303/2239/18 Про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - 16.08.2023 Прийняття

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Куцкір Ю. Ю., та постанову Закарпатського апеляційного суду

від 22 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Готри Т. Ю.,

Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (далі - Івановецька сільська рада), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позов обґрунтовував тим, що йому стало відомо про існування чинного рішення 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року "Про передачу у власність земельної ділянки", згідно з яким ОСОБА_2, яка проживає на АДРЕСА_1, передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також земельну ділянку площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.

З огляду на те, що ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 521467 (кадастровий номер 2122783203:00:000:0185) та серії ЯЛ № 524466 (кадастровий номер 2122783203:00:000:0186), виник спір щодо встановлення в натурі меж цих земельних ділянок із суміжними земельними ділянками, які належать йому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

На підтвердження порушеного права він посилається на кримінальне провадження, в якому він та його мати ОСОБА_4 визнані потерпілими у зв`язку із незаконними діями відповідних посадових осіб. Вказував на те, що він і його мати є співвласниками домогосподарства на АДРЕСА_1 . Проте посадовими особами сільської ради незаконно відчужено іншим особам виділену їм рішенням Івановецької сільської ради від 17 лютого 2010 року земельну ділянку.

Вважає, що Івановецькою сільською радою допущено грубі порушення при прийнятті оскаржуваного рішення в інтересах ОСОБА_2, оскільки є чинним рішення 31 сесії 5 скликання від 11 листопада 2009 року, яким згідно з додатком № 1 до нього надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо складання документів, які посвідчують право власності громадян сел Іванівці, Клячаново, Старе Давидково на земельні ділянки. У додатку № 1 зазначено прізвище ОСОБА_2, а тому вважає недоведеним факт, що ОСОБА_2 взагалі зверталася до Івановецької сільської ради у 2010 році про виділення їй та передачу у приватну власність земельних ділянок

на АДРЕСА_1, оскільки не підписувала та не подавала вказані заяви особисто.

Вважаючи, що рішення Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року "Про передачу у власність земельної ділянки", прийнято з порушенням вимог чинного законодавства і таке рішення порушує його законні права, просив суд поновити йому процесуальний строк на оскарження цього рішення; визнати це рішення недійсним та скасувати його.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення оспорюваним рішенням сільської ради його прав.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року залишене без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведення позивачем порушення його прав оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, вважав їх такими, що відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- невстановлення кола осіб, на права та обов`язки яких може вплинути рішення суду у цій справі (порушення частини третьої статті 53 ЦПК України). Такими особами, на думку позивача, є він, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1 ;

- залишення поза увагою клопотання позивача про витребування доказів та допит свідка;

- безпідставне долучення до матеріалів справи постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року

у справі № 0707/8356/12, оскільки вона скасована постановою Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 0707/8356/12

(провадження № К/9901/3085/18);

- ненадання оцінки відзиву Івановецької сільської ради від 27 липня

2018 року № 452/02-27, яким остання визнала позов і зазначила про помилкове прийняття оспорюваного рішення;

- неврахування того, що він як член сім`ї ОСОБА_8 є користувачем належної останній земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що ОСОБА_2 особисто не зверталася до Івановецької сільської ради

22 квітня 2010 року із заявою про передачу їй власність земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 . Вказана заява, яка слугувала підставою для прийняття сільською радою оспорюваного рішення, подана дочкою ОСОБА_2 - ОСОБА_9 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2021 року зупинено провадження у даній справі до залучення у справі правонаступників ОСОБА_2 і ухвалою цього ж суду від 14 червня 2023 року поновлено провадження у справі та залучено ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2 .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що рішенням 35 сесії 5 скликання Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року "Про передачу у власність земельної ділянки" відповідачці ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку

площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,2876 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішенням 22 сесії 7 скликання Івановецької сільської ради Мукачівського району від 8 червня 2017 року ОСОБА_4, яка є матір`ю позивача та суміжним користувачем вказаних земельних ділянок, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і земельну ділянку площею 0,2605 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що у 2012 році ОСОБА_4 у судовому порядку оспорювала рішення Івановецької сільської ради від 19 травня 2010 року про передачу ОСОБА_2 земельних ділянок і постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року

у справі № 0707/8356/12, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2015 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Постановою Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 0707/8356/12 скасовано вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрито провадження у справі у зв`язку з тим, що справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 грудня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що його сім`я користується земельною ділянкою № НОМЕР_1, яка є суміжною з виділеною рішенням сільської ради земельною ділянкою, тому оспорюваним рішенням порушується його право на спірну земельну ділянку.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність громадянам земельної ділянки, передбачений

статтею 118 ЗК України, мав наступні стадії: подання заяви зацікавленою особою у приватизації земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки; розгляд клопотання відповідним органом про надання дозволу на розробку проекту її відведення; розроблення проекту відведення земельної ділянки організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт; погодження проекту відведення земельної ділянки з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом архітектури; розгляд проекту відведення районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або сільською, селищною, міською радою та прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність.

За змістом статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів виникнення у нього на час вирішення справи судами попередніх інстанцій права власності або користування на земельну ділянку на АДРЕСА_1, яка є суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність порушення права позивача оспорюваним рішенням Івановецької сільської ради.

Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 8 лютого 2021 року

у справі № 301/1383/18 (провадження № 61-16090св19).

Доводи касаційної скарги про те, що в порушення частини третьої статті 53 ЦПК України суд першої інстанції не залучив до участі у справі осіб, на права та обов`язки яких може вплинути рішення суду у цій справі є безпідставними, оскільки сам факт реєстрації позивача, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у домоволодінні АДРЕСА_1 не вказує про можливість впливу судового рішення у цій справі на їх права або обов`язки, а ОСОБА_4 як користувач земельної ділянки за вказаною адресою у межах цієї справи рішення сільської ради не оспорювала.

Посилання заявника про відхилення судом першої інстанції його клопотання про витребування доказів та допит свідка не впливають на правильність вирішення справи по суті, оскільки докази, які просив витребувати позивач, та пояснення свідка, допитати якого він просив, можуть містити інформацію щодо додержання вимог закону під час прийняття оспорюваного рішення сільської ради, та не підтверджують порушення цим рішенням прав позивача.

Аргументи касаційної скарги про безпідставне долучення судом першої інстанції до матеріалів справи постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 лютого 2014 року у справі № 0707/8356/12 відхиляються касаційним судом, оскільки вказана постанова не вплинула на висновок судів попередніх інстанцій і посилання на неї оскаржувані судові рішення не містять.

Інші доводи касаційної скарги з урахуванням недоведення позивачем обставин щодо виникнення у нього на час розгляду справи судами попередніх інстанцій права користування або власності на земельну ділянку, розташовану

на АДРЕСА_1, на правильність вирішення справи по суті не впливають.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.