року проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із ними проживали двоє синів ОСОБА_4 від іншого шлюбу, один із яких помер у 2015 році, а інший після одруження виявив намір проживати окремо від батька зі своєю сім`єю.

24 липня 2017 року за спільні кошти вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1, в якій зробили косметичний ремонт та проживали у ній як одна сім`я, мали спільний бюджет, піклувались один про одного, виховували спільну дочку ОСОБА_5 .

З вересня 2017 року вона з донькою були зареєстровані у спірній квартирі, як внутрішньо переміщені особи, що давало пільги щодо сплати за житлово-комунальні послуги.

З серпня 2015 року до 09 серпня 2019 року вона працювала помічником вихователя у дитячих навчальних закладах. Дочка навчалась у загальноосвітній школі з якої її додому забирав та доглядав ОСОБА_4, допоки вона перебувала на роботі.

12 лютого 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, в якому все своє майно заповів їй.

ОСОБА_4, який хворів на онкологічне захворювання, все частіше ставало погано по стану здоров`я, на неодноразові прохання звернутися до лікарів він відмовлявся, а фізичний біль почав притуплювати вживанням алкогольних напоїв, що негативно впливало на його поведінку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, відкрилася спадщина на його майно, зокрема квартиру на АДРЕСА_1 .

Вона звернулась до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом, однак дізналась що існує інший заповіт, де ОСОБА_4 заповів усе своє майно синові від іншого шлюбу - ОСОБА_3 .

Вважала, що вказана квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, так як придбана за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти подружжя, у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме її проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, у період з січня 2010 року по день смерті останнього ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, у рівних частках квартиру АДРЕСА_3 та визнати за нею право власності на 1/2 частку цієї квартири;

- встановити факт батьківства ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця міста Києва, громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, який на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, щодо дитини ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Первомайську Луганської області, матір`ю якої є вона;

- Подільському районному у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису № 17 про народження ОСОБА_2, складеного 10 січня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Первомайського міського управління юстиції у Луганській області, а саме у графі "Відомості про батька" виключити " ОСОБА_6" та зазначити " ОСОБА_4", ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець міста Києва, громадянин України", вказати по батькові дитини " ІНФОРМАЦІЯ_7" замість " ІНФОРМАЦІЯ_7";

- визнати за неповнолітньою ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_8 - після внесення змін до актового запису), ІНФОРМАЦІЯ_5, право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено частково.

Встановлено факт, що має юридичне значення, проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, у період часу з січня 2010 року до дня смерті останнього, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частках квартиру АДРЕСА_3 .

У порядку поділу спільного майна колишнього подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що факт проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, підтверджено показаннями свідків, які між собою узгоджуються, а також у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема тим, що ОСОБА_4 було складено заповіт на ім`я позивача, незважаючи на те, що пізніше ним було складено заповіт на іншого - свого сина.

Задовольняючи позовну вимогу щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, у рівних частках квартири АДРЕСА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цієї квартири, суди виходили з того, що квартира була придбана ними за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відповідачем під час судового розгляду справи не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на нього, не доведено належними та допустимими доказами, що спірна квартира була придбана хоча і за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак за належні ОСОБА_4 особисті кошти.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту батьківства, внесення змін до актового запису та визнання за неповнолітньою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, права на спадкування обов`язкової частки у спадщині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не подано доказів щодо запису батька дитини відповідно до статті 135 СК України, належних та достатніх доказів, які б у сукупності підтверджували факт батьківства ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_2, тому такі вимоги є недеоведеними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту батьківства та визнання права неповнолітньої дитини на спадкування обов`язкової частки у спадщині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду про те, що факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може підтверджуватися виключно показаннями свідків без надання інших доказів існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту та придбання майна за спільні сумісні кошти.

Вказує, що висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній ним частині ґрунтуються виключно на показаннях свідків та доводах самого позивача, що недостатню для задоволення такої позовної вимоги.

Крім того, суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки доказам того, що позивач не брала участі у похованні ОСОБА_4 та навіть не знала причини смерті останнього, що додатково вказує на відсутність між ними подружніх відносин.

Суди не звернули увагу на те, що позивач та її дочка не були зареєстровані у квартирі покійного батька повноцінно, як рівноправні члени сім`ї, а були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, тобто як тимчасові мешканці.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну правову оцінку доказам у справі, у частині вирішення позовних вимог про встановлення факту батьківства та визнання права неповнолітньої дитини на спадкування обов`язкової частки у спадщині, не врахувавши наведені нею факти та докази, які вказують на те, що ОСОБА_4 був батьком її дочки, зокрема, те, що вони спільно проживали, як до її народження, так і після, мали спільні обов`язки з виховання дитини тощо. Не була надана й належна оцінка показанням свідків у цій частині.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору в оскаржувані ним частині, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.

