206/6390/17 Про захист прав споживача та встановлення факту, що має юридичне значення - 16.08.2023 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року, ухвалене у складі судді Маштак К. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про захист прав споживача та встановлення факту, що має юридичне значення.

Позов мотивований тим, що 17 червня 2005 року він уклав з АТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір № DNHDGK01270066.

За змістом виписки, наданої АТ КБ "ПриватБанк", на 8 серпня 2017 року банк за весь період здійснив зарахування коштів на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором на загальну суму 33 187,21 доларів США, з яких: кредит - 7 152,46 доларів США, комісія - 4 633,20 доларів США, проценти за користування кредитом - 21 232,39 доларів США, пеня - 169,16 доларів США; залишок заборгованості за кредитним договором -12 042,92 доларів США.

Позивач не погоджується з такими розрахунками банку. Згідно з пунктами 1.1, 2.3.3, 2.2.4, 3.4, які встановлюють порядок, суми і строки сплати коштів, позичальник на 8 серпня 2017 року мав сплатити (сплатив) банку 32 585,38 доларів США, з яких: кредит - 10 875 доларів США, проценти за користування кредитом - 17 012,38 доларів США, комісія - 4 698 доларів США; залишок заборгованості за кредитним договором мав становити 7 125 доларів США.

Позивач вважає, що банком неправильно здійснено зарахування грошових коштів, оскільки за його підрахунками на 8 серпня 2017 року існує переплата за кредитним договором, яка становить 601,83 доларів США (33 187,21 доларів США - 32 585,38 доларів США), а фактичний залишок заборгованості - 6 523,17 доларів США (7 125 доларів США - 601,83 доларів США); заборгованість за процентам, комісією та штрафними санкціями відсутня.

Відповідач в порушення статей 18 та 21 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначив у кредитному договорі правильно його ціну, а також своєчасно не передав позивачу як споживачу послуги документи, які підтверджують виконання договору.

27 жовтня 2017 року він звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про надання інформації щодо отримання коштів на виконання умов кредитного договору, переплати, фактичного залишку та заборгованості, проте будь-якої відповіді на його адресу не надійшло.

За таких обставин просив встановити факт, що на 8 серпня 2017 року:

- АТ КБ "ПриватБанк" одержало від ОСОБА_1 в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором 33 187,21 доларів США;

- переплата за кредитним договором складає 601,83 доларів США;

- загальний залишок заборгованості за кредитним договором складає 6 523,17 доларів США;

- заборгованість за процентами, комісією, штрафними санкціями за кредитним договором відсутня.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме не надано первинних бухгалтерських документів щодо отримання кредиту та його погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та інше), тому суд позбавлений можливості перевірити надані позивачем розрахунки.

Місцевий суд зазначив, що на час ухвалення рішення у справі інформація про визнання кредитного договору (в частині або повністю) недійсним чи неукладеним відсутня, тому вважав безпідставними посилання позивача на статтю 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо несправедливих умов вказаного договору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позову з підстав його недоведення належними і допустимими доказами, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд врахував, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, її розмір, дати та суми платежів і списань за кредитним договором, є документи первинної бухгалтерської документації, оформлені з додержанням статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Надані позивачем виписки не є документами первинної бухгалтерської документації.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що наданий розрахунок за кредитом, підготовлений позивачем, є відображенням односторонніх арифметичних обчислень позивача і не є правовою підставою для встановлення юридичних фактів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Вказує про помилкове застосування судами попередніх інстанції Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , оскільки цим Законом не врегульовано питання щодо засобів доказування обставин про розмір виконаних зобов`язань за кредитним договором, здійснення переплат заборгованості та про її залишок.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав виписку за кредитним рахунком за період з 17 червня 2005 року до 1 грудня 2017 року, якою не спростовуються доводи, зазначені у позовній заяві. Крім того, відповідач не надав розрахунку на спростування здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором. Вказані дії відповідача, як вважає заявник, свідчать про його згоду з поданим до позову розрахунком заборгованості.

Вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції про те, що позивач не заявляв у судах попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів, оскільки таке клопотання, яке міститься у позовній заяві, залишено без задоволення судом першої інстанції. Крім того, апеляційний суд помилково зазначив про незаявлення позивачем клопотання про призначення експертизи, оскільки таке клопотання подано представником позивача 21 лютого 2018 року до суду першої інстанцій, який вимоги клопотання залишив без задоволення.

Відзив на касаційну не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 17 червня 2005 року ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" уклали кредитний договір № DNHDGK01270066, за яким банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 21 400 доларів США зі сплатою за користування кредитом 0,92 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18 процентів на місяць від суми кредиту.

Сторони кредитного договору погодили, що погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, яка сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячним платежем у розмірі 220,57 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісією, а також іншими витратами банку відповідно до пунктів 2.2.9, 4.3 договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісяця сплачує проценти, розмір яких визначений у пункті 1.1 даного договору;

Кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитом, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з пунктами 2.2.9 та 4.3 цього договору; а після - пені згідно з розділом 4 цього договору, простроченої комісії за кредитом, комісії за кредитом; прострочених процентів за кредитом, строкових процентів кредиту, простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, яка залишилася (у тому числі, і сплачена у більшому ніж щомісячний платіж розмірі), зараховується на погашення заборгованості за кредитом (пункт 3.3 кредитного договору).

Суди встановили, що 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про надання інформації щодо виконання умов кредитного договору, у відповідь на яку 6 листопада 2017 року банк повідомив позивача про неможливість надіслати довідку про наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором та про необхідність звернення до відділення банку для отримання інформації.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, яка переглядається, у сторін виник спір щодо виконання умов кредитного договору.

Правовідносини з надання кредиту регулюються Цивільним кодексом (435-15) (далі - ЦК) України та Законом України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) , відповідно до статті 2 якого банківським кредитом визнається будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою оформлення відносин сторін є кредитний договір. Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договірне зобов`язання повинне виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладенні договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 долучив до позову виписку за кредитним договором за період з 8 червня 2005 року до 8 серпня 2017 року, надану АТ "КБ "ПриватБанк". Представник відповідача надав суду першої інстанції виписку за рахунками позивача з 17 червня 2005 року до 1 грудня 2017 року.

Пунктом 4.8 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (z0559-03) , в редакції, чинній на час формування банком виписок, (далі - Положення № 254), визначено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

Відповідно до пункту 5.5 Положення № 254 форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам (в тому числі і пунктам 4.8 та 5.5 Положення № 254), такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що подані ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" виписки за кредитним договором та за особовими рахунками не відповідають вимогам 4.8 та 5.5 Положення № 254.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

За змістом статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Надавши оцінку поданим доказам, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог, а саме що розмір заборгованості за кредитним договором та його складовими відповідає наведеним ним у позові розрахункам.

Також суди обґрунтовано вважали відсутніми підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що містить несправедливі умови, з огляду на дійсність цього правочину та недоведення позивачем зворотного.

Доводи касаційної скарги про помилкове застосування судами попередніх інстанцій Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18).

Посилання заявника про те, що відповідач надав до суду виписки за кредитним рахунком, які узгоджуються з його розрахунком, та не спростував вказаний розрахунок, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, які вважали недоведеним позов з підстав невідповідності вимогам 4.8 та 5.5 Положення № 254 виписок, які подані обома сторонами.

Не впливають на правильність вирішення справи по суті і доводи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про незаявлення позивачем у суді першої інстанції клопотань про витребування доказів та призначення експертизи, виходячи з наступного.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2018 року клопотання представника позивача про витребування доказів повернено заявнику без розгляду у зв`язку з невідповідністю його вимога ЦПК України (1618-15) ; ухвалою цього ж суду від 21 лютого 2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача про призначення судово-економічної експертизи повернено без розгляду.

ОСОБА_1, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, вказані ухвали суду першої інстанції не оскаржив, тобто погодився з ними, тому наведений висновок апеляційного суду, зважаючи на невідповідність зазначених клопотань вимогам ЦПК України (1618-15) , не можна вважати помилковим.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.