185/1656/23 Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду - 17.07.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 185/1656/23

провадження № 61-5058 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Перекопського М. М. від 24 жовтня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В. від 13 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він згідно із наказом

від 01 грудня 1993 року № 114 о/с і наказом № 29 від 03 березня 2009 року працював на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області, перебував у спеціальному званні - майор міліції.

17 лютого 2009 року старший слідчий прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С. В. відносно нього порушив кримінальну справу № 35099015/01 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою

статті 365 КК України, та 21 лютого 2009 року відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

24 лютого 2009 року на підставі постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 за місцем його проживання проведено обшук. Під час обшуку слідчим вилучено мобільний телефон марки Самсунг Е-770 IMEI НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 .

Зазначав, що після проведення обшуку вказаний телефон старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 не був долучений до матеріалів справи, не був зданий до камери зберігання, а був ним привласнений.

Позивач указував, що 17 вересня 2012 року він отримав відповідь з МТС Дніпропетровська, згідно з якої його телефон марки Самсунг Е-770 IMEI НОМЕР_1 працює в інших областях України з картами других операторів.

12 травня 2009 року відносно нього порушено кримінальну справу № 35099015/02 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 368 КК України,

та кримінальну справу № 35099015/03 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 КК України, частиною другою статті 368 КК України. 12 травня 2009 року вищевказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження під № 35099015.

25 червня 2009 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 він був притягнутий в якості обвинуваченого до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 368 КК України, частиною третьою статті 364 КК України.

13липня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_3 відносно нього складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 35099015.

Вказував, що вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року його визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 365, частиною другою статті 368, частиною другою 364 КК України (2341-14) , йому було призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк у три роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; на підставі статті 54 КК України його позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

16 листопада 2010 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року залишено без змін. Міра запобіжного заходу залишилася підписка про невиїзд.

29 грудня 2010 року постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області усунена описка у вироку від 12 серпня 2009 року "Рахувати правильно засудження ОСОБА_1 за частиною третьою

статті 364 КК України".

Зазначав, що він звернувся із письмовою заявою до прокуратури м. Дніпро про зупинення виконання вироку. 06 лютого 2011 року прокуратура м. Павлограда Дніпропетровської області відмовила в винесенні розпорядження про зупинення виконання вироку.

Постановами державного виконавця ВДВС Павлоградського міськрайонного управляння юстиції від 10 грудня 2010 року та 13 грудня 2010 року відкрито виконавчі провадження: ВР 23319561, ВП №23319784, ВП № 23319679 на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року.

Зазначав, що 09 січня 2011 року він з`явився в Павлоградський МВ УМВС України в Дніпропетровській області та був затриманий в порядку статті 106 КПК України (1960р.) на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року.

Майже місяць етепами - СІЗО м. Дніпро, СІЗО м. Харків, СІЗО м. Київ,

СІЗО м. Чернігів його етапували до Менської виправної колонії Управління

ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).

Ухвалою колегії Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 16 листопада 2010 року та постанова Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року були скасовані.

Справу направлено на новий судовий розгляд.

Позивач зазначав, що він з 19 травня 2011 року по 13 липня 2011 року, без жодного запобіжного заходу, без будь яких підстав та документів, обмежуючих право на волю, утримувався в містах позбавлення волі посиленого режиму в Менській виправній колоній в Чернігівській області (№ 91).

11 липня 2011 року згідно з протоколу та постанови, Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області йому обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з м. Павлограда.

13 липня 2011 року відповідно до довідки про звільнення, його звільнили з Менської виправної колонії Управління ДДУПВП в Чернігівській області (№ 91).

Таким чином, він вважав, що перебував в місцях позбавлення волі з

09 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, тобто 6 місяців 4 дні.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 19 вересня 2014 року позивача за пред`явленим обвинуваченням було виправдано.

24 грудня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок від 19 вересня 2014 було скасовано.

25 квітня 2017 року вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позивача було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 364 КК України і було призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України у вигляді шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк два роки, зі штрафом 4 250,00 грн в дохід держави; відповідно до пункту 3 частини першою статті 49 КК України позивача звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; на підставі статті 54 КК України позивача було позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

12 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду його було виправдано, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року скасовано, справу закрито на підставі

пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в його діях складів вказаних злочинів.

Позивач зазначав, що 25 лютого 2020 року ним була подана касаційна скарга до Верховного Суду України, проте постановою Верховного Суду України

від 01 червня 2020 року йому відмовлено у витребуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.

