686/20340/22 Про визнання недійсним договору про переуступку права вимоги за кредитним договором та за іпотечним договором - 24.07.2024 Прийняття

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір від 20 липня 2020 року № 20/07/2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп") і Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Факторінгс" (далі - ТОВ "ФК "Факторінгс") у частині відступлення прав вимоги за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-К/531 та договором застави майнових прав від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-531-1.

Вказувала, що 27 березня 2007 року між нею та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") укладено кредитний договір № 27/03/2007/978-К/531. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 27 березня 2007 року укладено договір застави майнових прав № 27/03/2007/978-531-1 на квартиру

15 липня 2020 року між ПАТ "КБ Надра" і ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги до боржників, а новий кредитор набув усіх прав кредитора за кредитними договорами.

20 липня 2020 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс" уклали договір про відступлення прав вимоги № 20/07/2020.

Згідно з пунктом 4 цього договору сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами новий кредитор сплачує 12 000 000,00 грн (ціна договору). На момент укладення договору ціна договору частково сплачена новим кредитором. Залишок ціни договору в розмірі 2 000 000,00 грн сплачується товариству новим кредитором протягом 15 робочих днів.

Того ж дня 20 липня 2020 року між ТОВ "ФК "Факторінгс" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Галицька фінансова компанія" (далі - ТОВ "Галицька фінансова компанія") укладено договір про відступлення прав вимоги № 20/07/2020/1.

Згідно з пунктом 1 договору ТОВ "ФК "Факторінгс" відступило новому кредитору ТОВ "Галицька фінансова компанія" належні товариству майнові права на підставі договору № 20/07/2020 про відступлення права вимоги, що був укладений міжТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "ФК "Факторінгс", новий кредитор набув прав вимоги товариства до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку 1 до договору.

Вважала, що ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Станом на 10 лютого 2021 року генеральна та/або індивідуальна ліцензія Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою ТОВ "ФК "Факторінгс" не видавалася, відтак товариство не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 лютого 2023 року заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28 квітня 2023 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір від 20 липня 2020 року № 20/07/2020, укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс" в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-К/531 та договором застави майнових прав від 27 березня 2007 року № 27/03/2007/978-531-1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 20 липня 2020 року ТОВ "ФК "Факторінгс" повністю не розрахувалося із ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", а, отже, не набуло право вимоги та не могло відступити (передати, продати) таке право іншій особі. Крім того, укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс" договір є договором факторингу, а ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями; фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою, тому ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

20 березня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ "Галицька фінансова компанія" задоволено. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що за результатами електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується (ПАТ "КБ "Надра"), ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" набуло право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів і не набуло права здійснювати фінансові операції відносно боржника, тому й відчужувати ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" могло право вимоги, яке ТОВ "ФК "Факторінгс" і ТОВ "Галицька фінансова компанія" набули на підставі договору про відступлення прав вимоги. Сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, сторонами якої можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Положення нормативно-правових актів, які регулюють процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (постанови Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 640/14873/19, від 08 лютого 2023 року в справі № 761/11546/21). Позивачка не довела порушення її прав. Заміна кредитора ніяким чином не впливає на характер, обсяг та порядок виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войналович О. М. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 березня 2024 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14 (провадження № 14-134цс18), про те, що перерахування стягувачеві суми в національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена в резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), про те, що ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; в формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора в зобов`язанні;

- постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18), про те, що ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями;

- постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), про те, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд не мотивував підстави поновлення пропущеного ТОВ "Галицька фінансова компанія" строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Представник ТОВ "Галицька фінансова компанія" обізнаний про існування рішення суду з 09 червня 2023 року.

Договір від 20 липня 2020 року № 20/07/2020, укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс", є договором факторингу, адже право вимоги відступлено за додаткову плату, фактор має право нараховувати проценти, пеню, штрафи та інші платежі, передбачені договором. ТОВ "ФК "Факторінгс" не має відповідної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, тому договір є недійсним. ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" не є банком та не перебуває в процесі ліквідації.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2007 року між ПАТ "КБ "Надра" і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 27/03/2007/978-К/531, за умовами якого позичальниця отримала 20 769,35 євро кредиту зі сплатою 11,49 % річних на строк 348 місяців.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 і ПАТ "КБ "Надра" був укладений договір застави майнових прав № 27/03/2007/978-531-1 на квартиру АДРЕСА_1 .

15 липня 2020 року між ПАТ "КБ "Надра" і ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" укладено договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_I_1, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" набуло право вимоги банку до позичальників, заставодавців та поручителів, зазначених у додатках № 1-5, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 27/03/2007/978-К/531 та договором застави майнових прав № 27/03/2007/978-531-1 від 27 березня 2007 року. Договір нотаріально посвідчений.

Сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основним договором новий кредитор сплачує банку грошові кошти в розмірі 2 793 919,41 грн (ціна договору). Ціна договору сплачується новим кредитором банку в повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор (пункт 4 договору).

20 липня 2020 року ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" за договором № 20/07/2020 відступило ТОВ "ФК "Факторінгс" право вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 2 цього договору новий кредитор у день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання товариством у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору набуває усі права кредитора за основним договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатках № 1-4 до цього договору, право вимагати сплати пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками тощо.

Згідно з пунктом 4 цього договору сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами новий кредитор сплачує товариству 12 000 000,00 грн (ціна договору). На момент підписання договору ціна договору частково сплачена новим кредитором товариству на підставі попереднього договору № 01-05-06 до договору відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070 у розмірі 10 000 000,00 грн. Залишок ціни договору в розмірі 2 000 000,00 грн сплачується товариству новим кредитором протягом 15 робочих днів.

За змістом додаткового договору № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 20/07/2020 ТОВ "ФК "Факторінгс" і ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" виклали пункт 2 цього договору в новій редакції: "За цим договором новий кредитор в день укладення цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами".

20 липня 2020 року між ТОВ "ФК "Факторінгс" і ТОВ "Галицька фінансова компанія" укладений договір про відступлення прав вимоги № 20/07/2020/1.

Відповідно до пункту 1 цього договору ТОВ "ФК "Факторінгс" відступає новому кредитору ТОВ "Галицька фінансова компанія" належні товариству майнові права на підставі договору № 20/07/2020 про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" та ТОВ "ФК "Факторінгс", новий кредитор набуває прав вимоги товариства до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку 1 до цього договору.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження

Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову (частина друга статті 406 ЦПК України).

Заявник оскаржує ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2024 року про відкриття апеляційного провадження відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України в складі касаційної скарги на постанову суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд не мотивував підстави поновлення пропущеного ТОВ "Галицька фінансова компанія" строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Представник ТОВ "Галицька фінансова компанія" обізнаний про існування рішення суду з 09 червня 2023 року. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), про те, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Згідно із статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із загального правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Отже, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення, яке отримане учасником справи.

ТОВ "Галицька фінансова компанія" не було залучено до участі в справі та не отримувало копію рішення суду першої інстанції, у лютому 2024 року звернулося з апеляційною скаргою та зазначало, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та (або) обов`язки товариства, а про оскаржуване заочне рішення заявник дізнався лише 20 січня 2024 року при ознайомленні з матеріалами іншої справи № 686/32491/23.

Апеляційний суд визнав наведені обставини поважними та поновив ТОВ "Галицька фінансова компанія" строк на апеляційне оскарження заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2023 року, про що зазначено в ухвалі Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2024 року, тому відсутні підстави вважати невмотивованим висновок апеляційного суду про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Вирішення питання про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження є дискрецією суду, яка реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених заявником обґрунтувань.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржувала сторона справи, представниця якої була присутня в судовому засіданні та під час оголошення рішення суду першої інстанції, тобто наведений для прикладу висновок Верховного Суду сформований за відмінних від цієї справи фактичних обставин, а тому є нерелевантним.

Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Щодо суті спору

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові виснував, що договір від 20 липня 2020 року № 20/07/2020, укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс", не є договором факторингу, а його стороною могла виступати будь-яка особа.

З такими висновками не погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що новий кредитор набув усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатках № 1-4 до цього договору, право вимагати сплати пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками тощо.

Тобто передані права вимоги не лише щодо грошових зобов`язань, які існували на час укладення договору, але й ті, що виникнуть у майбутньому, та можливість стягнення майнових санкцій за неналежне виконання як тих, що існують зобов`язань, так і тих, що виникнуть.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

За статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частини перша та друга статті 203 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III (2664-14) ) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), на яку посилається заявник в касаційній скарзі, зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-III (2664-14) умови; 5) мета договору полягає в наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена в твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

Водночас, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22).

У постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, в тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.

Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) виснувала про відсутність підстав для відступу від своїх висновків у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває в процедурі ліквідації.

У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ за умови, що попередній кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників.

У наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама собою (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов'язання, в якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Суди встановили, що 15 липня 2020 року між ПАТ "КБ Надра" і ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги до боржників, а новий кредитор набув усіх прав кредитора за кредитними договорами. Метою укладення цього договору було отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами в процедурі ліквідації.

