445/953/15-ц Про визнання недійсним рішення сільської ради в частині оформлення права власності на житловий будинок - 16.08.2023 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4, на постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, Золочівської районної ради Львівської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області від 15 листопада 1988 року № 5 9, рішення Золочівської районної ради Львівської області від 17 листопада 1988 року № 374 в частині оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, скасування державної реєстрації права власності від 22 грудня 1988 року № 145 на зазначений житловий будинок.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила визнати недійсним свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1, видане 22 грудня 1988 року виконавчим комітетом Золочівської районної ради народних депутатів, та скасувати державну реєстрацію права власності № 145 від 22 грудня 1988 року за ОСОБА_5 на цей будинок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що первинно будинок належав ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, склавши за життя на позивача заповіт, на підставі якого позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, і вона разом із своєю сім`єю перейшла проживати в цей будинок.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка - ОСОБА_5 позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, однак їй повідомлено про наявність спадкоємця за заповітом, який склав чоловік за життя, на користь їхнього онука - ОСОБА_3 .

Звернувшись у Золочівське бюро технічної інвентаризації, позивач дізналась, що будинок, який вона успадкувала, було оформлено на її чоловіка на підставі рішення виконавчого комітету Червоненської сільської ради народних депутатів від 15 листопада 1988 року № 5 9 та рішення виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів від 17 листопада 1988 року № 374, однак, як виявилось, таких рішень не існує.

На підставі вказаних рішень 22 грудня 1988 року ОСОБА_5 видано свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок та здійснено державну реєстрацію права власності на будинок.

Зазначала, що оформлення права власності на будинок за її чоловіком є незаконним, оскільки успадковане нею майно є її особистою власністю, тому позивач просила про задоволення позову.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 27 липня 2016 року залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2 .

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 22 грудня 1988 року про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Скасовано державну реєстрацію права власності № 145 від 22 грудня 1988 року за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, які підтримала її правонаступник ОСОБА_2, та визнаючи недійсним видане 22 грудня 1988 року виконавчим комітетом Золочівської районної ради народних депутатів ОСОБА_5 свідоцтво на право особистої власності на спірний будинок, суд першої інстанції виходив з того, що будинок належав ОСОБА_1 на праві особистої власності, яке вона набула в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_6, і жодних правочинів, на підставі яких ОСОБА_5 міг набути будинок у особисту власність, суду не надано; рішення Золочівської районної ради народних депутатів № 374 від 17 листопада 1988 року, на підставі якого ОСОБА_5 видано спірне свідоцтво, в місцевому архіві відсутнє, тому у ОСОБА_5 не було правових підстав для реєстрації права особистої власності на спірний будинок.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Золочівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція вважала висновки суду неправильними і такими, що не ґрунтуються на повному і об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів та всебічно з`ясованих обставинах, неправильного застосування до правовідносин, що склалися, норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, надаючи аналізнормам матеріального права та встановленим обставинам справи, дійшов висновку, що виконавчий комітет Червоненської сільської ради народних депутатів рішенням від 15 листопада 1988 року № 59 посвідчив право власності на спірний будинок за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору на підставі записів погосподарських книг, за якими після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 до 1989 року головою господарства (головою колгоспного двору) на АДРЕСА_1 був записаний саме ОСОБА_5, і такі записи в погосподарських книгах за вказаний період ніким не оспорювались, а тому є чинними.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оформлення та реєстрація права власності на спірний будинок за ОСОБА_5 як за головою колгоспного двору на підставі записів погосподарських книг, у повній мірі узгоджується з відповідними нормативними актами, тому правових підстав для висновку про незаконність видачі йому оспорюваного свідоцтва на право особистої власності на будинок та здійснення державної реєстрації його права власності на цей будинок в бюро технічної інвентаризації, немає.

Позивач ОСОБА_1 свого права власності на спірний будинок у виконавчому комітеті Червоненської сільської ради не реєструвала і записів у погосподарських книгах про те, що вона була головою вказаного господарства, немає.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4, подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Золочівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував частину першу статті 549 і статтю 553 ЦК Української РСР. Виходячи з норм, які діяли на час смерті ОСОБА_6, ОСОБА_7 прийняла спадщину і тому це майно було її особистим. Заповіт ОСОБА_5 не посвідчений у встановленому законом порядку, свідоцтво на право особистої власності від 22 грудня 1988 року на жилий будинок АДРЕСА_1, видане ОСОБА_5, не відповідає дійсності, оскільки видане на підставі рішення виконкому Золочівської районної ради від 17 листопада 1988 року № 374, яке виконком не приймав. Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано із Золочівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 445/953/15.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що на підставі заповіту, посвідченого 11 жовтня 1971 року у виконкомі Червоненської сільської ради депутатів трудящих за реєстровим № 9, 7 серпня 1973 року нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Пілат О. Й. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з яким ОСОБА_7 успадкувала житловий будинок з господарськими будівлями у с. Червоне Золочівського району Львівської області.

Відомості про реєстрацію цього свідоцтва у виконкомі Червоненської сільської ради депутатів трудящих відсутні.