Рішенням Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Позивач зазначав, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 17 лютого 2009 року до 18 листопада 2020 року, а саме 141 місяць, а під вартою - 6 місяців 4 дні.

Крім того вказував, що силовими органами було організовано проти нього провокацію, у результаті якої навмисно було завдано йому тілесні ушкодження,

а саме 11 лютого 2016 року під час прямування потягом невідома особа, навмисно використовуючи складний ніж як кастет, спричинила йому тілесні ушкодження у вигляді перелому шелепи в двох місцях.

Зазначав, що через ізоляцію від суспільства у період перебування його під вартою були погіршені відносини із сім`єю, що в подальшому призвело до розірвання шлюбу.

Також в газеті "Популярні відомості" від 05 листопада 2014 року було опубліковано неправдиву інформацію щодо нього про скоєння тяжких злочинів.

У зв`язку з усіма вищевказаними обставинами він зазнав страху переслідування, ймовірної кари та душевних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 3 075 300,00 грн, 10 000,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат за надану правничої допомоги адвокатом, а всього -

3 085 300,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 386 900,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем належними і допустимими доказами було доведено завдання йому моральної шкоди перебуванням під слідством і судом тривалий час, а відповідачами не доведено відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому відповідачі не були позбавлені можливості заявити відповідні клопотання щодо проведення судових експертиз для визначення розміру завданої моральної шкоди (за згоди позивача) або надати докази, які б заперечували завдання позивачу моральної шкоди.

Суд зазначив, що строк, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, слід обчислювати з 17 лютого 2009 року, тобто з моменту порушення відносно позивача кримінальної справи та по 12 лютого 2020 року, тобто до дати набрання законної сили ухвалою Дніпровського апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінальної справи, що складає майже 11 років, тобто майже 132 місяця.

Також суд вважав, що позивач зазнав значно більше страждань під час його перебування під вартою з 09 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, а тому, враховуючи тривалість знаходження позивача під слідством і судом, підстави закриття справи (за відсутністю в діянні складів злочину), враховуючи особисті характеристики позивача, та те, що встановлення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не перешкоджає суду збільшити такий розмір, суд вважав, що слід застосувати підсилюючий коефіцієнт 1,5, а за час перебування позивача під вартою - коефіцієнт 3.

При визначенні розміру моральної шкоди суд також взяв до уваги той факт, що позивача було позбавлено спеціального звання "майор міліції".

Разом з тим, суд зазначив, що позивачем не доведено суду причинно-наслідковий зв`язок між розірванням ним шлюбу та знаходженням під слідством і судом, тому суд не взяв це до уваги під час визначення розміру моральної шкоди.

Посилання позивача на те, що відносно нього були скоєні кримінальні правопорушення щодо викрадення телефону та завдання йому у потягу тілесних ушкоджень є безпідставнми, оскільки ним не доведено причинно-наслідкового зв`язку між цими подіями та його перебуванням під слідством і судом.

Також суд не взяв до уваги посилання позивача щодо розповсюдження інформації в ЗМІ про його знаходження під слідством і судом, оскільки з наданої ним газетної статті неможливо встановити його особу (стаття знеособлена, не містить посилання на особу позивача), а інших належних і допустимих доказів позивачем не надано.

Посилання позивача на те, що він був звільнений та не отримував зарплатню необґрунтовані виходячи з того, що в судовому засіданні позивачем було зазначено, що він звільнився за власним бажанням, а не в результаті його звільнення за наслідками притягнення його до кримінальної відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 13 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи № 185/1656/23 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2023 року відмовлено.Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступникакерівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Судами застосовано норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 червня 2018 у справі

№ 489/2492/17 (провадження № 61-8890 св 18), від 13 червня 2018 року у справі

№ 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі

№ 205/119/17 (провадження №61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі №607/14493/16-ц (провадження №61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження №61-22539св18), від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 383/596/15, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження №61 34358св18), від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц (провадження №61-19св17).

Вказує, що предметом спору у даній справі є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури та суду, на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у зв`язку із закриттям кримінальної справи № 35099015 на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, а тому єдиним фактом, на підставі якого можливе відшкодування шкоди, є перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням у період з 12 травня 2009 року (дата порушення кримінальної справи) до 12 лютого 2020 року (дата закриття кримінального провадження).

