263/2261/20 Про усунення перешкод у користуванні власністю - 31.08.2022 Прийняття

Відповідачі є власниками суміжного домоволодіння АДРЕСА_1, а також земельної ділянки прилеглої до нього, площею 613 кв. м. Вони самовільно побудували баню-душ під літ. "З" та сарай під літ. "Н", які частково розміщені на належній позивачу земельній ділянці, що перешкоджає йому встановити огорожу по межі земельних ділянок, а також порушує будівельно-технічні норми.

З урахуванням наведеного, просив зобов`язати відповідачів власними силами і за свій рахунок усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно побудованих бані-душа, під літ. "З" та сараю під літ. "Н" на АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2021 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 власними силами і за свій рахунок усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованих бані-душа літ. "З" та сараю літ. "Н" на АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що самочинно побудовані баня-душ та сарай на території домоволодіння АДРЕСА_1 частково розміщені на території домоволодіння АДРЕСА_1, це порушує права позивача та дає підстави для усунення йому перешкод у користуванні земельною ділянкою, що належить йому на праві власності, шляхом зобов`язання відповідачів знести самочинно побудовані споруди.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 травня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні будівлі баня-душ під літ. "З" та сарай під літ. "Н" були збудовані до набуття права власності ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за цією ж адресою. Під час погодження меж земельної ділянки позивача у 2010 році, спірні будівлі були збудовані, крім того, межа була погоджена сторонами та проходила за наявною огорожею таким чином, що спірні баня-душ та сарай знаходились на земельній ділянці відповідачів. Між сторонами був відсутній спір за межу. Використання земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не утискає прав суміжних землекористувачів та не перешкоджає користуванню ними земельними ділянками. Крім того, спірні господарські будівлі прийнятті до експлуатації, за відповідачами на них зареєстровано право власності. Знесення спірних будівель, що належать відповідачам, є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи, зокрема коли неможлива перебудова цих обєктів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі самовільно побудували баню-душ та сарай, які частково розміщені на належній заявнику земельній ділянці, що перешкоджає встановити огорожу на межі суміжних земельних ділянок та порушує будівельно-технічні норми. Зазначене також впливає на ринкову вартість домоволодіння. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року збудовані відповідачами баня-душ та сарай частково знаходяться за межами земельної ділянки відповідачів, тобто на земельній ділянці позивача. Суд апеляційної інстанції помилково послався на акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 25 жовтня 2010 року, оскільки підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що спірні побудови належать відповідачам на праві приватної власності є неспроможними, оскільки реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного. Тому відповідачі мають знести самочинно побудовані будівлі, оскільки перебудувати їх немає можливості. Також у суді апеляційної інстанції розпочався розгляд справи по суті у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Пономарьової О. М. та Биліна Т. І. Після оголошення перерви для виклику спеціаліста ОСОБА_4, продовження розгляду справи відбулось у зміненому складі суду, замість Биліної Т. І. брала участь у розгляді справи суддя Мальцева Є.Є. Право на відвід цієї судді не роз`яснювався сторонам, розгляд справи спочатку не відбувся.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання можливої перебудови самочинно побудованих будівель, якщо їх знесення є крайньою мірою; розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду.

У серпні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що існуючі межі земельних ділянок позивач погодив із сусідами ще у 2010 році, коли був складений акт встановлення та узгодження меж земельних ділянок від 25 жовтня 2010 року, який підписаний суміжними з позивачем користувачами. Тому позивач підписавши зазначений акт підтвердив факт відсутності у нього претензій до землекористувачів за адресою: АДРЕСА_1, зокрема й щодо спірних будівель. Суди апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до договорів дарування будинку від 09 вересня 2000 року та від 21 грудня 2004 року ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с 4, 5).

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, виготовленим станом на 06 грудня 2004 року, на території домоволодіння розташовані житловий будинок літ. "А-1", погріб під частиною будівлі б/п, прибудова літ. "а-1", літня кухня літ. "Б-1", убиральня

літ. "В-1", гараж літ. "Г-1", вимощення, ганок літ. "а.1", огорожа № 1, ворота № 2, загальна площа території 1080 кв. м (а. с 8-9).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 1412336300:01:012:0599 за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої є обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 7).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 вересня 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками домоволодіння

АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. "А-1", тамбуру літ. "а1-1", тамбуру літ. "а2-1", ганку літ. "а3", ганку літ. "а4", погребу літ. "а/п", вольєру літ. "Б", вбиральні літ. "В", гаражу літ. "Г", сараю літ. "Е", огорожі № 1, 2 та вимощення І (а. с 10).

