175/579/21 Про усунення перешкод у спілкуванні з малолітніми дітьми та визначення способу участі батька у вихованні дітей - 31.08.2022 Прийняття

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у спілкуванні з малолітніми дітьми та визначення способу участі батька у вихованні дітей.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з малолітніми дітьми та про визначення способу участі батька у вихованні дітей.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що з 17 липня 2015 року по 22 вересня 2020 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Під час перебуванні у шлюбі у них народилися діти, а саме ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач вказує, що з березня 2019 року вони з відповідачем проживають окремо один від одного, сумісне господарство не ведуть.

Позивач зазначає, що офіційно сплачує аліменти на утримання дітей, а також несе додаткові витрати на дітей. Вихованням дітей завжди займались ОСОБА_2, він та його батьки. Після подання ним позову про розірвання шлюбу та після набуття чинності заочним рішенням про розірвання шлюбу ОСОБА_2 всіляко чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, а саме не дозволяє бачитися з ними, не надає дозволу протягом двох років на періодичне проживання дітей за місцем їх постійної реєстрації в м. Запоріжжі разом з ним та його батьками. Більш того, ОСОБА_2 постійно негативно налаштовує дітей проти нього. Незважаючи на його фінансове утримання, діти мають недоглянутий, неохайний вигляд. Він систематично та заздалегідь попереджав відповідача про час свого приїзду до дочок, про свої наміри вийти з дітьми на прогулянку, проте коли він приїздив, йому не відчиняли двері, не дозволяли спілкуватися з дітьми, погрожували йому.

Крім того, незважаючи на норми СК України (2947-14) , відповідач на власний розсуд, порушуючи його права як батька, вирішує всі питання щодо виховання та розвитку спільних дітей. Така поведінка відповідача є для нього незрозумілою, оскільки всі його зусилля, як батька, спрямовані на створення для дочок найкращих умов.

Враховуючи викладене, позивач просив усунути йому перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкод у спілкуванні (побаченнях) з малолітніми дітьми та їх вихованні ним, як батьком, за місцем його постійного проживання та реєстрації та за адресою фактичного проживання дітей з відповідачем, відповідно до встановленого судом графіка побачень. Визначити спосіб його участі, як батька, у вихованні дочок на 2021 календарний рік за місцем його постійного проживання, відповідно до наступного графіку побачень з дітьми на 2021 календарний рік: 1) квітень 2021 року: з 23 квітня 2021 року по 25 квітня 2021 року; 2) травень 2021 року: з 07 травня 2021 року по 09 травня 2021 року, з 28 травня 2021 року по 30 травня 2021 року; 3) червень 2021 року: з 11 червня 2021 року по 13 червня 2021 року; 4) листопад 2021 року: з 19 листопада 2021 року по 21 листопада 2021 року; 5) грудень 2021 року: з 03 грудня 2021 року по 05 грудня 2021 року, з 24 грудня 2021 року по 26 грудня 2021 року. Для відпочинку та оздоровлення дітей на 2021 календарний рік за місцем його постійного проживання: 1) з 20 липня 2021 року по 18 серпня 2021 року (відпустка за власний рахунок); 2) з 15 вересня 2021 року по 25 жовтня 2021 року (щорічна тарифна відпустка). Визначити спосіб його участі, як батька, у вихованні дочок на 2021 календарний рік за місцем постійного проживання відповідача шляхом встановлення наступного графіку побачень з дітьми на 2021 календарний рік: 1) травень 2021 року: 19 травня 2021 року; 2) червень 2021 року: 03 червня 2021 року; 3) липень 2021 року: 17 липня 2021 року 4) вересень 2021 року: 05 вересня 2021 року; 5) жовтень 2021 року: 30 жовтня 2021 року; 6) листопад 2021 року: 14 листопада 2021 року; 7) грудень 2021 року: 19 грудня 2021 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме, усунуто йому перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши порядок побачень батька з дітьми за місцем фактичного проживання матері разом з дітьми, зустрічі проводити з обов`язковим урахуванням стану здоров`я, інтересів та потреб дітей. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що батько має право на спілкування з дітьми, однак це не повинно заважати нормальному їх розвитку. Тому слід створити умови для одночасного спілкування з дітьми обох з батьків. Зважаючи на те, що діти мають незначний вік суд вважав, що спілкування батька з дітьми доцільно обумовити присутністю, при цьому, в разі існування на те об`єктивних підстав (стан здоров`я дитини, її психологічний стан, інші обставини, що мають суттєве значення) матері.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у визначенні способу його участі як батька у вихованні малолітніх дітей, ухвалити в цій частині нове рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

30 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18.

Заявник зазначає, що мати чинить перешкоди у спілкуванні батька зі своїми дочками, у зв`язку з чим діти віддаляються від батька.

Заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року він був повернутий заявнику без розгляду.

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2022 року він був повернутий заявнику без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що з 17 липня 2015 року по 22 вересня 2020 року сторони перебували у шлюбі.

За час шлюбу у сторін народилися діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12, 15).

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2020 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 26).

Діти проживають разом з матір`ю (а. с. 76, 78).

Згідно висновку служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення способу виховання малолітніх дітей від 09 грудня 2020 року вбачається за доцільне участь батька у вихованні малолітніх дітей та встановити порядок побачень батька з дітьми за місцем фактичного проживання матері разом з дітьми, зустрічі проводити з обов`язковим урахуванням стану здоров`я, інтересів та потреб дітей (а. с. 40, 41).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися спірні правовідносини щодо участі у вихованні та спілкуванні батька з дітьми, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом, так як у добровільному порядку згоди щодо порядку участі позивача у спілкуванні та вихованні дітей досягнуто не було, а тому позивач просив встановити чіткий графік його зустрічей з дітьми.

При цьому суди попередніх інстанцій установили, що відповідач не заперечує проти зустрічей позивача з дітьми та участі батька у вихованні дітей, однак не погоджується з графіком, вказаним позивачем в позовній заяві. Вважає надання можливості позивачу в спілкуванні з дітьми виключно за місцем її проживання та з її участю, що пов`язано із малолітнім віком дітей.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського Суду як джерело права.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За вимогами статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За змістом статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом справ даної категорії обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.

Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визначений судом порядок участі батька у побаченнях з дітьми за місцем фактичного їх проживання, з урахуванням їхнього віку, буде відповідати інтересам дітей та жодним чином не позбавляє позивача батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Графік побачень може бути змінений у зв`язку із дорослішанням дітей та зміною інших обставин. За збігом певного часу батько не позбавлений можливості пред`явити новий позов із вимогою про зміну визначеного графіку та місця побачень з дітьми.

Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, оскільки вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови. Крім того, фактичні обставини у цих справах не є подібними до обставин цієї справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції не може вийти за межі позовних вимог та розглянути вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому апеляційний суд правильно не прийняв клопотання позивача, яким фактично змінено позовні вимоги.

При цьому в суді першої інстанції позивач просив визначити конкретний графік побачень з дітьми лише по грудень 2021 року. А у касаційній скарзі позивач просить встановити йому інший графік, що не відповідає викладеному у позовній заяві.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотань про участь у судовому засіданнів режимі відеоконференції

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

ОСОБА_2 також подала до Верховного Суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику сторін немає. Тому у задоволенні клопотань слід відмовити.