756/8820/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 31.08.2022 Прийняття

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював на посаді викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування, інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, однак 17 червня 2020 року був звільнений з роботи у зв`язку з ліквідацією установи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки фактично відбулась реорганізація Національної академії прокуратури України шляхом перетворення - створення на її базі Тренінгового центру прокурорів України. На думку позивача, зазначені установи мають однакові функції і завдання, одну і ту ж саму матеріально-технічну базу.

Оскільки Тренінговий центр прокурорів України є по суті правонаступником Національної академії прокуратури України, відповідно до положень частини другої статті 40 КЗпП України роботодавець повинен був запропонувати йому переведення на іншу роботу до Тренінгового центру прокурорів України. Проте зазначеного зроблено не було.

Зазначав, що він звертався до новоутвореної установи - Тренінгового центру прокурорів України, із заявою про забезпечення трудових гарантій, однак отримав відмову. Немотивована відмова у прийнятті на роботу до Тренінгового центру прокурорів України, вибіркова процедура призначення на посади працівників Національної академії прокуратури України до Тренінгового центру прокурорів України, на його думку, свідчить про грубе порушення принципу недискримінації.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 256-к про його звільнення з посади викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування, інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України; поновити його на зазначеній посаді у Національній академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрів прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації); стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Стислий виклад позицій інших учасників справи

Національна академія прокуратури України заперечувала проти задоволення позову. Зазначала, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема повідомлено профспілкову організацію про майбутнє вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, завчасно повідомлено позивача про майбутнє звільнення (07 квітня 2020 року), подано до Державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників. Посилання ОСОБА_1 на те, що відбулась реорганізація Національної академії прокуратури України вважала безпідставними, з огляду на те, що Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, має інші функції і завдання (самостійно не здійснює функції зі спеціальної підготовки та підвищення кваліфікації прокурорів, не передбачає прийняття на роботу осіб, які б здійснювали наукову чи навчальну діяльність). Ліквідовуючи Національну академію прокуратури України, Кабінет Міністрів України не утворював та не визначав нову державну установу, яка б здійснювала спеціальну підготовку та підвищення кваліфікації прокурорів. Перехід майна, яке перебувало у Національній академії прокуратури України на праві оперативного управління, до Тренінгового центру прокурорів України не свідчить про правонаступництво, оскільки зазначене майно перебуває у державній власності, а всі цивільно-правові відносини, учасником яких є Національна академія прокуратури України, будуть припинені з моменту виключення цієї державної установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Тренінговий центр прокурорів України заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про помилковість доводів позивача про те, що Тренінговий центр прокурорів України є правонаступником Національної академії прокуратури України. Правонаступництво зазначених установ не було передбачено ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України, ні наказами Генерального прокурора. Спосіб припинення юридичної особи (ліквідація чи реорганізація) визначається її власником, яким у спірних правовідносинах є Кабінет Міністрів України. Правовим наслідком ліквідації юридичної особи є припинення всіх прав та обов`язків юридичної особи, а тому у роботодавця був відсутній обов`язок з працевлаштування звільнених працівників. Крім того, концепція утворення і функціонування Тренінгового центру прокурорів України та його організаційна структура зорієнтовані на залучення тренерів за тимчасовими договорами цивільно-правового характеру, а штатні науково-педагогічні одиниці та відповідні структурні підрозділи у новоствореній юридичній особі відсутні. Посилання позивача на порушення принципу недискримінації вважав безпідставними, оскільки штатні науково-викладацькі посади у Тренінговому центрі прокурорів України відсутні, прийняття ж частини працівників, які займались у Національній академії прокуратури України матеріально-технічним обслуговуванням її діяльності, відбувалось на загальних підставах, визначених трудовим законодавством.

Офіс Генерального прокурора заперечував проти задоволення позову з підстав його необґрунтованості. Зазначав, що Кабінетом Міністрів України винесено постанову про ліквідацію Національної академії прокуратури України, а Офісом Генерального прокурора було здійснено відповідні заходи з такої ліквідації. Відповідні постанови Кабінету Міністрів України та накази Генерального прокурора щодо ліквідації Національної академії прокуратури України, утворення Тренінгового центру прокурорів України, закріплення за останнім державного майна протиправними не визнавались та не скасовувались.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, які передбачені для ліквідації підприємства. Позивача попереджено про наступне вивільнення за два місяці, а обов`язок з його працевлаштування у роботодавця був відсутній, оскільки звільнення відбувалось у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Тренінговий центр прокурорів України є окремою новоствореною юридичною особою та не є правонаступником Національної академії прокуратури України.

