372/773/19 Про визнання недійсним рішення сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - 31.08.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокуратури Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади

с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області до Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання від 08 серпня 2017 року № 100.7-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 ОСОБА_1", скасувати рішення від 18 серпня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3223185601:01:034:0062, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер рішення - 36684839.

В обґрунтування позовних вимог перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався на те, що Краснослобідська сільська рада Обухівського району Київської області є органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальних громад с. Красна Слобідка та с. Безіменне на території Обухівського району Київської області. Загальний склад ради становить

14 осіб, що передбачено Регламентом роботи Краснослобідської сільської ради 6 скликання, затвердженим рішенням Краснослобідської сільської ради

від 16 грудня 2010 року № 2.2-VІ.

08 серпня 2017 року була скликана 7 сесія Краснослобідської сільської ради. Відповідно до протоколу сесії на ній були присутні 7 депутатів із числа ради, що підтверджується списком присутніх депутатів, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Разом із тим, сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина дванадцята статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Тобто у цьому випадку сесія мала бути повноважною за присутності 8 депутатів Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області.

Після затвердження порядку денного одним із питань, що виносилося головою сільської ради на розгляд сесії, стала заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Згідно з відомостями про результатами поіменного голосування за рішення Краснослобідської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 від 08 серпня 2017 року "за" прийняття рішення проголосувало 7 депутатів та сільський голова.

На думку першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, рішення від 08 серпня 2017 року № 100.7-VІІ прийняте Краснослобідською сільською радою під час неповноважної сесії, меншістю із загального складу депутатів ради, тобто з порушенням статей 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому має бути визнане недійсним на підставі частини десятої статті 59 вказаного Закону.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор звернувся до суду для захисту інтересів держави та просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня

2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором у порушення вимог статті 56 ЦПК України не визначено складу територіальної громади

с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, відсутні підтвердження порушення її прав відповідачами, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування було прийнято повноважною сесією ради відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , а тому є правомірним та законним.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що підставою для відмови в задоволенні позову є не відсутність обґрунтування прокурором наявності підстав для здійснення ним представництва інтересів держави в суді, а відсутність порушення вимог статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при прийнятті рішення на пленарному засіданні 08 серпня 2017 року.

Депутатами було прийнято рішення про припинення повноважень одного з них, в результаті чого правомочним складом стало 7 депутатів, що відповідало кількості депутатів, які ухвалювали рішення 08 серпня 2017 року, що свідчить про законність цього рішення та безпідставність позову прокурора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року прокуратура Київської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 04 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 372/773/19 із Обухівського районного суду Київської області.

У жовтні 2020 року справа № 372/773/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження прокуратура Київської області зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права а саме: положення статей 19, 141, 143 Конституції України, статей 2, 13, 318, 319, 324, 327 ЦК України, статей 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також норми процесуального права, а саме: положення статей 2, 10, 76- 80, 89, 263, 267 ЦПК України. Судами не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року

у справі № 442/730/17, Верховного Суду від 13 грудня 2019 року у справі

№ 495/463/16-а, від 04 жовтня 2018 року у справі № 320/9663/15-а,

від 31 січня 2019 року у справі № 363/406/15-а, від 13 травня 2020 року

у справі № 300/906/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зокрема, у справі № 495/463/16-а Верховний Суд зробив висновок про те, що присутність голови ради не впливає на кворум сесії та відповідно до вимог статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" його голос враховується лише під час визначення результатів голосування. Рішення селищної ради, прийняті з порушенням законодавства за відсутності кворуму, виключають поважність роботи сесії ради, що є підставою для визнання їх недійсними та скасування в судовому порядку.

Вказаний висновок Верховного Суду є незмінним, проте не був врахований судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи.

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість наявності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області у спірних правовідносинах.

Касаційна скарга також обґрунтована тим, що справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для територіальної громади у зв`язку з неодноразовим розпорядженням комунальним майном представницьким органом місцевого самоврядування неповноважним складом.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 08 серпня 2017 року відбулося засідання 7 сесії

7 скликання Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області. Загальний склад ради становив 14 депутатів, присутні були

7 депутатів: ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та сільський голова ОСОБА_9 . Відсутні були депутати: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 . Першим питанням вказаної сесії був розгляд заяви депутата ОСОБА_10 про дострокове припинення повноважень депутата (а. с. 20).

На дату скликання сесії 08 серпня 2017 року діяв Регламент роботи Краснослобідської сільської ради 6 скликання, затверджений рішенням Краснослобідської сільської ради від 16 грудня 2010 року № 2.2-VІ.

Рішенням Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області від 08 серпня 2017 року № 100.7-VІІ було затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею

0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер ділянки - 3223185601:01:034:0062, що розташована на АДРЕСА_1, передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку та зазначено, що земельні ділянки повинні використовуватися за цільовим призначенням із дотриманням обов`язків землевласників та змісту добросусідства, встановлених статтею 91 ЗК України, статтею 35 Закону України "Про охорону навколишнього середовища". Згідно з відомостями поіменного голосування за вказане рішення проголосувало 7 депутатів та голова ОСОБА_9 (а. с. 39).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 зареєструвала право власності на земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 січня 2019 року № 153425084 (а. с. 40, 41).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

У справі, що переглядається, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності, посилаючись при цьому як на підставу позову на те, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки прийняте Краснослобідською сільською радою під час неповноважної сесії, меншістю із загального складу депутатів ради, тобто з порушенням вимог статей 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Підставою для відмови в задоволенні позову, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, є не відсутність обґрунтування прокурором наявності підстав для здійснення ним представництва інтересів держави в суді,

а відсутність порушення вимог статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при прийнятті рішення на пленарному засіданні 08 серпня 2017 року.

Таким чином, суди вважали правомірним рішення ради як таке, що прийняте з дотриманням вимог закону повноважним складом сесії Краснослобідської сільської ради.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій у частині визначення правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора не погоджується, виходячи з такого.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зверненню до суду із позовом як самостійно особою, так і шляхом представництва передує юридичний факт порушення, невизнання чи оспорення прав особи (держави у випадку представництва прокурором) чи її законних інтересів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою-другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Комплексний аналіз вказаних правових норм дозволяє виснувати про те, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором, та є ефективним.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект

по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зокрема, такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та багатьох інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21),

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20, пункт 76).

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави просив визнати недійсним рішення 7 сесії Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області 7 скликання

від 08 серпня 2017 року № 100.7-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 ОСОБА_1", скасувати рішення від 18 серпня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3223185601:01:034:0062, що розташована в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області, індексний номер рішення - 36684839.

Таким чином, предметом позову є рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду

(див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі

№ 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Обґрунтовуючи підстави позову у цій справі, перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області посилався

на те, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада

с. Красна Слобідка, спірне майно вибуло з володіння власника без її волі та

у зв`язку з прийняттям незаконного рішення органом місцевого самоврядування інші громадяни втратили право на приватизацію в законний спосіб.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)).

Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39)).

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19, пункт 10.29)).

Аналогічний правовий висновок щодо ефективного способу захисту підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Таким чином, з урахуванням релевантної судової практики Великої Палати Верховного Суду, пред`явлення позовних вимог про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення прав. Належним та ефективним способом захисту порушених прав власника є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте такі вимоги прокурор не заявляв, не уточнював із таких мотивів позовних вимог та не змінював підстав позову.

Отже, у контексті цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилилися щодо нормативно-правових підстав мотивування такої відмови, а тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і зміну мотивувальних частин рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 жовтня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, виклавши їх у редакції цієї постанови. Резолютивна частина оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позову підлягає залишенню без змін.