Зазначає, що позивачем не надано детального розрахунку моральної шкоди, зокрема, доцільності застосування посилюючого коефіцієнту, ним зазначено лише про розмежування факту незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за здійснення досудового, судового слідства та відбування покарання у період з 09 січня 2011 року по 20 липня 2011 року, розраховуючи розмір моральної шкоди на період відбування покарання у потрійному розмірі мінімальної заробітної плати. Проте, згідно з положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" окремі елементи незаконного притягнення до кримінальної відповідальності не розмежовуються: незаконне затримання, притягнення як обвинуваченого, засудження та відбування покарання у є складовими основної підстави для відшкодування моральної шкоди - незаконне перебування під слідством та судом, і розраховуються за вимогами статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Враховуючи вимоги статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1, становить 852 000 грн (120 місяців*7 100 грн), проте будь-яких аргументованих доказів відповідно до законодавства ним не надано,

а судами проігноровано вимоги ЦК України (435-15) щодо підстав та порядку визначення стягнення розміру моральної шкоди, який має визначатись судом залежно від обсягу та характеру страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у цього життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Також суд має керуватись принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості, а розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до їх збагачення, однак суди без достатніх обґрунтувань та безпідставно визначилирозмір моральної шкоди у сумі 1 386 900,00 грн, що зазначеним принципам не відповідає.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі

№ 466/2383/19 зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, а не ухвалення остаточного рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи.

Судами застосовано норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах: Великою Палатою Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі

№68 6/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 383/596/15 (провадження № і4-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19), від 29 травня 2019 року у справі №522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19), від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), від 24 липня 2023 року у справі №766/5551/17 (провадження №61-21196св21); у постановах Верховного Суду:

від 04 грудня 2019 року у справі №468/901/17 (провадження № 61-2934св18),

від 18 грудня 2019 року у справі №199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження №619673св20), від 03 березня 2021 року у справі №638/509/19 (провадження №61- 7643св20) від 09 лютого 2022 року у справі №757/6203/21 (провадження №61-20656св21), від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23), від 30 листопада 2023 року у справі №759/24810/21 (провадження №61-3671св23).

Суди, не врахувавши вищезазначені правові висновки Верховного Суду при розгляді справи, не дослідили надані ним докази, не визначили правильно розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості.

Зазначає, що суди безпідставно занизили коефіцієнти та суми коштів на відшкодування спричиненої моральної шкоди. При цьому, у рішенні суду не було визначено, з якого рахунку Державна казначейська служба України повинна списати визначені судом кошти, суд не вказав, яким чином повинно виконуватися судове рішення від 24 жовтня 2023 року.

Вказує, що суди не взяли до уваги те, що незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, а разом з цим і втрата роботи,незаконний обшук його житла, крадіжка його телефону, який до цього часу йому не повернули, перевищення службових повноважень працівниками прокуратури є одним із критеріїв посилюючого коефіцієнта спричиненої йому матеріальної, а з цим і моральної шкоди відповідачем.

Також суди не взяли до уваги незаконне перебування його в містах позбавлення волі в період часу з 19 травня 20011 року по 13 липня 2011 року, без жодного запобіжного заходу, без будь яких підстав та документів, обмежуючих його право на волю, утримувався в містах позбавлення волі посиленого режиму в Менській виправній колоній в Чернігівській області № 91.

Крім того, на його думку силові органи держави Україна в особі суду, прокуратури і Служби безпеки України, використовуючи в своїх інтересах оперативно-розшукову справу, організували проти нього провокацію, а саме 11 лютого 2016 року під час прямування в пасажирському потягу № НОМЕР_3 у вагоні № 7, невідома особа навмисно завдала йому тілесні ушкодження (середньої тяжкості) у вигляді перелому щелепи в двох місцях та вибитих зубів.

Судами не взято до уваги статтю в Павлоградській газеті "Популярние ведомости" від 05 листопада 2014 року № 45 (915) неправдиву по відношенні до нього інформацію в скоєні тяжких злочинів.

Зазначає, що через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, ізоляцію від суспільства в період перебування під вартою, були погіршені відносини з оточуючими людьми, порушені нормальні та звичні життєві зв`язки із сім`єю, що в подальшому призвело до розірвання його шлюбу, в якому перебували 27 років.

При цьому відповідач (прокуратура) не надав судам доказів, який би міг спростувати вищевказані наслідки його беззаконня та злочинів по відношенню до нього.