Основний зміст та мотиви постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову є правильними та такими, що ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції встановив, що має місце ліквідація Національної академії прокуратури України. Правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлено, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою та здійснює функції і завдання, які не є тотожними функціям ліквідованої академії. При цьому ліквідаційною комісієюНаціональної академії прокуратури України було повністю дотримано передбачену законом процедуру звільнення позивача з роботи, яка передбачена при ліквідації підприємства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

27 липня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року та постану Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року,ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справа № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Верховного Суду

від 14 березня 2018 у справі № 802/113/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц, від 18 липня 2018 у справі № 758/824/17,

від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17, від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16, від 13 вересня 2019 року у справі 591/3065/16-а,

від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 591/3053/16-а, від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17,

від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а, від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18, від04 червня 2021 року у справі № 640/15027/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Додатково посилається на розгляд справи в суді апеляційної інстанції без його участі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України "Про прокуратуру", не звернули увагу на те, що пунктом 25 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) передбачалось створення нової установи на базі Національної академії прокуратури України. Цим же Законом слова "Національна академія прокуратури України" замінено словами "Тренінговий центр прокурорів України", що свідчить про здійснення реорганізації Національної академії прокуратури України. Крім того, стаття 80 Закону України "Про прокуратуру", у попередній та діючій редакції, свідчить про правонаступництво зазначених установ. Тотожність функцій та завдань Національної академії прокуратури України та Тренінгового центру прокурорів України підтверджується також їх статутами. Звертає увагу також на те, що відповідно до частини десятої статті 131 Конституції України створення Тренінгового центру прокурорів України повинне регулюватись саме законом, а не постановами Кабінету Міністрів України чи наказами Генерального прокурора.

Посилається ОСОБА_1 на помилковість висновків апеляційного суду щодо наявності у нього статусу викривача, оскільки зазначене не було підставою його звернення до суду чи предметом розгляду у суді першої інстанції.

Також зазначає про порушення його права на доступ до суду у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції без його участі та необґрунтованою відмовою у задоволенні його клопотання про відкладення судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №756/8820/20.

09 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У поданих відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Тренінговий центр прокурорів України та Національна академія прокуратури України посилаються на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Тренінговий центр прокурорів України зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що правонаступництво прав і обов`язків Національної академії прокуратури України ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України, ні наказами Офісу Генерального прокурора, ні статутом не передбачено. На відміну від ліквідованої академії, яка за структурою і формами навчання залишилась вищим навчальним закладом, у штаті Тренінгового центру прокурорів України відсутні науково-педагогічні працівники. Висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі, оскільки стосуються проходження державної служби у державних органах, які є суб`єктами владних повноважень, у зв`язку із чим справи розглядались в порядку адміністративного судочинства. Правовідносини з приводу проходження публічної служби і функціонування органів державної влади не є подібними з правовідносинами, які склались між викладачами і академією, яка не відноситься до органів державної влади і управління, а її функції як освітньої установи не є такими, що не можуть бути припиненими. Ні Національна академія прокуратури України, ні Тренінговий центр прокурорів України не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів владних повноважень, правовідносини із працівниками є трудовими та не можуть вважатися публічною службою. Звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово розглядав справи у подібних правовідносинах (щодо звільнення працівників Національної академії прокуратури України) та надав оцінку доводам заявників щодо незаконності ліквідації академії.

Національна академія прокуратури України зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про реалізацію Кабінетом Міністрів України дискреційних повноважень щодо ліквідації Національної академії прокуратури України без утворення нової державної установи, відповідно до положень Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) . Завдання і функції Тренінгового центру прокурорів України є відмінними від завдань ліквідованої установи. У Тренінговому центрі прокурорів України немає посад, які б відповідали посаді позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами Постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1582 "Про утворення Академії прокуратури України" (1582-2002-п) утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1013/2007 "Про надання Академії прокуратури України статусу національної" (1013/2007) , ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі перейменовано її у Національну академію прокуратури України.

ОСОБА_1 працював на різних посадах в Національній академії прокуратури України з 2008 по 2010 роки, з листопада 2011 року до початку 2012 року та з 2016 року. З 11 лютого 2019 року обіймав посаду викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (175-2020-п) ліквідовано Національну академію прокуратури України. Визначено, що заходи з ліквідації академії здійснюються Офісом Генерального прокурора.

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України 05 березня Генеральний прокурор видав наказ № 129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України", яким вирішено припинити зазначену установу шляхом її ліквідації та утворено комісію з ліквідації, до якої передано повноваження щодо управління справами.

07 квітня 2020 року ОСОБА_1 був повідомлений про звільнення у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України з 17 червня

У зв`язку з тим, що звільнення було масовим роботодавцем відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" доведено до відома державної служби зайнятості інформацію про заплановане вивільнення працівників.

Наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 256-к ОСОБА_1 з 17 червня

2020 року було звільнено з посади викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України, у зв`язку з ліквідацією установи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

05 березня 2020 року Генеральним прокурором прийнято наказ №130 "Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України", яким утворено тренінговий центр на базі Національної академії прокуратури, що ліквідується.

