691/420/21 Про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - 31.08.2022 Прийняття

за касаційною скаргою Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 31 березня 2022 року, ухвалене суддею Подорогою Л. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області (далі - Мліївська сільрада) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

2. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Старосілля Городищенського району Черкаської області померла ОСОБА_2 .

3. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Старосільської сільської ради народних депутатів Городищенського району Черкаської області 16 лютого 1993 року та зареєстрований в реєстрі за № 20, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_3 .

4. 22 травня 1993 року після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище з " ОСОБА_1" на " ОСОБА_1".

5. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, що складається із земельної ділянки площею 1,32 га (кадастровий номер 7120387000:02:001:0996), з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Старосільської сільської ради Городищенського району Черкаської області, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР № 020905 від 15 липня 2003 року, виданого згідно рішення Старосільської сільської ради народних депутатів від 23 квітня 2003 року № 5-10.

6. За життя у позивачки з померлою були досить добрі відносини, однак про наявність заповіту їй відомо не було. Позивачка дізналася про його існування в кінці 2020 року від свого батька ОСОБА_6, оскільки вказаний заповіт був знайденим ним в речах ОСОБА_2 .

7. Звернувшись до Городищенської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2, позивачка отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у встановлений законом термін спадщина нею прийнята не була.

8. Позивачка просила суд визначити їй додатковий строк терміном у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2, оскільки строк пропущений нею через обставини, що не залежали від її волі, - вона не знала про існування зазначеного заповіту, померла не повідомляла їй про намір скласти цей заповіт.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

9. Городищенський районний суд Черкаської області своїм рішенням від 31 березня 2022 року позов задовольнив - визначив ОСОБА_1 додатковий строк терміном у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2, оскільки про наявність відповідного заповіту дізналася лише у грудні 2020 року від свого батька, який випадково знайшов його у речах померлої.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

11. Черкаський апеляційний суд своєю постановою від 14 червня 2022 року відмовив у задоволенні апеляційної скарги Мліївської сільради, залишив без змін судове рішення першої інстанції.

12. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що суд першої інстанції належним чином встановив поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини та у відповідності до вимог законодавства законно визначив позивачці додатковий строк для прийняття спадщини.

13. Заповіт був знайдений батьком позивачки випадково у Біблії, яка знаходилась в скрині серед речей померлої, що підтвердив допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 . Позивачка не є спадкоємицею за законом, тому апеляційний суд дійшов висновку, що вона об`єктивно не могла знати про наявність заповіту на своє ім`я, що є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Представник відповідача належних та допустимих доказів з приводу того, що позивачка знала про існування відповідного заповіту до пропуску строку звернення про прийняття спадщини, не надав. Зокрема, апеляційний суд як і суд першої інстанції врахував правовий висновок з цього питання, викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

14. ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Старосілля Городищенського району Черкаської області померла ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 ).

15. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належну їй земельну ділянку площею 1,32 га (кадастровий номер 7120387000:02:001:0996), з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Старосільської сільської ради Городищенського району Черкаської області, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР № 020905 від 15 липня 2003 року, виданого згідно рішення Старосільської сільської ради народних депутатів від 23 квітня 2003 року № 5-10.

16. Відповідно до заповіту від 16 лютого 1993 року, посвідченого секретарем виконкому Старосільської сільської ради народних депутатів Зінченко О. М., ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповідала все майно, що належатиме їй на день смерті, ОСОБА_3 .

17. Позивач ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21 червня 1975 року та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 22 травня 1993 року до шлюбу мала прізвище " ОСОБА_1".

18. Постановою державного нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори Бідної М. О. від 19 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадкоємиця у встановлений законом термін спадщини не прийняла.

19. У відповіді на запит суду від 03 червня 2021 року за № 425/01-16 державний нотаріус Городищенської державної нотаріальної контори Бідна М. О. зазначила, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Городищенській державній нотаріальній конторі відкритої спадкової справи не виявлено.

20. Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснив, що він є батьком позивачки. Покійна ОСОБА_2 проживала з ним по-сусідству та перебувала з його родиною у дружніх стосунках. Останніх три роки перед смертю вона взагалі проживала у їхньому будинку та вони здійснювали за нею догляд. Свідок зазначив, що він тримає господарство та вирощує зернові культури. У грудні 2020 року він вирішив пересипати зерно з мішків у скриню, яка свого часу належала нині покійній ОСОБА_2 та стояла у сараї. Звільнюючи скриню від речей, він знайшов у ній Біблію, яку забрав до будинку та в якій у подальшому знайшов зазначений заповіт на ім`я своєї дочки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21. У липні 2022 року Мліївська сільська рада Городищенського району Черкаської областів особі сільського голови Василя Микитенко подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 31 березня 2022 рокута постанову Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.

