760/16014/15-ц Про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадщину за законом - 16.08.2023 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Шереметьєвої Л. А., та постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту недійсним та визнання права на спадщину за законом.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат - ОСОБА_3, після якого відкрилась спадщина, зокрема, на 1/8 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 2/8 частки земельної ділянки за тією ж адресою. Вказувала, що її брат у зареєстрованому шлюбу не перебував, дітей не мав, вона є єдиним спадкоємцем другої черги.

28 липня 2015 року вона звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а 31 липня 2015 року отримала відповідь, з якої дізналась, що за життя брат склав заповіт на користь ОСОБА_2 і за її заявою нотаріусом заведена спадкова справа. Після цього їй стало відомо, що 29 січня 2014 року її брат зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що ОСОБА_2 вступила у шлюб без наміру створити сім?ю, оскільки її брат 1954 року народження, а відповідач - 1969 року народження, а тому остання не підтримувала з ним подружніх відносин, не виконувала обов`язків дружини, не турбувалась про його стан здоров`я.

Крім того, на момент складення заповіту брат перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки весною 2014 року переніс черговий інсульт, внаслідок чого у нього розвився віковий склероз, спостерігались випадки несприйняття дійсних подій та правильної життєвої орієнтації.

Погіршення стану здоров`я брата підтверджується тим, що у нього стався черговий інсульт, він перебував у тяжкому стані та знаходився на стаціонарному лікуванні з 18 січня 2015 року до 22 січня 2015 року. Однак, не дивлячись на це, відповідач забрала його з лікарні, написавши розписку, чим позбавила брата медичної допомоги; брат також потребував стороннього догляду та турботи, але такого відповідач не забезпечила.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила визнати заповіт, складений ОСОБА_3 17 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хіоніною Н. М., недійсним та визнати за нею право на спадщину за законом на 1/8 частку житлового будинку на 2/8 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, в якому просила визнати за нею право власності на спадкове майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Позивач вказує, що є спадкоємцем за заповітом, однак оформити спадщину вона не має можливості через конфліктну ситуацію з сестрою чоловіка - ОСОБА_1 . Цей конфлікт виник ще за життя її чоловіка, а після його смерті загострився, ОСОБА_1 не допускає її до успадкованого майна та не визнає її права на це майно.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що вона як спадкоємець першої черги прийняла спадщину у встановлений законом строк, проте перешкоди з боку відповідача унеможливлюють оформлення спадщини, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме на 1/8 частку житлового будинку та 2/8 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частку житлового будинку та 2/8 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 874 від 16 грудня 2016 року ОСОБА_3 за своїм психічним станом при складенні заповіту 17 листопада 2014 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. За таких обставин, виходячи з висновку судово-психіатричного експерта, складений ОСОБА_3 заповіт породжує правові наслідки, зазначені в ньому.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як дружина ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги, тобто, окрім заповіту, складеного на її користь ОСОБА_3, вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Встановивши зазначене, а також те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не має права на спадкування після брата за наявності спадкоємця першої черги і, як наслідок, відмовив у задоволенні її позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цього позову відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказував на те, що необхідною умовою здійснення судового захисту, виходячи з положень законодавства, є наявність порушених прав особи, яка звернулась до суду. За умови відсутності підстав визнання недійсним заповіту, складеного на користь позивача за зустрічним позовом, у неї відсутні перешкоди для реалізації права на спадкування, при цьому обсяг спадкового майна визначається нотаріусом на підставі правовстановлюючих документів. Предметом судового розгляду не було питання визначення всієї маси спадкового майна, спір виник з приводу наявності підстав спадкування ОСОБА_2, який вирішений при розгляді вимог первісного позову. Таким чином, підстав для здійснення судового захисту прав ОСОБА_2 шляхом визнання за нею права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки не вбачається, такі вимоги заявлені нею передчасно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року в частині вирішення первісного позову скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в частині вирішення первісного позову є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Вказувала на те, що при вирішенні справи суди посилались на висновок судово-психіатричної експертизи, однак вказаний висновок містить розбіжності та грубі неточності; наголошує на тому, що заповіт є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними через стан здоров`я.

Суди як на підставу для відмови у задоволенні її позову також вказували на рішення Веселівського районного суду Запорізької області 19 березня 2018 року, залишене без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року, яким у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним відмовлено.

Проте ухвалою Верховного Суду від 6 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою на рішення Веселівського районного суду Запорізької області 19 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року.

Посилаючись на зазначене, просила судові рішення в частині вирішення первісного позову скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд для суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин справи, які мають значення. Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, не оскаржені.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва матеріали справи № 760/16014/15-ц.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 11 червня 2015 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Після ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 1/8 частку житлового будинку та 2/8 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Вказаний житловий будинок знаходився у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1, яка є рідною сестрою ОСОБА_3 .

Із свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 травня 1980 року суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 успадкували після смерті батька - ОСОБА_4 1/4 частку вказаного житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВВВ № 148283 від 12 лютого 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 успадкували після смерті матері - ОСОБА_5 1/4 частку вказаного житлового будинку. На підставі зазначених свідоцтв за кожним із них зареєстровано право власності на 1/8 частку.

Із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини після ОСОБА_3 16 червня 2015 року звернулась ОСОБА_2 - його дружина та 5 серпня 2015 року - ОСОБА_1 .

Також судами встановлено, що 29 січня 2014 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 .

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним відмовлено.

17 листопада 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хіоніною Н. М., яким усе належне йому майно заповідав ОСОБА_2 .

З висновку судово-психіатричного експерта № 874 від 16 грудня 2016 року суди встановили, що ОСОБА_3 виявляв ознаки органічного враження головного мозку судинного ґенезу/гостре порушення мозкового кровообігу, страждав на гіпертонічну хворобу, церебральний атеросклероз/з психоорганічним синдромом, МКХ-10 F07/9/. На час складання заповіту - 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу/ церебросклероз, гіпертонічна хвороба, наслідки перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу /1999, 2014 роки/ психоорганічним синдромом /МКХ-10 F07/9/. У цьому ж висновку експертом зазначено, що за своїм психічним станом при складанні заповіту 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

З інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ПБ-2014 № 3295 від 4 березня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 здійснена реєстрація права власності набутого в порядку спадкування майна і за кожним з них зареєстровано по 1/8 частці на підставі свідоцтва від 19 травня 1980 року та по 1/8 частці на підставі свідоцтва від 12 лютого 2004 року. Тобто в порядку спадкування кожним із них набуто право власності на 2/8 (1/4) частину будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, в даній довідці зазначено про набуття ОСОБА_3 права власності на 2/10 частки цього будинку на підставі договору дарування, посвідченого 5 квітня 1996 року № 3-1536 Київською державною нотаріальною конторою № 9, та наявність ще одного співвласника ОСОБА_7, частка якої становить 3/10, що набута на підставі договору дарування, посвідченого також 5 квітня 1996 року № 3-1536 Київською державною нотаріальною конторою № 9.

З Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 120199 від 28 серпня 2006 року суди встановили, що ОСОБА_3 є власником 2/8 часток земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов висновку до таких висновків.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (статті 1217, 1258 ЦК України).

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (стаття 1247 ЦК України).

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Згідно зі статтею 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її брат при складанні оскаржуваного заповіту не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (провадження № 61-13359св21), від 5 квітня 2022 року у справі № 686/4148/15-ц (провадження № 61-13566св21).

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час складення заповіту - 17 листопада 2014 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 874 від 16 грудня 2016 року, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Будь-яких інших доказів, які б підтверджували абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними позивач також не надала.

З висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і касаційний суд, оскільки судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Доводи про невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення в частині первісного позову, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом судових рішень, які у вказаній частині відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства.

Відхиляє касаційний суд і доводи стосовно того, що висновок судово-психіатричної експертизи № 874 від 16 грудня 2016 року міститись розбіжності та грубі неточності, оскільки заявником не було заявлено про необґрунтованість цього висновку шляхом звернення з клопотанням про призначення повторної експертизи на стадії розгляду справи у суді першої інстанції.

Разом з цим, постановою Верховного Суду від 20 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 3 травня 2018 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним відмовлено, залишено без змін.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи в частині вирішення первісного позову судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні первісного позову відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення у відповідній частині без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, а тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 залишити без змін.