Відповідно до технічного паспорта, складеного на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, станом на 05 серпня 1992 року, на території домоволодіння розташовані: житловий будинок літ. "А-1", вбиральня літ. "В", гараж літ. "Г", огородження №1, 2, вимощення І, теплиця літ. "Д", сарай літ. "Е", загальна площа території 600 кв. м, фактична площа 622 кв. м.

Згідно з технічним паспортом на зазначений житловий будинок, виготовлений станом на 01 вересня 2017 року, на території домоволодіння розташовані: житловий будинок літ. "А-1", прибудова літ. "а", тамбур літ. "а-1-1", тамбур літ.

"а-2-1", ганок літ. "а-3", ганок літ. "а-4", погріб літ. "а/п", вольєр літ. "Б", вбиральня літ. "В", гараж літ. "Г", сарай літ. "Д", сарай літ. "Е", баня-душ літ. "З", сарай літ. "К", сарай літ. "Н", огорожа № 1, 2, вимощення І, загальна площа території 622 кв. м (а. с. 12-14).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, станом на 21 серпня 2020 року, на території домоволодіння розташовані: житловий будинок літ. "А-1", прибудова літ. "а", тамбур літ. "а-1-1", тамбур літ. "а-2-1", ганок

літ. "а-3", ганок літ. "а-4", погріб літ. "а/п", вольєр літ. "Б", вбиральня літ. "В", гараж літ. "Г", сарай літ. "Д", сарай літ. "Е", сарай літ. "К", сарай літ. "Н", загальна площа території 613 кв. м. Вказано також про наявність біля будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами огорожі № 1, 2, вимощення І, бані-душу літ. "З" із зазначенням, що вони є самовільно побудованими (а. с. 86-89).

Відповідно до рішення Маріупольської міської ради від 05 вересня 2019 року № 7/44-4393 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 613 кв. м на АДРЕСА_1 .

Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) територіальної громади в особі Маріупольської міської ради для передачі у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 від 2019 року встановлено план меж та кадастровий план земельної ділянки.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 вересня 2020 року №9/с, збудована баня-душ літ. "З" та сарай літ. "Н" на АДРЕСА_1 не відповідають п. п. 6.1.41, 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування та забудова територій". Баня-душ літ. "З" та сарай літ. "Н" частково знаходяться за межами земельної ділянки на АДРЕСА_1, тобто на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . Взагалі фактично земельна ділянка № НОМЕР_1 (включаючи частку бані-душу літ. "З" та сарай літ. "Н") займає частину земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 22 кв. м згідно з технічною документацією із землеустрою, виконаній ФОП ОСОБА_7 у 2020 році (а. с. 43-46).

Також суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 25 жовтня 2010 року, складеного представником землевпорядної організації, межа земельних ділянок домоволодіння АДРЕСА_1 пролягає, зокрема, з боку суміжника АДРЕСА_1 - по існуючій огорожі. Конфігурація та площа земельної ділянки, узгоджена з усіма суміжними землекористувачами, межові суперечки відсутні. Ніяких претензій при встановленні меж не заявлено. Існуючі на земельній ділянці будівлі прав суміжних землекористувачів не порушують, про що засвідчують їх підписи. Цей акт підписаний як позивачем ОСОБА_1 так і суміжним користувачем ОСОБА_8 (а. с. 111).

З акта прийому-передачі межових знаків на зберігання та доповнення до нього від 13 червня 2019 року випливає, що межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0613 га, надана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на місцевості проходить по умовній лінії в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка не закріплювались. Суміжний землекористувач домоволодіння АДРЕСА_1 на підписання актів зі встановлення меж землекористування не з`явився. На момент обстеження встановлено, що лінійні проміри земельної ділянки не перевищують розмірів, зазначених у генеральному плані БТІ, що відводиться для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Використання земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не утискає прав суміжних землекористувачів та не перешкоджає користуванню ними земельними ділянками. Виходячи з викладеного, межі користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, яка відводиться ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оформлені правильно (а. с. 102).