23. 31 серпня 2022 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. Касаційна скарга Мліївської сільради мотивована тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, зокрема, щодо застосування частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України (435-15) ).

25. Відповідач погоджується із встановленими фактичними обставинами справи, але не погоджується з тим, що ОСОБА_2 зберігала заповіт окремо від своїх інших документів, в зв`язку з чим його не знайшли раніше. Померла довіряла сім'ї позивача, всі її особисті документи, у тому числі оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно, батьки позивачки знайшли у своєму будинку, в якому з ними проживала померла. Тому твердження про те, що заповіт зберігався окремо і батько позивачки знайшов його випадково через шістнадцять років, заглянувши у скриню померлої, є непереконливими та необ`єктивними.

26. Суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку про поважність причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини.

27. Апеляційний суд безпідставно послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 29 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, оскільки правовідносини, на думку відповідача, не є подібними.

28. Відповідач вказує, що суди мали оцінювати докази у справі відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 205/7651/15-ц.

29. Інші доводи відповідача, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення та передбачають вихід за межі обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд до уваги не бере.

(2) Позиція інших учасників справи

30. 29 серпня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, підготовлений її представником - адвокатом Салієм Сергієм Анатолійовичем. Відповідно до поштового штемпеля Акціонерного товариства "Укрпошта" цей відзив переданий для відповідного поштового відправлення на адресу Верховного Суду 25 серпня 2022 року.

31. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України (1618-15) ).

32. Верховний Суд у своїй ухвалі від 04 серпня 2022 року визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня вручення цієї ухвали ОСОБА_1 .

33. Зазначений відзив не містить жодних клопотань з приводу поновлення строку його подання. У ньому зазначено, що ОСОБА_1 15 серпня 2022 року отримала ухвалу Верховного Суду від 04 серпня 2022 року, а тому строк подання відзиву дотримано. Разом з тим відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 0306308702237 ОСОБА_1 особисто отримала цю ухвалу Верховного Суду 13 серпня 2022 року. Отже, строк подання відповідного відзиву закінчився після 23 серпня 2022 року, а тому був пропущений. 23, 24 та 25 серпня 2022 року були робочими днями.

34. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України (1618-15) (частини перша та друга статті 126 ЦПК України).

35. Керуючись статтями 126 та 295 ЦПК України Верховний Суд залишає без розгляду зазначений відзив ОСОБА_1

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

36. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

37. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (1618-15) (частина друга статті 13 ЦПК України).

38. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76- 80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

39. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

40. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

41. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

42. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (абзац другий пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) ).

43. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 ЦК України) (частина друга статті 1220 ЦК України).

44. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частини перша та третя статті 1223 ЦК України).

45. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).

46. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

47. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша та друга статті 1269 ЦК України).

48. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

49. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті ЦК України (435-15) ).

50. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

51. Державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (стаття 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

52. Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та інше) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть (абзац четвертий пункту 7 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (z0283-04) , в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

53. Реєстратор Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ видає витяги про наявність або відсутність заповітів на письмовий запит нотаріусів; особи, яка є спадкоємцем за законом при пред`явленні документа, що свідчить про родинні зв`язки з спадкодавцем, та свідоцтва про смерть останнього; суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства - у зв`язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні при пред`явленні свідоцтва про смерть спадкодавця (згідно із пунктом 2.5.2 Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5 (z0714-00) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935 (z0714-00) , в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

54. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

55. Справа № 565/1145/17 стосується позову фізичної особи до іншої фізичної особи та місцевої ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що позивач не був обізнаний про наявність заповіту. Отже, враховуючи зазначене, відсутні підстави для висновку про те, що апеляційний суд застосував висновки Верховного Суду (постанова від у справі, яка не має подібних правовідносин з цією справою. Ключовим в даному випадку є необізнаність особи з існуванням заповіту як критерій оцінки поважності причини пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини.

56. Справа № 205/7651/15-ц стосується позову фізичної особи до страхової компанії про захист прав споживачів, стягнення суми страхового відшкодування та моральної шкоди. За суб`єктним та об`єктним складом, характером правовідносин, щодо яких виник спір вона не є подібною до справи, яка розглядається. Враховуючи, що правовий висновок Верховного Суду у цій справі сформульований як констатація Верховним Судом змісту статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, необхідно окремо зауважити, що цитування стороною спору безпосереднього змісту норми права, яку застосував Верховний Суд при розгляді тієї чи іншої справи, не є доводом з приводу правового висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права, оскільки це не висновок, а пряме застосування норми права відповідно до вимог статті 10 ЦПК України. В зв`язку з цим Верховний Суд не приймає аргументи відповідача, які ґрунтуються на посиланні на постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 205/7651/15-ц.