Відзиви на касаційніскарги від учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2009 року старший слідчий прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С. В. відносно ОСОБА_1 порушив кримінальну справу № 35099015/01 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою

статті 365 КК України та 21 лютого 2009 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

12 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу

№ 35099015/02 за ознаками злочинів, передбачених частиною другою

статті 368 КК України, та кримінальну справу № 35099015/03 за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 КК України, частиною другою

статті 368 КК України. 12 травня 2009 року вищевказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження під № 35099015.

25 червня 2009 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого до кримінальної відповідальності за частиною другою

статті 368 КК України, частиною третьою статті 364 КК України.

13липня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 35099015.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 365, частиною другою статті 368, частиною другою 364 КК України (2341-14) йому було призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк три роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; на підставі статті 54 КК України його позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

16 листопада 2010 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року залишено без змін. Міра запобіжного заходу залишилася підписка про невиїзд.

29 грудня 2010 року постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області усунена описка у вироку від 12 серпня 2009 року "Рахувати правильно засудження ОСОБА_1 за частиною третьою

статті 364 КК України".

Постановами державного виконавця ВДВС Павлоградського міськрайонного управляння юстиції від 10 грудня 2010 року та 13 грудня 2010 року відкрито виконавчі провадження: ВР 23319561, ВП №23319784, ВП № 23319679 на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року.

09 січня 2011 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 106 КПК України (1960 року) на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року.

Ухвалою колегії Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 серпня 2010 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 16 листопада 2010 року та постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року скасовано.

Справу направлено на новий судовий розгляд.

Відповідно до довідки про звільнення ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 09 січня 2011 року по 13 липня

2011 року.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 за пред`явленим обвинуваченням було виправдано.

24 грудня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок від 19 вересня 2014 було скасовано.

25 квітня 2017 року вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 364 КК України і було призначено покарання: за частиною третьою статті 368 КК України у вигляді шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за частиною першою статті 364 КК України три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк два роки, зі штрафом 4 250,00 грн в дохід держави; відповідно до пункту 3 частини першою статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; на підставі статті 54 КК України ОСОБА_1 було позбавлено спеціального звання "майор міліції"; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

12 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 виправдано, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року скасовано, справу закрито на підставі

пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в діях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 подано касаційна скарга до Верховного Суду України, проте постановою Верховного Суду України від 01 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у витребуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.

Рішенням Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявники, у змісті касаційних скарг, зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду

від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є доволі складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом тривалий час, а відповідачами не доведено відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. Строк, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода суди вірно обчислили з 17 лютого 2009 року, тобто з моменту порушення відносно позивача кримінальної справи і по 12 лютого 2020 року, тобто до дати набрання законної сили ухвалою Дніпровського апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінальної справи, що складає майже 11 років, тобто майже 132 місяця.

Також суди встановили, що позивач зазнав значно більше страждань під час його перебування під вартою з 09 січня 2011 року по 13 липня 2011 року, а тому враховуючи тривалість знаходження позивача під слідством і судом, підстави закриття справи (за відсутністю в діянні складу злочину), враховуючи особисті характеристики позивача, та те, що встановлення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не перешкоджає суду збільшити такий розмір.

Застосування судом коефіцієнтів залежно від того, чи перебував позивач під підпискою про невиїзд, чи під вартою, не є незаконним, а є урахування тяжкості завдання позивачу шкоди, так як законом встановлено лише мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом. Збільшення розміру моральної шкоди (суди назвали це врахування коефіцієнтів) визначається залежно від інших критеріїв, які наведені вище, що суди врахували. Це є сталою і незмінною практикою Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, яка наведена вище.

Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, враховуючи обвинувачення позивача, обрання щодо нього запобіжних заходів як у вигляді підписки про невиїзд, так і у вигляді тримання під вартою, тривалість кримінального переслідування, а також ймовірну глибину душевних страждань позивача, вимушених змін у його житті у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визначеного розміру компенсації моральної шкоди.

В аспекті розміру визначеної судами суми відшкодування, колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі

№ 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня

2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною,

а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди та надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди та глибині моральних страждань позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судами попередніх інстанцій порушено принципи розумності, добросовісності, пропорційності та справедливості.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Посилання касаційних скарг на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду,є безпідставними, на висновки суду у цій справі не впливають. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, прийняті з дотриманням вимог закону, а доводи касаційних скарг висновки судів не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій- без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідних касаційних скарг Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 13 березня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець