185/7899/23 Про відшкодування моральної шкоди - 17.07.2024 Прийняття

2. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року залучено Державну казначейську службу України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

3. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що у провадженні

СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві перебувало кримінальне провадження

№ 12017100010000197, у якому йому 19 жовтня 2016 року було повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України.

4. Постановою слідчого від 12 січня 2017 року вказане кримінальне провадження було зупинено, а його оголошено у розшук, із внесенням відповідної інформації у облікові бази, та оприлюдненні на офіційному

веб-сайті МВС України.

5. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 грудня 2019 року у справі № 752/25882/17 постанову слідчого

СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 12 січня 2017 року про зупинення кримінального провадження скасовано як незаконну. При цьому, слідчим суддею встановлено, що слідчим не надано доказів направлення ОСОБА_1 повісток про виклик, як і доказів того, що взагалі здійснювались спроби його виклику.

6. Зазначає, що надалі жодних слідчих дій за його участю не проводилось, з облікової бази розшукуваних осіб відомості про нього не видалені, незважаючи на те, що його місцезнаходження слідчому та прокурору відоме, він ні від кого не переховувався, а необхідні виклики та інші процесуальні документи могли бути вручені через захисника.

7. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 13 жовтня 2020 року у справі № 752/25882/17 визнано неправомірною бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури №1 щодо не вчинення процесуальних дій після закінчення досудового розслідування

у кримінальному провадженні № 12017100010000197. Зобов`язано прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 у кримінальному провадженні

№ 12017100010000197 вчинити процесуальні дії, передбачені статтею 283 КПК України.

8. Постановою прокурора від 12 квітня 2021 року кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

9. Позивач стверджував, що перебував під слідством упродовж 4 років 6 місяців, а у розшуку понад 6 років 4 місяці

10. Незважаючи на закриття кримінального провадження з облікової бази розшукуваних осіб він так і не був виключений, хоча неодноразово звертався з цього приводу до посадових осіб Національної поліції та прокуратури.

11. Посилаючись на те, що вказаними діями йому завдано моральну шкоду, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України

1 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, 400 000 грн за надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього, 100 000 грн за незаконне оголошенням у розшук, а всього 2 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що оскільки наразі у кримінальному провадженні

№ 12017100010000197 від 12 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 остаточне процесуальне рішення не прийнято, тому відсутні правові підстави передбачені Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) )

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 12 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 13 лютого 2024 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у березні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20, від 26 січня 2024 року у справі № 607/7296/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не взявши до уваги наведені ним висновки Верховного Суду, не звернули уваги, що підставою позову було відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження, учасником якого він

є з 2016 року, і яке досі не завершене.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

19. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 грудня 2019 року у справі № 752/25882/17 встановлено, що 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 222, частиною п`ятою статті 27 частиною другою статті 366, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України.

20. 12 січня 2017 року із кримінального провадження

№ 42016101010000112 у провадження № 12017100010000197 виділено матеріали щодо ОСОБА_1, який переховувався від органів досудового розслідування.

21. 12 січня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 222 КК України.

22. Згідно із постановою заступника керівника Київської міської прокуратури від 18 червня 2021 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження, слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП

у м. Києві розслідується кримінальне провадження № 12017100010000197

від 12 січня 2017 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 222, частиною другою статті 366, частинами третьою, четвертою статті 358 КК України.

23. Досудовим розслідування встановлено, що службовими особами

КП "Жилбудсервіс", Кремінської обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату, ПАТ "Укртрансгаз" філії "УМГ "Черкаситрансгаз", Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта"

у змові з організаторами "конвертаційного центру" запроваджено схему заволодіння коштами державних підприємств шляхом їх перерахування на рахунки переможця конкурсних торгів ТОВ "Луганськпроект",

ТОВ "УТГ Констракшн", ГТП "Мотоінтрейд", ТОВ "Консалекс оіл Україна" та подальшого переведення в готівку з використанням фінансових інструментів.

24. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва

від 11 грудня 2019 року у справі № 752/25882/17 за скаргою захисника Корчевного А. В. в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 на рішення старшого слідчого СВ Голосіївського УП ГУ Національної поліції у м. Києві Грабчака О. А. про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197, відомості щодо якого внесені 12 січня 2017 року до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 222 КК України, скаргу захисника задоволено. Постанову слідчого СВ Голосіївського УП ГУ Національної поліції у м. Києві Грабчака О. А. про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197, відомості щодо якого внесені 12 січня 2017 року до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною другою статті 222 КК України скасовано.

25. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва

від 13 жовтня 2020 року скаргу адвоката Корчевного А. В. в інтересах

ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора у кримінальному провадженні

№ 12017100010000197, задоволено. Визнано бездіяльність прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 щодо не вчинення процесуальних дій після закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 12017100010000197 щодо ОСОБА_1 неправомірною. Зобов`язано прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 у кримінальному провадженні № 12017100010000197 вчинити процесуальні дії, передбачені статтею 283 КПК України.

26. 12 квітня 2021 року прокурором Голосіївської окружної прокуратури міста Києва прийнято постанову про закриття кримінального провадження

№ 12017100010000197 від 12 січня 2017 року в частині щодо підозрюваного ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України,

у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

27. 18 червня 2021 року заступником керівника Київської міської прокуратури скасовано постанову прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва від 12 квітня 2021 року про закриття кримінального провадження № 12017100010000197 від 12 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 . Матеріали кримінального провадження № 12017100010000197 від 12 січня 2017 року направлено до Голосіївської окружної прокуратури міста Києва для організації проведення подальшого розслідування.

28. Судами встановлено, що на час вирішення розглядуваної цивільної справи у кримінальному провадженні № 12017100010000197 щодо

ОСОБА_1 остаточне процесуальне рішення не прийнято, досудове розслідування триває.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

29. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

33. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

34. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

35. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються

в Україні найвищою соціальною цінністю.

36. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

37. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

38. Згідно з частинами першою, другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових

і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

39. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

40. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Цим законом є Закон № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

42. Згідно з пунктами 1, 1-1, 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. становлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи

у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

43. Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

44. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

45. У розглядуваній справі, суди встановивши, що постановою заступника керівника Київської міської прокуратури від 18 червня 2021 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 12017100010000197 від 12 січня 2017 року відносно ОСОБА_1, а матеріали кримінального провадження направлено для проведення подальшого розслідування,

в результаті чого натепер у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 досудове розслідування триває і остаточне процесуальне рішення не прийнято, дійшли обґрунтованого висновку, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР (266/94-ВР)

у ОСОБА_1 наразі не виникло, а зазначені ним підстави для відшкодування моральної шкоди не доведені.

46. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та звертає увагу, що позивач, зважаючи на результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, не позбавлений права

в подальшому звернутися із позовом про відшкодування завданої йому шкоди, зокрема й моральної.

47. Узагальнені доводи касаційної скарги, які зводяться до того, що суди не звернули уваги, що підставою позову було відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження, учасником якого він є з 2016 року, і яке досі не завершене, колегія суддів відхиляє

з огляду на таке.

48. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

49. Позивач на підтвердження завдання йому моральної шкоди надмірною тривалістю досудового розслідуванняне надав належних доказів, а певні факти на які він посилається, зокрема повідомлення йому про підозру

у вчиненні кримінальних правопорушень, зупинення/відновлення досудового розслідування, оголошення його в розшук, не підтверджує наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, за відсутності остаточного процесуального рішення у кримінальному провадженні.

50. За встановлених обставин, висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 1527/4804/12, від 15 листопада 2023 року у справі № 613/853/20,

від 26 січня 2024 року у справі № 607/7296/22, на які посилався заявник як підставу касаційного оскарження.

51. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

52. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

53. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

54. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

55. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

56. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

57. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.