57. З урахуванням суб`єктного, об`єктного критеріїв, характеру правовідносин, щодо яких виник спір у справі № 592/9058/17-ц, та залежності від цих критеріїв універсальності висновку щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України, Верховний Суд вважає релевантним посилання відповідача на його правовий висновок, викладений у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, оскільки його можна вважати таким, що зроблений у подібних правовідносинах. Правила частини третьої 1272 ЦК України (435-15) про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

58. Разом з тим відповідач посилається на зазначений правовий висновок в контексті відмови Верховним Судом у задоволенні позовних вимог у справі № 592/9058/17-ц без врахування того, що прийняття судового рішення завжди має враховувати конкретні встановлені обставини справи. У справі № 592/9058/17-ц спадкоємиця проживала окремо від спадкодавця за межами України, присутня інша спадкоємиця, яка прийняла спадщину, тобто була оформлена спадкова справа. Верховний Суд на підставі конкретних обставин у справі № 592/9058/17-ц дійшов висновку, що саме по собі проживання позивачки за межами України не є доказом необізнаності про смерть її батька, в зв'язку з чим не знайшов підстав для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України. Тобто позивачка мала довести свою необізнаність щодо смерті батька та, як наслідок, послідуючого за цим її права на звернення з приводу прийняття спадщини за заповітом. Верховний Суд не робив висновків про те, що необізнаність спадкоємця про існування заповіту не є підставою для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

59. Отже, застосування частини третьої статті 1272 ЦК України відбувається в кожному конкретному випадку на підставі конкретних встановлених обставин справи. Така оцінка судом доказів у справі, яка не відповідає побажанням сторони спору, не є підставою для твердження про неврахування відповідного правового висновку судом апеляційної інстанції, а є застосуванням зазначеної норми права на підставі встановлених відповідно до умов ЦПК України (1618-15) обставин справи. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеному правовому висновку щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

60. Виходячи із суті цього спору та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи суди не мають повноважень щодо збору доказів за власною ініціативою та мають покладатися на докази, надані сторонами відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України.

61. Відповідно до встановлених обставин справи суду попередніх інстанцій справедливо дійшли висновку, що у офіційних осіб, зокрема нотаріусів, були відсутні зобов`язання щодо повідомлення її про існування заповіту особисто, чи шляхом публічного розміщення такого повідомлення. Також не доведено підстави, з яких позивачка мала б звертатися з власної ініціативи із запитом до реєстратора Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ та могла отримати відомості про зазначений заповіт померлої.

62. Сумнів сторони спору у правдивості аргументів іншої сторони сам по собі не є доказом неправдивості цих аргументів. Сторона має аргументувати та доводити свої сумніви, їх обґрунтованість. Зокрема, якщо відповідач стверджує, що встановлення фактичних обставин за участі службових осіб місцевого самоврядування щодо осіб, які проживають у селі Старосілля, не складає великої складності, що батьку позивачки про наявність зазначеного заповіту повідомили місцеві службові особи при отриманні ним довідки про поховання ОСОБА_2, то він має доводити ці твердження.

63. Частина третя статті 12 ЦПК України покладає однакові обов'язки на сторони щодо доведення як своїх тверджень так і своїх сумнівів, обґрунтованості цих сумнівів. Відповідач не оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій на підставі того, що йому було відмовлено у досліджені певних доказів, виклику до суду певного свідка. У Верховного Суду відсутні підстави вважати, що відповідачу чинились перешкоди у реалізації частини першої статті 91 ЦПК України, яка передбачає, що виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

64. Жодних документів на спростування твердження позивачки про необізнаність в існуванні заповіту відповідач судам попередніх інстанцій не надав відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Відповідач не аргументує касаційну скаргу тим, що якісь подані ним документи не були досліджені судами попередніх інстанцій належним чином.

65. Правила дослідження судами доказів, встановлені статтею 89 ЦПК України, покликані, зокрема, забезпечити виконання умов статті 12 (змагальність сторін) ЦПК України (1618-15) . Вони не є підставою для вимог однією із сторін здійснювати оцінку доказів у такий спосіб, який вигідний конкретній стороні.

66. Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували його правовий висновок, викладений у постанові від 29 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, виходячи з встановлених належним чином обставин цієї справи, - об'єктивна необізнаність про існування заповіту, яка належним чином встановлена та не спростована, є підставою для визнання судом поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.