У квітні 2024 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору в оскаржувані нею частині, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

11 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1,

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_2, що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Обмінна картка пологового будинку, пологового відділення лікарні від 26 грудня 2011 року, містить відомості про породіллю ОСОБА_1 та новонароджену дитини, їх стан здоров`я, групу крові матері О(І), групу крові дитини В (ІІІ).

Згідно зі свідоцтва про народження ОСОБА_2, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, у графі батько останньої вказаний ОСОБА_6, в графі мати - ОСОБА_1 (том 1, а. с. 15).

21 липня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_4 . Ціна продажу нерухомого майна - 997 902,99 грн. Дані обставини підтверджено договором купівлі-продажу квартири від 21 липня 2017, який зареєстровано у реєстрі за № 1218 (том 1, а. с. 112-115).

24 липня 2017 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за ціною 543 012 грн (том 1, а. с. 116-117).

Відповідно до довідки від 04 вересня 2017 року № 3345 та № 7135 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Мешканцями будинку на АДРЕСА_5, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, було складено акт, в якому останні засвідчують факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства як подружжя, спільне виховання дитини.

Позивачем надано до матеріалів справи посадочні документи ДП "ГІОЦ Укрзалізниці" на ім`я ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які підтверджують приїзд цих осіб до м. Києва 24 грудня 2014 року.

12 лютого 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповів все своє рухоме і нерухоме майно на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 . У подальшому заповіт був скасований внаслідок складання нового заповіту 05 травня 2020 року, яким він все своє майно заповів сину - ОСОБА_3 .

Відповідно до характеристики зі спеціалізованої школи № 193 із поглибленим вивченням української мови і літератури Подільського району м. Києва від 20 листопада 2020 року № 01-42/304 ОСОБА_2 навчається у школі з першого класу. Під час навчання у першому класі 2019-2020 начальний рік - тато, ОСОБА_4, приводив і забирав ОСОБА_5 зі школи. Займався її навчанням та вихованням. Цікавився її успіхами. На даний момент дитиною займається мама, так як тато помер (том 1, а. с. 36).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 28 серпня 2020 року серія НОМЕР_2, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/3501/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_3 зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 та від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для "фактичного подружжя" повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України (2947-14) , а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, вимогам та запереченням сторін за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_1 довела факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у тому числі на час придбання останнім спірної квартири.

При цьому, судами було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_4 над дочкою - ОСОБА_18, а також похідних від цієї вимог, оскільки вона не надала судам належних, допустимих та достатніх доказів цього факту, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 з посиланням на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду про те, що факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може підтверджуватися виключно показаннями свідків без надання інших доказів, не спростовує правильність оскаржуваних судових рішень, оскільки вони побудовані не виключно на показаннях свідків, а й на інших письмових доказах, які були оцінені судами в сукупності та на підставі яких були ухвалені оскаржувані судові рішення. Зокрема, судами були взяті до уваги складений ОСОБА_4 12 лютого 2020 року заповіт на ім`я ОСОБА_1, докази їх спільного піклування про дочку останньої, спільні фотографії.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи щодо спростування встановленого судами факту проживання однією сім`єю ОСОБА_4 таОСОБА_1 до реєстрації шлюбу ґрунтуються виключно на необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

З цих же підстав колегією суддів відхиляються й доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо решти її позовних вимог, що стосуються встановлення факту батьківства, оскільки нею не надано достатніх доказів для цього, а всі наявні судами були оцінені з наданням правової оцінки. Доводи касаційної скарги виключно вимагають переоцінку доказів судом касаційної інстанції й взагалі не зазначають на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

З метою встановлення кровного споріднення між померлим ОСОБА_4 та дочкою, судом першої інстанції було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, яка неодноразово доручалась різним експертним установам. Зразки для експертизи необхідно було відібрати від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак, така судова експертиза не була проведена через відсутність відповідних методик щодо вирішення питання біологічної спорідненості по батьку між братом та сестрою, без наявності ДНК ймовірного батька, про що було повідомлено суду експертною установою (том 2, а. с. 223).

Судом апеляційної інстанції сторонам було роз`яснено право повторного проведення молекулярно-генетичної експертизи, у зв`язку з необхідністю встановлення кровного споріднення між померлим ОСОБА_4 та дочкою позивача, а також право на витребування, за наявності, біологічних зразків померлого, однак таким правом сторони не скористались, відповідні клопотання в суді апеляційної інстанції не заявлено.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 травня 2009 року в справі "Калачова проти російської федерації" (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі "Міфсуд проти Мальти" (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства та без його проведення неможливо встановити факт батьківства за відсутності належних та переконливих доказів.

Отже, доводи, наведені у касаційних скаргах, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.