219/1316/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.08.2022 Прийняття

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року в складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Мараєвої Н. Є.,

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"),звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № К4Н0GA0000000078 в розмірі 115 706, 81 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 2 993 335, 17 грн та складається з заборгованості за кредитом у розмірі 97 206, 81 доларів США, заборгованості зі сплати процентів в розмірі 18 500, 00 доларів США.

В обґрунтування позову банк зазначав, що 31 жовтня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачеві кредит у розмірі 96 000, 00 доларів США на термін до 31 жовтня 2022 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Свої зобов`язання позивач належним чином виконав. В порушення умов кредитного договору та статей 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено в розрахунку заборгованості за кредитним договором.

АТ КБ "ПриватБанк"вказувало, що у зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань у ОСОБА_1 станом на 03 лютого 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 413 596, 53 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 97 206, 81 доларів США, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 74 934, 14 долари США, заборгованості зі сплати комісії за користування кредитом у розмірі 15 552, 00 долари США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 225 903, 55 долари США.

Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності та про поновлення такого строку відповідне клопотання до суду не подавалось.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, однак позивачем був пропущений строк звернення до суду з позовом, що є підставою для відмови в позові, ураховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" засобами поштового зв'язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 639/7829/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 423/1642/15-ц, від 09 червня 2021 року в справі № 332/1142/16-ц та від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, не з'ясували всіх обставин справи, не врахували того, що строк позовної давності був перерваний в січні 2014 року зверненням ПАТ КБ "ПриватБанк" з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення (справа № 761/164/14-ц), а тому безпідставно відмовили у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

10 листопада 2021 року справа № 219/1316/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Стрикаль О. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року - без змін.

Позиція Верховного Суду

За приписами частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами установлено, що 31 жовтня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір з терміном кредитування до 31 жовтня 2022 року включно, на підставі якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 96 000, 00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 15 709, 08 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбаченихпунктами 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0, 92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3, 00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з "5" по "10" число кожного місяця.

Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1. цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору.

Пунктами 2.2.2. та 2.2.3. кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 7.1., 2.3.1., 2.3.2., 2.3.3., 3.1., 3.2. даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Позичальник також зобов'язується сплатити банку винагороду згідно з пунктами 7.1. та 6.2. даного договору.

Згідно з пунктом 2.2.4. кредитного договору позичальник зобов'язується погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені пунктами 7.1. та 2.3.3. цього договору.

За приписами пункту 2.2.10. кредитного договору при настанні випадків, передбачених пунктом 2.3.3. даного договору, позичальник зобов'язаний достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі.

Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 294, 82 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Позичальник зобов'язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані у пункті 7.1., повне погашення кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в абзаці 1 пункту 7.1. даного договору (пункт 7.1.1. кредитного договору).

Згідно з пунктом 7.1.2. кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1.1. (в тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Відповідно до пункту 7.3. кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека 3-кімнатної квартири загальною площею 55, 90 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т. п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.

Судами встановлено, що, враховуючи положення пункту 7.1.2. кредитного договору, строк виконання основного зобов`язання змінено, а тому у позичальника виникало зобов`язання достроково виплатити суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції - 30 вересня 2009 року.

Зазначеним пунктом кредитного договору сторони врегулювали питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення.

Також установлено, що в порушення вимог пункту 7.5. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання по виплаті кредитних коштів у порядку та в строки, визначені кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 03 лютого 2016 року у нього утворилась заборгованість, загальний розмір якої становить 97 206, 81 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 2 514 740, 17 грн, в тому числі залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом у сумі 30 532, 94 долари США, що еквівалентно 789 887, 16 грн; загальний залишок заборгованості зі сплати процентів - 74 934, 17 доларів США, що еквівалентно 1 938 546, 98 грн, в тому числі залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом у сумі 74 230, 17 доларів США, що еквівалентно 1 920 334, 50 грн; заборгованість зі сплати комісії в сумі 15 552, 00 доларів США, що еквівалентно 402 330, 24 грн; загальна сума нарахованої пені у розмірі 225 903, 55 доларів США, що еквівалентно 5 844 124, 84 грн. Всього заборгованість за кредитом становить 413 596, 53 доларів США, що еквівалентно 10 699 742, 23 грн.

У зв'язку зі зміною строків виконання зобов'язань позичальником в повному обсязі перед кредитором, що прямо передбачено сторонами в пункті 7.1.2. кредитного договору, кредитор (банк) зобов'язаний був звернутись до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права, з урахуванням положень пункту 4.5. кредитного договору щодо встановленого сторонами п'ятирічного строку позовної давності, в строк не пізніше вересня 2014 року, натомість банк звернувся до суду з цим позовом лише в лютому 2016 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом указаної норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання.

При цьому, право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, ураховуючи положення пункту 7.1.2. кредитного договору, строк виконання основного зобов'язання було змінено, тому у позичальника виникало зобов'язання достроково виплатити суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції 30 вересня 2009 року, а кредитор (банк) зобов'язаний був звернутись до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права, з урахуванням положень пункту 4.5. кредитного договору щодо встановленого сторонами п'ятирічного строку позовної давності, в строк не пізніше вересня 2014 року, натомість звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 лише в лютому 2016 року, тобто зі спливом позовної давності.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що строк позовної давності був перерваний в січні 2014 року зверненням ПАТ КБ "ПриватБанк" до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення (справа № 761/164/14-ц), не заслуговують на увагу, оскільки таким доводам заявника вже була надана оцінка апеляційним судом.

Зокрема, суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 27 травня 2021 року правильно звернув увагу на те, що в січні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало позов до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення (справа № 761/164/14-ц), тоді як у цій справі відповідачем є боржник ОСОБА_1, тобто інша особа, а предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що зверненням ПАТ КБ "ПриватБанк" у січні 2014 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки було перервано строки позовної давності.

Також апеляційний суд правильно зазначив про безпідставність посилань представника ПАТ КБ "ПриватБанк" про переривання перебігу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з підписанням протягом 2017-2018 років представниками відповідача під час розгляду справи актів звірки заборгованості за кредитним договором від 31 жовтня 2007 року № К4НОGA0000000078, оскільки такі дії були вчинені поза межами позовної давності та відповідно не переривають перебіг позовної давності.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, зважаючи на те, що позовна давність щодо вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором спливла та відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності.

Аргументи касаційної скарги стосовно застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 639/7829/15-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 423/1642/15-ц, від 09 червня 2021 року в справі № 332/1142/16-ц та від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені у цій справі судом апеляційної інстанції, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону та підстав для його скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.