Відповідно до технічних паспортів, складених на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, виготовлених станом на 05 серпня 1992 року, на 01 вересня 2017 року, а також станом на 21 серпня 2020 року спірні будівлі - баня-душ літ. "З", сарай літ. "Н" на території домоволодіння буди побудовані у 1992 році (а. с. 81-91).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 08 вересня 2020 року, за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Маріупольська міська рада прийняла рішення від 03 січня 2018 року про державну реєстрацію прав права власності, зокрема на спірні споруди - баня-душ літ. "З" та сарай літ. "Н", як на складові частини об`єкта житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 103).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша, четверта статті 376 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановив, що спірні баня-душ літ. "З" та сарай літ. "Н" були збудовані до набуття права власності ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку за цією адресою.

Під час погодження меж земельної ділянки позивача у 2010 році, спірні будівлі вже були збудовані, межа була погоджена сторонами та проходила по наявній огорожі таким чином, що спірні баня-душ літ. "З" та сарай літ. "Н" знаходились на земельній ділянці відповідачів.

Спірні господарські будівлі прийнятті до експлуатації, за відповідачами на них зареєстровано право власності. Згідно з відміткою в технічному паспорті на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, виготовленому станом на 21 серпня 2020 року, за результатами проведеного технічного обстеження об`єктів: бані-душу літ. "З" та сараю літ. "Н" встановлено можливість їх надійної та безпечної експлуатації (а. с. 87).

Отже відповідачі у законний спосіб набули право власності на спірне майно, а тому на них поширюються всі гарантії недоторканості права власності.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зазначено, що у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати відповідне прийняте рішення незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що під час погодження меж земельної ділянки позивача у 2010 році спірні будівлі буди збудовані, спору щодо визначення межі між сторонами не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зазначила, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що спірні господарські будівлі прийняті до експлуатації, за відповідачами на них зареєстровано право власності. Згідно з відміткою в технічному паспорті на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, виготовленому станом на 21 серпня 2020 року, за результатами проведеного технічного обстеження об`єктів: бані-душу під літ. "З" та сараю під літ. "Н" встановлено можливість їх надійної та безпечної експлуатації, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоцільність знесення спірного нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 592/4105/16-ц (провадження № 61-3740св21) зазначено, що "знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Отже, позивач у цій справі зобов`язаний був довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника сусідньої земельної ділянки та будинку, а також обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення".

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання можливої перебудови самочинно побудованих будівель, якщо їх знесення є крайньою мірою, оскільки позивач не звертався до суду з вимогами про здійснення відповідачами перебудови спірного майна, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі посилається на розгляд справи неповноважним складом суду. Зазначає, що у суді апеляційної інстанції розпочався розгляд справи по суті у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Пономарьової О. М. та Биліна Т. І. Після оголошення перерви для виклику спеціаліста ОСОБА_4, продовження розгляду справи відбулось у зміненому складі суду, замість Биліної Т. І. брала участь у розгляді справи суддя Мальцева Є.Є. Право на відвід цієї судді не роз`яснювався сторонам, розгляд справи спочатку не відбувся.

Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2021 року (т. 1, а. с. 211).

Відповідно до частини дванадцятої статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Згідно зі статтею 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; 2) визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо під час вивчення матеріалів справи суд виявить нерозглянуті зауваження на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами, нерозглянуті письмові зауваження щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, невирішене питання про ухвалення додаткового рішення, суд постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Відповідно до статті 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Зі змісту протоколів судових засідань, складених до 28 квітня 2021 року, випливає, що розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції у складі судді Биліни Т. І. розпочато не було, оскільки після призначення справи до розгляду, судове засідання призначене на 14 квітня 2021 року не відбулось у зв`язку з неявкою сторін, а 28 квітня 2021 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю Биліну Т. І. замінено на суддю Мальцеву Є. Є. Тому суд апеляційної інстанції у зміненому складі суду розпочав розгляд справи по суті 28 квітня 2021 року.