Згідно із записами в погосподарській книзі за 1971-1973 роки та виданою на їх підставі довідкою Червоненської сільської ради від 15 травня 2015 року № 195 головою господарства № 511, яке належало до суспільної групи колгоспний двір, на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 записано ОСОБА_5 - чоловіка ОСОБА_1 .

Згідно із записами в погосподарських книгах за 1977-1979 роки, 1980-1982 роки, 1983-1985 роки, 1986-1989 роки та станом на 1 січня 1996 року, головою колгоспного двору господарства АДРЕСА_2 записано ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого 22 грудня 1988 року виконавчим комітетом Золочівської районної ради народних депутатів, житловий будинок на АДРЕСА_1 належить голові колгоспного двору - ОСОБА_5, право власності якого зареєстровано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 22 грудня 1988 року, про що в реєстрову книгу внесено запис за реєстровим № 145.

У цьому ж свідоцтві зазначено, що таке свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів від 17 листопада 1988 року № 374, яке, в свою чергу, прийняте відповідно до рішення виконавчого комітету Червоненської сільської ради народних депутатів від 15 листопада 1988 року № 59.

З відповіді Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області суди встановили, що рішення виконавчого комітету Червоненської сільської ради народних депутатів за 1988 рік в раді не збереглись.

За інформацією архівного відділу Золочівської районної державної адміністрації Львівської області документи Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області за 1988 рік на зберігання в архівний відділ не передавались, а рішення виконкому Золочівської районної ради народних депутатів № 374 від 17 листопада 1988 року в архівному відділі не значиться.

Рішенням виконавчого комітету Червоненської сільської ради народних депутатів № 46 від 20 вересня 1988 року та рішенням виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів № 58 від 23 лютого 1989 року ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво літньої кухні на подвір`ї у с. Червоне Золочівського району Львівської області, а 20 червня 2001 року ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,4746 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства.

З будинкової книги судами попередніх інстанцій встановлено, що в спірному будинку з 13 березня 1979 року зареєстровані ОСОБА_5, його дружина - ОСОБА_1 та їхні діти.

Зі спадкової справи № 69, заведеної 18 лютого 2015 року Золочівською державною нотаріальною конторою після ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, судами встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулись дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та його внук - ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України (435-15) , Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Виникнення права власності на нерухоме майно на момент виникнення спірних правовідносин регулювалось, зокрема, положеннями ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року; Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31січня 1966 року; Законом Української РСР від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат" (3377-08) ; постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР"; Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5; Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26; Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5; Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом пункту 62 вказаної Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, могли бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавались, в тому числі, і на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 ЦК Україниякщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною третьою статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 ЗаконуУкраїни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, яке не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

На час виникнення спірних правовідносин державна реєстрація права власності на житлові будинки регулювалась підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України (435-15) в редакції 2004 року та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення будівель та внесення записів про право власності громадян на будинки до погосподарських книг місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснювалось в Україні (УРСР) з 1979 року.

На виконання вказаної постановиРади Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР"у 1985-1988 роках сільські, селищні, районні Ради народних депутатів ухвалювали рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

З копії спадкової справи, заведеної після ОСОБА_6, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі заповіту, посвідченого 11 жовтня 1971 року у виконкомі Червоненської сільської ради депутатів трудящих за реєстровим № 9, 7 серпня 1973 року нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Пілат О. Й. оформлене свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з яким ОСОБА_7 успадкувала житловий будинок з господарськими будівлями у с. Червоне Золочівського району Львівської області.

З наданих сторонами доказів вбачається, що спірне домоволодіння на день смерті ОСОБА_6 відносилось до складу колгоспного двору.

Згідно з положеннями статті 120 ЦК Української РСР колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

У відповідності до статті 563 ЦК Української РСР у разі смерті члена колгоспного двору спадщина на майно двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовувались правила цього розділу.

Згідно із записами в погосподарських книгах за 1977-1979 роки, 1980-1982 роки, 1983-1985 роки, 1986-1989 роки та станом на 1 січня 1996 року головою колгоспного двору господарства на АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_5 .

Записи в погосподарських книгах не визнані недійсними і не скасовані.

Саме на підставі записів погосподарських книг виконавчий комітет Червоненської сільської ради народних депутатів рішенням від 15 листопада 1988 року № 59 посвідчив право власності ОСОБА_5 на спірний будинок як голови колгоспного двору.

Доказів того, що ОСОБА_1 право власності на спірний будинок у виконавчому комітеті Червоненської сільської ради зареєструвала і що саме вона була головою колгоспного двору, під час розгляду справи не надано.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки оформлення та реєстрація права власності на спірний будинок за ОСОБА_5 як за головою колгоспного двору проведено на підставі записів в погосподарських книгах, що в повній мірі узгоджується з наведеними нормативними актами, правових підстав для висновку про незаконність видачі ОСОБА_5 оспорюваного свідоцтва про право особистої власності на будинок та здійснення державної реєстрації його права власності на цей будинок в органах БТІ немає. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 149/2447/19.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції враховував вказані норми матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.