Крім того наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року №131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України" закріплено за тренінговим центром на праві оперативного управління державне майно Національної академії прокуратури, що ліквідується.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України (322-08) .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Позивач посилався на те, що насправді мала місце не ліквідація Національної академії прокуратури, а її реорганізація шляхом перетворення у Тренінговий центр прокурорів України.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з березня 2020 року розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні.

Разом із цим, встановлено, що створений за наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - Тренінгового центру прокурорів України - 10 березня 2020 року. Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, відсутні.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів у справі суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не може вважатися правонаступником прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено інші функції і завдання ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є державною установою зі спеціальним статусом, яка провадить навчальну, наукову, виховну навчальну-методичну діяльність та у штаті якої є науково-педагогічні працівники.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що відбулася ліквідація Національної академії прокуратури України, наявність правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.

Указаний підхід щодо кваліфікації припинення Національної академії прокуратури України, вирішення питання щодо правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України, зокрема у правовідносинах з колишніми працівниками Академії, є усталеним у практиці Верховного Суду (постанови від 04 жовтня 2021 року у справі

№ 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20,

від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20, від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20, від 13 липня 2022 року у справі № 361/5434/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 638/9657/20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Створення Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України у вказаних вище справах Верховний Суд визнав недостатнім аргументом на користь правонаступництва.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що питання законності постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року (175-2020-п) , якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, а також наказів Генерального прокурора № № 123, 130,131 від 05 березня 2020 року, якими було передбачено процедуру ліквідації академії, створення Тренінгового центру прокурорів України та закріплення за останнім державного майна, вирішувалася судами адміністративної юрисдикції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого

2021 року у справі № 640/7234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України" № 123, "Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України" № 130, "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів" № 131.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду

від 10 серпня 2021 року у справі № 640/7228/20 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (175-2020-п) , скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, закрито провадження у справі.

Ураховуючи наведене, на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій та її перегляду у касаційному порядку, прийняті органами державної влади акти щодо ліквідації Національної академії прокуратури України та утворення Тренінгового центру прокурорів України є чинними, протиправними в судовому порядку не визнавались та не скасовувались.

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач попередив позивача за два місяці про його наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.

Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що звільнення

ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Українибуло здійснено з дотриманням вимог законодавства України про працю та без порушення права позивача на повагу до приватного життя.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання суду апеляційної інстанції на наявність у позивача статусу викривача не призвело до ухвалення незаконного рішення, а тому з огляду на положення частини другої статті 410 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в цій частині.

Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду України і Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки у вказаних позивачем справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року в справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі № 21-108а14,

від 28 жовтня 2014 року в справі № 21-484а14 міститься висновок про застосування норм права при ліквідації суб`єктів владних повноважень.

Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що Національна академія прокуратури України не є суб`єктом владних повноважень. Суди також встановили, що має місце саме правомірна ліквідація Національної академії прокуратури України, а не її перетворення у Тренінговий центр прокурорів України, на який покладено інші функції та завдання.

Заперечуючи у суді першої інстанції проти закриття провадження у справі, ОСОБА_1 зазначав, що спірні правовідносини виникають із трудових відносин не пов`язаних з проходженням публічної служби.

Необґрунтованими є також посилання заявника на порушення його права на доступ до суду, а саме щодо відмови у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції та розгляду справи без його участі.

У контексті забезпечення права особи на участь у судовому розгляді, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в § 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S. A. v. Spain", заява № 11681/85, зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Справа у провадженні апеляційного суду перебувала з 21 лютого 2022 року, учасників справи було належним чином повідомлено про дату та час призначених судових засідань, при цьому неодноразово розгляд справи відкладався, зокрема у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану. ОСОБА_1 двічі звертався до апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи з підстав перебування у іншому населеному пункті, загостренням безпекової ситуації у м. Києві та доглядом за хворим тестем (клопотання від 07 червня 2022 року щодо відкладення розгляду справи, призначеного на 08 червня 2022 року, та клопотання від 15 червня 2022 року щодо відкладення розгляду справи, призначеного на 15 червня 2022 року).

Суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував підстави відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, призначеного на 15 червня 2022 року, зокрема урахував час, протягом якого справа перебуває в провадженні суду, її категорію, реалізацію позивачем права на викладення відповідних аргументів та заперечень в суді апеляційної інстанції (шляхом подання апеляційної скарги), достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, а також відсутність належних доказів перебування позивача у м. Жмеринка Вінницької області, недоведеність того, що він є єдиною особою, яка здійснює догляд за хворим тестем, та неможливості проведення розгляду справи в режимі відеоконференції з огляду на направлення ОСОБА_1 клопотань через засоби електронного зв`язку, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18).

Оскільки причини повторної неявки позивача у судове засідання визнані судом апеляційної інстанції неповажними, при цьому не встановлено неможливості розгляду справи за відсутності учасників справи, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі та строки розгляду справи у суді апеляційної інстанції (статті 367, 371 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи за відсутності позивача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.