За результатами електронних торгів з продажу активів ПАТ "КБ "Надра" - банку, що ліквідується, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" набуло право вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів. Отже, договір від 15 липня 2020 року між ПАТ "КБ Надра" і ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" є договором купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку.

Однак оспорюваний договір факторингу від 20 липня 2020 року № 20/07/2020 укладений між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс" та жодна зі сторін цього договору не була банком, що ліквідується, тому висновки апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин положень нормативно-правових актів, які регулюють процедуру ліквідації банку, що допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, який перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи, помилкові.

Отже, оспорюваний договір за юридичною природою є договором факторингу, до нього підлягають застосуванню вимоги, необхідні для укладення договору факторингу (фактором має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції; вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону № 2664-III та ін.), а не відступлення права вимоги (цесії), як зазначив апеляційним суд. У цій частині висновки апеляційного суду також помилкові.

Касаційна скарга мотивована тим, що ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Колегія суддів відхиляє наведений аргумент з таких підстав.

У постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року в справі № 204/7396/15-ц (провадження № 61-16496св18), від 20 листопада 2019 року в справі № 336/6704/13-ц (провадження № 61-27946св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 755/12702/16-ц (провадження № 61-28925св18) вказано, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії".

Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду

від 09 липня 2020 року в справі № 752/18402/16-ц (провадження

№ 61-1177св19), від 04 листопада 2020 року в справі № 562/3925/18 (провадження № 61-10905св20), від 27 вересня 2023 рокув справі № 295/4526/14 (провадження № 61-11058св22), від 18 травня 2022 року в справі № 592/11042/20 (провадження № 61-3031св21) та інших.

Відповідно до підпункту 13-1 пункту 2 розділу І Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297 (z0712-02) (далі - Положення надання генеральних ліцензій) ліцензією є ліцензія Національного банку на здійснення валютних операцій або ліцензія на здійснення валютних операцій, яка не втратила чинність після введення в дію Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (2473-19) (далі - Закон про валюту).

Згідно з підпунктом 14 пункту 2 розділу І Положення надання генеральних ліцензійнебанківська установа, яка є фінансовою установою, - юридична особа, яка відповідно до законодавства України не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг та яку внесено до державного реєстру фінансових установ, який ведеться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Реєстр фінансових установ) у порядку, установленому законодавством України.

Небанківська установа, яка є фінансовою установою, здійснює валютні операції, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту, а також інші валютні операції, які є наданням фінансових послуг, передбачених частиною першою статті 4 Закону № 2664-III, на підставі ліцензії, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення таких валютних операцій(пункт 3 Положення надання генеральних ліцензій).

Відповідно до пунктів 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі; 2) здійснення платіжних операцій; 3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхування життя; 4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента).

У справі, що переглядається, укладений 20 липня 2020 року № 20/07/2020 між ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" і ТОВ "ФК "Факторінгс" договір факторингу не містить іноземного елементу та не має ознак валютної операції, яка потребує ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, оскільки розрахунки між сторонами проводилися в національній валюті України - гривні.

На момент укладення договору ТОВ "ФК "Факторінгс" було фінансовою компанією та мало право надавати фінансові послуги без отримання ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до законодавства (ліцензію ТОВ "ФК "Факторінгс" на надання фінансових послуг Національний банк України відкликав 11 грудня 2020 року).

Отже, оспорюваний договір є договором факторингу, з укладенням такого договору відбулася заміна кредитодавця, який був фінансовою установою, що мала право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу - ТОВ "ФК "Факторінгс", що на момент укладення договору належало до фінансових установ та могло надавати фінансові послуги, зокрема факторингу. Відсутність у ТОВ "ФК "Факторінгс" на час вчинення оспорюваного правочину ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою не може бути підставою для визнання його недійсним.

Такі висновки додатково підтверджуються постановою Правління Національного банку України від 31 березня 2023 року № 43 "Про затвердження Положення про порядок видачі ліцензій на здійснення валютних операцій". В пунктах 4, 5 наведеного Положення розмежовано валютні операції, які небанківська фінансова установа має право здійснювати на підставі ліцензії - міжнародний факторинг і надання коштів у позику, та без ліцензії. До останніх належать операції з переходу права вимоги і пов`язаних із цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами.

Колегія суддів не бере до уваги посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18), оскільки в справі, яка переглядається, установлено, що під час укладення оспорюваного позивачем договору факторингу ТОВ "ФК "Факторінгс" не здійснювало валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія Національного банку України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14 (провадження № 14-134цс18), на яку посилається заявник, зазначено, що перерахування стягувачеві суми в національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена в резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Велика Палата Верховного Суду переглядала справу за скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, що свідчить про відмінність порівнюваних спірних правовідносин із справою, що переглядається.